(Блок поглиблення)

Наши цели ясньї, Задача определеньї.

За работу, товарищи.

М. Хрущев

Думать — значиш решать.

И решать — означаєш думать. Ото всегда вьібор.

Н. Бехтерева

У процесі розробки теорії діяльності (М. Басов, С. Рубінштейн, 0. Леонтьєв, Г. Костюк) розвинено підхід до характеристик задач, який дає можливість врахувати за допомогою цього поняття не лише зовнішні, але й внутрішні джерела активності. Мета, яка дана в певних умовах, називається задачею. Отже, задача є компонентом діяльності.

Задача є одним з центральних для психології понять. Зокре­ма, розглядаються мисленнєві, перцептивні, мнемічні, імажи- нативні, мовленнєві, рухові та інші. Поряд зі сформульованими в мовній або іншій знаковій формі — розглядаються ті, які не дістали такого формулювання (а отже, формулюються лише до­слідником; вони зазвичай описуються в психології під назвою проблемних ситуацій). Якщо поняття задачі трактується достатньо широко, то діяльність суб’єкта може бути представлена як систе­ма процесів розв’язання задач. Це стосується не лише норматив­них, але й творчих компонентів діяльності: в задачах, фактично розв’язуваних суб’єктом, знаходять вираження не лише вимоги, поставлені перед ним ззовні, але й устремління його особистості. Задачі розглядають як особливий вид систем. Сутність задачного підходу як одного з різновидів системного підходу полягає в тому, що в будь-якій ситуації, яка піддається вивченню, виділяються системи, які представляють собою задачі, а також системи, які за­безпечують розв’язання цих задач. Вказуються якісні і кількісні характеристики виділених задач, а також засоби і способи їхнього розв’язання (Г. Балл).

Отже, задача в психологічному сенсі — це задача, яка постає для суб’єкта, тобто внутрішня задача. Проте генеза такої задачі може бути різною. Вона може виникати: а) шляхом інтеріоризації завдання політичного керівника; б) шляхом самостійного ставлен­ня задачі тощо.

Задачі в межах політичного управління можуть мати різний ха­рактер: а) практичні; б) аналітичні (наприклад, різного роду прог­нози); в) внутрішні для індивідуального суб’єкта; г) у групі прийнят­тя задачі здійснюється кожним її членом, що зумовлює різне її трактування.

Соціальними є ті задачі, які. /єктивно вимагають розв’язання. Наприклад, стабілізація економічної ситуації; зменшення ризи­ків; зменшення проявів соціальної несправедливості тощо, тобто вони мають суспільну потребу в розв’язанні. Проблемна задача виникає тоді, коли невідомо, як її розв’язувати наявними ресур­сами (законами, угодами тощо). Тоді залучаються політичні за-, соби. Отже, існують соціальні задачі, які вимагають політичних рішень.

До власне політичних задач належать, наприклад, проведен­ня виборів, створення коаліцій тощо. Значущими стають стратегії політичної сили, реально розв’язувана задача й та форма, в якій вона представляється суспільству. До них також належать зада­чі: а) матеріально орієнтовані, коли необхідно щось змінити у со­ціальній дійсності, наприклад, досягти певних економічних по­казників, збільшити тривалість життя, знизити стан злочинності;

б) інформаційні, пов’язані з отриманням інформації, у зв’язку з тим, як домогтися змін; в) пізнавальні, тобто розширення, вдо­сконалення вже наявної інформації (існує як усвідомлена потре­ба в удосконаленні інформації. Наприклад, у задачі «чи відбулася зміна показника валового національного доходу?» відомо бага­то, залишається (вдосконаливши наявну інформацію) дізнатися лише числове значення); г) комунікативні, коли необхідно наявну інформацію зробити надбанням інших (наприклад, дезорієнтува­ти електорат; створити у виборців позитивний імідж кандидата); д) рутинні, де відомі алгоритми в стандартних політичних техноло­гіях (в дійсності цей алгоритм є евристичним засобом, здебільшо­го нічого не забезпечує, проте задає ймовірності).

Психологічна структура політичної задачі містить: предмет, по­чатковий стан, потрібний стан, умову, мету, вимоги (шукане), роз­в’язок (варіанти розв’язків).

Початковий стан — стан, в якому знаходиться предмет і з якого може або має бути здійснений його перехід у потрібний стан.

