3. Методи та інструменти посилення впливу механізму управління на діяльність підприємств

Практична реалізація функцій управлінняздійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організаційну систему та одержати потрібний результат можна лише за допомогою впливу на неї керівної системи чи особи. Таким чином, необхідні певні інструменти узгодженого впливу, які забезпечують досягнення мети. Такі інструменти називаються методами управління.

В економічній літературі під методами управління розуміють сукупність і раціональну послідовність прийомів, способів впливу на керований об'єкт (на окремих працівників і трудові колективи в цілому), які необхідні для досягнення мети [9, c, 47].

Вплив суб'єктів управління на об'єкти управління на підприємстві здійснюється за допомогою економічних та організаційно-правових методів управління. Загалом, визначаючи сутність будь-якого методу управління, обов'язково треба вказувати і описувати, по-перше, спосіб впливу суб'єкта управління на об'єкт управління і, по-друге, — мету впливу. Спосіб впливу — це ті чи інші інструменти (важелі), які існують на макрорівні — податок, ціна, позика, штраф, різноманітні норми права; на мікрорівні — фонди стимулювання, заробітна плата, премія, ціна тощо. Під метою впливу слід розуміти сукупність інтересів суб'єкта й об'єкта управління. Інтерес треба сприймати як стан суб'єкта й об'єкта управління, які прагнуть досягти певного результату. їхні інтереси можуть збігатися, відрізнятися чи суперечити один одному.

Умовно всю сукупність методів управління, залежно від змісту закладених у них інструментів (важелів) та інтересу, можна поділити на економічні й організаційно-правові. До економічних слід віднести методи, способом впливу яких є такі інструменти: ціна, податок, платежі, штрафи, дивіденди, заробітна плата, нормативи тощо, а інтересами — різні економічні результати. Організаційно-правові методи як способи впливу використовують різноманітні дозвільні, установчі та заборонні правові норми. Разом з цим економічні методи діють в органічній єдності з організаційно-правовими методами. Застосування економічних методів повинно підкріплюватися нормами права: положеннями закону, вказівками, пунктами постанов, наказів та розпоряджень. Тільки так вони набувають юридичної форми.

На нашу думку, виділені вище ознаки дають підстави скласти загальний опис будь-якого методу управління. Наприклад, визначення економічного методу формулюватиметься як спосіб впливу одного чи кількох економічних інструментів (важелів), за допомогою яких суб'єкти управління (держава, місцева влада, керівні органи на підприємстві) узгоджують особисті економічні інтереси з інтересами об'єкта управління (юридичними та фізичними особами).

Усі названі методи управління діяльністю підприємств органічно взаємозв'язані й використовуються не ізольовано, а комплексно. Проте провідними треба вважати саме економічні методи. Економічні методи управління — це такі методи, які реалізуються через матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах (будь-якій іншій діяльності), через використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації [4, c. 153-154].

Перший аспект характеризує макроекономічний рівень процесу управління і зорієнтований на використання зовнішнього середовища. Суть цього аспекту полягає у формуванні системи оподаткування суб'єктів господарювання; визначенні дієвої амортизаційної політики, яка сприяла б оновленню (відтворенню) матеріальних і нематеріальних активів підприємства; встановленні державою мінімального рівня заробітної плати та пенсій тощо. Інший аспект економічних методів управління пов'язаний з управлінським процесом, орієнтованим на використання різноманітних економічних важелів — фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.

Умови розвитку ринкової економіки висувають у свою чергу вимоги до економічних та організаційно-правових методів управління, формуючи основу організаційно-економічного механізму діяльності підприємства. До таких вимог слід, на нашу думку, віднести: максимальну доступність отримання фінансових ресурсів із різних джерел фінансування для підприємств різних форм власності; оптимізацію системи оподаткування; застосування примусових адміністративних заходів, які створюють несприятливі умови діяльності для підприємств у випадку їхньої неефективної роботи.

Оцінюючи стан системи управління підприємством, особливу увагу слід приділяти вмінню управлінського персоналу здійснювати контроль, оцінку і прогнозування економічної ефективності випуску продукції, проводити необхідні розрахунки для обґрунтування рішень, оснащеності управлінського персоналу необхідним інструментарієм (методами, моделями), забезпечення інформацією та документацією.

Враховуючи багатоманітність типів підприємств, їхні відмінності за масштабами, неможливо розробити єдину типологізовану методику для збору, обробки та аналізу виробничої і фінансової інформації з метою визначення рівня ефективності підприємства. Але без виконання такої роботи складно забезпечити ефективне управління виробничою та комерційною діяльністю кожного підприємства.

Складні взаємозв'язки між елементами економічної діяльності підприємства (обсягом випуску продукції, змінними та постійними витратами, ціною, беззбитковістю, прибутком, платоспроможністю, наявністю власних та позикових коштів тощо) не завжди можуть простежуватися персоналом управління підприємством, особливо тією частиною, яка не має достатнього досвіду роботи у ринкових умовах та не володіє сучасним інструментарієм оцінки цих взаємозалежностей. Щоб персонал управління чітко розумів ці взаємозв'язки, їх необхідно подати у вигляді математичних залежностей — моделей, а також проілюструвати ці зв'язки графічно. Застосування управлінським персоналом аналітичних та графічних моделей взаємозв'язків, перерахованих вище параметрів, прискорить процес оцінки ефективності виробництва[7, c. 64-65].

