Pidoprigora_O_A__Kharitonov_Ye_O_Rimske_prav

вався податок (tributum), що вважався примусовою позич­

кою та повертався, коли наставали кращі часи.

Рекс здійснював управління фінансами, однак державна власність не змішувалась з його власністю. Невідомо, чи об­

межувалася влада правителя в управлінні громадським май­ ном якимись встановленими звичаями і якщо так, то в яких межах, однак пізніший розвиток свідчить про те, що у спра­ вах такого роду ніколи не питали думки громадян. Проте, очевидно, існував звичай радитися з сенатом при встановлен­

ні вказаного податку (tributum) і при розподілі орних ланів, набутих війною.

Внаслідок військових завоювань, появи підвладних людей

(сliепtеs, plebes) та гостей, число мешканців Риму постійно

зростало. Частково цьому сприяла традиція гостинності: за­ вдяки їй іноземці могли оселятися у Римі та заводити госпо­

дарство. Щодо цього Рим був досить ліберальним: римське право не визнавало будь-яких особливих переваг спадкової власності, не забороняло нікому набувати у Римі нерухоме майно. Рим, власне, був торговельним містом і спочатку сво­

Їм значенням завдячував саме міжнародним відносинам. То­

му в ньому дозволялося оселятися дітям, народженим від не­

рівних шлюбів, вільновідпущеним, всім іноземцям, що відмо­

вилися при переселенні від своїх прав на батьківщині. Отже, виникла парадоксальна ситуація: населення Риму було вже

чисельним, а обтяження, що виникали внаслідок воєнних дій,

несли лише його громадяни, котрих ставало дедалі менше.

Патриціат постійно постачав воїнів у військо, однак нові

мешканці користувалися плодами перемог, не сплачуючи за них кров'ю. Отже, «безправна» частина мешканців міста фак­ тично стала його привілейованою у цьому розумінні части­ ною. Крім цього, влад<\ рекса над громадянами залежала від

Їхньої доброї волі і йому необхідно було створити з клієнтів новий клас людей, що тісніше будуть пов'язані з ним. Таким чином виникла друга римська громада - плебс.

Першим кроком з метою злиття цих двох класів населення

була реформа Сервія Тулія, що її іноді визначають передусім як податкову. Ця реформа зрівняла плебс з патриціатом в

обов'язках, не надавши йому жодних прав. Сутністю її було

залучення негромадян до сплати податків, як трудових та військових повинностей, так і стягнення примусової позички

(tributum). Звільнялися від позички лише зовсім бідні люди (proletarii, capite censi). Залучення до військової повинності

200

як громадян, так і негромадян залежало від того, чи були во­ ни землевласниками (tribules): військова повинність з особис­

тої перетворюється у майнову. Крім прямих, практикувалися

і непрямі податки. На відміну від прямих податків, що покла­

далися на особу платника податків, непрямі податки стягува­ лися з предметів споживання. До непрямих податків можна

віднести portoria - мито за товар, що перевозиться через

кордон. Скарбниця поповнювалася і за рахунок виморочного майна, і за рахунок публічного продажу рабів. Податок на

спадщину сплачував спадкоємець при прийнятті майна. У

розпорядження скарбниці надходило також майно засудже­

них - Ьопа damnatorum.

Деякі категорії населення несли спеціальні державні по­

винності. Наприклад, корабельники (navicularii) зобов'язані

були перевозити в Рим морем певну кількість хліба, пекарі

(pistorii) - пекти хліб. Ковбасники і м'ясники (boarii) до­

ставляли з певних місць у Рим свинину та яловичину для тих, хто мав право на дармові харчі. Торговці (negotiatores) пла­

тили мито за право торгівлі. На незаміжніх жінок та непов­

нолітніх сиріт покладався обов'язок постачати та годувати коней для одного вершника. Ті особи, що не мали постійного місця проживання, повинні були постачати для армії робіт­

ників та музик, а також певну кількість неозброєних запас­

них (котрі слідували за військом і, беручи зброю загиблих,

займали Їхнє місце).