Предмет задачі — будь-який предмет (матеріальний чи іде­альний), для якого можуть бути вказані стани (початковий і по­трібний), що не співпадають один з одним. Наприклад: досягнутий стан політичного розвитку країни має існувати в такому положенні певний період протягом вказаного терміну (що в гаслах номіну- ється як «стабільність»). На перший погляд, початковий стан і по­трібний стан розвитку співпадають, отже, його не можна вважати предметом задачі. Проте такий висновок ґрунтується на неповній характеристиці початкового і потрібного станів. Насправді почат­ковий стан характеризується тим, що в даний момент політичний розвиток має певний стан, а також і тим, що збереження цього стану протягом певного наступного періоду часу не забезпечено.

Умова задачі має багатопланову характеристику. Сприймання, розуміння, структурування, запам’ятовування умов задачі може здійснюватися з різною легкістю, характеризуватися певним рів­нем повноти, адекватності, викликати певне ставлення суб’єкта, що розв’язує її. Задачу також характеризують співвідношення між умовами й вимогами.

Цілі політичних задач є ієрархічним ланцюгом субзадач — від чітко сформульованих (наприклад, Сталін поставив задачу подо­лати відсталість за 10 років і результатом стала індустріалізція СРСР), — аж до прихованих (перерозподіл економічних ресурсів, впливів, знищення супротивників тощо). Сама мета як частина ситуації може бути структурно усвідомленою. Вона має функціо­нувати як частина цілого, що має своє місце і виконує певну роль відповідно до структурних вимог більш широкого контексту. Інко­ли, розв’язуючи поставлену політичну задачу, актор зупиняється, усвідомлюючи, що ситуація вимагає зовсім інших дій, зміни самої мети. Тобто чітке слідування висунутим цілям, наполегливість у їх досягненні не завжди є доцільним.

Задачі, які вирішуються в політиці, здебільшого не мають єди­ного правильного розв’язку. Правильність або хибність мислення в ході розв’язування політичних задач видно лише з плином часу, коли наслідки прийнятих та впроваджених рішень розгорнуться в усіх суміжних сферах життєдіяльності суспільства. Політичне мислення є системою процесів розв’язування політичних задач, тобто задач у сфері політики (задач, які стосуються об’єктів полі­тики). Всі політичні задачі є проблемними, оскільки не дають га­рантій стосовно повного і правильного їх розв’язання. Проте мож­на обмежитися алгоритмом їх розв’язання (інколи це має прояв у трактуванні політиками законів на різний лад). Наприклад, творча політична задача (суб’єкт політики усвідомлює проблему й доручає аналітикам розв’язати задачу): як зробити так, щоб по­літичні в’язні й надалі були ув’язненими, а політики Заходу були приязно налаштованими до співпраці? Системи задач дають змо­гу моделювати більшість ситуацій властивих політичному мислен­ню суб’єкта політики, а їхній зміст передбачає можливість фіксу­вання різних компонентів пошукового пізнавального процесу.

У галузі політичної теорії і практики відомими є завдання по­літичних рухів — «здійснити революцію», «перемогти на виборах», «утримати владу» та ін. У владній політиці розрізняють такі зада­чі влади: а) політичні, соціальні, економічні, військові, культурні;

б) загальнодержавні, регіональні, місцеві; в) короткострокові, довгострокові, перспективні; г) стратегічні, тактичні, оперативні; д) правові, організаційні, технічні; е) планові, раптові, невідкладні; є) інформаційні, логічні та ін. (О. Конфісахор).

Проте відіграючи важливу роль, поняття «задача» в політико- психологічній науці має частковий характер. Термін «задача» вжи­вається в основному для опису певних форм політичної інформації та технологічних завдань. Наявний концептуальний апарат зали­шається недостатньо розробленим. Співвідношення між поняття­ми «стратегічна задача», «політична задача», «ідеологічні пробле­ми», «безумовні проблеми» та ін., визначаються різними авторами по-різному. Це утруднює зіставлення й узагальнення результатів різних досліджень та їх практичне застосування.

Можна виділити типи задач, що визначаються характером предмета задачі: а) предмет задачі є матеріальним і не виступає у функції моделі. Така задача вирішується з метою забезпечити суто матеріальну властивість цього предмета (певну конструкцію, знаходження у вказаному місці тощо), тобто задачі матеріально спрямовані; б) предметом задачі може бути деяка модель певної системи, яка моделюється (її опис, зображення, образ у свідо­мості людини). Така задача розв’язується з тим, щоб забезпечити шукані (наприклад, задані ідеологією, прихованими цілями акто­рів) характеристики інформації, яку дана модель задачі несе про модельовану систему (тобто інформаційна задача або «ідеально спрямована задача»). В політичній діяльності розв’язання задач обох типів тісно переплетені.

