Fursa_S_ya_Teoriya_Notarialnogo_Protsesu_2012

процесі можна виділити значні за обсягом елементи, які важко сприймати як інститут. Зокрема, автор вважає, що нотаріальна процедура - великий за обсягом масив інформації і безпосередньо норм права, тому їй можуть бути властиві власні принципи.

Щодо міжгалузевих принципів нотаріального процесу, то до них слід віднести принцип диспозитивності, національної мови. Галузевими принципами нотаріального процесу е принципи обґрунтованості нотаріальних актів, безспірності нотаріального процесу та нотаріальної таємниці.

Щодо функціональних принципів нотаріального процесу, то до них слід віднести принципи безпосередності, незалежності, неупередженості нотаріуса, принцип сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям у здійсненні їхніх прав та охоронюваних законом інтересів (ст. 5 Закону). Організаційно-функціональним принципом слід визнати принцип нотаріальної таємниці.

Безумовно, дана класифікація має умовний характер, але вона важлива для розуміння сутності принципу, його взаємодії та співвідношення з іншими принципами.

З розвитком нотаріату та, зокрема, науки про нотаріальний процес можна розширити цей перелік, доповнивши його такими принципами:

-принцип комплексності нотаріального процесу;

-принцип забезпечення реалізації фізичними та юридичними особами їхніх безспірних прав за допомогою нотаріальної процедури;

-принцип єдиної нотаріальної процесуальної форми (розкритий у розділі 1);

-принцип здійснення нотаріальної діяльності уповноваженими на це особами;

-принцип високої професійної компетентності нотаріуса.

Значення принципів нотаріального процесу

Принципи нотаріального процесу мають значення для:

-узагальнення і систематизації знань з нотаріального процесу;-

-правильного й обґрунтованого формування законодавства, яким регламентуватиметься процедура вчинення нотаріальних дій;

-правильного застосування норм матеріального та нотаріального процесуального права на практиці;

-урахування недоліків нотаріальної практики і на цій базі вироблення нових теоретичних концепцій розвитку законодавства, що регламентує процедуру вчинення нотаріальних дій.

На сьогодні вважаємо, що виділяти такий критерій для класифікації принципів права за способом (формою) їх нормативного (законодавчого) закріплення некоректно, а необхідно на науковому рівні встановлювати значимість того чи іншого принципу права та пропагувати їх нормативне закріплення з урахуванням їх значимості, співвідношення та взаємозалежності. Але до запровадження пропозицій вчених наукові погляди повинні

пройти випробування шляхом оприлюднення найважливіших пропозицій. Після опублікування пропозиції окремого автора, вона стає предметом аналізу інших авторів і має піддаватися конструктивній критиці, тобто удосконалюватися. Звідси випливає, що навіть нормативне закріплення принципів цивільного процесу (нотаріального. - СЯ.) - лише спосіб їх випробування та база для їх подальшого удосконалення вченими.

2.2. Принцип верховенства права

У Конституції України немає спеціальних норм, які б безпосередньо стосувалися нотаріального процесу, проте правовідносини у ньому мають узгоджуватися із конституційними принципами. Так, ст, 8 Конституції передбачає, що в Україні визначається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні їй відповідати, її норми є нормами прямої дії. Отже, ці положення повинні мати безпосередній вплив на нотаріальний процес.

Але істотною перешкодою на шляху безпосереднього застосування зазначених положень може стати неоднозначне сприйняття поняття "право", яке має декілька значень. Однак, право не можна ототожнювати із законом, його окремою нормою тощо - це однозначно. Підтвердити дану тезу можна на підставі формального домінування положень Конституції над іншими законами, а останніх - над підзаконними актами і це не проста ієрархія нормативних актів в дії. В чинній Конституції України має місце ліберальна стаття 3, яка підняла права громадянина на рівень змісту і спрямованості діяльності держави, що можна позиціонувати як втілення теорії позитивізму права в норми Конституції України. Автори КАСУ намагалися втілити це положення в ст. 8, але принцип домінування права людини над нормами закону не може і не повинен втілюватися в діяльність адміністративного суду, який повинен визначати законність або незаконність дій відповідача. Це пояснюється межами повноважень посадових осіб, які не можуть вирішувати питання про права людини вище, ніж їм дозволяє закон, відомчі інструкції тощо.

