Додаток 5

СЛОВА-ТЕРМІНИ

ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ,

ЩО ВЖИВАЮТЬСЯ В ЮРИДИЧНІЙ ЛЕКСИЦІ

АБОЛІ́ЦІЯ (<лат. аbolitiо скасування) – 1) cкасуван­ня закону або рішення; 2) лік-ві­дація посади або відмова від неї; 3) припинення кри-мінальної справи на стадії, коли винність обвинувачу-ваного юридично ще не доведена; 4) віднов­лення честі – офіційне спросту­вання на-клепу.

АБСОЛЮ́ЦІЯ (<лат. аbsolutio – звільнення) – 1) юр. поста-но­ва суду, яка звільняє підсудного від покарання; 2) рел. відпущення гріхів (у католиків).

АБСТИНЕ́НТ (<лат. аbstinens) – той, хто утримується) – при-хильник утримання від чогось, напр., від уживання спиртних напоїв.

АБСТИНЕ́НТНИЙ СИНДРО́М – хворобливий стан наркоманів (алкоголіків), зумовлений припиненням уживання наркотиків (алкоголю).

АБ’ЮРА́ЦІЯ [лат. abjuro – клятвено зрікаюся] – при-людне зречення своєї віри, поглядів, переконань.

АВАНТЮРИ́ЗМ – безприн-ципна поведінка і вчинки з метою досягти легкого успіху, прибутку тощо; схильність до авантюр.

АВТЕ́НТИКУМ – [грец. аuthen-tikos – справжній] – первин-ний текст, екземпляр, що має юридичну силу.

АВТЕНТИ́ЧНИЙ [грец. authen-tikos – справжній] – такий, що відповідає оригіналу, дійсний; той, що ґрунтується на першоджерелі.

АВТОПСІ́Я [авто… і грец. оpsis – бачення] – розтин трупа для встановлення точної причини смерті.

АВТОРИТЕ́Т (нім. Аutoritat. лат. аutoritas – влада, вплив) – 1) за­гальновизнане значення, вплив; 2) особа, що користується загаль­ним ви-знанням, впливом.

АГЕ́НТ (лат. аgens (аgеп-tius) – діючий) – 1) особа, яка виконує доручення іншої особи; 2) особа, група чи суспільство, що прово­дить чиїсь ідеї.

АҐОРАФО́БІЯ [грец. agora – площа і …фобія] – один із видів неврозу; хвороблива боязнь відкритого простору (широких вулиць, площ та ін.).

АГРЕ́СІЯ (<лат. аggrеssіо – на­пад) – будь-яке незаконне, з погляду Статуту ООН, застосування збройної сили однією державою проти суверенітету, тери­торіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави; напад на інші країни з метою їх загарбання, політичного чи економічного підкорення, зміни їхнього політичного устрою тощо.

АДВОКА́Т (нім. Advocat <лат. advocatus, букв. – запрошений (для ведення судової справи) – 1) юрист, що надає професійну правову допомогу, консультації, здійс-нює захист обвинувачених у суді; 2) перен. – той, хто захищає когось або щось.

АДВОКАТУ́РА (< адвокат) – 1) організація, колегія адвокатів; 2) діяльність адвоката.­

АДЕКВА́ТНИЙ [<лат. adae-quatus – прирівняний] – рів-ний, тотожний, відповідний.

АДОПТА́ЦІЯ, АДО́ПЦІЯ [лат. adoptatio, adoptio <adopto – усиновлюю] – усиновлення.

АКЛАМА́ЦІЯ (<лат. ассlа-таtіо – вигук) – ухвалення зборами якогось рішення, прийняття або відхилення певної пропозиції без підрахунку голосів – лише за реакцією учасників зборів, вираженою репліками, вигуками тощо.

А́КТ (лат. асtиs – дія< ago – дію l) дія, учинок; 2) у праві – а) рішення державного органу, утілене у форму закону, указу, постанови тощо, що встановлює певні права, обов’язки для громадян, організацій, установ, підприємств; б) документ, у якому визначено норми міжнародного права; 3) закінчена частина сценічного твору (драми, опери, балету та ін.); 4) мист. зображення оголеного людського тіла.

А́ЛІБІ (<лат. аlbі – в іншому місці) – у кримінальному праві – обставина, яка є одним із засобів захисту; ґрунтується на тому, що на момент скоєння злочину підозрюваний перебував в іншому місці.

