Fursa_S_ya_Teoriya_Notarialnogo_Protsesu_2012

принципу диспозитивності нотаріальних процесуальних правовідносин, оскільки також є виявом волі особи, яка звернулася за вчиненням нотаріального провадження.

Зрозуміло, що таке волевиявлення не повинно суперечити інтересам нотаріуса щодо оплати за вчинення нотаріального провадження, бо вона має здійснюватися пропорційно виконаній роботі. Тобто в цьому випадку можна говорити про повернення особі лише частини сплаченого державного мита або оплати праці приватного нотаріуса, оскільки ним була проведена відповідна робота, мали місце витрати робочого часу, і можливо, бланків нотаріальних документів, які мають суворий облік, звітність та оплату.

Продовженням положення щодо волевиявлення особи буде відкладення вчинення нотаріального провадження, якщо в особи виникли сумніви у його доцільності і їй необхідний час для роздумів або додаткових консультацій.

На наш погляд, під впливом на порядок вчинення нотаріального провадження слід розуміти прохання особи, звернене до нотаріуса, щодо конкретних особливостей нотаріального процесу. Тут мається на увазі прохання про передачу заяви іншій особі не через поштове відправлення, а через помічників або кур'єрів; про прийняття в депозит грошових сум або цінних паперів на визначений строк з поверненням заявнику особисто у разі невиконання умов угоди іншою стороною, тобто коли ця нотаріальна дія є гарантією щодо виконання сторонами своїх обов'язків тощо.

Вимога щодо додаткових пояснень, якщо роз'яснення нотаріуса (передбачені ст. 5 Закону) не були достатніми для особи, може зумовлюватися її юридичною необізнаністю. Тому це положення встановлює необхідність правового регулювання питання, які саме правові моменти потребують роз'яснень нотаріуса. У зв'язку з цим в Порядку необхідно передбачити перелік норм матеріального права для кожного нотаріального провадження, в якому повинні зазначатися ті норми права, які безпосередньо стосуються порядку вчинення нотаріального провадження, а також прав та обов'язків осіб, що виникають після його вчинення, та юридичні наслідки. Саме ці роз'яснення має надавати нотаріус особі, а інші правові положення, які вона вимагатиме роз'яснити, слід вважати юридичною консультацією а відповідною додатковою оплатою. На сьогодні практично на будь-яке запитання, щодо норм матеріального чи процесуального права, які в тій чи іншій мірі стосуються вчинюваного провадження, нотаріус зобов'язаний надавати роз'ясненняконсультації.

На підставі аналізу нотаріальної практики нотаріуси можуть вже сьогодні розробити власну "Пам'ятку" щодо вчинення кожного нотаріального провадження і пропонувати заявнику для попереднього ознайомлення. На нашу думку, до неї мають увійти відомості про документи, які особа має надати нотаріусу для вчинення нотаріальної дії, розмір державного мита або оплати праці приватного нотаріуса, процесуальний порядок вчинення нотаріального провадження, процесуальні права та обов'язки громадян тощо. Це дозволить скоротити час консультацій та роз'яснень, оскільки з Пам'яткою громадяни зможуть ознайомлюватися самостійно і лише у разі, якщо деякі її положення потребують додаткових пояснень, вони звернуться до нотаріуса.

Нотаріальні процесуальні обов'язки особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальних дій, виникають у разі відкриття нотаріального провадження і складаються із:

- надання нотаріусу необхідних для вчинення нотаріального провадження документів та відомостей, зокрема, й належним чином оформленої згоди третіх осіб на вчинення нотаріального провадження тощо;

- оплати вчинюваних нотаріальних проваджень.

При цьому заявники мають добросовісно користуватися своїми процесуальними правами, оскільки Законом не передбачені заходи, які має здійснювати нотаріус щодо несумлінних заявників. Проте заявники повинні усвідомлювати те, що недобросовісне користування процесуальними правами може призвести до відмови у вчиненні нотаріальної дії з підстав, передбачених ст. 49 Закону. Дане положення поширюється також на їхніх представників.