Отже, у ст. З Конституції планка прав людини на стільки високо піднята, що можна припустити абсолютизацію такого права. Наприклад, людина приходить до нотаріуса і вимагає посвідчити заповіт не відображаючи його в реєстрах, без відповідної оплати тощо. Зрозуміло, що в даному конкретному випадку нотаріус не вправі слідувати за вимогою заявника, а змушений буде дотримуватися встановленої процедури. З цього положення можна зробити висновок, що принцип верховенства права включає принцип законності. А принцип законності у власному розумінні цього поняття означає визначальну, провідну роль закону у правовій системі, зокрема в системі джерел права.

Традиційно законність вчені відносять до принципів права. Згідно наведеної вище класифікації, законність є конституційним принципом. Свого часу автори також відносили до принципів нотаріального процесу принцип законності, проте нині їхні думки дещо змінилися, виходячи з аналізу сутності, екзистенції, духу права та його співвідношення із законністю. Законність - це вимога суворого і точного дотримання та виконання усіх юридичних норм, усіх правових приписів усіма суб'єктами, тобто громадянами, їх об'єднаннями, посадовими особами, державними органами. Насамперед тих, які закріплені у законах. Поняття "законність" в буквальному юридичному значенні виражає загальнообов'язковість права як його провідну ознаку. Оскільки існує право, то

існує й законність, сутність якої проявляється у необхідності суворого впровадження в життя норм права34.

Але говорячи про правову науку ми мусимо брати до уваги, що не може існувати правова діяльність без нормативної її регламентації. Отже, законність поглинається правом. Для порівняння можна стверджувати, що в основі закону лежить алфавіт, без якого не можна було б висловити за допомогою літер слова, речення і зміст закону.

У той же час, говорячи про існування правової системи, без якої не може існувати суспільство, під нею слід розуміти все позитивне право як сукупність загальнообов'язкових норм, які мають бути виражені у законі, але не завжди таке положення має місце.

Тому сьогодні прийнято говорити й про аналогію закону і права, які також допускають вихід правовідносин за межі сліпого слідування закону. Це також доводить необхідність підняття рівня сприйняття права людини над межами, які встановлені у законі. Ми не можемо засуджувати людину, яка опинилася у стані, коли оточуючі її близькі люди, знайомі та інші викликають недовіру або роздратування і вона бажає посвідчити заповіт на ім'я тварини. Це її право - розпорядитися нажитим нею особисто майном, але нотаріус не вправі цього робити не тому, що це заборонено законом. Прямої норми закону, яка б забороняла посвідчити заповіт на ім'я тварини не має, але тварина не може бути суб'єктом цивільних і, зокрема, спадкових правовідносин. Тому нотаріус має бути готовим запропонувати інші шляхи втілення волі такої особи, зокрема, шляхом посвідчення спадкового договору, заповідального відказу тощо, але не викривляючи волі такої особи.

Тому давно існує пропозиція щодо надання нотаріусам більших повноважень з посвідчення необмеженого переліку нотаріальних проваджень. Але нотаріуси, з одного боку, змушені діяти за наперед встановленими і затвердженими формами документів, а, з іншого, задоволені можливістю уникнути відповідальності за помилки, які можуть виникнути в результаті самостійної діяльності. Питання тут стоїть про їх кваліфікацію, формальні вимоги з боку контролюючих їх діяльність представників Мін'юсту тощо.

