Найважливіші відкриття у природничо-математичних науках кінця XVIII – першої половини XIX століття

1789 р. Французький хімік Антуан-Лоран Лавуазьє сформулював закон збереження маси речо­вини.

1796 р. Французький астроном П’єр-Сімон Лаплас створив теорію походження сонячної системи.

1800 р. Італійський фізик Алессандро Вольта винайшов хімічне джерело електричного струму – вольтів стовб. Його ім’ям було названо одиницю електричної напруги – вольт.

1803 р. Англійський фізик і хімік Джон Дальтон увів поняття „атомна маса”. Він уперше визна­чив атомну масу хімічних елементів.

1809 р. Французький зоолог Жан Батіст Ламарк створив учення про еволюцію („ламаркізм”). Увів термін „біологія”.

1812 р. Французький зоолог Жорж Кюв’є вперше дослідив і зробив опис викопних решток вимерлих форм життя нашої планети.

1820 р. Французький фізик Андре Марі Ампер відкрив явище механічної взаємодії електричних струмів і встановив закон цієї взаємодії. Його ім’ям було названо одиницю сили елект­ричного струму – ампер.

1826 р. Російський математик Микола Лобачевський висунув і обґрунтував систему неевклідової геометрії.

1827 р. Російський природознавець Карл Бер дослідив ембріональний розвиток ссавців. Сформу­лював основи ембріології.

1831 р. Англійський фізик Майкл Фарадей першим увів поняття „електромагнітне поле”. Під час досліду з магнітами та електричними провідниками він показав, що електрика може спричиняти рух.

1839 р. Німецький біолог Теодор Шванн сформулював теорію про клітинну будову рослинних і тваринних організмів та про подібність рослинних і тваринних клітин.

1842 р. Німецький фізик Роберт Майєр установив, що рух, тепло, електрика, магнетизм, хімічні процеси є якісно різними формами енергії, які перетворюються одна на одну при незмін­них кількісних співвідношеннях. Уперше сформулював закон збереження і перетворення енергії.

1843-1850 рр. Англійський фізик Джеймс Джоуль дав експериментальне обґрунтування закону збере­ження енергії і довів, що теплота може бути отримана за рахунок механічної роботи.

1846 р. Німецький астроном Йоганн Готфрід Галле відкрив планету Нептун.

33. Основні напрями розвитку європейської літератури наприкінці XVIII – першої половини XIX століття.

Порівняно з попередніми епоха­ми розвиток художнього процесу в Європі наприкінці XVIII – у пер­шій половини XIX століття відбувався досить своєрідно. Нові художні на­прямки складалися і досягали зрі­лості протягом короткого часу – не століття, як раніше, а десятиліття. Характерна риса епохи – спі­віснування художніх напрямів. Упродовж цього часу просвітниць­ка і класична традиції, романтизм, а згодом і реалізм підтримували сто­сунки, в яких боротьба і подолання поєднувалися із взаємовпливом.

Неокласи­цизм. Друга половина ХVІІІ – початок ХІХ століття.

- Звертався до античної спадщини як до норми та ідеального взірця.

- Був пов’язаний із Просвітництвом: праг­нув відображувати високі героїчні та мо­ральні ідеали.

- У творах провідне місце посідали складні етичні колізії.

Видатні представники: Д. Дідро, Вольтер, Ш.-Л. Монтеск’є, Ф. Шіллер, Й. В. Гете.

Романтизм. Кінець XVIII – перша половина XIX століття.

- Сформувався на основі усвідомлення об­меженості ідеології Просвітництва, іс­торичних уроків Французької революції кінця XVIII століття і наполеонівських війн.

- Творчість романтиків зверталася, зде­більшого, до минулого або до абстрактних мрій, роздумів про добро і зло.

- Романтики виступали як співці почуттів, які обожнювали уяву й зосереджували свої зусилля на спробах розкрити таємницю особистості, осягнути п духовний світ.

Видатні представники: В. Скотт, Дж. Байрон, В. Блейк, П. Шеллі, В. Гюґо, А. Міцкевич, Е. По, Е. Т. А. Гофман, Г. Мелвілл, А. Ламартін.

Реалізм. Від почат­ку 30-х pоків XIX століття.

- Прагнення об’єктивно відображати важ­ливі сторони життя, відтворювати типові характери, конфлікти і обставини.

- Перевага надавалася проблемам „людини і суспільства”, життя „маленької людини”.

Видатні представники: Ч. Діккенс, У. Теккерей, В. Гюґо, О. де Бальзак, Стен­даль, П. Меріме, сест­ри Шарлотта й Емілі Бронте, Е. Гаскелл.