Функції та завдання держави: проблеми співвідношення

Дослідження питання поняття та класифікації функцій держави нерозривно пов'язується з необхідністю

визначення її завдань.

Л5.

Оскільки завдання є засобами визначення природи

держави та реалізуються в процесі здійснення функцій держави, важливим є визначення співвідношення категорій функцій та завдань держави. Завдання — це те, що необхідно зробити, а функція — це діяльність, процес вирішення завдання. Завдання може бути ширшим тієї чи іншої функції (наприклад, сприяння розвитку економіки — це глобальне завдання, що вирішується засобами реалізації декількох функцій).¹

Належність цих категорій до суспільно-політичної сфери обумовлює їх взаємодію та взаємовплив. При цьому кожна з них зберігає відносну самостійність як особливе явище. Таким чином, категорії завдання та функції держави мають спільні риси, адже:

• вони характеризують спільний об'єкт - державу;

• мають чітко визначений зміст та предметну націленість;

• розкривають соціальну роль та призначення держави як засобу упорядкування суспільних відносин;

• певним чином закріплюються як на нормативно-соціальному, так і нормативно-правовому рівнях;

• здійснюються в певних формах, які можуть бути чітко визначені і закріплені;

• залежать від рівня розвитку суспільства та держави, що зумовлює об'єктивну їх залежність від цих явиш;

• змінюються залежно від характеру дії політичних, економічних, науково- технічних та інтелектуальних факторів, що підкреслює їх державно-владний та суспільний характер;

• відображають процес формування та еволюції державності, безпосередньо впливаючи та будучи її результатом.

Самостійний характер функцій та завдань держави, обумовлює наявність певних відмінностей цих категорій:

Завдання держави	Функції держави
Визначають зміст діяльності держави і реалізуються в процесі виконання функцій;	Є засобом реалізації завдань;
Стосуються найважливіших сфер суспільного розвитку;	Стосуються всіх сфер життєдіяльності суспільства;
Закріплюються конституційно у загальній формі;	Конкретизуються нормативними актами стосовно предмету чи сфери;
Можуть лише проголошуватись, встановлюючи програмні вимоги;	Повинні реалізуватися, оскільки це забезпечує реалізацію завдань;
Форми та методи здійснення не конкретизовані оскільки мають загальний характер;	Мають конкретні форми та методи здійснення, що закріплюються нормативно;
Змінюються в залежності від суттєвих факторів (зміна сутності та форми держави);	Діє механізм наповнення функцій в залежності від самоорганізаційних, суб'єктивних факторів;
Реалізуються в чітко визначених сферах.	Мають змішаний зміст і торкаються різноманітних сфер

життєдіяльності суспільства.

Таким чином функції та завдання держави є самостійними юридичними категоріями, кожне з яких має властиві їм ознаки. Однак вони характеризують єдиний об'єкт та взаємодіють, як загальне (завдання) та особливе (функції).

/ &' ОРГАНИ ДЕРЖАВИ ТА САМОВРЯДУ ВАННЯ:

СПІВВІДНОШЕННЯ

Державний механізм діє та розвивається не ізольовано від інститутів громадянського суспільства. Його взаємодія з органами місцевого самоврядування, які не належать до системи органів державної влади, має дві правові підстави. Вона виходить із спільності завдань у сфері економіки та соціального розвитку. Разом з тим закон припускає можливість наділення органів місцевого самоврядування певними державними повноваженнями. Взаємодія механізму держави з органами місцевого самоврядування сприяє розширенню демократичної бази державної влади, а реалізація конституційного права громадян на участь в управлінні державними справами пов'язується з їх діяльністю в органах самоврядування. Саме це забезпечує компроміс суспільних інтересів.

Для громадянського суспільства та механізму держави ключовою проблемою є довіра та підтримка населення. Відчуження громадян від влади призводить до конфронтації та послабляє державний механізм.