У зв'язку з цим, можна пропагувати необхідність введення принципу верховенства права в нотаріальний процес, але з певними застереженнями, які пов'язані з сучасним станом в нотаріаті України, коли значна частина нотаріусів не здатна працювати без шаблонів документів. Відносно поширення статей 3, 8 Конституції України на нотаріальний процес, то теоретично це можливо і доцільно, але практичне відтворення принципу верховенства права в нотаріальній практиці раціонально запроваджувати з певними обмеженнями. На наш погляд, мають наділятися певними повноваженнями лише досвідчені нотаріуси, досвід роботи яких має узагальнюватися ставати підставою для методологічного опрацювання і наступного нормативного закріплення. Таким чином, права громадян будуть поступово розширюватися і без істотного ризику виникнення правопорушень.

Але навіть сьогодні, кожна людина вправі вимагати від нотаріуса вчинення нотаріальних проваджень, які не передбачені законодавством України, на підставі ст. З Конституції України. У нотаріуса ж є право відмовити у вчиненні нотаріального провадження лише в тому випадку, коли вчинення такого нотаріального провадження суперечить вимогам законодавства, правам та інтересам інших осіб. Саме тому, на наш погляд, у ст. 7 Закону України "Про нотаріат" визначено, що нотаріуси у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України тощо, а не тільки їх застосовують.

2.3. Принцип доступності і гарантованості охорони фізичним та юридичним особам їх безспірних прав

Принцип доступності і гарантованості охорони безспірних прав фізичних та юридичних осіб характеризується тим, що діяльність нотаріальних органів спрямована на охорону безспірних прав фізичних та юридичних осіб, де б вони не знаходилися. Тут мається на увазі, що організаційною структурою нотаріальних органів охоплюється вся територія України, надається юридична допомога громадянам України посадовими особами консульських та дипломатичних представництв за кордоном, навіть передбачено вчинення значимих нотаріальних дій на суднах, які ходять під прапором України тощо.

Нотаріальний процес передбачає можливість звернення особи за вчиненням нотаріальної дії у будь-яку нотаріальну контору або до приватного нотаріуса, за винятком передбачених у Законі випадків, що зумовлено вимогами предметної та територіальної компетенції. Звільнення, згідно Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито", певних категорій осіб від сплати державного мита забезпечує їм можливість безкоштовно вчиняти нотаріальні дії.

Законом передбачено єдиний порядок нотаріального діловодства, процесуальний порядок вчинення нотаріальних дій, який має бути простим та зрозумілим, оптимально поєднувати у собі необхідність та доцільність.

Цей принцип гарантується правом кожного громадянина або юридичної особи на оскарження в суді неправомірних дій нотаріусів та відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними та недбалими діями посадових осіб нотаріату.

Гарантованість охорони безспірних прав зумовлена також можливістю застосування нотаріусом аналогії закону та права, тобто, якщо Законом та Порядком не регламентована процедура вчинення тієї чи іншої нотаріальної дії, а нормами матеріального права передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення договору, нотаріус зобов'язаний вчинити таку нотаріальну дію і при цьому застосувати аналогію, тобто виходити із загальних правил вчинення нотаріальних дій та основних правил посвідчення правочинів. Щодо спеціальних правил, які стосуються конкретного договору, йому слід враховувати його матеріальну природу і виходячи з неї формулювати перелік документів, які необхідні для його посвідчення.

2.4. Принцип сприяння громадянам, установам, підприємствам та організаціям, у здійсненні їхніх прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 5 Закону)

Цей принцип полягає в обов'язку нотаріусів та інших посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії,, сприяти суб'єктам нотаріального процесу у здійсненні їхніх прав та законних інтересів, роз'яснювати їм права та обов'язки, попереджувати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду. Цей принцип випливає з конституційної норми, якою передбачено, що права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. З Конституції України).

Сприяння виявляється також у тому, що нотаріуси мають право і за заявою особи повинні витребувати від підприємств, установ та організацій відомості і документи, необхідні для

вчинення нотаріальних дій (статті 4,46 Закону), забезпечувати здійснення нотаріального провадження для осіб, які не володіють українською мовою, за участю перекладачів.

