- •1.Історія України як наука: предмет, методологія, джерела, основні концепції. 3-5
- •2.Завдання вивчення історії України у внз та специфіка її соціально-політичного аспекту. 5
- •3.Історичні джерела про найдавніше населення на території сучасної України: археологія, антропологія, лінгвістика, міфологія, писемність. 7-27 5-14
- •5.Роль християнства в соціально-політичній еволюції Русі. 34-35 61-65
- •6.Проблеми походження, суспільного устрою і розпаду Русі в історичній науці. 29-75 31-58
- •7.Проблема руської народності. Русь в етнополітичній історії України та інших східнослов'янських народів. 29-75 58-61
- •8.Галицько-Волинське князівство – державна організація "Малої Русі". 46-53 75-80
- •9.Литовсько-Руське князівство в історії України. 53-55 81-87
- •10.Польсько-католицький фактор в українській соціально-політичній історії хvі–xvіі ст. 57-63 85-101
5.Роль християнства в соціально-політичній еволюції Русі. 34-35 61-65
Першою ж реформою князя була релігійна. Одразу по утвердженні на київському столі Володимир спробував запровадити повсюдно монотеїстичний культ, вважаючи, напевне, що його одноосібній верховній владі має відповідати єдиний для всіх у державі бог – Перун. (До того слов’яни-язичники найбільше шанували Дажбога – бога Сонця й добра, Перуна – бога грому, Сварога – бога неба, Дану – богиню води, Стрибога – бога вітрів, Велеса – бога худоби. При цьому місцеві племені культи виводили на провідні позиції різних богів.)
Проте перша релігійна реформа була приречена на неуспіх. Стара, віджила язичницька віра не відповідала новим відносинам у суспільстві, що швидко оновлювалось. Тоді Володимир вирішив запровадити докорінно нову державну релігію. Його вибір припав на християнство православного (візантійського) обряду. Крім традицій, закладених ще Аскольдом і княгинею Ольгою, владному Володимирові у цій вірі не могло не сподобатись підпорядкування церковного владики світському володарю.
Нагода не примусила себе довго чекати. 986 р. візантійський імператор Василій, проти якого повстали земельні магнати, попросив у могутнього київського князя допомоги. Володимир не відмовив, але висунув умову: одруження із сестрою імператора Анною. Натомість Василій зажадав, щоб правитель Русі охрестився сам і запровадив цю віру по всій своїй землі. На таких умовах і було укладено русько-візантійську угоду.
Володимир відрядив до Візантії великий як на ті часи (6-тисячний), добре озброєний і дисциплінований загін відбірних воїнів. За їх допомогою Василій здолав ворога, однак віроломний імператор спробував обманути київського князя й відмовив йому в руці сестри. Розлючений Володимир здійснив стрімкий похід до Криму, що належав тоді Візантії, й обложив місто Херсон (околиця нинішнього Севастополя).
Після здобуття русичами Херсона, що був головною житницю імперії, Василій був змушений спішно відіслати сестру до переможця. Урочистий шлюб відбувся у цьому місті восени 989 р. Навесні наступного року Володимир з дружиною повернувся до Києва й енергійно заходився насаджувати християнство. Василій (таке ім’я отримав й руський князь, охрестившись) по всій країні «наказав будувати церкви й ставити їх на тих місцях, де раніше стояли ідоли».
В літописі події трьох років – 988, 989 і 990-го зведені під одним – 988-м, що традиційно вважається роком запровадження нової віри на Русі. Спочатку були похрещені лише жителі Києва, Новгорода і ще кількох міст. Руські люди, яких обертали в нову віру насильно, неохоче відмовлялися від релігії батьків і дідів. Тому християнізація розтяглася на кілька століть.
Запровадження християнства сприяло зростанню міжнародного престижу держави, зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави. Значний поштовх дала нова ідеологія піднесенню культури: поширилися писемність і книжність, руські люди познайомилися з кращими здобутками світової літератури і науки. В Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й книгописні майстерні (скрипторії), і незабаром країна стала однією з найкультурніших у середньовічній Європі.
Поширенню нової віри сприяло те, що церковна служба правилася слов’янською мовою. Однак це викликало й певну культурну замкненість країни, коли латиномовне письменство залишалося довгий час невідомим, а запозичення надбань європейської цивілізації відбувалось, головним чином, через слов’янську літературу з Болгарії, Сербії та частково через власні переклади грецьких книг. Варто мати на увазі й те, що тогочасна візантійська еліта, відірвана від загальної течії світової суспільної думки, перебувала у стані наростаючої духовної кризи. В подальшому впровадження візантійської моделі християнства зумовило стійку тенденцію відставання Русі від Заходу в багатьох сферах суспільного життя, особливо після розколу християнства у 1054 р. на православнутакатолицькугілки.