
- •1.Морфеміка як підсистема мови.Морфемологія як розділ морфології. Об’єкт, предмет і завдання морфемології
- •3.Теоретичне та практичне значення морфемології
- •8. Концепції морфеми у сучасному мовознавстві. Морфема за і. Бодуеном де Куртене.
- •9. Принципи виокремлення у словоформах лінійних одиниць - морфів.
- •10. Правила зведення морфів у парадигматичну одиницю - морфему.
- •11.Морфи, аломорфи та варіаморфи: їх дистрибутивні особливості
- •12.Морфема і морф. Спільні і відмінні ознаки.
- •13. Структурно-семантична характеристика кореневих морфем.
- •14. Структурно-семантична та функціональна характеристика афіксальних морфем.
- •16.Структурно-семантична та функціональна характеристика суфіксів.
- •17.Структурно-семантична та функціональна характеристика закінчень.
- •19. Інтерфікси та інфікси.
- •18.Структурно-семантична та функціональна характеристика постфіксів.
- •20. Функціональна характеристика афіксів. Словотвірні, формозмінні та словозмінні морфеми української мови
- •24. Поняття морфонеми Голосні морфонеми українського словотворення.
- •21.Поняття нульового афікса. -0- суфікси, -0- закінчення в укр.Мові.
- •22. Явище асиметрії в морфемі. Омонімія, синонімія, антонімія коренів, префіксів, суфіксів та постфіксів.
- •26. Усічення та накладанняморфів як характерніявищаукраїнськогословотворення.
- •23. Морфонологія як підрозділ морфемології. Завдання морфонології.
- •25. Поняття морфонеми. Приголосні морфонеми українського словотворення
- •1.Словотвір як підсистема мови та як розділ морфології. Завдання словотвору як мовознавчої дисципліни.
- •2.Зв’язок словотвору з іншими лінгвістичними дисциплінами
- •3. Синхронний і діахронний аспекти словотвору.
- •7. Твірна і похідна основи. Непохідна основа
- •8. Словотв формант. Види
- •10.Словотвірна мотивація. Критерії встановлення синхронних відношень мотивації (похідності) між словами.
- •12. Словотвірне гніздо як комплексна одиниця системи словотворення. Структура і типологія словотвірних гнізд української мови.
- •13. Словотвірна парадигма. Характерні особливості словотвірних парадигм у різних частинах мови.
- •17. Словотвірне значенняпохідного слова; методика його визначення.
- •18. Словотвірне значення. Види словотвірних значень. Засоби його вираження.
- •24. Суфіксальний спосіб творення похідних. Загальна характеристика.
- •25. Префіксально-суфіксальний спосіб творення похідних. Загальна характеристика
- •20. Словотвірна продуктивність. Види обмежень при словотворенні:семантичні, формальні, стилістичні.
- •21. Загальна характеристика способів словотворення сучасної української мови
- •22. Характеристика афіксальних способів словотворення української мови.
- •23. Префіксальний спосіб творення похідних. Загальна характеристика.
- •26. Префіксально-постфіксальний, префіксально-суфіксально-постфіксальний способи творення похідних
- •27.Конфіксальні способи творення похідних. Загальна характеристика
- •28. Способи творення складних слів в укр. Мові
- •29. Способи творення складених слів в українській мові
- •31. Словотвірні словники. Принципи укладання
25. Поняття морфонеми. Приголосні морфонеми українського словотворення
Морфонема - основна одиниця морфонології. Являє собою клас фонем (рідше - поєднань фонем), що чергуються в аламорфами під впливом граматичного оточення даної морфеми, наприклад (рос. нос'-ить - нош-у) Графічно морфонема (термін утворений Н. С. Трубецьким шляхом гаплології з морфо-фонема) зазвичай позначається у вигляді дробу і береться у фігурні дужки. Число морфонем відповідає кількості рядів морфонологічних чергувань.
Сьогодні поняттям і терміном „морфонема” послуговуються представники різних лінгвістичних шкіл і напрямів, яким властиве різне бачення морфонології, неоднакове трактування ії статусу, предмета і завдань. Це має своїм наслідком і відсутність єдиного погляду на морфонему як особливу мовну сутність.
В українському словотворі існують такі приголосні морфонеми:
1. г — з — ж: нога — нозі — ніжка;
2. к — ц — ч: рука — руці — ручка;
3. х — с — ш: вухо — у вусі — вушко;
У дієсловах найчастішечергуютьсятакіприголосні:
[з] — [ж]: в’язати — в’яжу;
[д] — [дж:]: водити — воджу;
[т] — [ч]: котити — кочу;
[с] — [ш]: носити — ношу;
[зд] — [ждж]: їздити — їжджу;
[ст] — [шч]: свистіти — свищу;
[г] — [ж]: могти — можу;
[к] — [ч]: плакати — плачу;
[х] — [ш]: колихати — колишу;
[ск] — [шч]: полоскати — полощу.
В іншихчастинахмовитакінайпоширенішіморфонеми:
[г] — [ж]— [з]: книга — книжка — книзі;
[к] — [ч]— [ц]: око — очний — в оці;
[х] — [ш]— [с]: кожух — кожушина — в кожусі.
27. Інтерфіксація як морфонологічне явище. Види інтерфіксів. Умови їх виникнення.
Інтерфіксацію як морфонолог явище вперше описав М. С. Трубецькой.
Інтерфіксація – явище морфемного шва, яке відбув. у простих словах: між основою (або коренем) і суфіксом (або закінч.) вставл. фонеми або фонемосполуки, що не мають власного значення.
