Матеріал, який наведено нижче, пропонується студентам для ознайомлення під час самостійної роботи. Оптичні приціли

Око людини може одночасно добре бачити лише предмети, які знахо­дяться на одній відстані. Ця властивість ока не дозволяє бачити одночасно однаково чітко прорізь прицілу, мушку і ціль. Тому при візиранаведенні неозброєним оком тяжко здійснити точне наведення. Другим недоліком механічних прицілів являється те, що вони не можуть бути застосовані при стрільбі на великі дальності.

При візиранаведенні оптичним прицілом наводчик сполучає зображення на пе­рехресті з зображенням на точці прицілювання. Дві точки видно одночасно в одній площині, що забезпечує велику точність наводки.

Крім цього при користуванні оптичним прицілом наводчик бачить ціль під більш великим кутом зору, чим при візиранаведенні неозброєним оком. Зображення цілі займає велику площу на сітчатці ока за рахунок чого сприймаються більш мілкі деталі цілі.

При користуванні оптичним прицілом в око стрілка поступає більш велика кількість променів світла, чим при спостеріганні неозброєним оком.

Оптичні приціли дозволяють виконувати пряму наводку при великих віддаленнях до цілі і забезпечують можливість стрільби при поганому освіт­ленні. На основі дослідних даних можна сказати, що оптичні приціли стріле­цької зброї підвищують точність наведення в 9-12 разів у порівнянні з меха­нічними прицілами.

Оптичні приціли складаються з оптичної і механічної частин. Для осві­тлення сітки прицілу при стрільбі у сутінках і вночі застосовують пристрій освітлення сітки.

Оптична частина прицілувключає: об'єктив, обертальну систему, сі­тку і окуляр, а також може мати люмінесцентний екран, захисні скельця, світ­лофільтри та ін.

Залежно від будови обертальної системи оптичні приціли стрілецької зброї розподіляються на телескопічні та призматичні (рис. 12).

Об'єктивомназивається оптична система, яка обернена в сторону розглядаємого предмету і призначена для побудови його зменшеного і переверну­того зображення.

Обертальна системапризначена для надання зображенню нормального (прямого) положення.

Сітка прицілупризначена для прицілювання: вона зроблена на склі, за­кріпленому в рухомій рамці (каретці).

Окуляртакож представляє собою оптичну систему і призначений для розгляду спостерігачем збільшеного і прямого зображення, яке формується об'єктивом.

Люмінесцентний екранпризначений для знаходження інфрачервоних джерел світла, він представляє собою тонку пластинку із спеціального хіміч­ного складу, яка вкладена між двома скельцями.

Механічна частинаприцілу включає: корпус прицілу з механізмами ку­тів прицілювання і бічних поправок, а також залежно від будови прицілу: кронштейн для кріплення прицілу на зброї, пристрій освітлення сітки при­цілу, бленду, наочник (налобник), запобіжний ковпачок, механізм зміни збі­льшення та ін. Прицільною лінією в оптичному прицілі являється пряма, яка проходить через вершину прицільного пенька і центр об'єктива.

Для здійснення наведення за допомогою оптичного прицілу необхідно попередньо за допомогою механізмів прицілу (пересуванням каретки з сіткою прицілу) придати прицільній лінії таке положення, при якому між цією лі­нією і віссю каналу ствола утворюється в вертикальній площині - кут α, рів­ний куту прицілювання, а в горизонтальній площині - кутКб, рівний бічній поправці (рис. 13).

Потім потрібно сумістити прицільну лінію з точкою прицілювання на цілі, при цьому вісі каналу ствола надається потрібне положення в просторі.

До основних оптичних характеристик прицілів відносяться: збільшення, поле тору, діаметр вихідної зіниці і її віддалення.

З 1930 року на озброєнні снайперів Радянської Армії була трьохлінійна (7.62-мм) снайперська гвинтівка зразку 1891/1930 років, з оптичним прицілом ПТ, а з 1931 року - з оптичним прицілом ВП.

В Великій Вітчизняній війні особистою зброєю снайперів були в основному дві гвинтівки СГТ-40 і гвинтівка зразку 1891/1930 років, на яку також ставили приціл ПУ. Особистою штатною зброєю снайпера з 1963 року являється 7.62-мм снайперська гвинтівка Драгунова (СГД (СВД)) з оптичним прицілом ПСО-1.