49. Функції алегорії в дидактико-алегоричній поемі “Роман про Троянду”.

Алегорія – спосіб зображування дійсності, шляхом приховування реальних осіб, явищ точно під конкретними художніми образами , що мають характерні, асоціації приховуваного. Дидактика – повчання. «Роман про Розу» пишеться в жанрі видіння ( що дозволяє «розгулятися» засобам алегорії. Ключовим алегоричним образом є образ самої троянди-давні міфологічний алегоричний образ ( в античності троянда-квітка Венери і виникла з її сліз; у середньовіччі, якщо підвішували троянду до стелі все що відбувалося під нею було суворо таємним-sub rosa; в християнстві-квітка Діви Марії, блаженство) – в романі символ любовної пристрасті, шлях до троянди символізує шлях героя до свого коханні і водночас шлях до самопізнання ( на шляху відбувається багато дискусій героя з алегоричними персонажами). Амур і Венера – помічники героя ( Амур з його 10 -5+5 стрілами, почуттями які входять в душу закоханого ), ( Венера – символ плотської чуттєвості). Одним із основних є також і алегоричний образ Саду – в середньовіччі, як образ земного раю, ідеалістичного простору, де людина знаходить блаженність. Така утопія ( яка є нереальною в житті) захищена цілком земними образами портретів і скульптур на стіні саду (Ненависть, Вероломство, Зависть, Жадность, Алчность, Бедность). Поет захоплюється і ставить як культ високу куртуазність, яка панує в саду( так само детально описується куртуазне служіння, яке проходить в романі у декілька етапів і повчання Амура, яким повинен бути закохаий – вічливий, до всіх особливо дам, завжди веселий, і в дощ і в сніг лови найменший шанс подивитися в шпаринку на кохану, щедрим, відкинути гордість, недоїдати бути худим тощо). Алегоричнем є і образ дівчини і її юного, молодого, непорочного життя, яке захищають від зваб Застенчивость і Боязливось. Також наявні і противники кохання - головним чином Цнотливість(головний ворог Венери). Розум в романі протиставляється земній дійсності з її мінливістю, кипінням пристрастей, головним чином образ Фортуни ( яка керує життям). Міф про Фортуну один із найяскравіших епізодів роману (частина Жана де Мена) ( замок, одяг, побут в якому живе Фортуна – все єсимволом її непостійності).