упроцесі становлення республіканського державного ладу

вРимі в галузі оподаткування було здійснено низку заходів

з метою усунення податкового тиску. Всі види портового ми­

та було знижено; через високу ціну на зерно його закупали

за державний кошт, торгівля сіллю стала державною монопо­

лією. Закупивши хліб та сіль, держава затим продавала Їх на­

селенню за нижчими цінами.

у цей же час формується система {<відкупів». Вважається,

що чинником цього було частково підвищення ролі посеред­ ництва приватних осіб внаслідок швидкої зміни посадових осіб, а частково - активізація фінансової діяльності держав­

ної скарбниці у закупівлі та продажу хліба й солі. Крім того,

стягнення державних податків через {<відкупщиків» з'явилося і тому, що спеціального апарату для стягування податків у

Римі не було.

Сутність відкупної системи полягала в тому, що так звані nублікани (відкупники), об'єднані у товариство, заздалегідь

201

вносили до скарбниці певну суму грошей, а потім стягували її з місцевого населення. Таке право відкупні компанії діста­

вали на основі аукціону, що проводився цензорами в Римі. Учасниками відкупних компаній звичайно були Вершники -

багаті плебеї. Великі відкупні компанії мали власних служ­

бовців: переписувачів, агентів тощо. Їм належали власні ко­

раблі та провінційні контори. Публікани займалися також

лихварством. Це робилося таким чином: висувалася вимога негайної сплати податку. Якщо платник податків не в змозі

був це зробити, то публікани давали йому гроші у борг під

високий відсоток. Після закінчення терміну позики борги стягували найжорстокішим чином.

Система «відкупів» була вкрай обтяжливою для населення,

оскільки відкупники, зазвичай, стягували внесену ними до

скарбниці суму зі значним перевищенням. Тит Лівій писав: «Де € публікани, там публічне право стає порожнім зву­

ком... »

За Августа відкупи ще мали місце, однак Їх питома вага

помітно зменшилася, оскільки збирання більшості податків

покладалося безпосередньо на прокураторів, яких призначав

Август.

У Галлії та деяких інших провінціях tributum традиційно

збирали не публікани, а вожді окремих племен, що полегшу­

ваЛ0 становище платників податків.

§ 3. Становлення податкової системи

(класичної доби)

Важливим етапом у становленні податкової системи Риму були закони Ліцинія, прийняті у 367 р. до н. е. Дещо пізніше, у 397 р. до н. е., було встановлено податок «на визволення з

рабства» - його сплачував рабовласник, що звільнив раба, у

розмірі 5 відсотків від ціни відпущеного на волю раба. Фінансовими справами завідували цензори - ординарні,

патриціанські та вищі, але не постійні magistratus, котрі ке­

рували окремими ділянками державних фінансів (давали під­ ряди на громадські роботи, управляли роботами у копальнях, надавали державні землі в оренду тощо). Вони ж займалися

переписом населення і складанням списків 3 військовою, по­ літичною та податковою метою.

Слід зазначити, що римські цензори досить активно корис­ тувались своїм правом складання списків громадян і рим-

202

ського бюджету, зокрема, для того, щоб на свій розсуд вста­ новлювати нові податки. Наприклад, у 351 р. цензор Каміл

ввів податок на неодружених (aes uxorium). Ще бі/1ЬШ харак­ терна подія відбувається у ході боротьби вільних римлянок

за емансипацію. У 195 р. до н. е. вільні римлянки увірвалися

на Форум з вимогами скасувати закон Опія (215 р. до н. е.),

що забороняв жінкам користуватися золотими прикрасами,

яскравими сукнями і екіпажами. Їм вдалося домогтися свого,

хоч проти скасування цього закону рішуче виступав Марк Порцій Катон, котрий пророкував, що Рим впаде, якщо закон буде скасовано. Катон своєрідно помстився за поразку тим, що, коли став цензором, у десятки разів збільшив податки на ті витрати, що були раніше заборонені законом Опія. Втім, при цьому він не обмежився лише вказаними заходами, а, по­

слідовно втілюючи в життя свої ідеї, взагалі встановив високі податки на предмети розкоші.

Очевидно, саме з метою обмеження реальної влади, що її мали цензори, Корнелій Сула під час своєї диктатури замінив збирання податків публіканами на прямі внески провінцій у

державну скарбницю.