Матеріальні моделі мають, окрім специфічних властивостей, загальні властивості будь-яких моделей — здатність нести інфор­мацію, яка може бути використана, і саме такими вони можуть бути предметами інформаційних задач. За аналогією із математичними задачами, педагогічними, шахматними та іншими можна виділити типи інформаційних задач політичного змісту: а) на знаходження невідомої частини; б) на доведення; в) на конструювання (будову);

г) на дослідження, що поділяються за характером вимоги задач.

Перший тип — задачі на знаходження невідомого. При цьому невідомим може бути субподія, ставлення, кількісна оцінка певно­го політичного об’єкта та ін. До цього типу належать задачі на ро­зуміння політичних висловів, ймовірностей, розмірів (контекстів) подій, визначення характеру функцій політичного явища тощо. Численні часткові задачі на розв’язання елементарних ситуацій (побудови дороги для виборців та ін.) є також задачами цього типу, бо в кожній з них необхідно знайти значення певної змінної чи функції, що задовольняє вказані умови.

Другий тип — задачі на доведення. Вимога полягає в тому, щоб переконатися у справедливості певного твердження, у перевірці його справедливості чи хибності. Довести будь-яке твердження — означає показати, що воно є логічним (радше закономірним) на­слідком системи вже доведених і прийнятих у політиці тверджень (що ефективно використовується у маніпулюванні політичною сві­домістю, політичних технологіях, створенні іміджу політика тощо). Проте поняття логіки, логічності в політиці є окремим питанням.

Третій тип задач — задачі на конструювання (побудову). Проек­тування, прогнозування суспільно-політичного розвитку, здійснен­ня реформ (їхньої послідовності, тривалості, близьких і віддалених результатів). Цей тип задач найбільше розроблений в політич­ній науці (наприклад, в аналізі політики, політичному прогнозу­ванні).

Четвертий тип — задачі на дослідження. Це задачі з вимогою «дослідити, порівняти, з’ясувати» тощо. Вони без явно вираже­ного завдання, без завдання «що лежить на поверхні». У акто­ра є суб’єктивне (якщо є) відчуття, що потрібно щось виконати, а з’ясування того, що і як потрібно виконати (інструментальна та операційна складові), входить до процесу розв’язання задач цього типу (наприклад відома задача одного з президентів США: «кожна хвиля в Тихому океані має бути американською»).

Залежно від системи політичної діяльності, видів, типів діяль­ності в неї включеної, існують субсистеми специфічних проблем і задач політичного змісту. Наприклад, завданнями аналізу вибор­чої поведінки є (а) інтерпретація підсумків виборів під кутом зору «хто як голосував»; (б) механізм виборчої кампанії, функціонуван­ня засобів пропаганди, їхній вплив на виборців; (в) розбіжності в програмах та позиції аналізованих партій, вплив цих позицій на виборців; (г) залежність переваг виборців від соціального статусу, професії, віку, освіти, статі та інших факторів, що можуть впливати на їхній вибір; (д) аналіз зміни позицій та рішень виборців під час виборчої кампанії (А. Коваленко).

У субсистемах політичних задач існують такі види: а) на логіч­ні міркування (доведення своєї позиції у передвиборчих деба­тах); б) на утворення реальних та штучних понять («щасливе життя вже сьогодні»); в) з декількома розв’язками (у якій послідовності здійснювати суспільні реформи?); г) ті, що пов’язані з просто­рово-часовою уявою (моделювання стратегії розвитку країни);

д) із взаємопроникними елементами (оскільки будь-яка соціальна проблема може набути характеристик політичної; так за тоталітар­ного ладу політизується й приватне життя). Наприклад, соціальні проблеми, які вимагають політичних рішень. Так, для електораль­ного поля комуністів характерними предметами соціальних за­дач є медичне обслуговування; невиплата заробітної платні, пен­сій та стипендій; зростання цін; безробіття; робота громадського транспорту. Це комуністичною партією Росії формулюється як політичні задачі: а) відродити народний контроль над виробни­цтвом та доходами; б) ввести прогресивне оподаткування гро­мадян, які мають надвисокі прибутки й особливо великі розміри особистого майна; в) забезпечити безплатну освіту та медичну допомогу; г) забезпечити населення житлом; д) знизити рівень злочинності; е) стабілізувати й знизити ціни на всі основні види продукції; є) привести мінімум зарплати, а також пенсій, стипен­дій й допомоги відповідно до реального прожиткового мінімуму (за Н. Чазовою).

