- •Оглавление
- •1. Етапи розвитку літературної української мови
- •2. Нормативність літературної мови. Типи мовних норм.
- •3. Функції мови в суспільстві. Функції державної мови.
- •4. Мовне законодавство в Україні.
- •5. Поняття функціонального стилю. Основні ознаки функціональних стилів української мови.
- •6. Жанри наукового, офіційно-ділового та публіцистичного стилю.
- •7. Різновиди документації. Вимоги до тексту документа – юридичні та мовні.
- •8. Суто науковий і науково-навчальний реферат. Вимоги до написання і оформлення.
- •9. Мовленнєвий етикет розмовного, наукового і ділового спілкування.
- •10. Типи словників. Лексикографічні видання, пов’язані з майбутньою професією.
- •11. Склад лексики сучасної української мови з погляду походження. Ознаки іншомовних слів.
- •12. Склад лексики сучасної української мови з погляду вживаності та стильової маркованості.
- •13. Синонімія у професійному тексті. Слова-пароніми.
- •14. Вживання назв осіб за професією, посадою, званням.
- •15. «Український правопис» як основне джерело правил написання
- •16. Стилістична роль дієслівних форм у тексті документа та у науковому тексті.
- •17. Жанри публічних виступів (доповідь, промова, лекція).
- •18. Синтаксичні норми української мови.
- •19. Орфоепічні норми літературного мовлення.
- •20. Милозвучність української мови
- •21. Поняття «дипломатичної мови», «офіційної», «робочої», «міжнародної» мов
- •22. Поняття «дипломатичного документа».
- •23 Підстави для прийняття спільного поняття «дипломатичні документи».
- •24. Осбиста нота
- •25. Роль та місце дипломатичної мови та дипломатичних документів у міжнародних відносинах.
- •26. Мови конференцій, міжнародних організацій.
- •27. Мови ведення переговорів.
- •28. Функціонально-стилістичні особливості мови дипломатичних документів
- •29. Лексичні особливості дипломатичного підстилю офіційно-ділового стилю мовлення.
- •30. Особливості термінологічної системи україномовних дипломатичних текстів.
- •31. Терміни іншомовного походження в дипломатичних документах.
- •32. Протокольні вимоги до дипломатичних документів
- •33. Структура дипломатичних документів.
- •34. Дати класифікацію дипломатичних документів відповідно до виконуваних ними функцій.
- •35. Характеристика основних груп дипломатичних документів
- •36. Заключні документи міжурядових переговорів, візитів представляють: комюніке, спільні заяви, декларації (підписані чи не підписані).
- •37. Парафування міжнародного договору.
- •38. Дипломатичні документи договірного характеру.
- •39. Види дипломатичних документів договірного характеру
- •42. Лексичні особливості мови документів інформативного характеру.
- •45. Мови дипломатичного листування
- •46. Принцип паритетності в дипломатичному листуванні
- •47. Особиста нота та її місце в дипломатичному листуванні.
- •48. Види особистої ноти
- •51. Охарактеризувати документ меморандум.
- •54. Етикетні мовні формули в документах дипломатичного листування.
- •55. Пояснити термін «протокольні формули» та навести приклади.
- •56. Роль особистого листування в дипломатичній практиці.
- •57. Особисті послання в дипломатичному листуванні.
- •60. Поняття приватного листа.
- •61. Види звертань.
- •62. Форми та правила звертань до осіб з високим та надвисоким статусом, офіційних осіб.
- •63. Припустимі скорочення в дипломатичному листуванні.
- •64. Охарактеризувати документ “заява мзс”.
- •65. Значення документів внутрішньовідомчого характеру в системі мзс України. Види документів.
- •66. Реквізити документів та вимоги до них.
- •67. Поняття службових листів. Види службових листів.
- •68. Службові, доповідні записки
- •69. Телефонограми, радіограми та факсимільні повідомлення
- •70. Інформаційно-аналітична документація дипломатичних представництв.
- •71. Види інформаційних документів, які готуються в закордонних представництвах України.
- •72. Оформлення додатків до документів.
- •1. Нормативність сучасної української літературної мови. Типи мовних норм.
- •2. Мовна норма і мовне правило
- •3. Характеристика стилів сучасної української літературної мови.
- •4. Функції мови у суспільстві. Державна мова
- •5. Мовне законодавство України
- •6. Характеристика офіційно-ділового стилю та його підстилів
- •7. Характеристика наукового стилю та його підстилів
- •8. Документ як основний жанр офіційного спілкування
- •9.Класифікація документів.Вимоги до документів
- •7.За стадіями створення серед документів розрізняють оригінали,
- •10. Склад лексікі сучасної української мови
- •11.Склад лексики з погляду походження
- •12.Лексика нейтральна і стилістично забарвлена
- •13. Загальновживані слова та діалектизми.
- •14.Внутрішньо системні звязки між словами
- •15.Терміни і професіоналізми
- •16. Лексигографія.Основні типи лінгвістичних словників.
- •17. Пароніми в дипломатичному мовленні
- •18. Різниця між усною і писемною формами мовлення
- •19. «Український правопис» як основний збірник правил написання та словозміни
- •20. Сучасний стан і проблеми розвитку правописної системи , пропозиції щодо правописних змін.
- •21. Граматичні засоби стилістики. Вибір роду, числа, відмінка іменника у фаховому тексті.
