72. Оформлення додатків до документів.

Додатки доповнюють, пояснюють окремі питання документа або документ в цілому. Про наявність додатків зазначається у тексті або після тексту документа перед підписом. Назва додатка в тексті документа має відповідати назві самого додатка.

Додатки до документів можуть бути трьох видів:

1) додатки, які затверджуються або вводяться в дію розпорядчими документами (додатки до розпорядчих документів);

2) додатки, які пояснюють або доповнюють зміст основного документа;

3) додатки, які е самостійними документами і надсилаються із супровідним листом.

Додатки належить оформляти на стандартних аркушах із зазначенням усіх необхідних для конкретного виду документа реквізитів.

У розпорядчому документі відомості про наявність додатків зазначаються в тексті, наприклад:

"Розробити і подати на затвердження графік комплексного плану наукової організації праці (НОП) в установі за формою, зазначеною у додатку 1".

У додатках до розпорядчого документа робиться відмітка з посиланням на цей розпорядчий документ, на його дату і номер. Відмітка розміщується на верхньому правому полі першого аркуша додатка, наприклад:

Додаток

до наказу Міністерства освіти України 20.04.97 № 15

За наявності кількох додатків на них зазначаються порядкові номери, наприклад: Додаток 1; Додаток 2 тощо. Знак № перед цифровим значенням не ставиться.

Додатки до розпорядчих документів керівникам структурних підрозділів установи слід підписувати на лицьовому боці останнього аркуша додатка.

Відомості про наявність додатків до планів, звітів, протоколів, повідомлень, листів тощо оформляються у такому порядку:

1) якщо документ має додатки, повна назва яких наводиться в тексті, то відмітка про наявність додатків має таку форму:

Додаток: на 5 арк. у 2 прим.;

2) якщо до документа є додатки, повна назва яких не наводиться в тексті, то їх необхідно перелічити після тексту із зазначенням кількості аркушів у кожному додатку та кількості їхніх примірників, наприклад:

Додатки: 1. Довідка про виконання плану розвантажувальних

робіт на II квартал 1998 р. на 5 арк. в 1 прим.

2. Графік розвантажувальних робіт на III квартал 1998 р. на 2 арк. в 1 прим.

3) якщо до документа додається інший документ, що має додатки, то відмітка про наявність додатка оформляється таким чином:

Додаток: Висновок санітарно-епідеміологічної комісії 25.01.98 № 4 і додаток до нього, всього на 21 арк. у 2 прим.;

4) якщо додатки зброшуровано (книги, журнали), кількість аркушів не зазначається;

5) якщо додатків велика кількість, на них складається опис, а в самому документі після тексту зазначається:

Додаток: відповідно до опису на_ арк.;

6) якщо додаток надсилається не на всі зазначені в документі адреси, відмітку про наявність документа оформляють за формою:

Додаток: на 5 арк. у 2 прим, на першу адресу.

1. Нормативність сучасної української літературної мови. Типи мовних норм.

Нормативність мови виявляється на рівні орфоепії, акцентуації, лексики, морфології, синтаксису, фразеології, стилістики.

Орфоепія (гр.— сукупність правил літературної вимови). Важливим засобом досягнення милозвучності в українській літературній мові є позиційне чергування голосних та приголосних у — в, і— й,фонетичні варіанти повнозначних та службових слів типу імла— мла, іржа— ржа, з— зі— із, над— наді, та ін. Особливість української орфоепії — чітка, без редукції вимова голосних звуків (крім ненаголошених ей и,котрі наближаються один до одного, а також ненаголошеного оперед складом з у) як у наголошених, так і в ненаголошених позиціях. Українській літературній вимові не властиве «акання». Невід’ємною рисою української орфоепії, що теж сприяє її милозвучності, є відсутність редукції за глухістю дзвінких приголосних, які вимовляються завжди дзвінко — в кінці слова та складу (груп лід і літ, плід і пліт, ліз і ліс).

Акцентуація (наголошування). При характеристиці будь-якої літературної мови серед інших властивих їй рис виділяють акцентуаційну норму. В українській літературній мові ця цілком сформована норма є водночас найменш усталеною. Тут дуже відчутні впливи діалектів (для яких характерна строкатість наголосу) та інших мов, особливо близькоспоріднених. Строкатість наголосу в різних українських говорах зумовила наявність слів, де визнається нормативним подвійний наголос: весняний — весняний, ясний — ясний, байдуже — байдуже, завжди — завжди.

Лексичні норми. Серед відступів від літературних норм на рівні лексики впадають в око передусім незасвоєні, невмотивовані росіянізми: алтар, врачування, груз, поставщик, моросити, підстрікати, получається, пушний, четвероногий, швея, яд. Одним із поширених відступів від лексичних норм є вживання українських слів у невластивому їм значенні. Неточне слововживання суперечить основному призначенню мови бути засобом спілкування.

Морфологія. За морфологічними нормами української мови іменники чоловічого роду м’якої групи другої відміни в родовому відмінку однини мають форми лікаря, вівчаря царя; іменники твердої й мішаної групи — командира, маляра. Називний відмінок множини характеризується закінченням -/для іменників м’якої і мішаної груп (м’ячі)та закінченням -и (ліси) для іменників твердої групи. У кличному відмінку іменники м’якої групи закінчуються на -ю (дідусю),іменники твердої і мішаної груп на -е (брате).Особливістю сучасної української літературної мови є майже повна відсутність у ній активних дієприкметників минулого часу. У багатьох випадках замість активних дієприкметників можна використовувати прикметники.

Синтаксис. Замість нагромадження синтаксичних побудов із прийменником слід використовувати природніші для української мови: проректор з наукової роботи; школа-магазин для підготовки молодших продавців; міське бюро працевлаштування. Використання дієслів у значеннях, які не калькують російську мову: наприклад, слово одержати (отримати)вживається у сполученнях із конкретним значенням: одержати листа, одержати квитки, але дістати високу оцінку, дістати освіту, набути навичок, здобути перемогу.

Фразеологія. У всіх без винятку стилях мовлення широко вживаються фразеологізми. Одна з характерних рис фразеологічних зворотів — стійкість їх лексичного складу. Це означає, що одні компоненти зворотів не можна довільно замінювати іншими без певної стилістичної настанови. Для поняття, наприклад, «допомагати, бути корисним у чомусь» маємо вислів бути (стати) в пригоді: «Допоможи мені в моїм ділі, а я тобі у великій пригоді стану» (0. Стороженко).

Стилістичні норми. Мова засобів масової інформації, де дотримання норм літературної мови є обов’язковим, характеризується одночасною орієнтацією на експресію та стандарт. Стандартові властива відтворюваність, стійкість семантики, нейтральність забарвлення. Експресія сприяє посиленню виразності висловлювання. Уміле поєднання стандарту й експресії в різних жанрах засобів масової інформації є одним із найбільш яскравих показників мистецтва слова публіциста.