11. Характерні риси й особливості культури Античного світу.

Античність – запроваджена у на­уці спільна назва греко-римської історії і культури. Хронологічні рамки античного періоду умовні – приблизно з кінця кріто-мікенської цивілізації (ІІ тис. до н.е.) до IV ст. – доби варварської навали в Європу і падіння Західної Римської імперії (476 р.). Історія античної епохи поділяється на дві фази, які частково нашаровуються одна на одну, - грецьку й римську античність. Антична культура протягом усього часу має міфологічний ха­рактер. Більш того, вона поглинає й опрацьовує на свій лад розріз­нені племінні міфи, поєднуючи їх у єдину, релігійно-міфологічну систему. Головними галузями грецької культури стають філософія і мис­тецтво. Вони визрівають із міфології, користуються її образами, але згодом набувають іншого змістовного значення, яке вже виходить за межі міфології. Найвищого розквіту культура Античної Греції досягає у соро­кові і тридцяті роки V ст. до н.е. Цей період був кульмінацією роз­квіту Афін: було відбудовано Акрополь, куди ввійшли Парфенон, храм Ніки Аптерос та Ерехтейон. Римська античність запозичує більшість ідей і традицій гре­цької культури. Історія Античного Риму охвачує період з VIII ст. до н.е. по VI ст. н.е., коли паралельно з процвітанням елліністичних центрів на Заході зростала військова міць Риму. Падіння Карфагена в 146 р. до н.е. було переломною подією, починаючи з цього часу Рим завоював Грецію. Гордий Рим, непохитний і суворий, схилив голову перед великою грецькою культурою. Власні художні традиції римлян були досить бідними. Рим сприйняв і аси­мілював весь пантеон грецьких божеств, давши їм тільки інші назви. Римська культура з самого початку несла у собі зерна занепаду. Навіть коли Рим знаходився у зеніті слави, тобто в період Пізньої рес­публіки та Ранньої імперії Августа (кінець І ст. до н.е. – поч. І ст. н.е.), потім при Антонінах (II ст.), у його мистецтві було більше зовнішньої ефектності, аніж справжньої величі. Велич Риму штучно підтриму­валася багнетами легіонерів. Опанувавши грецьку культуру, римляни збагатили її чудовими відкриттями в галузі будівельної техніки. Римляни першими стали використовувати у будівництві міцний і водонепроникний матері­ал – римський бетон, створили і вдосконалили особливу систему великих суспільних будівель із цегли і бетону, широко використо­вували поряд з грецькими ордерами такі архітектурні форми, як арка, склепіння, купол.

З проголошенням Римської імперії (І-V ст. н.е.) перед мисте­цтвом було поставлено завдання возвеличення особистості пра­вителя і прославлення його влади. Римське образотворче мистецтво формувалося в тісній взає­модії і під впливом етруського і грецького мистецтва, але повністю не наслідувало ці традиції, а виробило свої характерні особливості.

12.Давньогрецька культура

У своєму історичному розвитку культура Стародавньої Греції пройшла п’ять етапів: Егейський (Крито-Мікенський) ІІІ тис–ХІ ст. до н.е., гомерівський – ХІI–VІІІ ст. до н.е., архаїчний – VIII–VI ст. до н. е., класичний– V ст. – остання третина IV ст. до н.е., Елліністичний – остання третина ІV–І ст. до н.е. За цей час протогрецьке населення і давньогрецькі племена, об’єднанні загальним етнонімом елліни, перейшли до осілого способу життя, а широке розселення греків уздовж узбережжя Середземного й Чорного морів призвело до перетворення Еллади на Велику Грецію, де сформувалися й утвердилися новітні тенденції культури, після чого давньогрецька культура продовжувала свій розвиток у складі Західної Римської імперії, а після її падіння (середина IV ст.) становила ядро візантійської культури.

Давньогрецька культура протягом усього часу має міфологічний ха­рактер. Більш того, вона поглинає й опрацьовує на свій лад розріз­нені племінні міфи, поєднуючи їх у єдину, релігійно-міфологічну систему. Вже у VIII-VII ст. до н.е. в поемах Гомера "Іліада" та "Одіссея", Гесіода – "Теогонія" і "Труди й дні" ця система набуває того вигляду, в якому вона стає основою всього античного світогля­ду. На основі міфології виникає і грецьке класичне мистецтво.

Найвищого розквіту культура Античної Греції досягає у соро­кові і тридцяті роки V ст. до н.е. Цей період був кульмінацією роз­квіту Афін. Вища слава Афін, їх величність і краса в історії світової культури нерозривно пов’язані з іменем вождя афінської демокра­тії Периклом.