Місцеве самоврядування є особливим видом управління, що забезпечує реалізацію права територіальних спільнот самостійно вирішувати питання місцевого значення, виходячи з інтересів громадян та засновуючись на положеннях закону.

Як інститут громадянського суспільства місцеве самоврядування має наступні ознаки:

• має децентралізований управлінський характер;

• здійснює публічну владу на певній територіальній-одиниці;

• є інститутом народовладдя, що забезпечує реалізацію питань місцевого значення;

• здійснюється представниками населення, що мешкає на певній території;

• є самостійним інститутом, що є організаційно відокремленим;

• несе відповідальність за свою діяльність.

Конституція України визнає і гарантує місцеве самоврядування як інститут соціального управління та громадянського суспільства. Саме на це вказують можливість представництва місцевих інтересів, власна матеріальна, фінансова та організаційно-правова база місцевого самоврядування.

Закон України „Про місцеве самоврядування" до представницьких органів місцевого самоврядування відносить сільські, селищні та міські ради; обласні та районні ради, що представляють інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Посадовими особами відповідних територіальних громад закон називає сільського, селищного та міського голову.

Однак, наявність особливих повноважень не ізолює .органи держави та місцевого самоврядування. В процесі здійснення повноважень вони взаємодіють, засновуючись на наявності спільних та особливих рис.

Спільні риси:

1. Органи держави та самоврядування виконують функції по управлінню суспільством шляхом встановлення і гарантування діяльності суб'єктів; їх повноваження конкретизуються підзаконними актами.

2. Вони передбачені конституційно.

3. Вони приймають рішення нормативного характеру, що в разі їх протиріччя Конституції можуть бути певним чином відмінені.

4. Мають чітко визначену компетенцію у відповідній сфері та форми і методи здійснення повноважень.

5. Рішення мають владний характер, певним, чином забезпечуються і гарантуються.

.6. Формуються у встановленому законом порядку.

7. Функціонують на основі принципу розподілу повноважень та певним чином взаємодіють в процесі здійснення повноважень.

Відмінності:

Органи держави	Органи місцевого самоврядування
Формуються шляхом виборів, призначаються чи затверджуються.	Обираються населенням територіальної • одиниці.
Дія нормативних актів поширюється на територію держави чи адміністративні одиниці.	Дія нормативного акту поширюється на територіально адміністративні одиниці.
Повноваження визначають зміст управлінської функцій держави.	Повноваження націлені на вирішення проблем певної території по самоврядуванню.
Є колективами службовців.	Діяльність не має професійного характеру.
Діють на основі конституційне закріпленого принципу розподілу влад.	Можуть за взаємною згодою перерозподілити між собою окремі повноваженні на підставі договору.
Рішення приймаються колегіально чи одноособово керівником органу.	Рішення приймаються виключно шляхом голосування.
Здійснюють повноваження безпосередньо.	Здійснюють повноваження як безпосередньо, так і через обрані органи.
Фінансову базу становить державний бюджет.	Фінансові базу становить місцевий бюджет та позабюджетні надходження.
Виступають від імені держави.	Є представниками інтересів населення певної території.

Виконавчі органи складають самостійну частину державного апарату.	Виконавчі органи формуються керівником органу самоврядування. .
Діють на основі принципу координації.	Діють на снові субординації.
В деяких випадках можливе делегування виконавчих повноважень органам самоврядування.	Делегування повноважень державним органам неможливе.

Таким чином, органи держави та місцевого самоврядування є взаємодіючими структурами, що забезпечують найбільш доцільний рівень упорядкування суспільних відносин та забезпечення функціонування суспільства як певним чином організованої соціальної системи.

Особливого значення ця взаємодія має за умови формування громадянського суспільства.

п

О і II. Поняття і ознаки правової держави.

Хоч вона і має специфічні ознаки, проте залишається власне державою, у якої є загально - родові ознаки. Започаткування правової держави означало прагнення до розбудови державності, в якій влада була б максимально обмежена правом і правами людини. Вона є поняттям і ідеологічним з історично змінюваним змістом.