Залежно від суб'єктивної складності процесу прийняття рі­шення розрізняють політичні задачі: детерміновані і ризиковані, статичні і динамічні, прості і складні. Невизначеність, яка наявна в задачах, що містять ризик, може надходити з різних джерел, що зумовлює типи задач: а) з випадковою невизначеністю (яка міс­титься в зовнішньому середовищі і на яку людина не може вплину­ти. Наприклад, коливання цін на ринку); б) з невизначеністю, дже­релом якої є людина (знання, кваліфікація), тобто кваліфікативні задачі. У розв’язанні цих задач більшу роль відіграють мотивація, зумовлена прагненням до успіху, та емоційні процеси (за Ю. Козе- лецьким).

Залежно від ступеню можливої формалізації зв’язків між ді­ючими чинниками і результатом зміни прогнозної системи виріз­няють задачі: а) стандартні (зі строгою детермінацією між чинни­ками і результатом); б) структуровані (з вірогіднісним, але тісним зв’язком між чинниками і результатом); в) слабоструктуровані (з низьким рівнем тісноти зв’язків між ними); г) неструктуровані, де зміна результативного показника від впливу чинника є слабо- передбачуваною (Г. Парсаданов).

Для задач в політиці характерними є невизначеність, конфлік­тність, ціннісна навантаженість, масштабність (значущість у часі), часткова усвідомленість. Вони не зводяться до того, щоб прийняти рішення, а й вимагають практичної реалізації. їх можна угрупува­ти за (а) функціями (перетворювальні, стабілізаційні); (б) масшта­бом (регіональні, міжнародні); (в) цілями (тактичні і стратегічні);

(г) тривалістю (дискретні, пролонговані, наприклад, забезпечення харчування); (д) інтенсивністю (нагальні, не обов’язкові); е) мірою творчості.

Творчими задачами політичного змісту є типи пізнавальних за­дач: а) перцептивні (коли відбувається вдосконалення свого зна­ння за рахунок тієї інформації, що надходить ззовні); б) мислен- нєві (за рахунок актуалізації внутрішніх зв’язків, коли імпліцитне знання перетворюється на експліцитне); в) імажинативні (коли частину інформації, якої не вистачає, суб’єкт формує сам; час­тіше уяву пов’язують із візуальними образами, проте можлива вербальна уява тощо). До них також певною мірою належать не­чіткі задачі; неформульовані задачі; безкінечні задачі (наприклад, утримання політичної влади). Залежно від політичного режиму переважають задачі із чітко визначеним результатом і не пропи­саними процедурами (у тоталітаризмі) та з чіткими процедурами і невизначеним результатом (за демократичного устрою).

Усі політичні задачі є ціннісно навантаженими, інтерактивними (оскільки для їхнього розв’язання необхідним є врахування мож­ливих дій вдаваного або передбачуваного супротивника). Тоб­то виникає і розвивається специфічне смислове поле, на якому розгортається мисленнєва діяльність актора. Вони завжди є кон­фліктними або за природою конфлікту (наприклад, хто переможе на виборах?) або, якщо різні інтереси узгоджені, то конфліктність політичної задачі зумовлює соціально-психологічна складова (на­приклад, статуси учасників, ролі, позиції).

Здебільшого політичні задачі можна кваліфікувати як «погано визначені задачі» (У. Рейтман) або «нечіткі» (Г. Балл). Відмінності між добре і погано визначеними задачами це не просто розрізнен­ня між формальним і емпіричним. Лише формалізована система може гарантувати абсолютну байдужість до всіх джерел відхилень, окрім особливо зазначених; навіть така гарантія стосується лише самих формалізмів, а не їхніх емпіричних реалізацій (У. Рейтман).

Чіткими є ті задачі, які є рутинними. Наприклад, задача «оці­нити економічний показник» є умовно чіткою, оскільки відомими є методики (процедури) як отримати шукане число. Нечіткими є ті задачі, які не мають критеріїв розв’язку, тобто не можна досте­менно сказати: вона є розв’язаною чи ні. Наприклад, задача «на скільки покращився добробут громадян за час правління прези­дента?». Її можна по-різному конкретизувати, уточнити, тобто ді­брати саме ті критерії, які будуть підтверджувати або спростовува­ти ефективність діяльності влади.