Після приєднання провінцій для них було введено десятин­ ний податок та спеціальне ввізне та вивізне мито. Наприклад,

Сицилія за військо, котре присилав Рим, виплачувала йому десяту частину сільськогосподарської продукції та 5 відсот­

ків митного збору з вартості всього краму, який ввозився на

острів чи вивозився з нього.

Постійно зростала кількість непрямих податків через роз­ ширення римських володінь: поземельний податок з італій­

ських державних земель на користь римської держави, збір з пасовиськ, орендна плата з державних земель, наданих дріб­

ним орендарям, а також податки, що збирались із замор­

ських підданих. У свою чергу, в провінціях встановлювалися

місцеві податки, які, наприклад, сплачували орендарі за ко­

ристування земельними ділянками, що перебували в муніци­ пальній власності. За користування пасовиськами на терито­

рії міст у провінціях стягувався спеціальний податок (scrptura). Існували також інші земельні та водопровідні податки.

Відкупи непрямих податків поступово замінювалися зби­

ранням податків чиновниками держави. При цьому все біль­ ше звужується коло осіб, котрі зобов'язані нести муніципаль­

ні повинності, з'являється інститут звільнення від повиннос­

тей, або пільги щодо оплати податків. Наприклад, Аоміціан

203

ти - з твердим курсом (ресuпіа signata forma рuыіаa рорuli

Romani). Однак цей захід виявився з часом неефективним. Загальна криза ІІІ ст. н. е. зумовила необхідність змін в

усіх галузях суспільного життя. Великі землевласники схід­

них провінцій, чия програма перетворень знайшла відобра­

ження у відомій промові, вкладеній Аіоном Касієм в уста Ме­ цената у його «Історії», пропонували у галузі оподаткування

такі заходи: імператорські землі продають приватним особам,

щоб останні сплачували податки на утримання армії, а виру­

чені від продажу гроші могли давати у борг під відсотки. Зе­

мельна аристократія західних провінцій, надаючи перевагу

слабкій імператорській владі, водночас висувала схожу кон­

цепцію оподаткування: землі імператора слід продати при­

ватним особам, а на виручені гроші - утримувати армію, щоб

полегшити податковий тягар для власників.

Проблеми, що накопичились, дали поштовх реформам, що

відбулися наприкінці доби принципату. Найбільш значною з них у галузі оподаткування була реформа Аіоклеmіана, яка, зокрема, передбачала заміну грошових податків нату­

ральними.

Заміну грошових податків натуральними підготовив увесь

хід розвитку Римської економіки - зниження грошового

курсу, зменшення числа платників та падіння ефективності

праці. Вона здавалася тим більш доцільною, що у ІІІ ст. най­

важливіші статті державних видатків покривались натурою і

маса платників державних податків (колони та ін.) були

орендарями з частини продукту.

Аля вирівнювання податної суми, що була покладена на

провінції, вводиться екстраординарне обкладення провінцій

натурою, що стягувалась на підставі спеціальних імператор­

ських декретів або постанов - індикцій. Спочатку екстраор­

динарні податки використовувались суто на утримання насе­

лення Риму - curae аппопае. У ширшому розумінні анно­ на - це був податок за рік (аппопае - рік), що стягувався з населення вином, хлібом, олією, часником, цибулею, бобами

тощо.

Нововведення Аіоклетіана полягало у тому, що він екстра­

ординарні податки зробив загальним правилом, поширивши Їх на всю імперію, у тому числі й на Італію, за винятком її південної провінції, приписаної до Риму.

у 289-290 рр. було проведено загальний перепис населен­

ня і згідно з ним зроблено розклад податків (census) . Після

205

цього ценз повторювався кожні 5 років, три цензових (інди­

каційних) роки складали індикаційний цикл у 15 років, за яким відбувались генеральний перепис та рахунок років.

Розподіл податків та повинностей, як і раніше, здійснював­ ся на підставі попереднього опису та занесення у цензові

списки (lib ri censuales) всіх видів рухомого та нерухомого майна, орної землі, виноградників, луків, пасовиськ, рабів,

худоби та робочої сили з точним врахуванням усіх майнових

змін між двома цензами.