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії на прохання громадян і організацій, можуть складати проекти договорів і заяв, виготовляти копії документів, виписки з них, давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру.

Нотаріуси сприяють органам слідства та суду у здійсненні їхніх державних обов'язків.

Принцип сприяння громадянам та юридичним особам в здійсненні їхніх прав і охоронюваних законом інтересів полягає в тому, що жодними строками не обмежується їх можливість укладати будь-які дозволені законом правочини щодо свого майна, а також за згодою всіх осіб, які брали участь у нотаріальному провадженні, змінити або скасувати ці договори.

Саме у цьому принципі розкривається правова природа нотаріату як особливого органу беспірної юрисдикції. На думку авторів, принцип сприяння має розкриватися не тільки в можливості і необхідності вчинення нотаріального провадження, а й дозволяє ставити перед особами, які вчиняють нотаріальні провадження, запитання: як можна збільшити кількість вчинюваних нотаріальних проваджень, зробити їх доступнішими, покращити рівень юридичної допомоги тощо.

2.5. Принцип забезпечення реалізації фізичними та юридичними особами їхніх безспірних прав за допомогою нотаріальної процедури

Досконала нотаріальна процедура є гарантією забезпечення здійснення особами, які беруть участь у нотаріальному процесі, їхніх прав та обов'язків, а також самого нотаріуса, який зобов'язаний нести відповідальність за наслідками своєї діяльності. Вона являє собою сукупність норм законодавства про нотаріат, яким регламентується послідовність та правила вчинення нотаріальних дій в нотаріальному провадженні, а також фіксація всіх вагомих юридичних обставин, які матимуть місце у нотаріальному процесі36. Нотаріальна процедура, незалежно від того, хто вчиняє нотаріальні дії - приватний чи державний нотаріус, має бути для них єдиною та обов'язковою. Вона має узгоджуватися з діяльністю інших осіб, які уповноважені державою на вчинення нотаріальних дій, зокрема консулів, осіб, які уповноваженні на посвідчення заповітів довіреностей (ст. 40 Закону), та уповноважених осіб органів місцевого самоврядування і передбачати їх взаємодію з метою охорони та захисту фізичних, юридичних осіб та держави. Нотаріальна процедура має також передбачати та регламентувати зв'язки нотаріусів України з іноземними нотаріусами щодо вчинення нотаріальних дій з іноземним елементом, зокрема міжнародне спадкування тощо. З цією метою повинні створюватися міжнародні реєстри, діяльність яких також має бути закріплена у правилах нотаріального діловодства як одному із елементів нотаріальної процедури. Нотаріальна процедура має істотне значення для оформлення нотаріальних актів, які можуть обертатися у міжнародному просторі та мати доказову і виконавчу силу.

Сутність нотаріальної процедури можна розглянути через її принципи, які мають неабияке значення для реалізації особами їхніх безспірних прав. Зокрема, принцип гарантованого і тривалого зберігання інформації про вчинені нотаріусом України нотаріальні дії має значний вплив на права особи щодо отримання копії, дублікату нотаріального документу

у разі його втрати. Принцип безпосередності нотаріальної процедури гарантує реалізацію нотаріусом його процесуальних прав та обов'язків, її послідовність на кожній стадії, етапі нотаріального провадження, що має істотний вплив на правильність вчинення нотаріальної дії. Дотримання нотаріусом усіх правил вчинення нотаріальних дій також є гарантією охорони безспірних прав усіх суб'єктів нотаріального процесу, оскільки їх недотримання може призвести до негативних наслідків, зокрема, визнання правочинів недійсними тощо. Процедура фіксації нотаріального процесу має також важливе значення, оскільки передбачає фіксацію юридично вагомих обставин, а саме: роз'яснення нотаріусом сутності нотаріальної дії, наслідків, які можуть настати тощо. Особливе значення нотаріальної процедури проявляється у фіксації вчинюваних нотаріальних дій в електронних реєстрах, що гарантує зменшення ризику їх підробки.