На жаль, складний економічний стан більшості підприємств, скорочення обсягів виробництва нижче точки беззбитковості значною мірою обумовлюють невідповідність методів управління, які застосовуються на українських підприємствах, сучасним вимогам. Одним із важливих напрямів прискорення виходу підприємства з кризового стану є спеціальне навчання персоналу ефективним методам управління.

Кризовий стан значної кількості виробничих підприємств обумовлений переважно недостатнім застосуванням на практиці економічного управління індикаторами якості економічного функціонування підприємства, які б своєчасно просигналізували про істотні відхилення від його нормального стану. Під нормальним економічним функціонуванням підприємства [5, c. 26] слід розуміти такий стан його економічних показників, за якого не порушуються основні економічні закони виробництва (відшкодування або покриття витрат, закон масового виробництва тощо), а економічні показники — рівень прибутку, рентабельність, оборотність тощо — не виходять за певні межі.

Управлінський персонал більшості підприємств не володіє необхідним інструментарієм економічної діагностики — методами і моделями плідного управління економічною ефективністю, і тому вчасно не виявляються причини невідповідності стану підприємства його нормальним характеристикам, що призводить до затяжних кризових ситуацій, особливо у такій галузі, як машинобудування. Відтак необхідна економічна діагностика підприємств з метою визначення умов нормального стану економічного функціонування підприємства; своєчасного визначення факту порушення цього нормального стану; визначення причин незадовільного економічного стану підприємства, систематичне фіксування фактів відхилень від нормального стану функціонування за основними параметрами.

Для аналізу причин порушення економічної рівноваги на підприємстві можуть активно використовуватися різні моделі функціонування підприємства, серед яких найінформативнішими, наочними і простими у користуванні є графічні моделі. Графічні моделі, порівняно з аналітичними, наочні, нетрудомісткі і здатні забезпечувати достовірною інформацією про реальний стан підприємства. їхні переваги полягають у тому, що моделі у вигляді графіків ілюструють розв'язок завдання нормального функціонування підприємства у вигляді графічної лінії взаємної відповідності вхідних координат на вертикальних та горизонтальних осях, за яких досягається

задане нормальне (прибуткове) і незадовільне (збиткове) функціонування. Аналізуючи відхилення графічної лінії фактичного стану від нормальної лінії, можна визначити джерела цих відхилень.

Основні графічні моделі, які бажано застосовувати з метою управління ефективністю, повинні мати входи у вигляді відносних економічних змінних і не повинні прив'язуватись до певного виду продукції. Це дасть змогу розглядати їх як універсальний інструментарій при економічній діагностиці, за допомогою якого можна визначати як відносні, так і абсолютні величини відхилення керованих змінних.

Крім економічної діагностики підприємства, можна проводити діагностику його підсистем управління — економічної та організаційної, тому що прорахунки функціонування цих систем можуть викликати відхилення від нормального економічного функціонування підприємства. Першочерговим практичним завданням у наш час є перетворення методів і моделей економічного управління на форму, пристосовану до оснащення робочих місць персоналу у вигляді універсальної типової документації для контролю, діагностики, прогнозування економічної поведінки підприємства, підготовки, обґрунтування і прийняття рішень з економічного управління. Але універсальність такої документації забезпечується за допомогою двох методів подання інформації: методу нормування та методу еталонів.

Метод нормування полягає у перетворенні абсолютних економічних змінних у відносні значення порівняльних величин. Метод еталонів базується на застосуванні універсальної аналітичної або графічної функції відповідності взаємних співвідношень між основними економічними змінними випуску чи реалізації продукції, при яких забезпечується фіксований рівень прибутку або збитковості у частках чи процентах собівартості. Завдяки застосуванню цих методів графічно можна зобразити велику кількість можливих сполучень основних економічних змінних, за допомогою яких отримуємо один і той же рівень прибутковості чи збитковості[5, c. 32-35].

Висновки

Відповідно до мотиваційної характеристики у складі методів управління виділяють три групи:

· економічні;

· організаційно-розпорядчі;

· соціальні.

Економічні методиуправління об'єднують усі методи, за допомогою яких здійснюється вплив на економічні інтереси колективів і окремих їхніх членів. Цей вплив здійснюється матеріальним стимулювання окремих працівників і колективів у цілому.

Організаційно-розпорядчі методиспрямовані на використання таких мотивів трудової діяльності, як почуття обов'язку, відповідальності, у тому числі адміністративної. Ці методи відрізняються прямим характером впливу: будь-який регламентуючий чи адміністративний який підлягає. обов'язковому виконанню.

Соціальні методиґрунтуються невикористанні соціального механізму, що діє у колективі (неформальні групи, роль і статус особистості, система взаємовідносин у колективі, соціальні потреби та ін.).

Таким чином, для персоналу управління можна створити широке інформаційне поле, при використанні якого можна знаходити зовсім різні способи досягнення однієї й тієї ж економічної ефективності та вибирати найсприятливіші для цього умови. Завдяки запропонованим методам нормування досягається універсальність графічних моделей економічного управління підприємством.

Застосування методу графічних еталонів полягає у використанні заданих фіксованих значень економічної ефективності та побудові графічних функцій взаємної відповідності вхідних координат на вертикальній та горизонтальній осях, при яких ці фіксовані (еталонні) значення ефективності досягаються. Як бачимо, для вирішення проблеми створення універсальних еталонних моделей економічного управління розробляються спеціальні типові графічні й аналітичні моделі, які нормуватимуть умови беззбиткового або прибуткового функціонування підприємства. Типові рішення мають залишати достатньо широкий вибір різноманітних організаційних форм і методів роботи, різних варіантів, обґрунтованих конкретних цілей організацій.