На намісників провінцій (praesides provinciae) покладався

обов'язок «справедливо, за чергою, згідно з віком та досто­

Їнством розподіляти повинності та почесті, як того вимага­ ють інтереси держави, тому що загальновідомо, як при неви­ конанні цього правила частині населення заподіюється шкода і занепадають сили держави ».

Занесені у цензові списки об'єкти, що підлягали обкладен­

ню податками - люди, земля та майно, - розподілялись не за частками врожаю, як раніше, а за твердими платіжними

одиницями, так званими головами (caput). Під такою «голо­ вою » розуміли голову одного дорослого чоловіка-землероба,

незалежно від його соціально-правового становища - влас­

ника, колона, вільновідпущеного або раба. До однієї одиниці

чоловічої голови прирівнювались дві жіночі голови, певна

кількість обробленої землі (juga), худоби, луків або лісу. Вна­

слідок поєднання як критеріїв «голови» і «земельної ділян­

ки» запроваджена за Діоклетіана і Костянтина єдина система оподаткування дістала назву «capitatio jugatio».

Залежно від родючості землі поділялись на кілька розрядів. Зазвичай одна кадастрова голова прирівнювалась до 20 юге­ рів землі першого розряду, 40 - другого та 60 - третього.

За таким самим принципом доходності здійснювалося обкла­

дення податком виноградників, оливових насаджень тощо.

Одну кадастрову одиницю складали 225 старих або 450 моло­

дих лоз винограду.

Аннона, звичайно, не покривала всіх видатків Римської

держави. Існувала ще низка податків, що ними обкладалися

торгівля (negotiatorum collatio), ремесла (chrisarg yrum) та

інші статті римського господарства (varia tributa rei familiaris). Сільське населення сплачувало лише аннону.

Ремісники і торговці платили інший вид податків згідно зі

списками, що УКJ1адалися корпораціями ремісників і торгов­ ців кожні чотири роки.

206

Існувала певна диференціація і відповідно до соціального стану. Незаможники платили податок {<з голови». Представ­

ники вищого суспільного прошарку, крім інших податків,

коя{ного нового року сплачували податок з нагоди вступу

імператора на престол.

Крім вказаних прямих податків, Костянтин встановив і

непрямі податки: portorium - у вигляді митного збору, збо­

ри за користування мостами і місцями на ринках і vепеlitіum,

що сплачувався при продажу рухомого та нерухомого майна. Крім цього, існували ще й такі непрямі податки, як подаТОJ( з

обігу або акциз на внутрішнє споживання за ставкою 1 відсо­

ток, особливий податок з обігу при торгівлі рабами - 4 від­

сотки, податок на звільнення рабів за ставкою 5 відсотків, ак­

циз на сіль (тільки для провінцій).

Реформа АіО1<леmіана заlOсmрuла ниЗ1<У проблем, що ви­ никли при встановленні складної системи податків. Зокрема,

суми податків розподілялись нерівномірно: основна Їх части­ на припадала на менш заможній прошарок населення, чим пояснюється ототожнювання в імператорських конституціях

аннони з плебейською повинністю. Ситуація ускладнювалася

також тим, що поруч з нерівномірним розподілом податків

існувало чимало осіб, що взагалі були звільнені від них: чи­

новники, посесари, ветерани, неповнолітні (adulescentes), слабкі та хворі (іmЬесіlli et debiles), більша частина міського

населення, включаючи міських пролетарів, вільновідпущених

та рабів.

Це спричиняло негативне ставлення населення до стягнен­ ня податків. Тому збирачів податків супроводжували вій­

ськові загони, методи збору податків були жорстокими, а

зловживання - досить поширеним явищем. При стягненні

податків застосовувались кийки та нагайки. Конфіскації були звичайним засобом. Як наслідок, землероби змушені були ки­ дати землю та тікати, а Їхні лани оберталися на ліси.

Значення податкової реформи Діоклетіана, вперше розгля­ нуте відомим німецьким правником Савіньї, пізніше не раз

слугувало предметом досліджень, ставши матеріалом як по­ зитивного, так і негативного досвіду створення нової системи

оподаткування.