4.2.2. Особи, чиї права та законні інтереси зачіпаються вчинюваною нотаріальною дією (заінтересовані особи), їх процесуальні права та обов'язки

Щодо заінтересованих осіб, то вони разом із заявником є самостійними суб'єктами першої підгрупи, оскільки вправі розпоряджатися власними правами і не залежать від кореспондування їм повноважень, саме на їхні суб'єктивні права та обов'язки може безпосередньо вплинути вчинене нотаріальне провадження. Такою заінтересованою особою може бути, наприклад, юридична особа, а її засновники можуть бути її представниками, але їх заінтересованість, за загальним правилом, не матиме прямого матеріального змісту, тобто не спрямована на об'єкт правовідносин, а має опосередкований характер. Ця заінтересованість засновників юридичної особи зумовлена тим, що від економічного стану підприємства залежить рівень їхнього доходу. Але майно юридичної особи відокремлене від майна його суб'єктів, а тому цей інтерес не має прямого відношення до об'єкта.

Ці особи мають юридичний інтерес щодо результату нотаріального провадження, у зв'язку з чим вправі оспорити в судовому порядку вчинену нотаріальну дію. Так, один із подружжя може оспорити угоду відчуження нерухомості, якщо вона була посвідчена без його згоди13.

Наприклад, суб'єктами нотаріального провадження з посвідчення договору купівліпродажу квартири" придбаної під час шлюбу (спільна сумісна власність) та зареєстрованої на чоловіка є: заявники - чоловік (продавець) та гр. П. (покупець): заінтересована особа - дружина, оскільки вона має дати згоду на посвідчення договору купівлі-продажу.

Отже, заінтересовані особи - це суб'єкти, які, за загальним правилом, не беруть безпосередню участь у вчиненні нотаріальної дії, але мають матеріально-правовий інтерес щодо результатів вчиненого нотаріального провадження. Але якщо вони виявили бажання взяти безпосередню участь у вчинюваній нотаріальній дії, то законом це не заборонено" тому свою згоду чи не згоду вони можуть висловити нотаріусу.

До таких суб'єктів можна віднести осіб, права та інтереси яких захищаються різними способами, і зумовлені як нормами матеріального, так і процесуального права.

Зокрема, до заінтересованих осіб та способів їх участі (безпосередньої чи опосередкованої) у вчинюваному нотаріальному проваджені належать:

- інший із співвласників (подружжя) у разі посвідчення правочинів щодо розпорядження спільним майном, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, якщо правовстановлюваний документ оформлений на одного із співвласників. Співвласник може безпосередньо брати участь у вчиненні провадження або надати

письмову нотаріально посвідчену згоду на посвідчення таких правочинів (п. 4 Глави 1 Порядку);

-суб'єкти спільної часткової власності, які мають право привілеєвої купівлі - письмова заява учасника спільної часткової власності про відмову від права переважної купівлі, належним чином оформлена (п.5 Глави 1 Порядку);

-треті особи правочинів, які можуть не брати безпосередньої участі у вчинюваній нотаріальній дії, але їхні права та інтереси зачіпаються нею. Наприклад, нотаріально посвідчений договір довічного утримання (догляду) на користь третьої особи (ч. 4 ст. 746 ЦК)14, шлюбний договір, який стосується інтересів третіх осіб, договір дарування із встановленням особистого сервітуту;

-установник управління у разі нотаріального посвідчення правочинів про відчуження або заставу майна, яке передано за договором управління. Такий правочин посвідчується нотаріусом за наявності письмової згоди установника управління (п.п. 1.18 п. 1 гл. 2 Порядку);

-особи, які мають право на речові права, зокрема особистий, земельний сервітути, встановлені рішенням суду щодо майна, яке відчужується у нотаріальному порядку тощо;

-у разі наявності заборони правочин про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача (п.п. 1.14 п. 1 глави 2 Порядку).

Заінтересовані особи мають такі процесуальні права:

-мати інформацію про час, місце вчинення нотаріальної дії, якою зачіпаються їхні права;

-брати безпосередню участь у вчинюваній нотаріальній дії або діяти через представника;

-висловити своє ставлення до вчинюваної нотаріальної дії: усно, надати нотаріусу письмову згоду, належним чином оформлену відповідно до закону на вчинення нотаріальної дії, або висловити аргументоване заперечення про вчинення нотаріальної дії;

-у разі відмови у вчиненні нотаріальної дії, якою зачіпаються інтереси заінтересованої особи, вимагати у нотаріуса винесення письмової постанови з викладенням причин відмови;

-звернутися до суду про оскарження вчиненої нотаріальної дії або відмови у її вчиненні чи нотаріального акту.

Щодо обов'язків заінтересованих осіб, то вони мають з'явитися на виклик нотаріуса, чи висловити своє ставлення до вчинюваної нотаріальної дії, не зважаючи на те, що нотаріус не може їх зобов'язати в силу свого статусу до вчинення таких дій. Проте заінтересовані особи мають добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та сприяти нотаріусу у вчиненні нотаріальної дії, якою зачіпаються їхні права, щоб у майбутньому не треба було звертатися до суду.

4.3. Правонаступництво в нотаріальному процесі

Питанням правонаступництва у нотаріальному процесі не приділялося уваги вченими, проте це питання є досить важливим як з матеріальної, так і процесуальної точок зору. Оскільки у нотаріальному процесі за допомогою процедури реалізуються матеріальні права суб'єктів цивільних відносин через посвідчення безспірного права, то під час вчинення нотаріальної дії може мати місце правонаступництво як у матеріальних, так і процесуальних правах. Але правонаступництво у матеріальних правах та обов'язках є основою процесуального наступництва.

У теорії цивільного права виділяють два види правонаступництва - універсальне і сингулярне. При універсальному правонаступництві до правонаступника разом із правами первісного кредитора переходять і його обов'язки (наприклад, спадкове правозаступництво, правонаступництво в результаті реорганізації юридичної особи). При сингулярному правонаступництві до правонаступника переходить тільки певне право кредитора як, наприклад, при договірній передачі прав вимоги.

Процесуальне правонаступництво у нотаріальному процесі є загальним щодо матеріального. Проте воно має свою певну специфіку в різних нотаріальних провадженнях, яка зумовлена правовою природою правочинів, правами та обов'язками суб'єктів матеріальних відносин, а також порядком вчинення нотаріального провадження, зокрема, внесення змін та доповнень до посвідчених договорів.

Під нотаріальним процесуальним правонаступництвом слід розуміти порядок заміни заявника (сторін правочину), заінтересованих осіб (правопопередників) іншими особами (правонаступниками) у разі вибуття із нотаріального провадження суб'єкта матеріальних та нотаріальних процесуальних відносин.

У результаті такої заміни відбувається перехід процесуальних прав та обов'язків від правопопередника до правонаступника.

Підставами правонаступництва у нотаріальному процесі є:

-смерть фізичної особи, яка була заявником (стороною правочину) та заінтересованою особою;

-оголошення її померлою;

-встановлення факту смерті у порядку окремого провадження (п.п.8, 9 ст. 256 ЦПК);

-припинення юридичної особи;

-заміна кредитора чи боржника у зобов'язанні, тобто при переведенні боргу чи уступки вимоги, а також в інших випадках заміни особи у відносинах.

Порядок вступу в нотаріальне провадження правонаступника

Правонаступництво може мати місце на будь-якій стадії нотаріального процесу, тобто з моменту відкриття нотаріального провадження до видачі нотаріального акту. Воно також можливе для певних видів договорів і після їх посвідчення, що зумовлено необхідністю виконання умов, передбачених договором, та внесенням змін доповнень до них, наприклад договір Довічного утримання (догляду).

Так, ст. 744 ЦК передбачено: набувач взамін отриманого у власність житлового будинку, квартири або їх частини, іншого нерухомого або рухомого майна, яке має значну цінність, зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до ст. 834 ЦК. Якщо договір про відчуження майна підлягає реєстрації, наприклад об'єктом є нерухоме майно, право власності у набувача виникає з моменту реєстрації.

У ст. 757 ЦК передбачаються правові наслідки смерті набувача, тобто в даному випадку можна говорити про наступництво у матеріальних правах.

Так, ч. 1 ст. 757 ЦК передбачено, що обов'язки набувача за договором довічного у тримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, яким перейшло право власності на майно, передане відчужувачем. Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, що було передане відчужувачем, право власності може перейти до спадкоємця за законом. Тобто, ці два випадки передбачають правонаступництво у матеріальних правах. Але перехід права власності на майно, що є предметом договору довічного утримання, не звільняє осіб, до яких воно перейшло, від виконання обов'язку щодо утримання (догляду) відчужувача. Тому на стадії вирішення питання про правонаступництво може виникнути необхідність внесення змін до договору, зокрема щодо конкретизації його умов, зміни грошової оцінки матеріального забезпечення відчужувача з урахуванням індексації, заміни речі, яка була передана за даним договором на іншу річ (статті 751,753 ЦК).

У даному разі змінюється не лише одна із сторін договору - набувач (універсальне правонаступництво), а й суб'єкт нотаріального процесу, оскільки процедура внесення змін до договору регламентується нормами процесуального права, зокрема п. 7 гл. 1 Порядку.

Так, згідно з п. 7.1 гл. 1 договір сторін про зміну або розірвання нотаріально посвідченого договору здійснюється шляхом складання окремого договору. Пунктом 7.2. гл. 1 передбачено, що договір про зміну або розірвання договору підписується сторонами і посвідчується нотаріусом.

Але якщо вони вже змінилися, наприклад, набувач помер, право власності перейшло до його спадкоємців, які згідно норм матеріального права є правонаступниками прав та обов'язків правопопередника. Відтак, щоб договір про внесення змін до первісного договору міг підписати правонаступник, необхідно такий перехід документально оформити. На думку авторів, вступ правонаступника на даному етапі нотаріального провадження (другий етап) має бути оформлений постановою (ухвалою) нотаріуса на підставі безспірних доказів, які підтверджують його статус як спадкоємця набувача. Вступаючи у процес саме правонаступник повинен довести своє право на наступництво прав та обов'язків набувача за первісним договором. Лише після винесення такої постанови він може вступити у нотаріальне провадження з посвідчення договору про внесення змін до основного (первісного) договору довічного утримання (догляду). Процес у даному разі продовжується, тобто має місце другий етап даного провадження, правонаступник наділяється комплексом процесуальних прав та обов'язків правопопередника, які є для нього так само обов'язковими, як вони були обов'язковими для правопопередника.

На вступ у процес правонаступника нотаріус не витребує згоду набувача.

Виходячи з аналізу даного провадження, можна зробити висновок: у нотаріальному процесі правонаступництво допускається лише у багатоетапних нотаріальних провадженнях.

Прикладом процесуального наступництва у нотаріальному процесі може бути таке багатоетапне нотаріальне провадження, як видача свідоцтва про право на спадщину. Але у даному провадженні вступ правонаступника має свою специфіку, оскільки воно триває як мінімум шість місяців. Відтак у разі смерті-одного із спадкоємців провадження має призупинятися на невизначений строк, тобто до вступу у процес його правонаступника (спадкова трансмісія). Правонаступник має довести нотаріусу своє право на наступництво у матеріальних правах на підставі безспірних доказів, наприклад копія спадкової справи, заведеної за заявою спадкоємця-правонаступника, свідоцтва.

Уданому випадку нотаріус не вимагає згоди інших спадкоємців на вступ у провадження правонаступника. Про це нотаріус виносить постанову. Провадження поновлюється і процес продовжується, правонаступник наділяється комплексом процесуальних прав та обов'язків правопопередника.

Уразі якщо спадкоємець, а відповідно, його правонаступник, пропустили строк для прийняття спадщини, а також за відсутності документа, який підтверджує факт надання утримання або якщо змінилася черговість спадкування, має запитати згоду інших спадкоємців на його вступ у провадження. За наявності такої згоди правонаступник буде допущений нотаріусом у провадження. Якщо ж згода відсутня, то питання про продовження строку на прийняття спадщини має вирішуватися судом.

Положення цих двох проваджень, а саме договору довічного утримання (догляду) та видачі свідоцтва про право на спадщину щодо нотаріального процесуального наступництва, можуть поширюватися на набувача - юридичну особу (ст. 758 ЦК), а також на юридичну особу - спадкоємця за заповітом.

Щодо іншої підстави правонаступництва у разі заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, тобто при переведенні боргу чи уступки вимоги, а також в інших випадках заміни особи у відносинах нотаріус має перевірити повноваження правонаступника. Наприклад, заміна кредитора у договорі факторингу (ст. 1077ЦК), заміна власника речі у договорі оренди (ст. 770ЦК).

Щодо заміни боржника, то нотаріус має перевірити наявність згоди кредитора на заміну боржника (ст. 520 ЦК).

Проте в нотаріальному процесі у певних видах договорів, не зважаючи на те, що провадження з їх посвідчення, внесення змін, розірвання є багатоетапним, процесуальне правонаступництво не допускається. Зокрема, це стосується сімейних договорів, наприклад аліментних. Якщо вибуває зобов'язана сторона, то внесення змін, доповнень до таких договорів неможливе. Аналогічне положення має місце у договорах про виховання дітей, шлюбному договорі з елементами договору про виховання дитини (змішані договори) у частині даного немайнового права сторін договору. Так, згідно ст. 515 ЦК заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Ці особи не мають особистого матеріально-правового інтересу у вчиненні нотаріальної дії. Вони допомагають нотаріусу та особам, які беруть участь у вчиненні нотаріального провадження в реалізації, відповідно, їх повноважень, прав та обов'язків. Вони мають бути неупередженими.

Участь цих суб'єктів у нотаріальному провадженні підвищує доказове значення нотаріальних дій, тим самим забезпечуючи можливість, у разі виникнення спору, підтвердження фактичних обставин, за яких воно вчинялося, наприклад свідки.

Наведений вище перелік суб'єктів не є вичерпним.

Так, В.В.Баранкова до даної групи відносить також зберігачів, опікунів та інших осіб, яким передано на збереження спадкове майно (ст. 61 Закону)21. Проте з цією думкою не можна погодитися, оскільки ці суб'єкти належать до другої підгрупи другої групи осіб, які беруть участь у нотаріальному процесі, тобто особи, які беруть участь у нотаріальному провадженні з метою охорони прав та інтересів інших осіб. Таку думку авторів можна аргументувати так:

-насамперед, ці особи, за загальним правилом, належать до групи договірних представників, хоча й мають місце відносини недоговірного характеру, наприклад, коли виконавець заповіту призначається судом або його функції виконує сам спадкоємець;

-вони здійснюють свою діяльність на договірних засадах, зокрема:

а) виконавець заповіту призначається спадкоємцем за його згодою у заповіті або спадкоємцями чи нотаріусом - на підставі договору. Щодо нотаріуса, то, як передбачено п.п. 4.2 п. 4 гл. 9 Порядку, нотаріус у кінці акта опису спадкового майна, яке підлягає охороні, призначає виконавця заповіту охоронцем спадкового майна. Проте дане положення Порядку є спірним, оскільки сам нотаріус не може призначити таку особу власним вольовим рішенням без її згоди, відтак такі відносини мають визначатися договірним шляхом за попереднім узгодженням оплати за їх здійснення. Лише після цього нотаріус в акті опису може зазначити особу охоронця спадкового майна та вказати підставу виникнення обов'язків щодо охорони і відповідальності за неналежне виконання обов'язків, тобто реквізити договору.

б) зберігачі та управлінці спадкового майна у провадженні із вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, а також опікуни майна безвісно відсутньої особи або особи, місце перебування якої невідоме, здійснюють свої функції на підставі договору:

в) така функція виконується на оплатній основі, крім того, нотаріус попереджує охоронця та інших осіб, яким передано на зберігання спадкове майно, про кримінальну відповідальність у разі розтрати або його приховування, а також про матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду;

г) інтерес цих осіб зводиться до того, щоб на належному рівні виконати свої обов'язки (безпосередній процесуальний інтерес) та отримати винагороду (опосередкований матеріальний інтерес).

4.5.2. Процесуальне становище експерта, його процесуальні права, обов'язки та відповідальність

Аналізуючи нотаріальну практику та деякі положення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, можна зробити висновок, що нотаріус має право призначати проведення експертного дослідження, зокрема, якщо при вчиненні нотаріальної дії документ(и), які йому надаються, викличуть у нього сумнів щодо його (їх) достовірності.

У зв'язку з цим доцільно зупинитися на позиціях учених, які висловлюють своє бачення щодо можливості призначення нотаріусом експертизи, статусу експерта в нотаріальному процесі.

Так, одні вчені вважають, що експертиза документів, яка призначається нотаріусом, є різновидом відомчої експертизи. Вона не є судовою, тому особи, які її проводять, не стають експертами в процесуальному розумінні і, відповідно, не мають прав та обов'язків, передбачених кримінально-процесуальним, цивільним процесуальним або адміністративно-процесуальним законодавством. Тобто нотаріус має право звертатися до спеціалістів в галузі криміналістичного дослідження, які не є експертами. Вказується на те, що такий висновок спеціаліста не можна розцінювати як засіб доказування у нотаріальному процесі, проте його оцінку нотаріус повинен давати, спираючись на власні переконання, а ті, в свою чергу, мають ґрунтуватися на відповідних криміналістичних знаннях. Даний автор вважає, що у разі використання нотаріусом спеціальних знань шляхом призначення проведення досліджень спеціалісту треба вести мову про призначення дослідження, а не експертизи. У такому випадку не виникатиме загроза підміни понять "судова експертиза" та "експертиза в нотаріальному провадженні".

Інші вчені при аналізі такої процесуальної, дії як призначення нотаріусом експертизи у порядку забезпечення доказів, фактично використовують процедуру призначення експертизи суддею у цивільному процесі без урахування специфіки діяльності нотаріуса.

Треті при розгляді питання щодо можливості призначення нотаріусом експертизи, аналізуючи ст. 102 Закону щодо можливості забезпечення нотаріусом доказів відповідно до цивільного процесуального законодавства України, вважають, що така аналогія неможлива.

Узагальнюючи думки вчених, хочемо висловити своє бачення на статус особи, яка має право проводити експертне дослідження в нотаріальному процесі, оскільки у Законі України "Про нотаріат" жодного слова про експерта немає.

Вважаємо за доцільне у Законі України "Про нотаріат" (за пропозицією автора, яка була висловлена ще у 1999 р. - у Нотаріальному процесуальному кодексі України27), а не за аналогією з цивільним процесом передбачити норми, які б визначали процесуальне становище експерта як суб'єкта нотаріального процесу, його права, обов'язки, відповідальність, враховуючи специфіку нотаріальної діяльності, яка істотно відрізняється від діяльності суду, підстави проведення такої експертизи та статус його висновку.

Для цього звернемося до аналізу ст. 1 Закону України про

"Судову експертизу". Згідно даної норми, під судовою експертизою розуміється дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ, процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Як бачимо, термін "судова" свідчить про те, що така експертиза так чи інакше пов'язана із судом, навіть у разі її призначення слідчим на стадії досудового слідства, оскільки останнє є стадією кримінального процесу.

Щодо нотаріату, то, дійсно, судовий експерт у повному розумінні його процесуального становища, згідно КПК, ЦПК, не може проводити судову експертизу, виходячи з того, що нотаріус не має права приводити його до присяги та попереджати про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку або відмову від давання такого висновку, оскільки Кримінальним кодексом (далі - КК) така відповідальність експерта у нотаріальному процесі не передбачена.

Отже, експертом у нотаріальному процесі може бути фахівець в галузі криміналістики, який не є атестованим судовим експертом. Так, ч.4 ст. 7 Закону України "Про судову експертизу" із змінами, внесеними від 09.09. 2004р. №1992-ГУ, передбачено, що для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначив судову експертизу, можуть залучатися, крім судових експертів, інші фахівці з відповідних галузей знань. Крім того, у ч. 2 ст. 9 даного Закону закріплено положення про те, що особа або орган, який призначив судову експертизу, у випадках, передбачених ч. 4 ст. 7 Закону, тобто, якщо експертиза, не здійснюється виключно державними спеціалізованими установами, для проведення такої експертизи може залучати інших фахівців з відповідних галузей знань.

Щодо вимог, що пред'являються до фахівців, які не є працівниками державних спеціалізованих установ і мають на меті здійснення експертної діяльності, то вони, згідно ст. 21 Закону, мають проходити навчання з відповідної експертної діяльності у державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції, з урахуванням обмежень, передбачених законом, один раз в три роки. Згідно ч. 1 ст. 13 Закону, такі фахівці проводять на договірних засадах експертне дослідження з питань, що складають інтерес для юридичних та фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених Законом. Крім того, згідно ч. 1 ст. 20 Закону, залучені для проведення дослідження фахівці у разі отримання інформації, що становить іншу охоронювану законом таємницю, повинні забезпечити нерозголошення цих відомостей.

З цією метою авторами запропоновано своє бачення статусу експерта у нотаріальному процесі, порядок призначення нотаріусом експертизи, зміст постанови про проведення експертизи та висновку експерта (фахівця з відповідних галузей знань).

Експертом у нотаріальному процесі є особа, якій нотаріусом доручається провести дослідження документів та інших матеріальних об'єктів і дати висновок з питань, що містять інформацію, яка має значення для вчинення нотаріального провадження, і стосуються сфери спеціальних знань.

Експертом у нотаріальному процесі може бути особа, яка є фахівцем з відповідних галузей знань, має необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань та відповідає іншим вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу".

На нашу думку, у Законі має бути закріплено перелік осіб, які не можуть бути експертами у нотаріальному процесі. Це є особа:

1) яка є судовим експертом і працює у державній спеціалізованій установі;