Fursa_S_ya_Teoriya_Notarialnogo_Protsesu_2012
.pdfуправителі спадковим майном, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його у належному стані).
До третьої групи слід віднести осіб, які сприяють нотаріусу у вчиненні нотаріального провадження: свідки, перекладачі, експерти та ін.
Крім цих трьох груп В.В. Баранкова виділяє також осіб, уповноважених зацікавленими громадянами чи організаціями. Вони беруть участь у процесі в порядку статей 45, 97 Закону, підписуючи угоду замість особи, яка в силу фізичних вад або з інших поважних причин не може зробити це власноручно.19 З цією думкою слід погодитися частково, оскільки цих суб'єктів нотаріального процесу не потрібно виділяти у окрему групу, вони, виходячи із їхніх повноважень, належать до третьої групи суб'єктів нотаріального процесу, тобто тих, що сприяють нотаріусу у вчиненні нотаріальної дії, оскільки не мають матеріальної зацікавленості щодо вчинюваної нотаріальної дії.
3.3.2. Зміст та об'єкт нотаріальних процесуальних відносин
Питання щодо змісту та об'єкта нотаріальних процесуальних відносин є нині мало дослідженими в теорії нотаріального процесу. Фактично цим питанням займалась лише Фурса СЯ20. Але ця проблема є досить важливою як для теорії, так і практики нотаріату. У теоретичному аспекті правильне розуміння змісту цих відносин дає можливість сформулювати процесуальні права й обов'язки нотаріуса та інших суб'єктів нотаріального процесу, а також розкрити їх через комплекс дій, які ними вчиняються з метою реалізації закріплених у законі процесуальних прав та обов'язків.
На нашу думку, змістом нотаріальних процесуальних відносин є сукупність процесуальних прав і обов'язків суб'єктів нотаріального процесу, які визначені законом, та дій з їх реалізації. Суб'єктивні процесуальні права й обов'язки є специфічним змістом, яким характеризуються лише нотаріальні процесуальні відносини, та є їх суттю. Саме вони визначають, що можуть та зобов'язані робити суб'єкти цих відносин. Але такі процесуальні права й обов'язки суб'єкти можуть реалізувати лише шляхом вчинення певних процесуальних дій. Так, нотаріус, згідно ст. 5 Закону, наділяється обов'язком відмовити у вчиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам. Цей обов'язок він реалізує через вчинення комплексу дій: перевіряє відповідність умов договору вимогам закону (матеріальне право), далі документи, на підставі яких має вчинятися нотаріальна дія, на відповідність їх вимогам Закону "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також право - та дієздатність особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. У разі встановлення невідповідності умов договору, документів вимогам закону, недієздатності особи, яка до нього звернулася, він повинен відмовити їй у вчиненні нотаріальної дії. Крім того, відмова має бути належним чином оформлена, тобто на вимогу особи нотаріус зобов'язаний винести постанову та мотивувати її, посилаючись на закон. Крім того, він має роз'яснити особі її право та порядок оскарження даної постанови до суду. Щодо осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні, то вони зобов'язані надати всі необхідні для вчинення нотаріальної дії документи згідно Порядку. У разі якщо таких документів у них немає, вони можуть клопотати перед нотаріусом про їх витребування.
Отже, процесуальні права та обов'язки суб'єктів нотаріального процесу тісно пов'язані з діями з їх реалізації та складають єдине ціле - зміст нотаріальних процесуальних відносин. Так, процесуальні права та обов'язки є реальними за умови їх здійснення нотаріусом, який
уповноважений і зобов'язаний на вчинення дій, передбачених нотаріальною процедурою. Щодо осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні, то свої процесуальні права та обов'язки вони також можуть реалізувати через дії, які передбачено законом.
Щодо об'єкта нотаріальних процесуальних відносин, то традиційно ним визначають предмет, на який спрямована діяльність учасників правовідносин, що здійснюється у процесі реалізації ними їхніх процесуальних прав та обов'язків.