Поряд із загалом позитивною оцінкою, існують серйозні

критичні висловлювання на адресу Діоклетіана: зазначається,

що замість створення стабільної системи податків він прий­ няв методи ІІІ ст. як даність; перетворив надзвичайні заходи

207

у систему; спростив і уніфікував цю систему, поширивши її

на всі провінції без урахування специфіки Їх економічного життя та особливостей соціальної структури. На думку кри­

тиків, податкова система Діоклетіана знищила на"дію на ство­

рення стабільної системи оподаткування, оскільки податки

формувалися залежно {<від витрат» держави - таким чином,

щоб ними можна було покрити останні. Тому ніхто не знав,

яку суму податків має сплачувати в наступному році, допоки

держава не виголошувала розміри своїх вимог на найближ­

чий рік.

Позитивні наслідки реформ Діоклетіана полягали в тому,

що вони стали прикладом використання фінансових, зокре­

ма, податкових важелів, для стабілізації господарства держа­

ви у складних соціально-економічних умовах, в умовах

жорсткої кризи. Як визнають навіть критики податкової по­ літики Діоклетіана, повернення до стабільності й відновлення

порівняно впорядкованих умов життя далося взнаки. {<Золо­

тий вік» Августа знову не настав, але те, що після реформ Ді­

оклетіана - Костянтина поліпшилося економічне становище,

заперечувати неможливо» (М. Ростовцев). Отже, маємо при­

клад подолання кризи, недосконалими, але достатньо ефек­

тивними з погляду тактики застосування засобами.

Можна говорити й про певне стратегічне значення реформ

Діоклетіана - Костянтина. На наш погляд, саме ці реформи

започаткували ту систему податків, якою значною мірою по­ слуговуються і до нашого часу.

Глава З

АРМІЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПУБЛІЧНОГО ПРАВОПОРЯДКУ

§ 1. Організація римського війська

Підвалини римського військового ладу було закладено ще реформами Сервія Тулія, котрий розумів, що з метою зміц­

нення військової потужності Риму необхідно об'єднати дві

громади, створивши римсько-плебейське ополчення. Після

поділу країни на 20 округів (територіальних триб) не тільки

члени римської міської, а й плебейської громади були залу-

208

чені до активної участі в державному житті взагалі та участі

взахисті держави зокрема.

урезультаті реформ Сервія Тулія виникло римсько-пле­

бейське військо, було забезпечено можливість подальших за­

гарбницьких воєн та успішного захисту від вторгнення тих же етрусків.

Неявка на в!иськовий призов каралася:

1)грошовим штрафом. Незрозуміло, однак, чи призначав­

ся цей штраф за неявку на військову службу чи за ухилення

взагалі від виконання громадських обов'язків;

2)конфіскацією майна;

3)тілесним покаранням;

4)продажем у рабство.

Звільнялися від військової служби особи, які досягли гра­ ничного віку (46-60 років), фізично не здатні до несення військової служби, а також ті, хто взяв участь у певній кіль­ кості походів. Звільнення від військового обов'язку могло та­

кож мати місце при прийнятті жрецького сану, за постано­

вою сенату у вигляді нагороди за заслуги перед Римом. Пев­ ною мірою звільняли від виконання військових обов'язків в епоху Республіки тимчасові і безстрокові відпустки.

Коли набір до армії було закінчено, солдати присягали у тому, що Їх можна вести на будь-яку війну, що вони не зали­

шать значків та прапорів легіону, не вчинять нічого протиза­ конного і завжди виконуватимуть усі розпорядження і ко­

манди консула.

Крім загальної присяги, були присяги спеціальні. Зокрема,

існували:

а) присяга прапору (sacramentum);

б) табірна присяга, коли всі особи - вільні й раби, що перебували в таборі - присягали нічого не викрадати, все за­ хоплене доставляти трибунам;

в) coniuratio - клятва не тікати, не залишати лав війська.

Такого роду обіцянка мала місце при evocatio, коли через не­ безпеку, що загрожувала Риму, до армії залучали й тих, хто звичайно був звільнений від військової служби.

У 11 ст. до н. е. збройні сили Риму складалися з таких час­

тин:

1) легіони римських громадян (у кожному легіоні близько

4200 осіб);

2) частини італійських союзників (socii);