Інтерфікси -у складнихсловах не мають ПЗ
у простих словах не є морфемами
У простих словах інтерфікси найчастіше займ. Позицію після кореня чи структурного суфікса перед словотвірним суфіксом або закінч. Інтерфікси вважають або лівим нарощенням – твірного суфікса, або правим нарощ. – основи(кореня), або між морфемною вставкою:
гр-а-+ец′- →гр-а-(в)-ец′-ᴓ
Рідше з*явл. перед коренем (з′і-брати)
У простихсловах виконують структурну та морфолог. роль, використ. як з*єднувальний компонент між основою(коренем) і суфіксом (закінч.):
-для зняттязяянняна морфемному шві. Вони усуваютьневластивий для УМ збігголосних на межікореняабосуфікса, щозакінч. на голосну, і суфіксаабозакінч., що почин.на голосну:ор-а- +-ай- →ор-а-(т)-ай- ᴓ;
--для усуненнязбігукількохприголоснихна морф.шві, щоутруднюютьвимову:
мексик- + -с′к- → мексик-(ан)-с′к-ий
ханж- + -ств- → ханже-(е)-ств-о;
-для адаптаціїіншомовноїосновидо типовоїукр. основи:
арго- + изм→ арго-(т)-изм- ᴓ
купе- + -н- →купе-(й)-н-ий
-для збереженнязрозумілостізначенняслова, якщотвірною основою є односкладовийабонескладовийкорінь:
біс- + -с′к- → біс′-(ів)-с′к-ий
міф- + -н- → міф-(іч)-н-ий
коли_ -н- →коли-(ш)-н′-ій
-для зняттяомоніміїслів (іноді): фігур-н-ий ‘такий, що зроблений у вигляді якоїсь ф’
фігур-(ал′)-н-ий‘ який має багато фігур, форм ’
- іноді інтерфікс з*являєтьсяза аналогією до продуктивнихінтерфіксальних моделей творенняпохіднихслів:
режисер′-с′к-ийбесемер′-(ів)-с′к-ий
АЛЕ: учител′-с′к-ийкорол′-(ів)-с′к-ий
наймит′-с′к-ий і намит′-(ів)-с′к-ий
Ускладних словах вони мають не лише фонемне вираження, а й виконують словотвірну функцію і виражають, за В. Лопатіним, особливе – синтагматичне – значення. Такими є інтерфікси:
*-о-, -е-, - ᴓ- (край-е-вид- ᴓ, л′іс-о-степ- ᴓ, ометр- ᴓ);
*-о-, -и-, -а-, -ох- (дв-о-денний, сорок-а-градусний, тр′-ох-йарусний, чотир-и-р′ічний);
*-и-, - ᴓ- після дієслівноїоснови (перекот-и-поле, Гул′ай- ᴓ-поле).
28.Морфемні та інверсійні словники. Принципи укладання.
Морфемний словник — словник, що опи-сує морфеми мови переважно шляхом виділен¬ня їх у складах слова. Існує кілька різновидів морфемного словника залежно від одиниць реєстру і способів їх упорядкування.
Типи морфемних словників:
У морфемному словнику за алфавітомподають:
1.слова, поділені на морфеми (це словник морфем, будови слова);
2.морфеми в алфавітному по¬рядку з частотними характеристиками викорис¬тання — це частотний (прямий чи зворотний) словник морфем;
3.морфеми з їх валентними та частотними характеристиками — частотно-валентний словник морфем;
4.корені зі спільнокореневими словами, поділеними на мор¬феми — гніздовийморфемний словник.
В українській лексикографії є три морфемні словни¬ки:
1.«Морфемний аналіз. Словник-довідник» І. Яценка (т. 1-2. К., 1980-81) — найповніший на сьогод¬нідовідник з морфем, будови слівукраїнської мови (114 000 слів).
2.«Морфемний словник» Л. Полюги (К., 1983) — укладався як посібник для шкіл. Вінпоєднує у собі словник морфем, бу¬дови слова і словник морфем
3.частотно-валентний «Словник афіксальних морфем ук¬раїнськоїмови» Н. Клименко, Є. Карпіловської, В. Карпіловського, Т. Недозим (К., 1998)
Інверсі́йний або зворотний словник — словник, в якому слова розташовуються з урахуванням алфавіту не від початку слова докінця (як у більшостісловників), а відкінця до початку. Для зручностіпошукувирівнювання списку слів у такому словнику йде не за лівим, а за правим краєм (для мов з читаннямзліва направо).
Зворотні словники складаються для мов, у якихкінець слова (закінчення, суфікси) граєвелику граматичну роль.Можуть бути корисними при вивченні словотвору (суфіксального, постфіксального) і особливостейбудовикінцяслів. У комп'ютернійлінгвістиці вони використовуються як основа для складання і перевіркисловників словоформ. Такожможуть бути використані як словник рим.
Українські інверсійні словники:
Українськийзворотний словник / Василь Ніновський — Мюнхен-Едмонтон, 1969
Інверсійний словник українськоїмови: Методичніматеріали до спецсемінару з українськогословотвору / Уклад. С. П. Бевзенко, А. Т. Бевзенко та ін. — Одеса. — 1971–1976 (3 випуски).
Інверсійний словник українськоїмови / Уклад. С. П. Бевзенко, О. І. Бондар та ін. — Київ: Наукова думка, 1985.
Оберненийчастотний словник сучасноїхудожньоїпрози / Уклад. Т. О. Грязнухіна, Н. П. Дарчук, Є. А. Карпіловська та ін. — К.: Спалах, 1998. — 960 с.
Інверсійний словник-індекс до «Словника мовиШевченка» / Упорядник Т. Шевченко. — Запоріжжя, 2000. — 116 с.
Граматичний словник українськоїлітературноїмови. Словозміна / Відп. ред. Н. Ф. Клименко. — К.: Вид.дімДмитра Бураго, 2011. — 760 с.