Правова держава - це організація політичної влади, діяльність якої заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини, верховенстві права і взаємній відповідальності особистості і держави. Характеризується наявністю ознак, ступінь реалізації яких є показником успішного просування суспільства на шляху наближення до ідеалу, що містить теорія правової держави.

Це такі ознаки:

Безумовне визнання, законодавче закріплення, реальне здійснення і гарантування державою невід'ємних прав і свобод людини, що передбачає визнання кожної людини вищою соціальною цінністю. Соціальна природа правової держави означає законодавче закріплення рівних прав і рівних шансів їх реалізації представниками різних соціальних верств, а отже - досягнення соціального плюралізму.

Принцип верховенства права. Право, по відношенню до держави,є первинним. Держава не створює право, а лише дає юридично завершені формування, в яких закріплюються уявлення про справедливість, що об'єктивно склалися в суспільстві і потребують державного захисту. Його реалізація забезпечує незалежність державного апарату від зміни правлячих політичних сил, а також відносну безперервність розвитку держави в умовах постійних змін, що відбуваються в житті суспільства і навіть стають передумовою таких змін. Планування права в житті суспільства забезпечує створення демократичних державних структур, воно гарантує верховенство конституції як найвищого за юридичною силою нормативно-правового акта, а також правових законів. У цілому верховенство права означає, що не тільки громадяни, але й передусім сама держава, її органи та державні службовці повинні діяти виключно в межах права. За

допомогою права і через правові закони правова держава сама обмежує себе. У правовій державі повинні управляти не окремі особи, а правовий закон. У ній не припустиме адміністративне свавілля, а тому доти, доки держава не буде реально обмежена правом, правовим законом, вона не може вважатися правовою. Пов'язаність усіх суб'єктів правовідносин правом протистоїть будь-яким формам свавілля, анархії, правопорушень.

Правова держава зароджується і функціонує в умовах громадянського суспільства. Тому, коли під громадянським суспільством розуміють сукупність недержавних і неполітичних відносин, які утворюють сферу специфічних інтересів вільних індивідів-власників і їх об'єднань, то це не означає його абсолютної відокремленості від держави. Навпаки, вони завжди були досить тісно пов'язаними між собою, по- перше, генетично( в європейській історії громадянське суспільство і держава взаємно створювали одне одного), а по- друге - корегуючи одне одного. Отже, громадське суспільство розвивається в діалектичній єдності і протиріччі з соціальною правовою державою.

Принцип поділу влади. Вперше сформулював Ш. Монтеск'є, традиційно вважається обов'язковою ознакою сучасного конституційного ладу. По- перше, незалежність і самостійність кожної з гілок влади - законодавчої, виконавчої й судової. По- друге - існування й ефективне функціонування конституційного механізму взаємних стримувань і противаг. Вона являє собою сукупність правових обмежень однієї гілки влади з боку інших гілок. Традиційно до таких обмежень відносять: здійснюване за допомогою принципів права, норм конституції і законів регламентування нормотворчої діяльності, зокрема видання законів виключно парламентом, обмеження підзаконної та делегованої нормотворчості; чітке визначення повноважень вищих органів державної влади, строків їх виконання і випадків їх припинення; здійснення правосуддя виключно судом; визнання судом неконституційними нормативно - правових актів тощо. Разом з тим система «стримувань і противаг» може набувати специфічних ознак, що обумовлено існуючою країні формою правління.

Цей принцип включає систему вимог:

• розподіл функцій і повноважень між органами влади у відповідності до вимог розвитку праці;

• неприпустимість втручання в повноваження одного органу іншого;

• виключення можливості узурпації влади однієї із гілок;

• узгодження і правовий контроль дій органів влади;

• рівність всіх органів влади перед законом;

• неможливість змін повноважень органів держави конституційним шляхом.