Олімпійські ігри

Найвизначніші спортивні змагання Греції, відбувалися на честь бога Зевса раз на чотири роки. На час олімпіад припинялися всі війни.

Перші ігри у 776 р. до н.е. відбулися у Елладі.

Основні види – біг, боротьба, кулачний бій, пʼятиборство, змагання на колісницях, скачки на конях.

Переможці нагороджувалися вінками з оливи; на батьківщині атлету виплачували премію і зводили статую.

1896 р. Пʼєр де Кубертен відродив ідею давніх змагань і організував перші сучасні Олімпійські ігри.

Давньогрецький театр

Зародився в VI ст. до н.е. зі свят на честь бога Діоніса – Великих Діонісій, до яких готувалися виступи хору й танці.

Театрон – місця для глядачів; облаштовувалися на схилах пагорбів.

Орхестра – майданчик округлої форми, на якому виступали музиканти, танцюристи і хор.

Скена – будинок у вигляді передньої частини храму або палацу, біля якого виступали актори.

Актори – чоловіки, які надягали великі розфарбовані маски та спеціальні сандалії на високій підошві.

Театральні вистави

Трагедії (з грецької "пісня цапа"):

- Життя і подвиги героїв, богів і царів.

- Часто персонажі гинули героїчною або мученицькою смертю.

Есхіл: "Прометей прикутий", "Перси".

Софокл: "Антігона", "Цар Едіп".

Комедії (з грецької "комос" – глузлива пісня):

- Веселі й повчальні вистави.

- Висміювали недоліки державного устрою, людські вади.

Аристофан: "Хмарини", "Птахи".

Виховання та освіта

До семи років дитина виховувалася на материнській половині; у багатих родинах дітьми опікувався раб-педагог.

З семи років хлопчиків віддавали до школи, дівчата отримували домашню освіту.

Основні шкільні предмети – письмо, арифметика, література, гра на флейті та лірі.

Грецька писемність – на основі алфавіту фінікійців, доповненого буквами, що позначали голосні звуки.

З 12 років хлопчики відвідували гімнастичні школи – палестри.

З 18 років хлопці набували повноліття, ставали громадянами й несли дворічну службу у військових таборах.

Для дорослих існували гімназії – безкоштовні гімнастичні школи, що утримувалися державним коштом.

Давньогрецька наука

Давньогрецька наука – це філософія ("любов до мудрості"), яка не знала поділу на окремі галузі.

Учені, їхні погляди й досягнення:

Фалес. Вода є першоосновою всього існуючого, а земля – диск, що плаває у воді.

Анаксагор. Місяць світить відбитим сонячним світлом; пояснив походження сонячних затемнень.

Піфагор. Створив оригінальну арифметику і геометрію; першим визначив, що Земля має форму кулі.

Геракліт. Все у світі перебуває у безкінечному русі, розвитку і зміні.

Сократ. Осягнути справжній сенс речей людина може, ставлячи запитання і шукаючи на них відповіді.

Гіппократ. Засновник наукової медицини: сформулював правила спостереження за перебігом хвороби, розробив етику поведінки лікаря стосовно пацієнта.

Геродот. "Батько історії", який написав 9-томну "Історію греко-перських воєн".

Демокрит. Усе існуюче складається з атомів.

Аристотель. Узагальнив і розподілив знання на окремі науки, кожна з яких отримала назву (фізика, ботаніка, політика). Вважав, що Земля – куля, що перебуває в центрі Всесвіту, а Сонце й зірки обертаються навколо неї.

Мистецтво Стародавньої Греції

Архітектура. Зводилося багато громадських споруд, найпоширенішою з яких був храм.

Храм мав вигляд прямокутної споруди з двосхилим дахом; колони та стіни розташовувалися на триступеневій основі.

Усередині храму поміщали статую бога, на честь якого зводився храм.

Найвеличнішими архітектурними ансамблями вважалися афінський Акрополь, храмовий комплекс у Дельфах, спортивно-храмовий округ в Олімпії.

Скульптура. Призначення скульптури – релігійне, естетичне, виховне.

Часто зображували громадян, які уславили своє місто.

Основний матеріал – дерево, бронза, мармур. Мармурові статуї фарбували у колі людського тіла, а деревʼяні обклеювали пластинами зі слонової кістки.

Уславлювали здорову, гармонійно розвинену людину.

Видатні скульптори – Мірон ("Дискобол"), Фідій ("Афіна", "Зевс"), Поліклет ("Доріфор") тощо.

Живопис. Фрески й мозаїки прикрашали будинки афінян та громадські споруди.

Малюнками прикрашали керамічний посуд: на червоній глині малювали фігури чорною фарбою (чорнофігурний стиль); фон зафарбовували у чорний колір, для фігур залишали не зафарбований колір глини (червонофігурний стиль).