Зовнiшн_оекономiчна_дiял_нiст__пiдприeмства_2012_(Шкурупiй)

63

•вживання заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

•здійснення координації діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з регулювання зовнішньоекономічної діяльності; координація роботи торговельних представництв України в іноземних державах;

•прийняття нормативних актів управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;

•проведенняпереговорівіукладанняміжурядових договорівУкраїни

зпитань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечення виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими КабінетуМіністрівУкраїни, тазалученнядо їхвиконання інших суб’єктів зовнішньоекономічноїдіяльностінадоговірнихзасадах;

•внесення на розгляд Верховної Ради України (відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України) пропозицій про систему міністерств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які вона має згідно з законами України;

•забезпечення складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

•здійснення заходів щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України.

Міністерство економіки України (Мінекономіки) є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до покладених на нього завдань, у напрямі регулювання зовнішньоекономічної діяльності, Міністерство економіки

України здійснює функції:

♦забезпечення і координація в межах повноважень виконання українською стороною зобов’язань за міжнародними договорами

України з ЄС; ♦забезпечення реалізації державної зовнішньоекономічної політи-

ки, розробка концепції та стратегії розвитку зовнішньоекономічного потенціалу держави, механізму державного регулювання зовнішніх

економічних зв’язків; ♦розробка заходів, спрямованих на нарощення інвестиційних ре-

сурсів, створення сприятливого інвестиційного клімату, та організація їх здійснення;

64

♦координація і забезпечення разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади реалізації державної політики у сфері економічного та технічного співробітництва з іноземними державами та міжнародними організаціями щодо виконання економічних програм і проектів.

Основною структурною одиницею міністерств є управління (департамент). У структурі центрального апарату Міністерства економіки України налічується 29 департаментів і 15 інших самостійних підрозділів. Безпосередньо виконання функції регулювання зовнішньоекономічної діяльності в структурі Мінекономіки покладено на Департамент державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, до складу якого входять: 1) відділ нетарифних інструментів зовнішньоекономічної діяльності; 2) відділ забезпечення нетарифного регулювання; 3) відділ контролю у сфері зовнішньоекономічної діяльності; 4) відділ державного регулюваннязовнішньоторговельнихоперацій.

Серед інших департаментів, пов’язаних із регулюванням зовнішньоекономічної діяльності: Департамент державної політики у сфері зовнішньої торгівлі, Департамент міжнародної технічної допомоги та співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, Департамент з питань торговельного захисту, Департамент торговельноекономічних відносин з країнами СНД та Російською Федерацією, Департамент двостороннього торговельно-економічного співробітництва, Департамент співробітництва з Європейським Союзом, Департамент торговельних переговорів та співробітництва з СОТ.

За характером діяльності всі управління (департаменти) міністерства можна об’єднати в три групи: 1) торговельно-політичні; 2) головні галузеві управління; 3) функціональні управління та відділи. Торгове- льно-політичні управління (регіональні) займаються питаннями розвитку торговельних взаємозв’язків з окремими групами країн. Вони виробляють основи торговельної політики країни, а також заходи щодо зміцнення економічних зв’язків із зарубіжними країнами. Головні товарні (галузеві) управління здійснюють контроль за виконанням експортних та імпортних планів; вивчають комерційні умови експорту й імпорту; розглядають заявки іноземних держав на постачання і закупівлю товарів, проводять переговори з іноземними делегаціями з питань експорту й імпорту; спостерігають за товарною структурою зовнішньої торгівлі та оптимізують її відповідно до потреб внутрішнього ринку; видають дозволи на ввіз і вивіз товарів; беруть участь у підготовці типових контрактів і загальних умов поставок.

Серед функціональних управлінь та відділів існує кілька типів. Зокрема, договірно-правове управління (готує проекти торговельних до-

65

говорів і угод, урядових постанов; контролює виконання правових умов договорів і угод); валютне управління (складає валютні баланси з торгівлі з окремими країнами, видає дозволи на платежі в іноземній валюті); митне управління (керує місцевими митними організаціями і контролює дотримання ними вимог законодавства і правил митної справи; вивчає питання митної політики, розробляє проекти митних тарифів, бере участь у розробці проектів міжнародних угод у частині, що стосується митної справи); управління цін (здійснює загальний контроль за ціновими умовами контрактів) та ін.

Міністерство закордонних справ України (МЗС) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення зовнішньої політики держави і координацію діяльності у сфері зовнішніх зносин України. МЗС здійснює повноваження безпосередньо і через закордонні дипломатичні установи України, представництва МЗС на території України, організації та установи, що належать до сфери його управління. Головними завданнями Міністерства закордонних справ є:

•участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства;

•сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера;

•створення сприятливих зовнішніх умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України;

•забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України та ін. Структурними підрозділами Міністерства зовнішніх справ (МЗС) є департаменти і управління.

До системи органів дипломатичної служби належать посольства, постійні представництва i місії, генеральні консульства, представництва МЗС у регіонах, Дипломатична академія при МЗС.