АЛЬТЕРНАТИ́ВА (<лат. аlter-nare – чергуватися, вагатися < alter – один з двох) – 1) необхідність вибору між двома можливостями, що ви­ключають одна одну; 2) у логіці – відношення, яке вста-новлюється диз’юнктивним судженням.

АМНІ́СТІЯ (грец. amnestia – забуття, прощення) – 1) акт най­вищого органу державної влади, що передбачає повне або часткове звільнення від покарання, а також пом’якшення покаран­ня щодо тих чи інших груп засуджених; 2) закриття кримінальної справи на будь-якій стадії кримінального процесу; 3) перен помилування, прощення.

АНТАГОНІ́ЗМ (<грец. anta-gonisma – опір, боротьба) – 1) непримиренна суперечність між протилежними або ворожими силами чи сторонами, що протистоять одна одній; 2) біол. тип суперечності між двома організмами, що виявляється в боротьбі за існування, напр., між хижаком і його здобиччю; 3) у мікробіології – пригнічення життєдіяльності одних мікроорганізмів іншими.

АПЕЛЯ́ЦІЯ (<лат. арреllаtio – звернення) – 1) одна з форм ос­карження судового рішення чи вироку, що передбачає перегляд справи судом іншої, вищої інстанції і ухвалення нового рішення; 2) оскарження будь-якої постанови, рішення у вищій інстанції, напр., подати А.; 3) перен. скарга, звернення за підтримкою до автори-тетної особи, до громадськості тощо.

АУДІЄ́НЦІЯ (<лат. аudien-tia – ви­слуховування) – 1) офі-ційне при­йняття у високопоставленої особи; 2) у міжнародному праві – прий-няття главою держави диплома­тичного представника або особи, що займає високу державну посаду.

БА́НДА (італ. banda, букв. – загін) – 1) озброєна група злочинців, які здійснюють пограбування, розбої, убивства; 2) мідний духовий оркестр, який використовують у деяких операх по ходу дії для виступів на сцені або за сценою. Іноді вводиться до складу симфонічного оркестру як додатковий ансамбль (під час виступу розташований на хорах).

БАНДИТИ́ЗМ (<італ. bandito – вигнанець, висланий) – злочинна діяльність озброєних банд, що чинять напади, пограбування, убивства та ін.

БІЛЛЬ (англ. bill<лат.bulla – кулька, кругла печатка) – 1) законопроект, що вно-ситься на розгляд законодавчого органу у Великобританії, США та деяких інших країнах; 2) назва деяких конституційних актів, які набули чинності закону, напр., Б. про права.

БІПАТРИДИ (<лат. біо… і грец. patris (patridos) – бать-ківщина) – особи, які за міжнародним правом одночасно мають статус громадянства у двох або навіть кількох державах.

БОЙКО́Т (англ. boycott, від прізвища управителя маєтку в Ірландії Ч. Бойкотта (Boukott), щодо якого в 1880 році орендарі вперше застосували таку форму протесту) – 1) спосіб політичної або еко­номічної боротьби, що полягає в повній або частковій відмові від стосунків, відносин з будь-якою особою, ор­ганізацією чи державою, від участі в тій або іншій роботі, заходах тощо; 2) перен. припинення спілкування з ким-небудь на знак протесту.

БЮРОКРА́Т (франц. bureau-crate) – 1) особа, що належить до бюрократії; 2) служ-бова осо­ба, що, виконує свої обов’язки формально, на шкоду, форма­ліст, зволі-кальник.

БЮРОКРАТИ́ЗМ (<франц bureau – бюро, контора і грец. kratos – влада) – 1) система управління країною, що характеризується відір-ваністю від народу, здійснювана кастою урядовців (бюрократією), яка захищає інтереси пануючої верхівки; 2) зволікання, тяганина, зневажливе ставлення до суті справи під виглядом або заради дотримання формальностей; канцелярщина.

ВЕРДИ́КТ (англ., франц. vеrdісt< лат. vere distum – правильно сказане) – 1) рішення присяжних засідателів у суді з приво­ду винності чи невинності підсуд­ного. На підставі В. судді виносять вирок про засудження або виправдання підсудного; 2) перен. вирок, ухвала.

