29. Г. С. Сковорода як видатний діяч української культури.

Феноменальним явищем в українській культурі ХVІІІ ст. була творчість Григорія Савича Сковороди (1722 – 1794 рр.). Він народився в с. Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині у сім’ї малоземельного козака. Навчався у Києво-Могилянській академії (1738 –1741, 1744 – 1750 рр.), був співаком придворної капели у Санкт-Петербурзі (1742-1744рр.), перебував у складі посольської місії за кордоном (1750-1753 рр.), а згодом викладав уПереяславському колегіумі поетику, працював домашнім учителем. У 1759-1764 рр., а та кож у 1768 р. викладав у Харквському колегіумі, після чого вже до самої смерті був мандрівним філософом, писав діалоги. Г.Сковорода є найяскравішим і найхарактернішим

представником української національної філософської думки. Його творчість багато в чому зумовлена попередніми надбаннями у цій галузі й водночас визначила подальші шляхи розвитку української філософії (П.Юркевич, В.Винниченко, Д.Чижевський). Філософія для Г.Сковороди є квінтесенцією самого життя, тому головним у людині є не стільки її пізнавальні здібності, скільки емоційно-вольове єство її духу, серце, з якого виростає й думка, й почуття. Характерним для філософської позиції Сковороди є широке використання мови образів, символів, а не чітких раціоналістичних понять, які не в змозі задовільно розкрити сутність філософської та життєвої істини.

Через “сродну працю” розкривається природа людини, розвиваються закладені у ній добрі начала. “Сродна праця” є ідеалом людського щастя. І навпаки, “несродна праця” робить людину глибоко нещасноюПерша збірка представляє Сковороду як поета-лірика, котрий оспівує громадянські ідеали і гуманізм. Зокрема, яскраву картину тогочасної реальності намалював поет у знаменитому вірші “Всякому городу нрав і права”, слова якого пізніше І.П.Котляревський уклав в уста Возному в п’єсі “Наталка Полтавка”. Заслуговує на особливу увагу і роль Сковороди як першого українського байкаря (йдеться про другу літературну збірку). Прикладом байок Сковороди, у яких він розкривав сутність свого філософського вчення, є зокрема “Пчела и шершень”, “Убогий жайворонок”, “Благородний Еродій”.

30. Українська барокове зодчество. Козацьке бароко в архітектурі Полтавщини.

Піднесеність, схвильованість, фольклорна життєрадісність, але й загадковість, незрозумілість характерна також для такого шедевру барокової архітектури, як Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях Полтавської області: в ньому більше сотні ікон, а розписи вражають експресією руху, енергійними ракурсами, внутрішньою напруженістю.

Композиція з однією центральною банею на восьмерику і двома бічними вежами співзвучна кращим зразкам козацького бароко — собор Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині.

Серед пам’яток періоду високого бароко варто насамперед згадати Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря (1684—1692) та Хрестовоздвиженський собор(1709).

Хрестовоздвиженський собор у Полтаві являє собою тринавний шестистовпний храм з однією гранчастою апсидою й сімома верхами (п’ять верхів розміщено по осях згідно з українською традицією, два з боків західного фасаду за давньоруською традицією.) Собор розчленований карнизом по горизонталі і прикрашений різноманітної форми вікнами, декоративними нішами та порталами.

Місце для спорудження підібрано досить вдало. Будівля храму органічно вписалася у м'які пластичні обриси пагорбів, а весь ансамбль монастиря став невід'ємною часткою ландшафту. За типологічною характеристикою це тринавовий, шестистовпний, одноапсидний храм з п'ятибаневим завершенням. Архітектурно-пластичне трактування форми карнизів, обрамлень вікон, порталів тощо органічно пов'язане з конструкцією і в основному визначається модулем цегли. Під час оновлення собору архітектурна пластика фасадів збагатилася соковитим ліпним орнаментом. Суцільне орнаментальне мереживо вкриває площини навколо вікон і порталів, підкреслює форми карнизів, наскільки й невичерпна.