2.6. Принцип національної мови

Нотаріальні провадження вчиняються українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

До норм чинного законодавства, що регулюють застосування української мови, відносяться Закон України "Про мови в Українській PCP" від 28.10. 1989 року, Закон України "Про нотаріат".

Закон "Про нотаріат"(ст.15) передбачає ведення нотаріального діловодства відповідно до ст. 20 Закону "Про мови в Українській PCP", яка передбачає можливість застосування мови більшості населення для окремої місцевості. Отже, цей принцип відповідає вимогам ст. 10 Конституції, яка передбачає всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, що має забезпечувати держава. Це положення також цілком відповідає ч. 2 ст. 10 Конституції, яка гарантує вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин України, ст. 23 Закону "Про мови в Українській PCP", якою визначається, що юридична допомога громадянам і організаціям надається українською мовою або мовою, прийнятною для сторін.

Згідно з даним принципом, якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальних дій, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів та роз'яснення, які надає нотаріус при вчиненні нотаріального провадження, мають перекладатися цій особі нотаріусом або перекладачем.

2.7. Принцип нотаріальної таємниці

Зміни, які були внесені до Закону України "Про нотаріат", внесли суттєві корективи, зокрема, у питання врегулювання нотаріальної таємниці. Перша зміна - це сама назва. Раніше законодавець оперував словосполученням "таємниця вчинення нотаріальних дій", а тепер- "нотаріальна таємниця". Проте власне зміна назви не змінила суті цих понять. Першочерговою зміною, яку слід підкреслити, стало надання законодавцем визначення поняття нотаріальної таємниці. Раніше таке законодавче визначення було відсутнє.

Так, відповідно до ст. 8 Закону України "Про нотаріат", нотаріальна таємниця - це сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальних дій або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права й обов'язки тощо.

З аналізу цього визначення випливає, що зміст нотаріальної таємниці складають різні відомості, отримані від заінтересованої особи під час вчинення нотаріальних дій або звернення її до нотаріуса.

Та чи можна погодитися з таким поглядом на предмет нотаріальної таємниці? Вбачається, що ні. Предметом нотаріальної таємниці є не тільки інформація, яка стала відомою нотаріусу від заінтересованої особи, а й ті відомості, які він отримав з. інших джерел при виконанні своїх професійних обов'язків, а також його процесуальна діяльність, яка спрямована на досягнення певного правового результату.

Нотаріальну таємницю потрібно розглядати з двох боків. З одного боку, це таємниця особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії (мотив звернення та сам факт звернення до нотаріуса; надані для дослідження документи; досягнутий після звернення до нотаріуса результат; відомості про особисте життя особи тощо), з іншого - таємниця нотаріуса як фахівця (відомості про надані поради, консультації тощо). Важливими е обидві характеристики поняття таємниці вчинення нотаріальних дій, і обидві мають бути законодавчо закріплені.

Автор свідомо акцентує увагу на потребі комплексного закріплення поняття нотаріальної таємниці у Законі України "Про нотаріат". Ця потреба викликана такими факторами: 1) встановленням кола осіб, які мають доступ до відомостей, що складають нотаріальну таємницю; 2) закріпленням процедури (порядку) розкриття відомостей, що складають предмет нотаріальної таємниці; 3) встановленням строку для розкриття таких відомостей; 4) закріпленням відповідальності за порушення нотаріальної таємниці; 5) іншими заходами (наприклад, п. 2 ч. 1 ст. 51 Цивільного процесуального кодексу України)38. Серед осіб, які мають доступ до відомостей, що складають нотаріальну таємницю, є нотаріуси, інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, інші особи, яким про вчинення нотаріальних дій стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків. До осіб" яким стало відомо про вчинення нотаріальної дії у зв'язку із виконанням службових обов'язків, слід віднести перекладачів, експертів, помічників та стажистів нотаріуса тощо. Також до них належать особи, які здійснюють контроль за діяльністю нотаріусів39.