Отже, загальним об'єктом нотаріальних процесуальних відносин є посвідчення безспірних прав та фактів, що мають юридичне значення, а також вчинення інших нотаріальних дій" передбачених законом з метою надання їм юридичної вірогідності.
Проте слід зазначити, що окремі нотаріальні процесуальні відносини мають свій спеціальний об'єкт. Ними може бути окрема нотаріальна дія, певна умова договору, певне право чи обов'язок, а також обставина, яка підлягає засвідченню або посвідченню. Крім того, будь-яка обставина, що підлягає встановленню на підготовчій стадії нотаріального провадження, може викликати такі правові наслідки як відмову у вчиненні нотаріальної дії, тобто зміни у процесуальних правовідносинах.
Таким чином, об'єктом нотаріальних процесуальних правовідносин є процесуальні дії, але на підставі того, що вони можуть бути спрямовані на аналіз певної інформації, наприклад, про відповідність умов договору вимогам законодавства. Тому найпоширенішим об'єктом нотаріальних процесуальних відносин є також інформація, з якою пов'язується можливість вчинення нотаріальної дії. Наприклад, з наявністю в документі відомостей, що порочать честь та гідність людини, пов'язується можливість вчинення такої нотаріальної дії, як засвідчення справжності підпису на документі (ст. 78 Закону).
3.4. Нотаріальна процесуальна право - та дієздатність фізичних і юридичних осіб
Суб'єкти нотаріальних процесуальних відносин, до яких належать нотаріус та інші уповноважені на вчинення нотаріальних дій особи, особи, які беруть участь у нотаріальному провадженні та особи, які сприяють нотаріусу у його вчиненні, наділяється законом нотаріальною процесуальною право - та дієздатністю. Суб'єктами нотаріального процесу, крім нотаріуса та інших уповноважених на вчинення нотаріальних дій осіб, можуть бути фізичні та юридичні особи, зокрема й іноземні та особи без громадянства та їх правонаступники.
Під нотаріальною процесуальною правоздатністю слід розуміти здатність (можливість) як фізичних, так і юридичних осіб мати процесуальні права та нести обов'язки суб'єкта нотаріального процесу, а саме заявника, заінтересованої, третьої особи.
У цьому зв'язку слід поширити на нотаріальний процес аргументацію про те, що інститут цивільної процесуальної правоздатності - це загальний інститут цивільного процесу, який тісно пов'язаний з цивільною правоздатністю (правоздатністю у матеріальному праві, а саме цивільному, сімейному, трудовому тощо). Цивільна процесуальна правоздатність поширюється не лише на перерахованих у ст. 28 ЦПК суб'єктів, а й на інших учасників процесу, зокрема представників, експертів, перекладачів, свідків тощо. Але на відміну від фізичних та юридичних осіб для цих суб'єктів цивільна процесуальна правоздатність не пов'язана з матеріальною. Якщо матеріальні інтереси диктують участь осіб у певній процесуальній ролі, то професійні якості експерта пов'язані з його спеціальним
статусом.21 Отже, нотаріальною процесуальною правоздатністю наділяються не лише фізичні та юридичні особи як особи, які беруть участь у нотаріальному провадженні з метою захисту та охорони своїх прав та інтересів, а й інші учасники нотаріального процесу, тобто ті які беруть участь у нотаріальному провадженні з метою захисту прав та інтересів інших осіб. Зокрема, адвокат, який представляє інтереси в нотаріальному процесі однієї зі сторін договору, а також особи, які сприяють нотаріусу у вчиненні нотаріальної дії, наприклад перекладач, експерт, свідок.
Щодо групи суб'єктів, які беруть участь у нотаріальному процесі з метою захисту прав та інтересів інших осіб, та тих, що сприяють нотаріусу у вчиненні нотаріальної дії, то їхні інтереси мають не матеріальний, а процесуальний характер і обумовлені їх спеціальним статусом.
Нотаріальна процесуальна правоздатність означає здатність особи бути суб'єктом нотаріальних процесуальних прав і обов'язків, можливість мати будь-яке право та обов'язок, які передбачені чи припускаються законом. Лише завдяки наявності нотаріальної процесуальної правоздатності як правової категорії можливе виникнення суб'єктивних процесуальних прав і обов'язків. Вона є необхідною передумовою виникнення нотаріальних процесуальних прав та обов'язків у суб'єктів нотаріального процесу та їх реалізації.