Формалізовані задачі є прикладом «добре визначених за­дач», але існують й емпіричні ситуації, які є також добре визна­ченими в практичному сенсі. У політиків-фахівців такі задачі не викликають особливих труднощів визначення актів зіставлення, що забезпечують припустимі (допустимі) перетворення, і виникає мало питань стосовно того, які складові початкового і кінцевого компонентів. Зокрема, деякі задачі політики навіть не збирають­ся вирішувати по замовчуванню (з огляду на відсутність ресурсу, неактуальність), отже, в силу стереотипності виконання діяльнос­ті, ідеологічно зумовленого ставлення до певних прошарків на­селення тощо. Справа в тому, що «відкриті ознаки» (за У. Рейтма- ном, «відкритою» ознака є тоді, коли її визначення містить один або кілька параметрів, значення яких залишилися незаданими в той момент, коли задача формулюється для розв’язування) мо­жуть бути настільки ослабленими за мірою вираженості (інтенсив­ністю) і значущості (важливістю), що складається враження, що їх можна вважати добре визначеними для всіх практичних цілей. Проте задачі буденного політичного життя є здебільшого погано визначеними. Наприклад, задача: обрати достойного кандидата в депутати. Тут ознака «достойний» як властивість має поліваріа- тивність означень, які виявлятимуться значущими з огляду на дію інших характеристик. Оскільки різним є розуміння самого терміну «достойності», для реалізації яких політичних цілей ця властивість потрібна, тобто властивість «достойний» є відкритою, а задача, що сконструйована актором, — погано визначеною.

Щоб розглянути континуум, який охоплює всю сферу — від до­бре визначених формальних політичних задач до погано визна­чених, як «задачу побудови кращого життя» — варто виділити чин­ник однозначності. Проблемна ситуація для певної групи акторів є однозначною стосовно об’єктів, які відповідають ознакам зада­чі, операціям, послідовності їхнього здійснення — ця проблемна ситуація (віднесена задача, за Г. Баллом) може вважатися добре визначеною лише для цієї групи розв’язувачів. Наприклад, кожна з ідеологічних концепцій пропонує набір власно сформульованих політичних задач та шляхів їхньої реалізації.

Наявні різні смисли в процесі розуміння політичної задачі од­нією і тією ж самою групою осіб зумовлюють трактування задачі як погано визначеної стосовно даної групи. Джерелами багато- смисленості є досвід, особливості взаємодії (різні статуси, ролі, спрямованість, суперництво), різні стилі та рівні розвитку мислен­ня, відкриті обмеження. За певних умов, одна й та сама задача може бути добре або погано визначена — залежно від характеру і розподілу відкритих обмежень за компонентами і підкомпонен- тами задачі. Проте, за умов чітко визначеної мети (підготувати аналітичну доповідь про стан подій, а не промову на мітингу), існує можливість поступово послідовного переструктурування погано визначеної задачі у таку задачу, яка матиме інформаційні структу­ри різного ступеня визначеності, тобто стане частково добре ви­значеною або відносно визначеною задачею. Це є характерним для професійного політичного мислення.

Декларування представниками владних еліт задач суспільно- політичних трансформацій в основному задає, але не визначає їхньої фактичної долі. Яку мету будуть реалізовувати різні політич­ні сили, залежить від актуальних для них спільних цілей-мотивів. Близькість цих мотивів до стратегічних цілей призводить до їх­нього довизначення (корекції у політичному вимірі різними пред­ставниками еліт) і означає прийняття програми дій. Цілі окремих політичних сил мають перетинатися з об’єктивними цілями соці­ального розвитку, набуваючи для них, таким чином, своєрідного сенсу. В іншому випадку відмінності між цілями визначеними й фактично здійснюваними призводять до того, що цілі політичної діяльності мінімізуються, а участь у ній стає пов’язаною (у кращо­му випадку) з перевизначенням загальної стратегічної мети. Як наслідок, відбувається викривлення та навіть заміщення суспіль­но-політичної мети. Вона трактується у зручному для тієї чи іншої впливової політичної групи смислі, тим самим переключаючи (спрямовуючи) діяльність акторів на вузькогрупові політичні інте­реси (а не суспільні). Цілі набувають форм, позбавлених сутнісного змісту, залишаючись політичними гаслами.

Отже, політична діяльність — це діяльність у політичній сфері суспільства, спрямована на досягнення, утримання й реалізацію влади (відносини між соціальними групами та їхніми лідерами з приводу держави, використання державних інститутів у своїх інтересах; діяльність у сфері відносин між державами та їх об’єд­наннями). Політична діяльність набуває технологічності, коли наявний досвід, знання про те, як досягти бажаного результа­ту, поєднуються з ефективним використанням владних ресурсів, здатністю прогнозувати діяльність, поведінку й ставлення людей. Здійснюється технологізація політики як спрямоване застосуван­ня акторами засобів і методів прагматичного досягнення цілей.

ТЕХНОЛОГІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС