(Блок поглиблення)

Сучасне політичне середовище змінюється, набуваючи вір­туальних форм у медіа-середовищі. Політичний вплив у медіа-про- сторі має специфіку: позатериторіальність, мультимедійність, опе­ративність, інтерактивність, таргетованість (отримання контенту, унікального для місця користувача), горизонтальність комунікації. Застосування політичних технологій у кіберпросторі зумовлює їх­ній розподіл на типи: політичні інтернет-технології (або венаційні технології); політичні мобільні технології; політичний флешмоб; ін­формаційні війни.

Політичні венаційні технології — це технології у політично­му середовищі, які здійснюються фахівцем з глобальної мережі Інтернет, а саме: а) створення партійних сайтів, інтернет-ресур­сів суспільних організацій і молодіжних рухів; їхня «розкрутка» та подальше просування; б) організація політичних кампаній і по­літичної реклами в Інтернеті; в) аналіз інтернет-ресурсів політич­них супротивників; г) дослідження зарубіжного досвіду організації політичних інтернет-ресурсів; д) координація троллінгу й атак на інтернет-ресурси політичних конкурентів; е) відстеження контенту про політичних лідерів і політичні організації іноземною мовою; є) моніторинг зворотного зв’язку політиків з електоратом через популярні соціальні мережі (Вконтакті, Однокласники, Фейсбук та ін.); ж) допомога у веденні політиками блогів в Інтернеті; з) пози­тивне відображення діяльності політиків через вітчизняні та зару­біжні відеохостинги (УоиТиЬе); и) захист та просування в глобальній мережі позитивного іміджу політиків і брендів політичних і суспіль­них організацій; і) підтримка форумів політичного спрямування та їхній захист від троллінгу і колективних кібер-атак венаторів кон­курентних політичних сил; к) публікація в Інтернеті замовних аналі­тичних статей, які є активними прогнозами, що впливають на сус­пільну думку; л) створення політичних інтернет-партій.

Виділяють характеристики, які створюють сприятливі умови для застосування політичних технологій в Інтернеті (на прикладі Т\л/ії- Іег): а) групи у твіттері, які розсилають твіти, прагнуть відстежити якомога більше користувачів; б) твіттер передбачає ретвіттинг — цитування інших твіттерів, що зручно для масового поширення контенту про антиопозиційні дії режиму; в) демонструються по­силання на джерела твіту, що створює ефект об'єктивності; г) не­повна інформація у твітах спонукає користувачів відстежувати дії поширювачів такого контенту; д) зручно поширювати інформацію про політичні флешмоби і політичні перфоманси з метою додат­кового вербування учасників політичних акцій; е) при кульмінації революційної ситуації майже виключені приватні повідомлен­ня, що створює додатковий ефект згуртованості і єдності; є) кон- тент у блогах, на форумах і сайтах має паралельний характер (за принципом пропаганди — примітивне повторювання інформації);

ж) вплив спамів є обмеженим, що спонукає інтернет-сьорферів полювати за достовірною інформацією (А. Гапич, Д. Лушников).

Розвиваються політичні хештеги — слова, які починаються із символу «решітка», що слугують для позначення твіту з приналеж­ністю до певної теми або обговорення (наприклад український хештег #еІес1:_иа).

Політичні мобільні технології пов’язані з венаційними техніка­ми в Інтернеті, оскільки сучасні додатки для мобільних телефонів грунтуються на виході в глобальну мережу. Зокрема, у роботі мо­більного сайту, присвяченого Б. Обамі, було закладено додаткові можливості для користувачів: а) передплата на повідомлення про появу нового контенту (відео, аудіо, тексти доповідей тощо);

б) можливість поінформувати про сайт своїх друзів; в) викладена повна біографія президента; г) стрічка новин і прес-релізів, які синхронізується з Інтернет-сайтом кандидата; д) розділ відеозапи- сів найвагоміших промов кандидата; є) функція, коли відвідувач міг відправити ММ5; ж) розділ питань на різні теми.

Флешмоб у політиці — це заздалегідь спланована масова ак­ція через соціальні мережі Інтернет, в якій велика група людей раптово з’являється у громадському місці. Вони протягом певного часу виконують обумовлені сценарієм дії, а потім водночас швид­ко розходяться (зникають).

Відомою є теза про те, що той, хто володіє інформацією, той во­лодіє світом. Проте інформація в соціально-політичному контексті

20. ст. з умов, способу, механізму існування політичного процесу перетворилася на чинник формування специфічного типу про­фесійного політичного діяча та вузького професійного кола полі­тиків. Суспільні інститути інформації визнані четвертою владою. У суб’єктивному досвіді актора політична інформація структуруєть- ся у різних формах політичної свідомості (знання, оцінки, переко­нання, політичні настрої, інтереси, уявленя, думки). За правилом інтелектуальної експансії будь-який творчий продукт (політична ін­формація в першу чергу), який здолає захисні бар’єри суспільства (ціннісні, інституційні, моральні та ін.), змінить це суспільсво, неза­лежно від того, чи усвідомить суспільство цей процес чи ні. Про­те важливими залишаються питання: чи дійсно все суспільство не усвідомить? Хто все ж таки перший усвідомить? У який термін і спосіб? Відповіді на ці питання лежать у сфері психології розу­міння політики.

ОРІЄНТОВНІ ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Переважно прикладна галузь політико-психологічного знання, яка складалась як міждисциплінарна галузь, що вивчає умо­ви, шляхи та методи науково обґрунтованого вирішення прак­тичних завдань в галузі функціонування та формування людини в системі «людина — політика» — це

а) соціальна психологія;

б) політична психологія;

в) прикладна політологія;

г) політичний РК.

2. Політична свідомість — це:

а) відображення в психіці людини самої себе, своєї діяльності та ідеальних образів політичної дійсності;

б) стійкість психічних процесів, спрямованість психічної діяль­ності, психічний темп і ритм, інтенсивність психічних процесів у політиці;

в) стабільний набір характеристик та тенденцій, який визначає схожі та відмінні характеристики у політичній поведінці (думки, відчуття, дії) людей, що тривають у часі;

г) образи психіки, які в узагальненій формі відображують міру обізнаності особи в політиці та раціонального до неї став­лення.

3. Політична ідеологія — це

а) систематизована форма політичної свідомості;

б) сукупність поглядів, які виражають інтереси і цілі суб’єктів по­літичного життя у формі цінностей і програми;

в) особливості національного характеру різних народів та етніч­них груп;

г) культурогенез політики.

4. Процес і результат вироблення відносно стійкої усвідомленої сис­теми уявлень суб'єкта політичних відносин про самого себе в со- ціально-політичному плані. На основі чого суб'єкт цілеспрямовано будує свої взаємини з іншими суб’єктами і об’єктами політики як всередині соціально-політичної системи, так і за її межами, і ста­виться до самого себе — це:

а) єврокомунізм;

б) індивідуальна політична свідомість;

в) політична самосвідомість;

г) форма політичної свідомості.

5. Відомими працями про державу та її суспільно-політичний устрій є праці стародавніх грецьких філософів. Хто з них першим підійшов до аналізу проблеми «влади і підкорення» та дав опис форм дер­жавного правління, таких як тиранія, охлократія, демократія:

а) Демосфен;

б) Платон;

в) Демокріт;

г) Арістотель.

6. Діяльність, яка вимагає спеціальної підготовки індивіда з ово­лодіння науковою концепцією і практикою політичної роботи та представляє стратегію, тактику і техніку використання всіх осво­єних політичних засобів і способів досягнення політичних цілей суб’єктом політики називається:

а) професійною політичною діяльністю;

б) суспільною діяльністю;

в) громадською діяльністю;

г) політичною діяльністю.

7. Основним завданням політичної психології є:

а) дослідження психологічних механізмів масових форм політич­ної поведінки;

б) розробка методології, методів та фундаментальних принципів науки;

в) дослідження процесів становлення особистості як учасника політичних процесів;

г) всі відповіді правильні.

8. Такі властивості як: змістовна дифузність, розмитість, смутність, суперечливість, неструктурованість, уривчастість, підвищена емо­ційність, випадковість компонентів, які утворюють розвиток під впливом буденних уявлень про політику, характеризують:

а) форми політичної свідомості;

б) типи політичної свідомості;

в) колективне безсвідоме в політиці;

г) буденну політичну свідомість.

9. Тести у політичній психології — це:

а) основний вид психологічного дослідження;

б) додатковий вид психологічного дослідження;

в) короткочасний вид психологічного дослідження;

г) основа для вивчення політико-психологічних явищ.

10. Неперервний процес засвоєння індивідом норм і артефактів культури (які у логіці свого створення утворюють культурні коди), що визначає ставлення людини до політики та особливості її ак­тивності у політичній сфері, — це:

а) політична трансформація;

б) політична ідеологія;

в) політична соціалізація;

г) етнополітика.

11. Механізмами політичної соціалізації є:

а) формування «ми»;

б) механізм соціального замовлення;

в) механізм винагороди і покарання;

г) всі відповіді правильні.

12. Відомим є взаємозв’язок типу політичної свідомості з типом полі­тичної системи, типом влади. Еволюція відносин громадян і влади має таку спрямованість — злиття, відчуження, вплив, вибір. Злит­тя індивіда і політичної системи свідчить про:

а) охлократію;

б) демократію;

в) тоталітаризм;

г) комунізм.

13. Гетерогенна, внутрішньо суперечлива, багаторівнева структура психічних властивостей та їх проявів, особливостей політичного мислення та політичної свідомості, які в узагальненій формі відо­бражують і виражають обізнаність індивіда в політиці, називаєть­ся:

а) політична ідея;

б) політична свідомість;

в) політична культура;

г) політичний менталітет.

14. Хто з вчених започаткував наукове дослідження політичної куль­тури:

а) Платон;

б) Т. Гоббс;

в) Н. Макіавеллі;

г) Г. Алмонд.

15. Політичні символи мають специфічні функції в політиці. Джерела­ми продукування політичних символів є:

а) релігія, художня та народна творчість;

б) ідеологія, мова, державна геральдика;

в) національні символи, символи способу життя;

г) всі відповіді правильні.

16. Відомо чимало теорій політичного лідерства. Хто з авторів розгля­дає це явище через індивідуальні риси особи:

а) Т. Карлайл, Л. Бернард;

б) Є. Богардус, В. Стоун;

в) М. Герман, Дж. Марч;

г) всі відповіді правильні.

17. Розробка вітчизняної теорії політичної еліти була започаткована працями:

а) Д. Липинського;

б) Г. Ашина;

в) В. Винниченка;

г) М. Грушевського.

18. Психологічні теорії політичних еліт поділяються на три напрями. Соціально-психологічний напрям започатковано працями:

а) Е. Фромма, Г. Лассвелла;

б) 3. Фройда;

в) Б. Скіннера, Т. Парсонса;

г) Р. Такера, Ж. Блонделя.

19. Хто з дослідників називав еліту «творчою меншістю»:

а) Г. Моска;

б) В. Парето;

в) Р. Міхельс;

г) А. Тойнбі.

20. Відомі дискусії про існування політичного лідерства. У демокра­тичному суспільстві політичне лідерство існує як:

а) спосіб існування влади

б) механізм здійснення влади;

в) політичний інститут;

г) індивідуальний стиль діяльності політичного лідера.

Яка з концепцій політичного лідерства тлумачить політич­не лідерство як породження ситуації, що вимагає особистості з певним набором якостей, яка здатна вирішити задачі, що стоять перед суспільством:

а) ситуаційна;

б) теорія рис;

в) теорія конституентів;

г) психологічна концепція.

21. Відомою є відповідь на запитання: «Якщо Сталіна, Гітлера

і Муссоліні закрити у кімнаті і залишити глек води з буханкою хлі­ба — кому то все дістанеться?» Хто її сформулював?

а) 3. Фройд;

б) С. Сігеле;

в) Е. Фромм;

г) К. Юнг.

22. За типологією груп в політиці політична партія — це:

а) маса людей, об’єднаних спільною метою;

б) напіввідкрита суспільно-політична організація;

в) «команда» лідера;

г) дружня «команда».

23. Які види політичних конфліктів є «глибоко вкоріненими» та важко вирішуваними:

а) етнічні;

б) реалістичні;

в) нереалістичні;

г) будь-які.

24. Будь-яка соціальна проблема перетворюється на політичну за умов:

а) виборчої кампанії;

б) дії політичних опонентів;

в) постійного підтримання інтересу у масовій свідомості;

г) всі відповіді неправильні.

25. Політична культура — це взаємозв'язок:

а) політичної діяльності та політичної участі;

б) політичної діяльності та політичної свідомості;

в) політичної ідеології та політичного середовища;

г) всі відповіді правильні.

2. 7. Роль мас в теоріях елітизму розглядали:

а) В. Парето, Г. Моска;

б) X. Ортеґа-і-Ґассет;

в) С. Московичі;

г) всі відповіді правильні.

28. Хто є суб'єктом поведінки у стихійних масових явищах у політиці:

а) президент;

б) натовп; мітинг, демонстрація;

в) мітинг; прем’єр-міністр, еліта;

г) всі відповіді неправильні.

28. Хто є автором теорії вирішення політичних конфліктів, яку нази­вають «теорією людських потреб»?

а) В. Котигоренко;

б) Дж. Бертон;

в) Р. Дарендорф;

г) Й. Галтунг.

28. Борці за незалежність свого народу — це:

а) сепаратисти;

б) герої;

в) терористи;

г) всі відповіді правильні.

28. Виділяють типи політичного насилля. Насилля легітимується державою, символізується уніформою з використанням націо­нальних символів — це

а) колективне неструктуроване насилля;

б) індивідуальне структуроване насилля;

в) індивідуальне неструктуроване насилля;

г) всі відповіді неправильні.

28. Формами політичного насилля є:

а) бунт, переворот, терор;

б) зіткнення політичних угрупувань, партизанська війна;

в) громадянська війна, повстання, репресії;

г) всі відповіді правильні.

28. Відомо що різні типи суспільств породжують різні типи конфлік­тів. Невизначеність результатів процедур, відсутність звичних опор у суспільному житті, коли інтереси та поведінка людей мають нестійкий характер, відсутні уявлення про цінності, конфлікти на­бувають вибухового характеру, виникає конфронтаційний плюра­лізм — це все свідчить про суспільство:

а) відкритого типу;

б) перехідного типу;

в) закритого типу;

г) напівзакритого типу.

28. У перші десятиліття становлення радянської влади в СРСР було застосовано державну політику:

а) революційного терору;

б) червоного терору;

в) диктатури пролетаріату;

г) всі відповіді правильні.

28. Вид політичного насилля, який характеризується масовими вбив­ствами, коли в акти насилля включено владну еліту, карні органи, все населення країни називається:

а) екоцид;

б) гоміцид;

в) геноцид;

г) суїцид.

28. Політичну еліту «правлячим класом» називав:

а) М. Вебер;

б) Ж. Блондель;

в) Г. Моска;

г) В. Парето

28. У СРСР діяла єдина комуністична партія. Проте Н. Лейтес виділив в ній певні політичні угрупування, які називались за домінуючою стратегією у поведінці щодо Й. Сталіна. Хто з політичних діячів ми­нулого входив до складу групи «залежних»:

а) М, Хрущов;

б) А. Мікоян;

в) Л. Берія;

г) всі відповіді правильні.

28. Політична група як неформальне об’єднання державних і (або) політичних діячів, що має на меті захоплення влади і встановлен­ня контролю над нею шляхом використання нелегальних і (або) кримінальних засобів, це:

а) хунта;

б) кліка;

в) корпорація;

г) всі відповіді правильні.

28. Першим етапом формування малої групи в політиці є:

а) поява номінальної групи;

б) поява трьох осіб;

в) поява лідера;

г) жодна відповідь неправильна.

28. До великих соціальних груп, які є суб'єктами політики, належать:

а) соціальні класи;

б) суспільні страти;

в) прошарки населення;

г) всі відповіді правильні.

28. Соціально-групова свідомість є породженням:

а) соціально-групової психології в цілому;

б) стихійного розвитку потреб великої групи;

в) об'єктивного місця групи у соціумі;

г) ціннісними орієнтаціями і цілями групи.

28. Великі соціальні групи можуть мати достатньо виражені політико психологічні особливості. До таких груп належать:

а) робітничий клас;

б) буржуазія;

в) інтелігенція;

г) всі відповіді правильні.

28. За критерієм «політичний режим» (завоювання влади та її здій снення) розрізняють такі типи конфліктів у політиці:

а) державно правові;

б) статусно-рольові; ,

в) конфлікти на основі існуючих розбіжностей у політичній куль турі;

г) всі відповіді правильні.

28. Механізмами політичної соціалізації є:

а) формування «ми»;

б) механізм соціального замовлення;

в) механізм винагороди і покарання;

г) всі відповіді правильні.

ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК

А

авторитет політичний 38 авторитарний синдром 179 адаптації процес 96 активність політична 110,112,117 акультурація 88,99 аналіз політичний 61-62,64 антиципація 130-131 артефакт 69, 70 архаїчне політичне мислення 55 архетипи колективного несвідомого 59, 84 аттитюд 73, 78, 82, 93,104,189

В

велика група 223

влада винагороди і примусу 37

влада державна 87,155,

196,198 влада еталону 37 влада інтегральна 29 влада інтеркурсивна 29 влада конституційна 27 влада політична 27 вольова поведінка 119

Г

гасло політичне 153 генетичний код нації 91 гетерогенна політична культура 88 гомогенна політична культура 88 громадська думка 104,206 громадянська культура 88,89 група інтересів 189 група тиску 105

групова політична свідомість 105

Д

двофрагментарне суспільство 91 делегітимація влади 122,157,186 демократія західна 88 держапарат 157,184 дзеркальні образи 47 дистанція психологічна 179 диявольська подоба ворога 47 дії насильницькі 200 діяльність СР 156 діяльність політична 12,16,112, 118,122 довіра політична 91 доцільність політична 110,112, 139

Е

егалітаризм 92

еверсійні політичні технології 157 елітизм 175,176,183,185 експеримент 22 емоції в політиці 58 есхатологічні переживання 59 етнічна спільнота 185 ефект іммобільності 90 ефективність політичної взаємодії 8

Ж

життєва сила 74 життєва позиція 218

З

задача інформаційна 148 задача нечітка 151 задача політична 56,146 задача політичного змісту 148 задача соціальна 146 задача творча 151 зараження 60,113 зібрання 58,112,113,184,192 знак 68 значення 68

І

ідентифікація політична 90-99 ідеї вторинні 100 ідеї первинні 100 ідеологічні категорії 91 ідеологія 100 ідіографічний підхід 25 іміджеві технології 156 індивідуальна політична діяльність індивідуальна політична свідомість 65 інкультурація 97, 98 інстинкти 110 інтегрована політична культура 88,89 інформаційна влада 38,198 інформація політична 206-210 іпостасі політичної влади 32-33 ірраціональна сфера психіки в політиці 59-61 історія ментальностей 10

К

картина світу 27,49, 207 картина світу універсальна 59 керівництво політичне 174 колектив 111

колективні уявлення 10, 59,81,84 колективної ідентичності криза 59 консолідації принцип 46 компетентність політична 34, 91 космічна свідомість 59,84 культура політична 85, 95 культура участі 89 культурний код 69,96,115

Л

легальні спільноти 184 легітимація влади 122,173 легітимності природа 199 лідерство політичне 164-171 лідерство/керівництво політичне 16,169-170 лідер/керівник політичний 169 лобізм 155,156 лобістська політична діяльність 155

М

макросоціальна психологія 9,12 мала група 111-112 маргінальна картина світу 85 масободібне явище 109 масова політична свідомість 79,104 менталітет політичний 85 мережі політичні 137 методи дослідження 21-22 методи емпіричні 21 методи інтерпретаційні 21 методи обробки даних 21 методика дослідження 21 методології підходи 17, 51 методологічні принципи 18-26 механізми легітимації влади 173 мислення групове 52 мислення емпіричне 52 мислення індивідуальне 52 мислення політичне 55 міфи космологічні 129 міфи політичні 49 міфи соціально-політичні 217 модуси культури 86 мотивація влади ЗО, 34 мотиви політичної діяльності 119, 121

мораль соціальна 99 моральність особистісна 99 мультиметодологія 26 н

навички 110,114,162, 213 навіювання 101,113 нація 112

неусвідомлювані збудники поведінки 59 неусвідомлювані механізми свідомих дій 59 неусвідомлювані установки 59 німецька школа 10 номотетичний підхід 26 нормативна влада 37 нормативні смисли 67 норми-ідеали 67 норми-стандарти 67

О

обдарованість до політики 127, 163

образ масовий 44 образи влади 13,45 образи сприймання 44 образи політичні 46 образи психіки 49,103 образи уяви 49 операції 123,124,157 орієнтації політичні 88 особистісний смисл 67 особлива діяльність 135

П

парламент 112,158 партикуляризм 92 партиціпаторна політична культура 89 патерналістсько-демагогічна влада 33 переговори 14,137, 202, 204 передбачення 12,19, 28,43, 55, 130,141,143 переконання 29, 90, 92,105,117, 193, 204, 217-220 персоніфікація влади 167 перцептивний екран 45 пізнавальне орієнтування 66 поведінка політична 18, 93, 108-113,119,184 політизація відносин 32 політики-містики 59 політична психологія 7-26 політична ситуація 138 політичність 95 поляризована політична культура 89 портретування політичне 10, 25-26 посередництво 202 потенціал актора 38 потреба у владі 118,121 потреби особисті 116 прагматично-регулятивна влада 33 прийняття політичного рішення 63, 134-144,156 прикладний політичний аналіз 62 примус політичний 92,113 принципи ефективності влади 35-40

прогноз політичний 128, 211 пролетарська культура 85, 93 пропаганда 107,110,218 професійне політичне мислення 56-57 професійність мислення політика 56 психіка політична 41-50 психічна діяльність людини в політиці 42 психобіографія 10, 24,26 психоісторія 10 психологізація політики 20 психологічні явища політики 7-14 психологія народів 10, 60 психологія мас 9,25,168

Р

раціональні механізми політичного мислення 54

реклама політичнаі 158, 211-214 ресурси влади 29,40,173 рефлексія соціальна 34,131 робота політична 110-111,163 розвиток політичний 88, 90, 96, 134,149 розумні дії 110

ролі соціально-політичні 99,167 рольові структури 88, 90,165

С

самосвідомість політична 97, 103-107 свідомість політична 103-107 світобачення початковий рівень 99 світогляд 74, 94,100 світоглядно-ідеологічний розвиток 100 секуляризація культурна 87-88 символ 72 символ-ідея 72 символ-об’єкт 73 символ політичний 72, 74, 76 символіка політична 69 смисл 66 смисл життя 74 соціалізація вторинна 99 соціалізація первинна 98 соціалізація політична 96-102 соціальність 95,180 соціальний поліморфізм мислення 52 соціально-політична психологія 12 соціогенез мислення 53 соціокод 69

спільна політична діяльність 12 спільнота політична 99,169 спосіб життя 9, 27, 71,124,176 спостереження 21, 22,218 сприймання несправедливості 48 сприймання політики 43,105 стереотип політичний 75 стратегія вибору 138 суб’єкт політичної діяльності 91 суб’єкт політичної культури 91 субкультура 87, 93,102 суспільна думка 14, 55, 77,184

Т

теоретичний політичний аналіз 62 технологія політична 154

У

установки ідеологічні 81 установки соціальні 79 установки соціально-політичні 113, 215 установки політичні 75-82 уроджені ідеї 59,84 утопії 59,129 участь політична 109,110

Ф

фасилітація соціальна 101,102 фрагментована політична культура 89 франко-італійська школа 9 форми політичної свідомості 106 фундаментальні функції культури 86

X

хіліастичні переживання 59 Ц

цезаристський переворот 90 цивільна культура 89 цілепокладання 110-112,125 цілеутворення 128,133 цілі діяльності 189,192 цінності життя 74 ціннісне орієнтування 66

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Абросимов В. К. Интеллектуальньїе методьі решения конфликтньїх задач (нейросетевое измерение дипломатии): монография. — М., 2012.

Андреева Г. М. Социальная психология. — М., 2003.

Балл Г. О. Орієнтири сучасного гуманізму (в суспільній, освітній, психо­логічній сферах). — Житомир, 2008.

Батраченко І. Г. Психологія антиципації: монографія. — Д„ 2009.

Белоусова А. С. Социально-политические конфликтьі и техно^огии их уре- гулирования : монография. — Волгоград, 2006.

Блондель Ж. Политическое лидерство: путь к всеобьемлющему ана- лизу. — М., 1992.

Богданов Е. Н„ Зазьїкин В. Г. Психологические основи «Паблик рилей- шинз». — СПб., 2003.

Бредемайер К. Черная риторика: власть и магия слова. — М„ 2005.

Бромлей Ю. В. Очерки теории зтноса. — М., 1983.

Брушлинский А. В. Мьішление и прогнозирование. — М„ 1979.

Бурлачук В. Ф Символ и власть: роль символических структур в построе- нии картиньї социального мира. — К., 2002.

Варій М. Й. Соцієтальна психіка нації. — Львів, 2002.

Васютинський В. Інтеракційна психологія влади. — К., 2005.

Васютинський В. Психологічні виміри спільноти: монографія. — К., 2010.

Вебер М. Политика как призвание и профессия 11 Избранньїе произве- дения. — М„ 1990.

Власть в жизни и наука о власти. Словарь-справочник / под общ. ред. проф. В. Ф. Халипова. — М., 2004.

Ганжуров Ю. С. Парламент України в політичній комунікації. — К., 2007.

Глухова А. В. Политические конфликтьі: основи, типология, динамика. — М., 2000.

Головаха Е. И., Панина Н. В. Социальное безумие: история, теория и со- временная практика. — К., 1994.

Грачев М. Н. Политическая коммуникация: теоретические концепции, мо- дели, вектори развития. — М., 2004.

Григорьева Т. П. Япония: путь сердца. — М„ 2008.

Данилюк І. В. «Мовні конфлікти» та конструювання етнічної та національ­ної ідентичності // Соціальна психологія. — 2005. — № 3 (11).

Дегтярев А. А. Принятие политических решений: учеб. пособие. — М., 2004.

Джервис Р. Восприятие в международной политике: адекватность и не- адекватность. — М., 2005.

Дилигенский Г. Г. Социально-политическая психология: учеб. пособие. — М„ 1994.

Дмитриев А. В., Зальїсин И. Ю. Насилие: социо-политический анализ. — М., 2000

Давьідов В. В. Новьій подход к понимднию структури и содержания дея- тельности // Психол. журн. — 1998. — Т. 19. — № 6.

Донченко Е. А. Социетальная психика. — К., 1994.

Егорова-Гантман Є. В. Игрьі в солдатики. Политическая психология прези- дентов. — М., 2003.

Егорова-Гантман Е. В., Плешаков К. В. Политическая реклама. — М., 2000.

Зтнические и региональньїе конфликтьі в Евразии. В 3 кн. / общ. ред. Б. Каппитерс, 3. Ремакль, А. Зверев. — М., 1997.

Калина Н.Ф. и др. Лики ментальности и поле политики : монография. — К„ 1999.

Канетти 3. Масса и власть. — М., 1997.

Карабущенно П. Л. Психологические теории злит. — М„ 2006.

Кармазіна М. С. Президентство: український варіант: монографія. — К., 2007.

Коваленко А. Б., Корнєв М. Н. Соціальна психологія: підручник. — К., 2006.

Ковальчук Н. Д. Символічний лад української культури. — К., 2002.

Козелецкий Ю. Психологическая теория решений. — М„ 1979.

Коновалова А. М. Значение свободи для существования политического человека // Теория и практика российской политической психоло- гии. — СПб., 2009.

КонфисахорА. Г. Психология политической власти. — СПб., 2009.

Костюк Г. С., Балл Г. А. Категория задачи и ее значение для психолого- педагогических исследований // Вопр. психологии. — 1977. — № 3.

Крьіштановская 0. В. Современньїе концепции политической злитьі и рос- сийская практика // Мир России. — № 4,2004.

Лебедева М. М. Политическое регулирование конфликтов. — М., 1999.

Левенець Ю. А. Теоретико-методологічні засади української суспільно-по­літичної думки: проблеми становлення та розвитку (друга половина

19. — початок XX століття): монографія. — К„ 2001.

Левин К. Разрешение социальньїх конфликтов. — СПб., 2000.

Леонтьев Д. А. Психология смьісла: природа, строение и динамика смьі- словой реальности. — М., 2007.

Липпман У. Общественное мнение / ред. К. А. Левинсон, К. В. Пет­ренко. — М„ 2004.

Ляпина Т. В. Политические коммуникации: РР и реклама. — К., 2001.

Макклелланд Д. Мотивация человека. — СПб., 2007.

Маклюзн М. Понимание Медиа: Внешнее расширение человека. — М.,

2003.

Малахов В. С. Национализм как политическая идеология. — М., 2005.

Малкин Е. Б., Сучков Е. Б. Политические технологии. — М., 2006.

Мацумото Д. Человек, культура, психология. Удивительньїе загадки, ис- следования и открьітия. — СПб., 2008.

Мертон Р. Социальная теория и социальная структура. — М„ 2006.

Михальченко М. І. Україна як нова історична реальність: запасний гра­вець Європи. — Дрогобич, 2004.

Нагорна Л. П. Політична культура українського народу: історична ретро- спектива і сучасні реалії. — К., 1998.

Назаретян А. П. Архетип восставшего покойника как фактор социальной самоорганизации // Вопр. философии. — 2002. — № 11.

Неретина С. С. Концептьі политической культури. — М„ 2011.

Ольшанский Д. В. Основи политической психологии: учеб. пособие. — Екатеринбург, 2001.

Ольшанский Д. В. Политический РР. — СПб., 2003.

Перспективи развития политической психологии: новьіе направлення: Материальї Международной научвной конференции 22-23 октября 2010 г. / под ред. Е. Б. Шестопал. — М., 2012.

Петренко В. Ф„ Митина О. В, Психосемантический анализ динамики об- щественного сознания: на материале политического менталитета. — М., 1997.

Політична психологія: робоча навчальна програма / уклад. Т. М. Травер­се. — К„ 2012.

Політичний клас у сучасній Україні: специфіка формування, тенденції роз­витку / за заг. ред. Ф. М. Рудича. — К„ 2010.

Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ-ХХ ст. / Д. В. Архієрейський та ін. — К„ 2002.

Почепцов Г. Г. Символьї в политичесокй рекламе. — К„ 1997.

Почепцов Г. Г. Информационно-политические технологии. — М., 2003.

Психологія масової політичної свідомості та поведінки / відп. ред.

В. 0. Васютинський. — К., 1997.

Психология власти. В 2-х т.: хрестоматия. — М., 2002.

Пятигорский А. Что такое политическая философия: размьішления и сооб- ражения. Цикл лекций. — М„ 2007.

Рабочая книга по прогнозированию / под ред. И. Бестужева-Ладьі. — М., 1982.

Ракитянский Н. М. Портретология власти: Теория и методология психоло- гического портретированиия личности политика. — М., 2004.

Рейндгольд Г. Умная толпа: новая социальная революция / пер. с англ. — М., 2006.

Рибалка В. В. Методологічні питання наукової психології (Досвід особис- тісно центрованої систематизації категоріально-поняттєвого апрату): навчально-методичний посібник. — К., 2003.

РукетМ.-Л. Познание масс. Очерки политической психологии. — М., 2010.

Рябчук М. Зона відчуження: українська олігархія між Сходом і Заходом. — К., 2004.

Сигеле С. Преступная толпа: Опьіт коллективной психологии. — М„ 1998.

Симовнов К. Политический анализ: учеб. пособие. — М., 2002.

Слюсаревський М. М. Історія становлення політичної психології на зару­біжних та вітчизняних теренах // Соціальна психологія, 2008.

СоловьевА. И. Политические коммуникации: учеб. пособие — М., 2004.

Сорокин П. А. Система социологии. — М., 2008.

Соціальні та політичні конфлікти. — Робоча навчальна програма / уклад. Т. М. Траверсе. — К., 2007.

Спиридонов В. Ф. Психология мьішления: решение задач и проблем: учеб. пособие. — М., 2006.

Татенко В. О. Лідери XXI / І.ЮЕР XXI. Соціально-психологічні студії. — К., 2004.

Творча діяльність в ускладнених умовах / В. 0. Моляко, А. Б. Коваленко, Л. А. Мойсеєнко та ін. / за заг. ред. В. О. Моляко. — К„ 2007.

Терин В. П. Массовая коммуникация: социокультурньїе аспектьі полити- ческого воздействия: исследования опьіта Запада. — М., 1999.

Технологии политической деятельности: опьіт, проблеми, приоритетьі: мо­нография / под общ. ред. 0. Е. Гришина, Г. И. Авциновой. — М., 2011.

Теория и практика российской политической психологии материальї на- учной конференции, посвященной 20-летию кафедрьі политической психологии СПбГУ, Санкт-Петербург, 23-24 октября 2009 года / под науч. ред. А. И. Юрьева. — СПб., 2009.

Траверсе О. Політичне лідерство та керівництво доби «лібералізованого» тоталітаризму в СРСР: український контекст (60-ті — початок 90-х рр.

19. ст.). — К„ 2010.

Україна в добу «Великого терору»: 1936-1938 роки / авт.-упоряд. Ю. Ша- повал [та ін.] — К„ 2009.

Український соціум: основні виміри соціально-політичного аналізу / Вла- сюк 0. С., Крисаченко В. С., Степико М. Т. та ін. — К., 2005.

Урнов М. Ю. Змоции в политическом поведении. — М., 2008.

Федорченко С. Н. Современньїе технологии политического менеджменте: учеб. пособие. — М., 2012.

Фишер Р„ Юри У. Путь к согласию или переговори без пораження. — М., 1990.

Фромм Е. Душа человека. — М„ 1992.

Хазратова Н. В. Проблема психологічної детермінації взаємин особис­тості і держави // Наук, студії із соц. та політ психол. : 36. ст. — Вип. 2 (5). — К„ 2000.

Халипов В. Ф Власть. Основи кратологии. — М., 1995.

Хантинпон С. Политический порядок в меняющихся обществах. — М., 2004.

ХекхаузенХ. Мотивация и деятельность. — М„ 1986.

Цвих В. Ф. Профспілки у громадянському супільстві: теорія, методологія, практика: монографія. — К., 2002.

Цуладзе А. М. Политические манипуляции, или покорение толпьі. — М., 1999.

ЧерньїхА. И. Мирсовременньїх медиа. — М., 2007.

Чумиков А. Н. Связи с общественностью: учеб. пособие. — М., 2001.

Шестопал Е. Б. Психологический профиль российской политики 1990-х // Теоретические и прикладньїе проблеми политической психологии. — М„ 2000.

Шестопал Е. Б. Образьі власти в постсоветской России. — М., 2004.

Шестопал Е. Б. Политическая психология : учебник для вузов. — М., 2007.

Щербинина Н. Г. Теории политического лидерства: учеб. пособие. — М.,

2004.

ЮрьевА. И. Введение в политическую психологию. — СПб., 1992.

Ясперс К. Смисл и назначение истории. — М„ 1994.

ТРАВЕРСЕ Тетяна Михайлівна

кандидат психологічних наук, доцент кафедри соціальної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член правління Асоціації політичних психологів України.

ПОЛІТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

^ Редактор Ю. П. Дяченко

Технічна редакція та комп’ютерна верстка О. П. Хлопової

Підписано до друку 15.04.2013 р.

Формат 84x108/32. Папір офсетний. Гарнітура РгапкІіпСоШсВоокС. Ум. друк. арк. 12,6. Обл.-вид. арк. 14,0. Тираж 300 пр. Вид. № 1024.

Парламентське видавництво 04053, м. Київ-53, Несторівський провулок, 4 тел. 272-12-16, факс 272-10-18.

Свідоцтво Держкомінформу України ДК № 2759 від 07.02.2007 р.

Віддруковано в Українському агентстві інформації та друку «Рада» 03148, м. Київ-48, вул. Сосніних, З, тел. 273-67-94

Свідоцтво Держкомінформу України ДК № 2527 від 15.06.2006 р.