Проте на відміну від правоздатності у матеріальному праві, яка, за загальним правилом, виникає з моменту народження І припиняється зі смертю людини, цивільна процесуальна правоздатність (а також і нотаріальна процесуальна правоздатність. - С.Ф.) виникає, відповідно, лише з моменту звернення (письмового для суду та письмового чи усного - для нотаріуса) фізичних та юридичних осіб до суду чи нотаріуса. Лише тоді особа набуває комплексу процесуальних прав та обов'язків.
Це теоретичне положення щодо нотаріального процесу можна підкріпити посиланням на ч. 2 ст. 25 ЦК, де має місце положення про те, що у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Зокрема, такі ситуації характерні для спадкових відносин, які реалізуються в нотаріальному процесі. Якщо ж правоздатність у матеріальному праві зумовлена потенційними правами, то процесуальні права виникатимуть лише з моменту звернення до нотаріуса. При цьому потенційне право на таке звернення до нотаріуса за отриманням спадщини як елемент правоздатності встановлюється у нормах матеріального права. Так, у разі смерті батька ненародженої дитини її мати може звернутися до нотаріуса з метою охорони інтересів зачатої, але ще ненародженої дитини.
Отже, змістом нотаріальної процесуальної правоздатності є визначена законом юридична можливість - здатність фізичних та юридичних осіб мати процесуальні права і нести процесуальні обов'язки під час вчинення нотаріальних проваджень. При цьому слід зробити акцент на взаємозв'язку таких прав та обов'язків, тобто кожному праву кореспондує обов'язок. Такий зв'язок прав та обов'язків суб'єктів нотаріального процесу виявляється у тому, що особа, звертаючись до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії (її право), яка належить до його компетенції не суперечить закону, покладає на нього обов'язок щодо вчинення такої дії, оскільки, згідно ч. З ст.49 Закону "Про нотаріат", йому забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріального провадження. Цей зв'язок можна проаналізувати й з іншого боку. Так, особа звернулася до нотаріуса (це її право), але при цьому такому праву кореспондує обов'язок надати всі необхідні для вчинення нотаріальної дії документи, які за змістом і формою мають відповідати закону,
оплатити вчинювану нотаріальну дію тощо, бо у противному разі нотаріус, згідно ст. 49 Закону, зобов'язаний їй відмовити у вчиненні нотаріального поводження.
Слід зазначити, що можливість бути суб'єктом процесуальних відносин для органів держави, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій доповнюється також їх обов'язком. Наприклад, участь у нотаріальному процесі органів опіки та піклування (безпосередня, якщо нотаріусом під час вчинення нотаріального провадження встановлено, що законний представник діє на шкоду своєму підопічному, він має відкласти вчинення нотаріальної дії, повідомити про це органи опіки та піклування з метою заміни законного представника та вступу у процес представника органу опіки та піклування) е не тільки правом цього органу, а й обов'язком, який випливає із необхідності здійснення покладених на ці органи функцій із захисту прав недієздатних, обмежено дієздатних, неповнолітніх та малолітніх осіб. Аналогічне положення слід передбачити у нотаріальному процесі та закріпити його у Законі щодо участі прокурора за аналогією та згідно зі ст. 121 Конституції.
Тобто, можна зробити висновок, що нотаріальна процесуальна правоздатність знаходиться під правовим захистом і без неї не може йтися про жодні суб'єктивні процесуальні права у нотаріальному процесі.
Метою існування нотаріальної процесуальної правоздатності є гарантування фізичним та юридичним особам можливості реалізації їхніх прав на отримання кваліфікованої правової допомоги у нотаріальному порядку, тобто шляхом посвідчення чи засвідчення безспірних прав і фактів для надання їм юридичної вірогідності.