Торгові представництва країни (торговельно-економічна місія у складі дипломатичних представництв за кордоном) в іноземних державах захищають за кордоном права України у сфері зовнішньої торгівлі. Функції та завдання торговельних представництв такі: 1) представлення інтересів своєї країни у сфері зовнішньої торгівлі і сприяння розвитку торговельних та інших господарських відносин даної країни

зкраїною перебування торговельного представництва; 2) регулювання зовнішньої торгівлі своєї країни з країною перебування торговельного представництва; 3) здійснення зовнішньої торгівлі своєї країни з краї-

66

ною перебування торговельного представництва; 4) вивчення загальних економічних умов, зовнішньоекономічних зв’язків і кон’юнктури ринків країни перебування, враховуючи національні інтереси здійснення зовнішньої торгівлі, і подання відповідної інформації в Міністерство економіки та Міністерство закордонних справ своєї країни, а також зовнішньоторговельним організаціям та іншим зацікавленим організаціям і компаніям своєї країни.

Торговельні представництва країни, як правило, є частиною відповідних повноважних представництв цієї держави за кордоном; вони входять до складу посольства або місії певної країни; безпосередньо підпорядковуються Міністерству зовнішньої торгівлі. Торговельноекономічна місія у складі дипломатичного представництва України за кордоном представляє та захищає у державі перебування інтереси України у галузі зовнішньоекономічної діяльності. Основними завданнями і функціями торговельно-економічної місії є:

•захист економічних інтересів України, у тому числі у сфері оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності України у державі перебування;

•сприяння розвитку торговельно-економічних зв’язків України, залученню іноземних інвестицій до пріоритетних сфер економіки України і виконання міжнародних договорів України, укладених із державою перебування;

•інформування Міністерства економіки, Міністерства зовнішніх справ та інших органів виконавчої влади про цінову, податкову, тарифну політику, яку проводить держава перебування, стосовно товарів, що експортують з України;

•підготовка висновків щодо доцільності імпорту товарів і послуг, залучення кредитів із держави перебування виходячи із запропонованих державою перебування цін, тарифів, кредитних ставок тощо.

Національний банк України (НБУ) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці стосовно валют інших країн. Національний банк встановлює вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. До функцій НБУ входять:

•зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;

67

•представлення інтересів України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансовокредитними установами та укладання відповідні міжбанківські угоди;

•регулювання курсу національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

•здійснення обліку і розрахунків з наданих і одержаних державних кредитів і позик, провадження операцій з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

•гарантування кредитів, що надаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України;

•здійснення інші функції відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (872-12) та інших законів України.

Митні органи — це державні установи, які контролюють експорт- но-імпортні потоки на митному кордоні країни; ведуть митну статистику, розробляють митні правила і процедури, стягують митні збори, мито, податки.

Державна митна служба України є спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, основним завданням якого є здійснення митного контролю в Україні згідно

зчинними законами України.

Регіональна митниця — орган, який на закріпленій за ним території в межах компетенції здійснює митну справу і забезпечує комплексний контроль за додержанням законодавства України з митної політики, здійснює керівництво і координацію підпорядкованих митниць і спеціалізованих митних установ та організацій.

Митниця — це орган, який безпосередньо забезпечує виконання законодавства України з питань митної справи, справляння податків і зборів тавиконанняіншихзавдань, покладенихнамитнуслужбуУкраїни.

Антимонопольний комітет України є державним органом зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Цей комітет підконтрольний Президенту та підзвітний Верховній Раді України. Основним його завданням у сфері зовнішньоекономічної діяльності є здійснення контролю за додержанням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства. Систему органів Антимонопольного комітету України складають Комітет і його територіальні відділення (в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі), повноваження яких визначаються комітетом у

68

межах компетенції. За потреби можуть створюватись міжобласні територіальні відділення.

Державна служба експортного контролю України — це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Основними завданнями Держекспортконтролю України є:

•участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері державного експортного контролю щодо забезпечення захисту інтересів національної безпеки, виконання міжнародних зобов’язань України, пов’язаних із розповсюдженням зброї масового знищення, обмеженням передавання звичайних видів озброєння, зміцнення міжнародного авторитету України;

•реалізація заходів, спрямованих на встановлення та забезпечення державного контролю за здійсненням міжнародного передавання товарів військового призначення і подвійного використання (далі — товари, що підлягають державному експортному контролю), контролю за використанням цих товарів у заявлених цілях, у тому числі щодо недопущення використання товарів, що підлягають державному експортному контролю, у терористичних та інших протиправних цілях;

•участь у розробленні проектів законодавчих та інших норматив- но-правових активів, пов’язаних з регулюванням діяльності у сфері державного експортного контролю;

•здійснення у межах компетенції заходів з розвитку співробітництва з відповідними органами іноземних держав та організаціями міжнародних режимів експортного контролю.

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:

•здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України;

•приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань і застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.

До органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю належать:

•місцеві ради народних депутатів України та їх виконавчі і розпорядчі органи;

•територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.

Компетенція місцевих рад народних депутатів України та їх виконавчих і розпорядчих органів визначається Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність» і «Про місцеві ради народних депу-

69

татів Української РСР та місцеве самоврядування». Нормативні акти місцевих рад народних депутатів України та підпорядкованих їм виконавчих органів стосовно регулювання зовнішньоекономічної діяльності приймаються тільки у випадках, безпосередньо передбачених законами України. Місцеві ради народних депутатів України та їх виконавчі органи діють як суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності лише через створені ними зовнішньоекономічні комерційні організації, які мають статус юридичної особи України.

Територіальні підрозділи (відділення) можуть створюватися органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України, якщо це випливає з їх компетенції, яка визначається законами України та положеннями про ці органи. Зазначені органи територіального регулювання зовнішньоекономічної діяльності створюються за погодженням з відповідними місцевими радами народних депутатів України та в межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання України.

Дії зазначених підрозділів (відділень) не повинні суперечити нормативним актам місцевих рад народних депутатів України, за винятком випадків, коли такі дії передбачені або випливають із законів України. На даний час основним органом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на місцевому рівні є управління зовнішніх відносин і зовнішньоекономічної діяльності обласної державної адміністрації, а для міст Києва і Севастополя — міської державної адміністрації. Подібні управління в регіонах є органами державної виконавчої влади.

3.3. Методи державного регулювання ЗЕД. Тарифне та нетарифне регулювання ЗЕД

Під методами державного регулювання зовнішньоеконо-

мічної діяльності слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу зовнішньоекономічної діяльності з метою створення або забезпечення умов діяльності суб’єктів ЗЕД відповідно до національної економічної політики.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою низки методів. Відповідно до загальної класифікації методів державного регулювання економіки розрізняють такі методи державного регулювання ЗЕД (табл. 3.4).

70

Механізм поєднання методів прямого і непрямого регулювання, правових, адміністративних і економічних може бути різним залежно від розвитку ринкових відносин, фінансової та економічної ситуації в країні. З розвитком ринкових відносин, залученням до процесу регулювання інститутів ринку методи прямого впливу (адміністративні), як правило, поступаються місцем опосередкованим (економічним) і відіграють другорядну роль. Використання їх стає доцільним тоді, коли ринковий механізм та економічні засоби державного регулювання економіки виявляються недостатніми або діють надто повільно.

71

З позицій конкретних засобів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності наведена класифікація методів державного регулювання умовна, а зазначені методи є скоріше не альтернативними, а взаємодоповнюючими, тобто можуть поєднуватися, нашаровуватись один на одного, оскільки один і той самий засіб (або здійснений за його допомогою захід державного регулювання) може входити до складу різних методів. Наприклад, експортне мито одночасно входить до складу економічних і тарифних методів регулювання економіки, а підвищення його ставки належить до обмежувальних методів державного регулювання зовнішньоекономічноїдіяльності.

Правове регулювання — це діяльність держави щодо встановлення обов’язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб’єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Предметом правового регулювання економіки такі: відносини між державою (державними органами) і суспільством, громадянами суб’єктами господарської діяльності; відносини всередині держави, між її органами з приводу розподілу повноважень, визначення їхнього правового статусу; відносини між суб’єктами господарської діяльності тощо.

Адміністративне регулювання — це прямий впливу держави на ді-

яльність суб’єктів ринку, з характерним прямим впливом державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення певних обов’язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); а також безальтернативний вибір способів розв’язування завдань, варіанта поведінки; обов’язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб’єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів. Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види економічної діяльності з метою захисту інтересів громадян, суспільства, природного середовища.

Економічне регулювання зорієнтоване на досягнення поставлених цілей за допомогою притаманних управлінню економічних засобів та стимулів, які впливають на економічні інтереси суб’єктів господарювання. Застосування економічних методів державного регулювання дає змогу створювати економічні умови, які спонукають суб’єктів ринку діяти у необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно з загальнодержавними і приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб’єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки.

Засоби (інструменти) державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності кожного із розглянутих вище методів державного регулювання наведені на рис. 3.2.

72

Рис. 3.2. Система засобів (інструментів) державного регулювання ЗЕД

Ліцензування (ліцензійний порядок імпорту) і контингентування є ос-

новними формами кількісних обмежень імпорту. Ліцензування — це система письмовихдозволів, які видаються державними органами на експорт таімпорттоварів.

Ліцензія — це дозвіл, що дає право імпортеру ввозити певну кількість товару до країни. Ліцензії, як правило, видаються урядовими органами найбільшим імпортерам товарів і застосовуються у таких формах: 1) генеральні; 2) індивідуальні(разовітавідкриті).

Генеральні ліцензії — відкритий дозвіл на експортні та імпортні операції по певному товару і/або з певною країною протягом дії режиму ліцензування. Генеральна ліцензія являє собою список товарів, що дозволяється ввозити вільно протягом зазначеного в ній періоду. Генеральна ліцензія, якправило, публікуєтьсявофіційнихвиданняхкраїн.

Разові (індивідуальні) ліцензії — разовий іменний дозвіл на здійснення окремої операції, що видається на період не менше необхідного для здійснення операції. Індивідуальна ліцензія — разовий дозвіл на ввіз певного товару, дійсний протягом обмеженого терміну. Відкриті (індивідуальні) ліцензії — дозвіл на експорт (імпорт) протягом окремого періоду часу з визначеннямйогозагального обсягу.