3.Теоретичне та практичне значення морфемології

Морфемологія-розділ морфології,що вивчає систему морфем//морфів і морфемну//морфну структуру слів//словоформ;формальні і семантичні закономірності поєднання морфем//морфів у слові//словоформі.

Морфемна проблематика мо. розглядатися у 2 аспектах-аналітичному та синтетичному.

Аналіт. аспектморфемології передбачає аналіз одиниць і явищ морфеміки від складних(тексту,речення//висловлювання,слова//словоформи) до простих (морфем//морфів).Синтет. аспектморфемології передбачає аналіз одиниць і явищ морфеміки від простих(морфем//морфів) до складних(слів//словоформ).

У сучасній морфемології виділяють 2 підрозділи:

-морфонологія(вивч. морфеми як парадигматичну 1-ницю та альтернування фонем у морфемі);

-морфотактика(вивч.морфему як синтагматичну одиницю,тобто характер поєднання морфем//морфів у слові//словоформі та лінійні явища морфемного шва(усічення,накладання,інтерфіксацію)

Теоретичне і практичне значення визначається її місцем в системі засобів мовної комунікації:

1).Морфема як 1-ниця найнижчого рівня бере опосередковану участь у процесі комунікації через слово. Морфема є конститутивною одиницею(слово скл. з морфем.)

2).Морфема має значення в процесі мовної дійсності і мовленнєвої діяльності.за допомогою морфем утвор. нові слова.Морфема забезпечує процеси словотворення та словозмінні процеси.

3).Оскільки морфема є тим структур. компонентом,за доп.якогоутвор.слово,то і саме слово мо.зрозуміти лише коли є певні відомості про морфему(її значення,структуру,функції в мові)

4. Морфема як знакова одиниця мови. Диференційні ознаки морфеми.

Морфема — найменша частина слова, що має певне значення (за визначенням америк. лінгвіста Леонарда Блумфілда, 1933). Членування морфем на частини призводить лише до виділення елементів, що не мають значення — фонем.

Вивченням морфем займається наука морфеміка.

Морфема – мінімальна значеннєва двобічна інваріантна парадигм.од. мови, яка виокремл. у слові

Морфема є абстрактною одиницею мови, і тому є не знаком, а класом знаків.

Морфема має такі диференційні ознаки :

1) мінімальна – далі не подільна на менші частини

2) значеннєва – пов’язана з вираженням різних типів лінгвіст.значень

3) двобічна – має ПЗ і ПВ

4) структурний компонент слова, підпорядковується слову

5) синтаксично несамостійна (не існує поза словом, місце м. у слові, як правило чітко фіксоване)

6) одиниця мови – статус самостійної од.мови (виокремившись зі слова набуває автономності і певного значення – завдяки цьому – створ. новотвори: беркутята за аналог. до котята, маданити за ан. до базарити).

5. Морфема як інваріантна одиниця мови

У сучасному мовознавстві існує загальновизнана дихотомія «мова-мовлення», відповідно до якої мовні одиниці існують абстрактно (у мові), інваріантно та реально (у мовленні), варіантно. Морфема реально - в мовленні (у словоформах) не існує. У мовленні функціонують варіанти морфеми, які називають морфами. Морфема є узагальненою сутністю ряду морфів, а не їхньою сумою, тобто морфема є інваріантом.

Відношення між абстрактними (інваріантними) й конкретними (варіантними) одиницями одного рівня називають репрезентацією та реалізацією. Морф реперезентує (представляє) морфему, морфема реалізується в морфах. Морфема як абстрактна сутність має певне значення і деяке звучання.

Інваріант – це абстрактне позначення ряду однорідних предметів, явищ, сутностей тощо.

Під поняттям «інваріантності» Бодуен-де-Куртене вважав морфему, яка об’єднує корінь, афікси та закінчення. Але зараз морфему розглядають як інваріант, певний конструкт, який у мовленні представлений своїми варіантами – морфами (термін увів Чарльз Хоккет у 1947 р.). Морфи R:

Новий рік -р’ік-

З Новим роком -рок-

У Новому році -роц’-

Багаторічний -р’іч-

Торішній -р’іш-

Морфема – мінімальна значеннєва двобічна інваріантна парадигматична одиниця мови, що виокремлюється у слові.

Морф – мінімальна значеннєва двобічна варіантна синтагматична одиниця мови, що виокремлюється у словоформі.

Морфема може бути виражена через парадигму своїх морфів:

ПЗ

М

ПВ -р’ік-, -рок -роц’ -р’іш- -р’іч-;

або через морфонему {р’/р} {і/о} {к/ц’/ч/ш}.

6. Морфема як двобічна одиниця мови

Морфема - двобічна, тобто для її ідентифікації однаково важливими є і форма, і значення:

ПЗ "особа"

Мs ПВ -ец'- (жн-ец'-, куп-ец'-)

Обидва плани - план значення і вираження - мають відповідати одне одному. Так, у словах школа, вікна, ворота, писати, аморальний одній формі вираження /а/ відповідають різні значення: 1 "Н. одн.", 2) "Р. одн.", 3) "Н. мн.", 4) "процесуальна ознака", 5) "заперечення ознаки". Отже, є 5 різних морфем, бо кожному ПВ (формі) має відповідати одне значення.

7. Морфема і слово: спільні та відмінні риси.

Морфема та слово є одиницями різних мовних рівнів, вони вирізняються низкою відмінних ознак, які є для них диференційними, але мають і спільні ознаки. Структурно слова, як правило, є синтезом кількох – мінімум двох морфем. Однак у мові є також слова, які формально, «за будовою», дорівнюють морфемі: де, там, таксі. Слово за низкою ознак якісно відрізняється від морфеми – як ціле від частини. Кожен з них має сферу свого застосування. Кожна з цих одиниць перебуває у певній залежності від іншої. Як одиниці мови морфема і слово мають певні спільні ознаки: 1.Значеннєві одиниці: виражають певне значення; 2. двобічні одиниці: мають ПЗ(значення) і ПВ (звучання); 3. виступають у системні зв’язки відповідно до двох типів відношень – парадигматичних і синтагматичних; 4. виступають у двоєдиній – абстрактно//конкретній – сутності; 5. мають цілісну структуру: у слово не можна вставити інше слово; в морфему не можна вставити іншу морфему.

Однак, незважаючи на це морфема і слово залишаються якісно відмінними одиницями, вони вступають у синтагматичні і парадигматичні відношення лише з одиницями свого рівня, в ієрархічні відношення – з одиницями суміжних рівнів.

Відмінне:1).С. - синтаксично самостійна одиниця (є членом р-ння, може бути самост. чл. р-ння. М. - синтаксично несамостійна частина слова, поза словом не існує. 2). С. - не мінімальна одиниця, як мінімум, двочленна (біл-ий, парт-а); М. - мінімальна, далі неподільна.3). С. - відносно вільне у межах речення; М. - має чітко фіксоване місце у слові, позиційно зумовлене. 4).С. - завжди морфологічно і семантично оформлене, є лексико-граматичною єдністю; М. - не є ЛГ єдністю. Або ГЗ, або ЛЗ. 5). Слів - необмежена кількість; Морфем - обмежена. 6). С. - Відтворюється в мові як самостійна одиниця; М. - як частина слова. 7). С. - завжди морфологічно і семантично оформлене, є лекс-грамат. єдністю; М. - не має морфологіч. оформлення, смислової завершеності, не є ЛГ єдністю.