ВЕ́РСІЯ (франц. version <середньолат. versio<vertere – вертіти, крутити, перертати) – 1) один з кількох, відмінних один від одного, викладів або пояснень, трак-тувань факту, події, явища та ін.; 2) у слідчій і судовій практиці – одне з можливих припущень слідчого чи суду про наявність або відсутність подій і фактів, вагомих для правильного розгляду справи. В. ґрунтується на доказах і фактах; різновид гіпотези; 3) мовозн. у деяких мовах – граматична категорія, що означає відношення дії до її суб’єкта чи опосередкованого об’єкта. 2) у слідчій і судовій діяльності – припущення з приводу вчиненого злочину, що підлягає перевірці процесуальним порядком.

ВІКТИМОЛО́ГІЯ (лат. victima – жертва і ...логія) – галузь кримінології, що досліджує психологічні й мо­ральні властивості конк-ретної особи, що потерпіла від злочин­ного діяння, її поведінку й умови, які сприяли вчиненню злочину, та її взаємозв’язки зі злочинним середовищем. Має значення для визначення шляхів профілактики злочинності.

ГЕОПОЛІ́ТИКА (від гео... і політика – земля і політика – дер­жавна діяльність) – кон-цепція зовнішньої політики, пов’язаної з впливом географічних факторів (тери-торія розташування країни, клімат, природні ресурси тощо).

ГЕРБ (польс. hеrb, від нім. Егbе – спадщина) – особливий символічний знак держави, міста, стану, роду, зображений на прапорах, монетах, печатках тощо. Г. державний – офіційна емблема держави, опис і зображення якої встановлюють конституція й спеціальні закони держави.

ГІПОТЕТИ́ЧНИЙ – заснова­ний на гіпотезі, гаданий.

ҐЕНЕРА́ЦІЯ (лат. genero – на­роджую) – 1) сукупність людей одного покоління, пов’язаних спільними інтересами й спільною діяльністю; 2) виникнення, від­тво-рення, постання чогось.

ДЕБА́ТИ (франц. debats, від debattre – сперечатися) – обмін дум­ками на зборах, засіданні; дис­кусія.

ДЕЛІ́КТ (лат. delictum –проступок) – правопорушення, яке за­вдає шкоди суспільству, державі, особі та є підставою для притягнен­ня правопорушника до передба­ченої законом відповідальності.

ДЕМОКРА́ТІЯ (грец. dетоs – народ і krаtos – влада) – влада на­роду, народовладдя, що виходить з організації та функціонування державної влади на засадах виз­нання народу її джерелом і носієм.

ДЕПРЕ́СІЯ (лат. depressio, від deprimo – придушую, пригнічую) – фаза промислового цик­лу, що настає безпосередньо за фазою кризи й характеризується зупиненням спаду промислового виробництва, перебуванням його переважно в стані застою, спо­вільненням зростання цін, нарос­танням банкрутств і розмірів без­робіття, відносним надлишком позичкового капіталу й низьким рівнем процента тощо.

ДЕ-Ю́РЕ (лат. de jure, буквально – за правом) ­– згідно із зако­ном, формально; у міжнародному праві – офіційне визнання держави або уряду, що веде до встановлення дипломатичних та інших відносин між держа-вами.

ЕВЕНТУА́ЛЬНІСТЬ (лат. eventus – випадок) – одна з форм умислу, коли особа, вчиняючи правопорушення, прямо не ба­жає настання його суспільно не­без-печних наслідків, але свідомо допускає їх настання.

ЕКСГУМА́ЦІЯ (лат. ex – із і humus – земля) – виймання з землі похованого трупа для судо­во-медичного дослідження.

ЕКСПА́НСІЯ (лат. expansio – розширення, розповсюджен-ня) – політика держави, що має на меті поширення свого впливу на інші держави та здійснення дипломатичними, економічними чи військовими засобами розширен­ня сфери свого панування над іншими країнами, що призводить до пов-ної чи часткової втрати ни­ми суверенітету.

ЕКСПАТРІА́ЦІЯ (лат. ex – із, patria – батьківщина) – утрата громадянства, що відбувається при оптації, виході з громадян­ства, а також у примусовому порядку за рішенням вищих законо­давчих чи судових органів (позбавлення громадянства).