- •22. Складні позиції у відмінюванні числівника та узгодженні числівника з іменником
- •23. Традиції вживання займенників у текстах наукового та офіційно-ділового стилю
- •24. Правопис власних географічних назв
- •№25 (2)Рід і особливості вживання назв осіб за професією, посадою, званням
- •№26Відмінювання прізвищ, імен та по батькові
- •№27 Кличний відмінок
- •№28 Передача російських прізвищ українською мовою
- •II. Російська літера е передається:
- •III. Болгарське, сербське «и» передається:
- •IV. Польське, чеське, словацьке и(і') передається:
- •V. Російська літера «и» передається:
- •VI. Російське «ы» передається літерою «и»: Крутих, Рибаков. №31Термінологія слів іншомовного походження у текстах проф. Тематики
- •33. Запис складних слів, першою частиною яких є числівник
- •34. Використання дієслівних форм у діловому та науковому стилі. Категорії і форми дієслова
- •35. Віддієслівні іменники
- •36. Дієприкметник та дієприслівник. В науковому стилі
- •37. Складні випадки дієслівного керування
- •38. Правопис прислівника
- •39. Прийменникові конструкції ділового стилю. Порівняння рос/укр.
- •40.Вибір сполучника у офіційно-діловому та науковому тексті
- •41.Особливості вживання та правопису часток. Правопис не з різними частинами мови.
- •42 Вживання абревіатур у діловому та науковому текстівому тексті. Аналіз різних типів абревіатур
- •Цитування в усному та писемному діловому мовленні. Правила письмового оформелння прямої мови, цитати
- •43 Загальна характеристика стилю наукового тексту
- •Анотація, реферат, тези, наукова стаття, дисертація, монографія, підручник, посібник як основні жанри наукових робіт
- •Вимоги до мови наукового тексту
- •Поняття про синтаксичні та пунктуаційні норми української мови
- •48 Розділові знаки у простом ускладненому реченні Кома між однорідними членами
- •Двокрапка й тире при однорідних членах речення з узагальнювальним словом
- •Кома та знак оклику при звертанні
- •Вставні слова, речення і словосполучення
- •Кома і тире при відокремленому означенні
- •Кома при відокремленому додатку
- •Кома і тире при відокремленій прикладці
- •Кома при відокремленій обставині
- •49.Орфоепі́я
- •51.Основні принципи наголошування
- •53.Мовленнєвий етикет
- •54.Публічний виступ
36. Заключні документи міжурядових переговорів, візитів представляють: комюніке, спільні заяви, декларації (підписані чи не підписані).
Спільні заяви про двосторонні або багатосторонні переговори є офіційними документами, за допомогою яких учасники інформують громадськість, інші уряди про переговори, що відбулися, про питання, які обговорювалися, про досягнуті домовленості та про спільні погляди й принципи, можливо, про розходження між ними або особливу позицію того чи іншого учасника. Якщо спільна заява текстуально містить формулювання про досягнуті рішення й угоди, які не мають іншої офіційної форми, вона розглядається в якості міжнародного договору.
Декларація (лат. declaratio - заява, оголошення) - одностороння, двостороння або багатостороння заява, у якій держави проголошують принципи своєї зовнішньої і внутрішньої політики або заявляють про свою позицію щодо конкретних питань. Двосторонні й багатосторонні декларації в більшості випадків підписуються, але можуть за бажанням учасників прийматися ними без підписання.
Декларації за участю двох або більше держав, якщо вони створюють для сторін взаємні права й обов'язки, є міжнародними договорами, у яких сторони декларують, заявляють про спільні принципи, цілі й наміри, взаємні права й обов'язки. Декларації використовують також у якості допоміжних по відношенню до основного договору актів. За їх допомогою сторони роз'яснюють зміст договору, тлумачать, доповнюють або змінюють його. Декларація може бути офіційним додатком до договору.
Комюніке (фр. communique) - офіційне повідомлення про хід або результати міжнародних переговорів, про досягнуту міжнародну угоду тощо. Двостороннє комюніке зазвичай називають "спільне комюніке", "спільне повідомлення". Комюніке може бути докладним або стислим, з викладенням позицій сторін з конкретних питань, прийнятих рішень. Воно може також віддзеркалювати досягнуті між сторонами домовленості та мати в цьому випадку певні правові наслідки для сторін.
37. Парафування міжнародного договору.
Процес укладення договорів може бути розділений на стадії:
складання і ухвалення тексту договору;
встановлення аутентичності текстів договорів;
вираження згоди на обов'язковість договору.
Встановлення аутентичності договору проводиться шляхом його парафування (проставлення під договором ініціалів уповноважених осіб), підписання, підписання ad referendum (підписання договору з умовою подальшого схвалення компетентним державним органом), включення тексту в заключний акт конференції або в резолюцію міжнародної організації про схвалення договору.
Парафування — це встановлення автентичності тексту договору ініціалами уповноважених держав, що домовляються у свідчення того, що даний узгоджений текст договору є остаточним. Парафування може належати як до окремих статей договору, так і до всього договору в цілому. Оскільки парафування, по суті, не є підписанням (деякі вчені називають його попереднім підписанням), через те що не виражає згоди держави на обов'язковість для неї міжнародного договору, то спеціальних повноважень на парафування не потрібно.
Мета парафування більш вузька — бути доказом остаточного узгодження тексту міжнародного договору. Після парафування текст не може бути змінений навіть за згодою між уповноваженими. Парафування дозволяє уникнути можливих спорів і непорозумінь щодо формулювань положень договору. У цьому акті полягає його основне значення. Але парафування, проте, не заміняє підписання договору, що є самостійною стадією укладання договору. Тому у випадку підписання міжнародного договору після його парафування датою, коли держава стає стороною, що підписала договір, є день підписання, а не день парафування.
Слід мати на увазі, що парафування зазвичай застосовується при укладанні двосторонніх договорів.
Якщо після процедури встановлення аутентичності договору сторони вирішують внести в текст зміни або доповнення, аутентичність підлягає новому встановленню.