43. Міська література пізнього Середньовіччя. Витоки її формування. Жанрова характеристика міської епічної літератури (дидактичний епос, тваринний епос, алегоричний епос).

Міська література зароджується в центрі кипіння побутового життя в тавернах, на базарах, тощо. У X-XI ст. в Західній Європі починають збільшуватися старі міста і виникають нові з новим способом життя, новим баченням світу, новим типом людей, новими соц. верствами (городяни, цехові ремісники та купці, вони об'єднуються в гільдії і цехи). У містах формуються нові соціальні відносини - ремісник особисто вільний, захищений від свавілля цехом. в містах виникало міське самоврядування. Міста були центрами торгівлі, в тому числі зовнішньої, що сприяло більшій інформованості городян, розширенню їх кругозору. Городянин прагне до успіху і стає новим типом особистості. М. літ. З двох видів розуму ( академічний(освіта) і життєвий(виживання) орієнтується на 2. Вона мала з види: 1)дидактичний ( основний жанр фабліо- невеличка віршована історія, яка оповідає про комічні події і має дидактичний зміст, втілють розум кмітливість в селянах,міщанах, дурість- у духовенству; з часом зявляється елемент сатири; 1 цикл виникає в Нім. (шванки, образ хитрого попа Аміса); перші фабліо і шванки завжди віршовані); 2) тваринний ( представлений жанром поема; основою стали фабліо, найвидатніший-«Роман про лиса»формування почалося з другої половини XII ст. і закінчилося в середині XIII ст., близько ЗО епізодів з картинами феодальної дійсності -через образи тварини зображене тогочасне суспільство) 3) алегоричний( жанр-поема, формується у Франції, найвидатніший твір 1230р Гійом де Лорріс «Роман про троянду», характерними є перенасичення алегоричними образами: троянда-алегорія дівчини: мешканці саду-риси людини (Скромність, Ревнощі, Заздрощі, Веселощі і т.д.); картини на стіні перед Садом-образи вад людини (Старість, Жадібність, і т.п.) ; ставлення автора до людей, природи, суспільства (Розум, Природа).

44. Фабльо, шванки. Своєрідність композиції, хронотопу, системи персонажів як стійкі ознаки жанру.

Найулюбленішим жанром міської літератури є невелике віршоване оповідання комічного або сатиричного змісту. У Франції воно називалося фабліо (лат. fabula - байка), у Німеччині - шванк (нім. Schwank - жарт). Це жанр народного походження. Збереглося близько 150 фабліо, деякі належать авторам, більшість - анонімні. Творці фабліо :представники різних станів (в тому числі високопоставлені особи рицарського звання), але здебільшого жонглери та клірики.Фабльо - жанр провінційного походження, особливо поширений на північному заході Франції, у Пікардії. Фабліо відбивають головним чином світогляд городян, але поширені вони і серед селян, духовенства, дворян. Мова фабліо характерна грубуватим гумором і гострим жартом. Тематика фабліо: 1) розважального змісту, які повинні викликати сміх безглуздо-комічною ситуацією; 2) повчального змісту, мета яких не тільки розважати, а й виховувати (мають соціальне забарвлення - в них прославляється проста людина, її кмітливість, розум, вміння постояти за себе. висміюється зарозумілість рицарів, лицемірство духовенства); 3) анти феміністичні, про «хитрощі та віроломство» жінок, які, мовляв, охоче зраджують своїх чоловіків; зумовлено впливом клерикальної літератури, яка протягом століть повчала, що жінка - гріховне створіння; 4) антиклерикальні ( але НЕ антирелігійні!) висміюють релігійну мораль, показують, що духовенство проповідує її заповіді, але само в них не вірить і порушує їх. У відомому фабліо «Заповіт осла» розповідається про священика, котрий поховав свого улюбленого осла на християнському цвинтарі. Коли його викликав для пояснення єпископ, кюре не розгубився і швидко поклав на стіл 20 екю, які нібито осел заповів богові «на поминання своєї душі». Єпископ зі словами «Бог простить його» вхопив гроші. Автор схвалює винахідливість кюре, але свій твір він закінчує сповненим іронії висновком: «Ви бачите, як з допомогою грошей цей осел став християнином. Немає такого злочину, за який не можна було уникнути. Аналогічним жанром у Німеччині були шванки. Виник в Німеччині на початку XIII століття. Визнаний майстер цього жанру - бродячий поет Штрікер (XIII ст.). У циклі веселих шванків «Піп Аміс» (бл. 1230) представлені деталі німецької дійсності XIII століття, у центрі оповідей стоїть фігура спритного попа, що отримує для себе користь з будь-якої ситуації. Сюжети фабліо та шванків протягом століть приваблювали багатьох авторів: Боккаччо, Мольєра, Бальзака, Шарля де Костера, Ромена Роллана, Анатоля Франса та ін.