Крім того, необхідно згадати адвокатів, представників осіб, на яких також покладається обов'язок дотримання таємниці вчинення нотаріальних дій.

У результаті аналізу цього питання40 автор дійшов до висновку, що повноваження посадовців державних установ по здійсненню контролю за діяльністю нотаріусів, - це необхідна державна функція, але вона не повинна негативно впливати на право осіб на приватність.

Обов'язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється також на свідків, осіб, що підписуються за особу, яка через фізичні вади не може зробити це самостійно.

Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи, що зберігаються у нотаріуса, видаються тільки фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. У разі смерті особи чи визнання її померлою довідки видаються її спадкоємцям. Якщо особа визнана безвісно відсутньою, право отримувати довідки про вчинені нотаріальні дії, якщо це необхідно для збереження майна, над яким встановлено опіку, має опікун, призначений для охорони майна безвісно відсутньої особи або особи, місцеперебування якої не відоме.

Але за законом передбачені деякі винятки з цього правила. Так, на письмову вимогу суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання та досудового слідства довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються у зв'язку з цивільними, господарськими, адміністративними або кримінальними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться у їх провадженні. З приводу оголошення змісту вчинених нотаріальних дій при розгляді справ у судах в можливість ставити питання перед суддею про необхідність розгляду справи у закритому судовому засіданні. На думку авторів, до суб'єктів, які мають право на отримання довідок про склад спадкового майна після смерті боржника у разі відкриття спадкової справи, мають бути віднесені державні виконавці. Ця пропозиція обумовлена тим, що, згідно ст. 1282 ЦК спадкоємці боржника повинні відповідати за боргами спадкодавця у межах прийнятої спадщини.

На письмову вимогу органів державної податкової служби видаються довідки про суму нотаріально посвідчених договорів, які необхідні виключно для встановлення дотримання законодавства з питань оподаткування.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", нотаріус віднесений до суб'єктів первинного фінансового моніторингу. Виконання такої функції покладає на нотаріуса обов'язок повідомляти спеціально уповноважений орган про: фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу протягом трьох робочих днів з дня їх реєстрації або спроби їх проведення. Як зазначає С. Лук'янець, даний Закон конфліктує із загальноприйнятими принципами професійної етики нотаріуса, такими як конфіденційність та нотаріальна таємниця, оскільки за порушення нотаріальної таємниці до нотаріуса може бути застосована відповідальність у вигляді анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, а також кримінальна відповідальність за порушення недоторканності приватного життя шляхом розголошення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Крім того, згідно зі ст. 69 КПК, щодо нотаріуса передбачений імунітет свідка, а саме: нотаріуси не можуть бути допитані як свідки з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, яка довірила їм ці відомості. Аналогічне положення має місце у ч. 9 ст. 8 Закону України "Про нотаріат". Як бачимо, навіть на вимогу суду нотаріуси не можуть давати свідчення. Інформація про фінансову операцію та особу, яка її вчиняє, охоплюється поняттям нотаріальної таємниці. Але даний Закон зобов'язує нотаріуса розкривати нотаріальну таємницю щодо широкого кола правочинів. Крім того, нотаріус, який покликаний сприяти громадянам при укладенні правочинів, надавати правову допомогу, захищати їхні права та інтереси і зберігати нотаріальну таємницю, перетворюється на контролюючий орган щодо своїх клієнтів.

Довідки про наявність складеного заповіту та витяги із Спадкового реєстру видаються тільки після смерті заповідача, винятком є вимога самого заповідача. Виділення цього положення у самостійну частину 8 ст. 8 Закону дає можливість зробити висновок про те, що посадові особи вищезазначених державних органів - судді, прокурори та інші не можуть бути ознайомлені нотаріусом зі змістом заповіту при житті заповідача. Так, при розгляді справи про визначення правильності оподаткування не може оголошуватися або витребовуватися заповіт, складеного особою, яка перебуває під слідством або судом.

