Fursa_S_ya_Teoriya_Notarialnogo_Protsesu_2012

2)визнана недієздатною, у встановленому законом порядку;

3)має судимість;

4)перебувала чи перебуває в службовій або іншій залежності від нотаріуса та інших осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні;

б) прямо чи побічно зацікавлена у вчинюваному нотаріальному провадженні;

6)брала участь як експерт у вчиненні нотаріальної дії, яка була скасована судом як неправильно вчинена;

7)за межі сфери діяльності якої виходить з'ясування обставин, що мають значення для вчинення нотаріального провадження;

8)не може документально підтвердити рівень знань з відповідної експертної спеціальності та не пройшла підвищення кваліфікації один раз протягом трьох років;.

9)є членом сім'ї або близьким родичем нотаріуса чи осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні.

Експерт як суб'єкт нотаріального процесу та особа, яка сприяє нотаріусу у вчиненні нотаріальної дії, має наділятися комплексом процесуальних прав і обов'язків, до яких слід віднести:

-знайомитися з матеріалами, наданими нотаріусом, які стосуються предмета дослідження;

-заявляти клопотання про подання додаткових матеріалів (документів, речей) та зразків;

-бути присутнім під час вчинення нотаріальної дії, якщо це необхідно для проведення дослідження, ставити запитання зацікавленим у вчиненні нотаріального провадження особам;

-вказувати у своєму висновку на виявлені в ході проведення експертизи факти, які мають значення для вчинення нотаріальної дії і щодо яких йому не були поставлені запитання;

-відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків;

- на оплату виконаної роботи та компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи на договірних засадах.

Експерт зобов'язаний:

-заявити про самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають можливість проводити дане дослідження;

-провести повне дослідження і дати обґрунтований та письмовий висновок;

-на вимогу нотаріуса надати письмові роз'яснення щодо наданого ним висновку;

-забезпечити збереження об'єкта експертизи;

-невідкладно повідомити нотаріуса про неможливість проведення ним експертизи і причини, з яких це неможливо;

-негайно повернути матеріали, які були підставою для проведення експертизи, у разі повідомлення нотаріуса про її припинення.

Крім того, експерт не має права спілкуватися із зацікавленими у вчиненні нотаріальної дії особами, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи;зобов'язали забезпечити нерозголошення відомостей, що стали відомі йому у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім нотаріуса, про результати експертизи; передоручати проведення експертизи іншій особі.

Вважаємо за доцільне зупинитися на процедурі призначення нотаріусом експертизи. Насамперед, якщо виникла необхідність її проведення, він має визначитися з її видом, експертом чи експертною установою, яким він доручає проведення такого дослідження. Далі сформулювати перелік питань, які необхідно поставити перед експертом.

Щодо попередження експерта про кримінальну відповідальність та приведення його до присяги (аналогія з кримінальним та цивільним процесом), то нотаріус не може здійснювати такі дії, оскільки така відповідальність не передбачена Кримінальним кодексом України, а сам нотаріус не наділений владними повноваженнями. Якщо проводиться експертиза і висновок експерта необхідний для вчинення нотаріальної дії, тому нотаріус може тільки роз'яснити експерту зміст ст. 384 КК, а не попереджати про кримінальну відповідальність.29

Крім того, він повинен роз'яснити експерту зміст частин 8, 4 ст. 8 Закону України "Про нотаріат" та ч. 1 ст. 20 Закону України "Про судову експертизу", де йдеться про те, що обов'язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків чи іншої роботи, та на інших осіб, яким стала відома інформація, що становить предмет нотаріальної таємниці, та про відповідальність за її порушення.

Доцільним вважаємо закріплення у Законі (Нотаріальному процесуальному кодексі України) процедури призначення експертизи нотаріусом, оскільки про такий порядок лише в загальних рисах йдеться у п. 2 гл. 15 Порядку.

Для з'ясування обставин, які мають значення для вчинення нотаріального провадження та потребують спеціальних знань, зокрема техніко-криміналістичних, лінгвістичних тощо, нотаріус на клопотання осіб, які беруть участь у нотаріальному процесі та з власної ініціативи, з метою забезпечення реалізації принципів законності та обґрунтованості нотаріального акту, призначає проведення експертного дослідження.

Нотаріус на свій розсуд може визначити експерта (фахівця з відповідної галузі знань) чи експертну установу, яка проводитиме таке дослідження, або про це можуть заявити клопотання особи, які беруть участь у нотаріальному провадженні. Заінтересовані у проведенні експертного дослідження особи можуть ставити запитання експерту, заявляти йому відвід, якщо їм стануть відомі обставини, передбачені законом, давати йому пояснення, знайомитися з його висновком, просити про призначення додаткової, повторної, комплексної та комісійної експертиз.

Щодо відводу експерту, то його можуть заявити особи, які беруть участь у нотаріальному провадженні, з підстав, передбачених законом.

Експерт може заявити самовідвід і відмовитися від проведення дослідження з підстав, передбачених законом.

Про задоволення самовідводу та відводу нотаріус має винести постанову та роз'яснити її суть, порядок оскарження.

Про призначення експертизи нотаріус виносить постанову, яка з доданими до неї матеріалами направляється експерту чи експертній установі та її копія надається особі, яка клопотала про призначення експертизи.

Оплата експертизи здійснюється особами, які клопочуть про її призначення, на договірних засадах або самим нотаріусом, якщо експертиза призначається з його ініціативи. Така оплата має поглинатися вартістю вчинюваної нотаріальної дії, про що нотаріус повинен попередити клієнтів.

У Законі (Кодексі) також має бути закріплена норма, яка б регламентувала зміст постанови нотаріуса про призначення експертизи, оскільки в п. 2 гл. 15 Порядку йдеться про направлення документа до експертної установи. Така постанова повинна мати такий зміст:

-дата винесення постанови;

-прізвище та ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування і адреса державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса;

-найменування документа, дата його видачі, ким та на чиє ім'я він виданий;

-ким (прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання ) подано документ для вчинення нотаріальної дії;

-обставини, які викликали необхідність направлення документа для проведення дослідження;

-куди (якій експертній установі) направляється документ для проведення дослідження, питання поставлені для вирішення.

Насамперед, постанова має називатися не про направлення документа до експертної установи, а про призначення експертизи, зокрема, не зазначається її вид. Крім того, у даному пункті Порядку йдеться лише про окремий, частковий випадок, який стосується направлення документа. Але нотаріуси можуть призначати й інші види експертизи, зокрема екологічну, якщо йдеться про посвідчення договору відчуження земельної ділянки. Наприклад, під час посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки одній із сторін стало відомо, що на цій земельній ділянці захороненні радіоактивні відходи, але вона не впевнена у цьому, бо про це сказали їй конкуренти, а вона не хоче втратити цю землю. Нотаріусу згідно ст. 49 Закону, забороняється безпідставно відмовляти особі у вчиненні нотаріального провадження. Отже якщо особа просить його призначити екологічну експертизу, на її клопотання він це повинен зробити, призупинивши вчинення нотаріального провадження на час її проведення. Якщо висновок експерта підтвердить цю обставину, то у нотаріуса будуть підстави для відмови у вчиненні розпочатої нотаріальної дії, оскільки, згідно ст. 13 Конституції, власність зобов'язує, не може бути використана нікому на шкоду.

У Законі також має бути норма, яка б визначала загальний зміст постанови про призначення нотаріусом експертизи.

Постанова про призначення нотаріусом експертизи має викладатися у письмовій формі. У ній має бути вказано такі реквізити:

Вступна частина:

-назва процесуального акту;

-дата та місце складання постанови;

-прізвище та ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування та адреса державної нотаріальної контори або нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса

Описова частина:

-назва нотаріальної дії, за якою має проводитися експертиза;

-ким (прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання ) заявлено клопотання про проведення експертизи;

-підстави - обставини, які викликали необхідність проведення (призначення) експертного дослідження (експертизи).

Резолютивна частина:

- рішення нотаріуса про проведення експертизи, із вказівкою на її вид (за існуючою у науці криміналістики класифікацією

(наприклад, почеркознавча, техніко-криміналістична, зокрема, експертиза реквізитів документів), за процесуальними ознаками (повторна, додаткова. - СЯ.);

-куди (якій експертній установі, адреса) направляється документ для проведення дослідження;

-питання, з яких необхідно надати висновок експерту;

-перелік матеріалів (вихідних даних), які направляються експерту;

-положення про роз'яснення експерту відповідальності щодо надання неправдивого висновку або відмову від його надання без поважних причин, а також відповідальність за неналежне виконання обов'язків та розголошення відомостей, які становлять нотаріальну таємницю, і стануть йому відомими у зв'язку із проведенням дослідження.

Примітка: Якщо нотаріусом призначена техніко-криміналістична експертиза, яка стосується справжності документу, то в описовій частині постанови обов'язково зазначається найменування документа, дата його видачі, ким та на чиє ім'я він виданий; ким (прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання) подано документ для вчинення нотаріальної дії.

У Законі України "Про нотаріат" має бути передбачена також норма, яка б регламентувала питання щодо порядку проведення експертизи.

Експертиза провадиться поза межами державної нотаріальної контори чи робочого місця приватного нотаріуса.

Після проведеного дослідження експерт у письмові формі надає свій висновок, який направляється на адресу нотаріуса та приєднуються до матеріалів нотаріальної справи і зберігається у його архіві.

У висновку має бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при цьому, запитання, що були поставлені експерту, які матеріали він використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені у результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставленні нотаріусом та особами, які брали участь у нотаріальному провадженні, запитання.

Якщо під час проведення експертом були встановлені обставини, які мають істотне значення для вчинюваної нотаріальної дії, але щодо них не були поставлені запитання, експерт має право включити свої міркування щодо цих обставин до свого висновку.

Увисновку експерта також має обов'язково бути зазначено про те, що йому роз'яснено про відповідальність щодо надання неправдивого висновку або відмову його надання без поважних причин, а також відповідальність за неналежне виконання обов'язків та розголошення відомостей, які складають нотаріальну таємницю, які і стали йому відомими у зв'язку з проведенням дослідження.

Уразі необхідності роз'яснення наданого висновку експерт може запрошуватися нотаріусом та бути присутнім під час вчинення нотаріальної дії. Надання усних роз'яснень експертом може фіксуватися нотаріусом за допомогою звуко- ,відеозапису, який буде обов'язковим додатком до висновку експерта і зберігатиметься в архіві нотаріуса або шляхом складання окремого процесуального акту.

Щодо статусу висновку експерта у нотаріальному процесі, то його слід розцінювати як засіб доказування, оскільки він може слугувати підставою як для вчинення нотаріальної дії, так і підставою для відмови у її вчиненні.

Отже, доцільно закріпити на законодавчому рівні поняття висновку експерта (див. розділ б. Докази та доказування в нотаріальному процесі).

Якщо ж вчиненою нотаріальною дією будуть порушені права осіб, які брали в ній участь вони мають право звернутися до суду.

4.5.3. Спеціаліст в нотаріальному процесі

Щодо можливості участі в нотаріальному процесі лише спеціаліста, а не експерта, то така думка е хибною, оскільки його діяльність зводиться до суто технічних дій, наприклад, відбору зразків підпису тощо. Оскільки допомога спеціаліста має технічний характер, тому його висновок не замінює собою висновок експерта.

Спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення нотаріальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Спеціаліст у нотаріальному провадженні бере участь у випадках, передбачених законом. Він зобов'язаний надавати письмові та усні роз'яснення щодо питань, поставлених нотаріусом, звертати увагу експерта на характерні обставини чи особливості доказів, зберігати у таємниці відомості про вчинювану з його участю нотаріальну дію. Має право відмовитися від участі у нотаріальному провадженні, якщо не володів відповідними знаннями та навичками. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань і замінити висновок експерта32.

Спеціаліст має право на оплату виконаної роботи на договірних засадах.

4.5.4. Суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання (оцінювач) в нотаріальному процесі

У нотаріальному провадженні з вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, має місце такий етап як опис спадкового майна та складання акту опису. У акті опису нотаріус, згідно п.п. 8.3. п. З гл. 9 Порядку, наводить докладну характеристику та оцінку кожного із перерахованих у ньому предметів і процент їх зносу. У разі незгоди з оцінкою майна спадкоємці вправі запросити спеціаліста - експерта або оцінювача (п.п. 3.4 п. З гл. 9 Порядку), але ні у Законі, ні у Порядку не вказано на процедуру такого "запрошення". На нашу думку, спадкоємці як суб'єкти нотаріального процесу можуть запросити оцінювача або заявити клопотання перед нотаріусом про його залучення. Нотаріус має винести постанову, де повинен зазначити суб'єкта оцінювання, вказати, що оплата здійснюється за рахунок спадкоємців, та роз'яснити йому відповідальність.

Процесуальне становище оцінювача у нотаріальному процесі, як і експерта та спеціаліста у Законі, Порядку, не регламентоване, не виписані їхні процесуальні права, обов'язки і відповідальність.

Щодо участі оцінювача у нотаріальному провадженні, нотаріус при його залученні до процесу має керуватися Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

При вирішенні питання про допуск такої особи для проведення оцінки описаного спадкового майна нотаріус має враховувати ст. 5 даного Закону, у якій наведено перелік суб'єктів оціночної діяльності. Ними можуть бути:

-суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності;

-юридичні особи незалежно від їхньої організаційної правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до даного Закону;

-органи державної влади та місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності у процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном і (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

роботах В.В.Баранкової, щодо участі у нотаріальному процесі сурдоперекладача у роботах О.О.Первомайського, а також у роботах російського вченого В.В. Яркова.

Необхідність звернення до висвітлення проблематики участі в нотаріальному процесі перекладачів та їх процесуального становища обумовлена важливістю і неврегульованістю цього питання ні в Законі України "Про нотаріат" (далі - Закон), ні в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Так, за п. 10 ст. 34 Закону до повноважень нотаріуса входить засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу. Аналогічна функція щодо можливості перекладу тексту оформлюваних документів нотаріусом і перекладачем передбачена також і в ст. 15. Тобто фактично в цих нормах йдеться про вчинення перекладу як самостійної нотаріальної дії.

По-перше, необхідно звернути увагу на неузгодженість п. 10 ст. 34 з матеріальноправовою і процесуальною природою вчинення даної нотаріальної дії. Якщо нотаріус особисто робить переклад, то він має посвідчувати його правильність. Це положення має покладати на нього обов'язок нести відповідальність за правильність перекладу. Якщо він не знає відповідної мови, то переклад документа може бути зроблений перекладачем. Нотаріус же в даному випадку не несе відповідальності за неправильно зроблений переклад, а тільки засвідчує справжність підпису перекладача на документі.

По-друге, процесуальний зміст діяльності перекладача в нотаріальному процесі має сприйматися значно ширше. Перекладач в нотаріальному процесі має здійснювати не тільки переклад нотаріальних документів, його участь обумовлена також необхідністю перекладу юридично значимих роз'яснень нотаріуса щодо прав і обов'язків осіб, які звернулися за вчиненням нотаріального провадження, його суті та правових наслідків, які виникають після вчинення нотаріальних дій тощо. Це зумовлено правоохоронною функцією нотаріату, яка полягає в тому, щоб захистити права та охоронювані законом інтереси осіб, оскільки передбачається звернення до нотаріальних органів юридично необізнаних осіб. Тому перекладач в нотаріальному процесі має супроводжувати особу і робити синхронний переклад роз'яснень нотаріуса і тим самим сприяти громадянам у вчиненні нотаріального процесу та захисті їхніх прав. При цьому це завдання є значно ширшим, ніж переклад самого договору. Останнє положення зумовлюється тим, що в найскладнішому варіанті необхідно брати до уваги тривалий процес узгодження умов договору, коли кожне формулювання несе в собі конкретизацію прав і обов'язків сторін, коли роз'яснення нотаріуса мають правильно вплинути на правосвідомість громадянина, щоб виявити його дійсне волевиявлення. Отже, правильний переклад в нотаріальному процесі в силу його правового значення має бути гарантований і належним чином забезпечений.

Порівнюючи участь перекладача в нотаріальному процесі з кримінальним та цивільним судочинством, слід відзначити суттєві розбіжності, які мають місце в цих процесах. Як у Кримінально-процесуальному, так і в Цивільному процесуальному кодексах детально регламентується процесуальне становище перекладачів, їхні процесуальні права й обов'язки, а також обов'язок суддів та слідчих щодо необхідності попередження їх про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого перекладу І відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків. Так підкреслюється важливість цих питань для захисту прав особи і можливість застосування певних санкцій до перекладачів за неналежне виконання ними своїх функціональних обов'язків. Слід також відрізняти підстави участі перекладача у судочинстві, які ґрунтуються на цивільноправовій угоді між перекладачем та особою, від більш відповідальної, коли фактично органами слідства або суду перекладач допускається до участі у процесі через відповідну процедуру попередження про кримінальну відповідальність.

Проте застосування кримінальної відповідальності можливе до перекладачів, які беруть участь у кримінальному і цивільному процесах, що зумовлюється великим значенням правильного перекладу для об'єктивного вирішення справи і в силу значимості вироку та рішення суду. А тому постає питання: чи можливе і доцільне застосування кримінальної відповідальності до перекладачів, які беруть участь у нотаріальному процесі? Чи є у нотаріуса законні підстави для того, щоб попереджати перекладача про таку відповідальність? Чинні нормативні акти не передбачають такої можливості. Дійсно, нотаріальний акт не можна порівняти з вироком чи рішенням суду хоча б тому, що останні ухвалюються від імені держави, в той час як нотаріальний акт посвідчується державним або приватним нотаріусом від власного імені.

Але вже сьогодні нотаріус має попереджати перекладача про можливу цивільну відповідальність за ст. 1166 ЦК України, якщо особі через неправильний переклад буде завдана шкода. При цьому для перекладачів незнання чи погане знання юридичної термінології, а для юристів, які взялися за переклад, - погане знання іноземної мови не повинно бути підставою для звільнення від відповідальності. До речі, це положення має спонукати студентів до найдосконалішого оволодіння як юриспруденцією, так і іноземними мовами.

Досить суттєві вимоги до перекладу передбачені й у Конвенції про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958)87, п. 2 ст. 4 якої передбачено, що переклад арбітражного рішення чи угоди засвідчується офіційним або присяжним перекладачем, або дипломатичною, або консульською установою. Отже, в цьому документі підкреслюється важливість перекладу офіційних документів перекладачами, які мають особливий професійний статус. Про вагомий статус перекладача у юрисдикційному процесі, зокрема судовому свідчить також Федеральний Закон Австрійської Республіки "Об общеприсяжных и сертифицированных в судебном порядке экспертах и переводчиках", Закон Чехії № 86/1967. Звід від 6 квітня 1967 р. "Про експертів та перекладачів"38.

Щодо процесуального становища перекладача в нотаріальному процесі України, то ці питання не менш важливі для захисту прав осіб, які беруть участь у нотаріальних провадженнях. Законом України "Про нотаріат" не визначено коло осіб, які не можуть бути перекладачами, хоча це питання має досить важливе значення і вплив на нотаріальний процес. Так, п.п. 2.1 п. 2 гл. 8 Порядку передбачається: якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблений перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус. При цьому перекладач, поряд з документом, що встановлює його особу, повинен надати документ, який стверджує його кваліфікацію. Але який документ може стверджувати кваліфікацію перекладача? Чи достатньо в цьому випадку диплому про закінчення вищого навчального закладу за спеціальністю "перекладач", чи посвідчення про те, що особа працює перекладачем в бюро перекладів? Враховуючи наявність певної групи перекладачів, які займались і займаються перекладом художньої літератури, беруть участь у прийомах іноземних делегацій, то висновок не потребує особливих коментарів.

Крім того, необхідно визначати саму підставу участі перекладача в конкретному нотаріальному провадженні, тобто перевіряти повноваження щодо можливої участі в нотаріальному процесі та на вчинення перекладу. Підставою для такої участі має бути цивільно-правова угода між клієнтом та перекладачем про надання послуг або між нотаріальною конторою (приватним нотаріусом) та бюро перекладів чи перекладачем . Це зумовлено правом особи на відвід перекладача та необхідністю відшкодування йому

витрат на проїзд, виплату винагороди за переклад, а також можливою необхідністю відшкодування збитків завданих неправильним перекладом.

Статтею 45 Закону "Про нотаріат" та п. 6 гл. З Порядку передбачена можливість підписання документів, які нотаріально посвідчуються іншими особами, якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальних дій, сліпий, глухий, німий або глухонімий. Це питання потребує також відповідної правової регламентації в Законі, оскільки особами, які надаватимуть допомогу громадянам, що мають фізичні вади, мають бути спеціалісти, які мають відповідну освіту, рівень та профіль знань яких має стверджуватися певними документами. Але якщо до цього додати той факт, що такої особою буде іноземець, то він, безумовно, повинен володіти мовою, якою розмовляє особа, яка має фізичні вади.

У цьому контексті також необхідно проаналізувати питання, пов'язані з мовою нотаріального діловодства.

Згідно із Законом України "Про нотаріат" (ст. 15) та ст. 20 Закону Української PCP " Про мови в Українській PCP ", мова нотаріального діловодства має відповідати вимогам, що передбачені для мови судочинства (ст.18), а саме: судочинство в Українській PCP здійснюється українською мовою. У випадках, передбачених у ч.2 ст. З цього Закону, судочинство може здійснюватися національною мовою більшості населення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбачених у ч. З цієї ж статті, - мовою, прийнятною для населення даної місцевості. Це також узгоджується із прийнятою у Страсбурзі Європейською хартією про місцеві мови та мовні меншини.

Отже, це положення відповідає загальній спрямованості нашої держави, яка гарантує захист прав і свобод людини та громадянина, а саме вільний розвиток, використання мов національних меншин, що передбачено положеннями ч. 2 ст. 10,11 Конституції.

Таким чином, дія цього принципу не викликає обов'язку осіб, що звернулися за вчиненням нотаріального провадження, обов'язково викладати зміст документа українською мовою. Отже, якщо до нотаріуса звернуться особи, які бажають посвідчити угоду російською мовою або мовою інших національних меншин, то вважається доцільним використання мови національної меншини для викладення змісту угоди, якщо нотаріус володіє нею.

Але питання про можливість віднесення мов національних меншин до таких, які можуть бути реалізовані в нотаріальному Процесі, потребує особливої процедури регулювання. У зв'язку з цим участь перекладача в процесі повинна узгоджуватися з вимогами, що зумовлюються мовою нотаріального діловодства, але при цьому слід враховувати територію, на якій ці нотаріальні дії вчиняються. Отже, в цьому випадку мова не може вважатися іноземною і для її застосування нотаріусу або іншим громадянам на певній території не має потреби отримувати спеціального статусу перекладача.

Для сприяння громадянам у вчиненні нотаріальних дій доцільно покладати на нотаріуса обов'язок забезпечувати послуги перекладача для вчинення нотаріального провадження. Зрозуміло, що перекладачів не треба "утримувати" при кожній державній нотаріальній конторі або робочому місці приватного нотаріуса. Не кожна особа, яка володіє іноземною мовою, здатна або може бути визнана офіційними органами перекладачем у нотаріальному процесі. Так, перекладач повинен знати юридичну як українську, так Й іноземну термінологію, брати на себе обов'язок дотримуватись таємниці вчинюваних нотаріальних дій тощо. У кримінальному процесі слідчий при допуску перекладача до участі у попередньому розслідуванні бере у нього підписку про попередження його про