Нотаріальну процесуальну правоздатність слід розуміти у широкому сенсі суб'єктивного нотаріального процесуального права, яке не можна ототожнювати із конкретними нотаріальними процесуальними правами у вузькому сенсі, наприклад, заявляти перед нотаріусом клопотання про витребування документів, проведення експертизи тощо, оскільки такі права виникають в результаті її реалізації. Але слід вказати на те, що така реалізація прав та обов'язків має певні межі, які здійснюються відповідно до нотаріальної процедури.
За загальним правилом, усі фізичні та юридичні особи мають право на звернення до нотаріальних органів з метою охорони і захисту їхніх безспірних прав та інтересів, які гарантуються законом.
Проте слід зазначити, що при вчиненні конкретних правочинів та здійсненні нотаріусом своїх повноважень законом можуть передбачатися обмеження нотаріальної процесуальної правоздатності.
Щодо нотаріуса, то він не може бути суб'єктом нотаріального процесу! мати певні процесуальні права й обов'язки та реалізувати їх у випадках, передбачених ст. 9 Закону України "Про нотаріат". Так, він не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають з ним у трудових відносинах.
Щодо правочинів, то при посвідченні заповіту особа, якій заповідається майно не може вчиняти підпис замість особи заповідача, яка має фізичні вади. Посвідчення заповіту через представника, а також одного заповіту від імені кількох осіб (виняток - заповіт подружжя) не допускається.
Суб'єктами нотаріального процесу можуть бути іноземні фізичні особи та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Так, згідно ст. 410 ЦПК та ст. 73 Закону України "Про міжнародне приватне право", іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Дане положення за аналогією можемо поширити й на нотаріальний процес. Тобто, іноземним особам надається національний правовий режим щодо права звернення до нотаріуса, але і певними винятками. Наприклад, іноземець не може бути суб'єктом нотаріального процесу (покупцем) при посвідченні договору купівліпродажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
Юридичні особи набувають матеріальну правоздатність згідно ч. 1 ст. 80 ЦК, тобто з моменту їх створення та згідно ч. 4 ст. 91 ЦК припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про її припинення. Ліквідація юридичної особи веде до припинення її процесуальної правоздатності. Проте якщо юридична особа припиняється у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у разі злиття, приєднання, поділу, перетворення, то при вчиненні нотаріальної дії з такою юридичною особою має місце процесуальне наступництво. Тому правонаступники є також суб'єктами нотаріального процесу. Наприклад, до нотаріуса за прийняттям спадщини за заповітом звернулася юридична особа через свого представника, але протягом шести місяців, строк який передбачений Цивільним кодексом (далі - ЦК) для прийняття спадщини, відбулася реорганізація юридичної особи, тому право на отримання свідоцтва про правова спадщину переходить від попередника до правонаступника, який у нотаріальному процесі буде заявником, тобто особою, яка бере участь у нотаріальному провадженні та яка наділяється комплексом процесуальних прав і обов'язків, що є обов'язковими для правонаступника у тій самій мірі, в якій вони було обов'язковими для заявника-правопопередника. Нотаріусу при вчиненні нотаріальної ДІЇ слід враховувати те, що для певних категорій Організацій, установ, підприємств, а також юридичних осіб правоздатність може характеризуватися певною специфікою.
При розкритті даного питання слід враховувати положення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у якому йдеться про порядок видачі свідоцтва про право на спадщину, де не передбачена процедура видачі свідоцтва про право на спадщину юридичній особі. Це не узгоджується з ч.І ст. 1235 ЦК, проте, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями, крім фізичних осіб, інших учасників цивільних відносин, тобто спадкоємцем може бути і юридична особа.
Щодо юридичної особи як суб'єкта нотаріального процесу важливе значення має аналіз ч. 2 ст. 91 ЦК щодо обмеження правоздатності юридичної особи судом. Реалізація даної норми на практиці буде ускладнена, оскільки у ній не зазначено принципів такого обмеження та реальних заходів на його виконання.22 У багатьох науково-практичних коментарях до ст. 91 Цивільного кодексу фактично дане питання не розкрито. Вважаємо, що воно є дуже важливим і може стосуватися безпосередньо нотаріусів, оскільки передбачені у ст. 152 ЦПК способи забезпечення позову можуть виконуватися нотаріусами шляхом накладення заборони відчуження майна та їх реєстрації тощо. Отже, власник-юридична особа може бути позбавлена однієї зі своїх правомочностей щодо належного їй майна до ухвалення рішення у справі. Таким чином, буде обмежено правоздатність цієї юридичної особи, наприклад, якщо до неї звернеться з позовом
фізична особа. Аналогічно може бути накладено арешт на рахунки цієї юридичної особи або встановлена заборона вчиняти певні дії, наприклад, щодо поширення певного виду продукції тощо.
Крім того, Є.О. Харитоновим як обмеження правоздатності юридичної особи розцінюється також правило, передбачене ч. З ст. 91 ЦК, згідно з яким здійснення юридичною особою окремих видів діяльності, перелік яких встановлюється законом, можливе лише після отримання спеціального дозволу (ліцензії)23. Це положення має безпосереднє відношення до нотаріального процесу, оскільки при вчиненні нотаріальної дії нотаріус у випадках, передбачених законодавством, має перевіряти наявність спеціального дозволу (ліцензії) на здійснення юридичною особою окремого виду діяльності.
Під нотаріальною процесуальною дієздатністю слід розуміти здатність фізичних осіб, які досягли повноліття, а також юридичних осіб особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки у нотаріальному процесі. Тобто нотаріальна процесуальна дієздатність є наданою особі законом можливістю реалізації її правоздатності власними діями.
Повна нотаріальна процесуальна дієздатність - це здатність фізичної особи своїми діями (особисто) здійснювати процесуальні права й обов'язки суб'єкта нотаріальних процесуальних відносин. Така дієздатність для особи настає з моменту досягнення нею 18 років (повноліття).
У разі реєстрації шлюбу фізичною особою" яка не досягла повноліття, вона набуває нотаріальної процесуальної дієздатності з моменту реєстрацію шлюбу. Ця особа може особисто брати участь у вчиненні нотаріального провадження, тобто згода батьків, піклувальників на таку участь не потрібна.
Неповнолітня особа набуває нотаріальної процесуальної дієздатності у випадках, передбачених ст. 35 ЦК. За заявою неповнолітньої особи, яка досягла 16-річного віку, у випадках, передбачених Цивільним кодексом України, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника їй може бути надана повна цивільна дієздатність судом (ст. 242 ЩІК) за умови, що вона працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану. Рішення суду про надання повної цивільної дієздатності такій особі після набрання ним законної сили є підставою допуску її до особистої участі у нотаріальному процесі.
Неповнолітні особи віком від 14 до 18 років можуть особисто брати участь у нотаріальному провадженні, яке пов'язане із відносинами, у яких вони беруть участь, якщо інше не встановлено законом, наприклад, правочини, передбачені ст. 31 та ч. 2 ст. 32 ЦК, але за згодою батьків, піклувальників, патронатних вихователів, органів опіки та піклування, виконавця заповіту і здійснювати свої процесуальні права та обов'язки.
Так, неповнолітня особа може особисто брати участь у посвідченні договору купівліпродажу земельної ділянки у садовому товаристві, яку вона отримала у порядку спадкування від своєї бабусі, але для цього необхідна згода її батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки і піклування (п.п. 3*5 п. З гл. 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Щодо малолітньої особи, то її права та інтереси також можуть захищатися у нотаріальному процесі, але не за її безпосередньої участі у вчинюваній нотаріальній дії. Правочини за малолітніх, які не досягли 14 років, здійснюють їх законні представники. Батьки (усиновлювачі) або опікуни беруть участь у вчиненні нотаріальної дії з метою захисту їх безспірних прав та інтересів та зобов'язані діяти в їхніх інтересах. Це ж правило поширюється і на осіб, визнаних судом недієздатними. Але така участь батьків (усиновлювачів) або опікунів малолітніх та недієздатних осіб у нотаріальному процесі обмежується, оскільки для цього необхідний дозвіл органу опіки і піклування. Так, п. 3.1 Порядку передбачається, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, зокрема договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини або відмовлятися від її майнових прав.
Слід звернути увагу на ту обставину, що положення матеріального права щодо здійснення батьками правочинів за та в інтересах малолітньої дитини є базовим для вирішення питання щодо їхньої участі у нотаріальному процесі суб'єктами процесуальних відносин. Законні представники, маючи дозвіл на захист та охорону матеріальних прав малолітніх, також наділяються комплексом процесуальних прав та обов'язків на здійснення своєї діяльності у нотаріальному процесі.
Щодо осіб, цивільна дієздатність яких обмежена судом внаслідок зловживання ними спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо (ст. 238 ЩІК), то вони згідно, пп. 3.5 п. З Порядку, вчиняють правочини щодо транспортних засобів або нерухомого майна лише за письмовою нотаріально посвідченою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників і дозволу органу опіки та піклування. На нашу думку, правочини, пов'язані із розпоряджанням майновими правами таких осіб, не можуть ними особисто вчинятися, тому що підставою для їх обмеження було те, що вони зловживаючи спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, ставлять себе, свою сім'ю та осіб, яких вони за законом зобов'язані утримувати, в скрутне матеріальне становище (ч. 1 ст. 238 ЩІК). Оскільки у Порядку не передбачені способи розпоряджання грошима, які вони отримують у результаті" наприклад, відчуження транспортних засобів, нерухомого майна, то після отримання таких коштів вони можуть їх витратити на придбання спиртних напоїв тощо. Якщо виходити з Порядку та припустити, що така особа може особисто брати участь у посвідченні правочинів, доцільно передбачити механізм як передача грошей на депозит нотаріуса. І ними у інтересах цієї особи, членів її сім'ї має розпоряджатися піклувальник.
Щодо осіб, які обмежені у дієздатності, то вони можуть особисто брати участь у нотаріальному провадженні, якщо воно не пов'язане з охороною чи захистом їх майнових прав. Наприклад, така особа може звернутися до нотаріуса за вчиненням такої нотаріальної дії, як засвідчення справжності копії документа чи виписки з нього, посвідчення факту перебування у певному місці тощо, оформлення заяви як батько для виїзду дитини за кордон для відпочинку. Для вчинення таких правочинів не потрібні згода та особиста участь батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. Відповідно до наведеної аргументації має вирішуватися питання про участь цих осіб як суб'єктів нотаріальних процесуальних правовідносин.
Нотаріус як обов'язковий суб'єкт також наділяється правоздатністю та дієздатністю, тобто у Законі закріплені його процесуальні права й обов'язки, а також умови, за яких він може їх здійснювати.
3.5. Правосуб'єктність у нотаріальному процесі
Питанням цивільної правосуб'єктності приділялася увага в роботах вчених, які займаються вивченням цивільного права та цивільної процесуальної правосуб'єктності науковцями в галузі цивільного процесу.
Щодо правосуб'єктності у нотаріальному процесі, то це питання також потребує дослідження на теоретичному рівні, оскільки як в теорії матеріального, так і процесуального права мають місце суперечливі погляди на дану правову категорію.
Так, у матеріальному праві в одних навчальних посібниках російських авторів питання цивільної правосуб'єктності розглядаються лише щодо юридичних осіб26, в інших - лише фізичних27. В Україні вчені-цивілісти досліджують питання цивільної правосуб'єктності у контексті розкриття правоздатності фізичної особи (параграф 2 гл. 12 підручника). При цьому зазначають, що фізичні особи для участі у цивільних правовідносинах наділяються правосуб'єктністю. В теоретичному аспекті це поняття охоплює три елементи: 1) правоздатність; 2) дієздатність; 3) де-ліктоздатність28. Як бачимо, має місце деяка непослідовність викладення матеріалу, оскільки назва параграфу як вужче поняття "правоздатність фізичної особи" поглинає більш широке "правосуб'єктність", яке у своєму змісті має правоздатність, дієздатність та деліктоздатність. Щодо юридичної особи, то в даному підручнику29 питання правосуб'єктності не розкривається.
Інші українські вчені-цивілісти розкривають поняття правосуб'єктності щодо юридичної особи І зазначають, що під цивільною правосуб'єктністю юридичної особи слід розуміти здатність бути суб'єктом цивільних відносин, яка складається із цивільної правоздатності та цивільної дієздатності цієї особи. Тобто вони не включають до поняття цивільної правосуб'єктності деліктоздатність.
Отже, щодо поняття правосуб'єктності у матеріальному праві не існує єдиної точки зору.
Оскільки метою нотаріального процесу є реалізація безспірних матеріальних прав за допомогою нотаріальної процедури через реальні дії суб'єктів нотаріальних процесуальних відносин (нотаріальний процес), вважаємо за доцільне зупинитися на аналізі концепцій вчених-процесуалістів щодо цивільної процесуальної правосуб'єктності.
Так, М.Й. Штефан вказував на те, що категорії правоздатності та дієздатності необхідні у цивільному праві, де можливість мати права не завжди є можливістю реалізувати їх особистими діями. У цивільному процесі важлива наявність правосуб'єктності
- права й обов'язку стати конкретним суб'єктом правовідносин, персоніфікованим носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, встановлених процесуальним законом для даного суб'єкта правовідносин, і здійснювати їх. Аналізуючи різні точки зору ученихпроцесуалістів, М.Й. Штефан робить висновок, що цивільна процесуальна правосуб'єктність передбачає право та обов'язок бути конкретним суб'єктом процесуальних відносин і здійснювати закріплену за таким суб'єктом дозволену та обов'язкову поведінку. Вона визначається сукупністю процесуальних прав та обов'язків на участь у цивільному процесі різних категорій суб'єктів. Такої ж думки дотримуються інші вчені-процесуалісти.
Щодо нотаріального процесу, то під нотаріальною процесуальною правосуб'єктністю слід розуміти узаконену та гарантовану державою можливість фізичних, юридичних осіб бути конкретним суб'єктом нотаріальних процесуальних відносин і здійснювати закріплену за ними законом дозволену та обов'язкову поведінку. Така поведінка повинна мати певні межі, тобто визначатися комплексом процесуальних прав та обов'язків таких суб'єктів.
Аналізуючи нотаріальний процес, можна дійти висновку, що нотаріальна процесуальна правосуб'єктність поширюється на:
1)осіб, які беруть участь у вчиненні нотаріального провадження як з метою захисту свої власних прав та інтересів, так і прав та інтересів інших осіб, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Винятком із цього правила можуть бути також установи, підприємства та організації, які хоча не є юридичними особами, але в силу своєї компетенції можуть бути суб'єктами нотаріального процесу та брати участь у вчиненні нотаріального провадження. Зокрема, до таких суб'єктів належать органи опіки та піклування, дипломатичне представництво, філії та представництва, які можуть діяти через своїх представників;
2)особи, які сприяють нотаріусу у вчиненні нотаріального провадження: експерт, перекладач, свідки.
Крім даних суб'єктів, нотаріальна процесуальна правосуб'єктність поширюється на осіб, які вчиняють нотаріальні дії, зокрема державного нотаріуса, приватного нотаріуса та його замісника (ст. 29 Закону), уповноважених на вчинення нотаріальний дій осіб органів місцевого самоврядування, посадових осіб, передбачених у ст. 40 Закону, посадових осіб, уповноважених на вчинення нотаріальних дій в консульських установах та дипломатичних представництвах за кордоном.
Всі перераховані групи суб'єктів з метою участі у нотаріальному провадженні в певному процесуальному статусі, зокрема, нотаріуса як обов'язкового суб'єкта нотаріального процесу, заявника, заінтересованої особи, свідка, перекладача, наділяються комплексом процесуальних прав та обов'язків.
Такі процесуальні права та обов'язки мають обов'язково бути закріплені у Законі. Крім того, держава має гарантувати особам, які є суб'єктами нотаріального процесу, здійснення їхніх законних прав та обов'язків. Наприклад, якщо особа звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії, а така дія суперечить законодавству України, на нотаріуса, згідно ст. 49 Закону, покладається обов'язок відмовити у її вчиненні. Але при цьому особі гарантується її право на звернення до нотаріуса. Зокрема, нотаріусу забороняється безпідставно відмовляти У вчиненні нотаріальної дії та на вимогу особи, якій у цьому відмовлено, він протягом трьох днів має винести мотивовану письмову постанову, де повинен викласти причини відмови та роз'яснити порядок її оскарження.
Щодо нотаріуса, то його правове становище у нотаріальному, процесі визначається також правосуб'єктністю, складовими елементами якої є закріплена Законом безспірна юрисдикція, на здійснення якої уповноважений нотаріус та компетенція, що виявляється у його повноваженнях. Саме у цьому полягає відмінність правосуб'єктності нотаріуса від інших учасників нотаріального процесу, зокрема осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні, та осіб, які сприяють нотаріусу у його вчиненні. Щодо нотаріуса як публічної особи, яка наділена державою певною компетенцією щодо вчинення нотаріальних дій, слід вживати поняття "правосуб'єктність", а не "право - та дієздатність", їх застосування є некоректним, оскільки нотаріус наділяється державою не здатністю мати
права та обов'язки, а конкретними правами та обов'язками, передбаченими законом (статті 4, 5 Закону) і спрямовані на виконання нотаріальної функції.
РОЗДІЛ 4. СУБ'ЄКТИ НОТАРІАЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН, ЇХ ПРАВОВИЙ СТАТУС, ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ
4.1. Особи, які вчиняють нотаріальні провадження, їх поняття, склад та процесуальні права та обов'язки
4.1.1. Нотаріус як обов'язковий суб'єкт нотаріальних процесуальних правовідносин, його права та обов'язки
Нотаріус - це фізична особа, уповноважена державою на виконання юрисдикційної функції, а саме нотаріальної. З метою реалізації цієї фікції держава наділила нотаріуса та інших уповноважених на вчинення нотаріальних дій осіб певною компетенцією з посвідчення безспірних прав та фактів, що мають юридичне значення, а також вчинення інших нотаріальних дій для надання їм юридичної достовірності (ст. 1 Закону).
Але істотний вплив на процесуальну діяльність нотаріуса, комплекс його процесуальних прав та обов'язків має його загально-правовий статус.
Нотаріус є публічною особою, але в силу методу правового регулювання нотаріального процесу, який є диспозитивно-санкціонованим, не наділяється владними повноваженнями, наприклад, як судця. Зв'язок між диспозитивністю та санкціонованістю виявляється у тому, що, з одного боку, він передбачає право особи на звернення до нотаріуса, а з іншого - супроводжується обов'язком нотаріуса вчинити лише санкціоновані державою нотаріальні дії у визначеному законом порядку. Нотаріусу забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. В іншому випадку на нотаріуса покладається обов'язок відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить закону. Винятком є можливість діяти в межах аналогії закону та права. .
Виконання таких завдань реалізується нотаріусом за допомогою нотаріальної процедури, тобто встановленого законом порядку вчинення нотаріальних дій, який узгоджується з принципом єдиної нотаріальної процесуальної форми.
Під час вчинення нотаріальних дій виникають нотаріальні процесуальні відносини між нотаріусом та особами, які звернулися до нього за наданням правової допомоги у формі безспірної юрисдикції. При цьому нотаріус займає статус обов'язкового суб'єкта таких відносин, тому що саме він зобов'язаний вчинити нотаріальну дію за заявою фізичних та юридичних осіб, якщо вона не суперечить закону.
З цією метою він наділяється комплексом процесуальних прав та обов'язків, які передбачені Законом України "Про нотаріат" та іншими нормативними актами.
Процесуальні права нотаріуса в сфері здійснення нотаріального процесу визначаються межами дозволеної поведінки, які встановлюються на підставі законодавства України.
Переходячи до аналізу тих прав, які передбачені у Законі слід відразу зробити акцент на тому, що законодавець у ст. 4 "Права нотаріуса" не вказує, що це саме процесуальні права нотаріуса, тобто ті права, якими він наділяється для вчинення нотаріальної дії як суб'єкт