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, а також особи, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, винні в порушенні таємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством України. Відповідальність за розголошення

3) нотаріусом може бути громадянин, який має стаж роботи у сфері права не менше трьох років.

Проте слід зазначити, що ці критерії не дають вичерпної відповіді на питання щодо професійної компетентності нотаріуса. У цьому зв'язку можна погодитися з Ю. Г. Татур, який зазначає, що компетентність спеціаліста з вищою освітою це виявлені ним на практиці прагнення і здатності (готовність) реалізувати свій потенціал (знання, уміння, досвід, особистісні якості та ін.) для успішної творчої (продуктивної) діяльності в професійній і соціальній сфері, усвідомлюючи її соціальну значущість і особисту відповідальність за результати цієї діяльності, необхідність її постійного удосконалення".

Ці ознаки компетентності можна поширити й на нотаріуса.

Згідно зі ст. 2 Закону, правовою основою нотаріату є Конституція України, Закон України "Про нотаріат" та інші законодавчі акти, які мають відношення до нотаріальної діяльності, тому нотаріуси мають керуватися цими актами у своїй діяльність (ст. 7 Закону). При вчиненні нотаріальних дій нотаріус як компетентна особа зобов'язаний перевіряти відповідність дій, які він вчиняє, та наданих йому документів вимогам закону. Наприклад, він не може посвідчити шлюбний договір, якщо до його умов включені положення, які стосуються регламентації особистих прав подружжя, а також особистих відносин між ними та дітьми, оскільки вони суперечать ч. З ст.93 СК.

При вчиненні нотаріальної дії та встановленні її невідповідності закону на підставі статей 5,49 Закону нотаріус повинен відмовити у її вчиненні, мотивуючи це посиланням на законні причини такої відмови. Але він має не просто відмовити у вчиненні нотаріального провадження, а вказати особам, якщо це можливо, з урахуванням правової ситуації, можливості реалізації їхніх прав, що не суперечать вимогам закону, шляхом внесення конкретних змін до проектів договорів, наданих сторонами. Тобто за бажання осіб укласти шлюбний договір з умовою, нотаріус має роз'яснити незаконність такого договору і запропонувати посвідчити його без такої умови, або роз'яснити особі, що вона має право посвідчити змішаний договір, який включає, наприклад, елементи договору, де регламентуються особисті (немайнові) права подружжя як батьків щодо виховання та визначення місця проживання дитини, а не відмовляти одразу у посвідченні такого договору. Компетентність нотаріуса проявляється у тому, що він повинен дотримуватися встановленого законом порядку і правил оформлення нотаріальних документів.

Проте компетентний фахівець при здійсненні нотаріальної діяльності не повинен обмежуватися знаннями заковів України, постанов Верховної Ради, указів і розпоряджень Президента, а на території Республіки Крим - законодавства Республіки Крим, наказів міністра юстиції України, нормативних актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Нотаріус як висококваліфікований юрист, має застосовувати у своїй діяльності норми як матеріального, так і процесуального права, а саме: нормативно-правові акти галузевого законодавства (цивільного, цивільного процесуального, господарського, земельного, сімейного, трудового, адміністративного) тощо для врегулювання конкретних правовідносин, тому має бути обізнаним у тих змінах, які вносяться у це законодавство. Також, згідно з ч. 2 ст. 7 Закону, нотаріуси у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із норм міжнародного права та укладених Україною міждержавних угод. Як компетентність нотаріуса розцінюється застосування ним, у разі потреби, аналогії закону та праву. Виходячи із Закону, нотаріус при вчиненні нотаріальних дій може застосовувати: норми іноземного права, тому він повинен вивчати іноземні мови, щоби освоювати іноземне законодавство.