Pidoprigora_O_A__Kharitonov_Ye_O_Rimske_prav

російських правників, насамперед практичних працівників,

він змальовує позитивні перспективи такого підходу, хаРаІ<­

теризує переваги римського права, власне, тим самим пропа­

гуючи рецепцію останнього у формі практичного викорис­

тання. Серед переваг римського права він називає універсаль­ ність та абстрактність останнього, підкреслюючи, що римське право є «правом найбільш універсальним» з-поміж інших

систем права, таким, що придатне для застосування у різних

країнах. Але поряд з універсальністю римське право є ще й

абстрактним, тобто втілює в собі, начебто, ідеальну модель

права взагалі. Як пише М. А. Дювернуа: «Саме у римському

праві найкращим чином історично було реалізовано абст­

рактну ідею права: у ньому той істотний і загальний елемент, котрий складає основу усякого права, розвинений такою мі­ рою, як ніде інше ».

Такий підхід видається цілком слушним. Якщо універсаль­

ність римського права визначає можливість його географіч­

ного, «горизонтального» поширення, завдяки чому воно ви­

являється придатним не лише для Риму, а й для інших країн,

то абстраІ<ТНість римського права є, начебто, характеристи­

кою його «по вертикалі», визначає можливість його поши­ рення у часі, завдяки чому воно виявляється придатним для

застосування у майбутньому, реципується пізнішими систе­ мами права. Саме такою диференціацією пояснюється взагалі

рецепція римського права: воно рециповане не тільки країна­

ми - наступницями Риму, а й іншими державами, спричини­ ло вплив, було засвоєно не лише державами - сучасницями Римської імперії, а й тими, що виникли набагато пізніше.

Зокрема, саме універсальністю та абстрактністю римського

права обумовлена можливість і доцільність його рецепції дав­ ньоруським, а пізніше - українським, російським та іншим

правом, вплив на законодавство, юриспруденцію тих країн,

які не перебували зі Стародавнім Римом у безпосередніх кон­

тактах у просторі та часі.

у підсумку, не характеризуючи спеціально рецепцію рим­ ського права та її форми, М. А. Дювернуа чітко й однозначно

висловлюється на користь цього явища. Він зазначає: «Росій­

ське право не може втратити, а може лише виграти від сти­ кання з римським правом, як виграло німецьке право».

Традицію вивчення римського права було перервано після подій, що почалися у Російській імперії в жовтні 1917 р. Як

зазначалося, римське право було вилучено з навчальних про-

170

грам і викладання його було поновлено аж у повоєнні роки.

У ту добу в Одеському університеті окремі питання рецепції римського права досліджував І. В. ШерешевськиЙ. Зокрема, у

посібнику «Французький Цивільний кодекс 1804 р. >} він дав

короткий нарис створення Кодексу Наполеона, нагадуючи,

що підrpунтям останнього було римське право, і констатую­

чи поширення найважливіших принципів римського права на

цивільне право Франції ХІХ ст.

Деякі питання впливу римського права на більш пізніші правові системи досліджувалися й у дисертації є. о. Харито­ нова, присвяченій інституту ведення чужих справ без дору­ чення за радянським цивільним правом. Оскільки спеціальних норм щодо цих відносин У Цивільному кодексі УРСР не було,

у дисертаційному дослідженні встановлювався генезис цього

інституту, ЯІ<ИМ було відоме римському праву negotїorum gestїo. Далі з'ясовувався вплив відповідних принципів і норм римського права на буржуазні системи цивільного права, ци­ вільне законодавство УРСР та інших союзних республік то­ дішнього СРСР.

Однак, як і праці інших згадуваних романістів, ці публіка­

цїі ще не мали єдиної мети, цілісного методологічного підхо­ ду, і тому лише формували підмурок для r'рунтовних дослі­ джень у цій галузі, які мали стати початком формування ук­

раїнської школи рецепції римського права.

Її виникнення можна пов'язати з тими змінами доктрини

права, що почалися наприкінці 80-х років у колишньому СРСР і набули нової якості на початку 90-х років з початком розбудови незалежної Української держави.

Принципове значення мала відмова від матеріалістичного монізму в поглядах на характер історичних процесів та ви­

значення співвідношення матеріального базису і права. Нау­

кові праці 1990-х років у цій галузі r'рунтуються на тому ме­

тодологічному посиланні, що право є важливою складовою цивілізації, зазнає разом з останньою піднесень та спадів, розвиваючись, зазвичай, за циклами, що мають характер вис­

хідної спіралі. Отже, право - це не елемент певної соціаль­

но-економічної формації, що втрачає значення разом із зане­ падом останньої, а самодостатня і вічна цінність, що існує і розвивається у контексті загального вдосконалення людства.

Звідси висновок про збереження значення цінності ідей, по­

нять і категорій римського права, яке не розглядається вже

171

як лише надбудова до виробничих відносин рабовласницько­

го суспільства, для подальшого розвитку права. Принципово важливими вихідними положеннями, на яких

започаткувалася Українська (Одеська) школа рецепції рим­

ського права, були: трактування права як елементу цивіліза­

цїі (культури); визнання виправданості\ поділу права на пуб­

лічне і приватне; теза про циклічний розвиток цивілізацій як чинник повторюваності визначальних елементів та інститутів

на різних етапах розвитку права; характеристика римського

права не просто як системи правових норм Стародавнього Риму, а як сукупності концепцій, принципів і норм приват­

ного права, сформованих на підвалинах ідей античної філо­ софії про природне право, що дістали юридично завершену

форму в результаті творчої Їх переробки римською юрис­

пруденцією; теза про те, що рецепція римського права є складовою частиною загальних повторюваних відроджень

вищих досягнень цивілізацій (культур), що відійшли у ми­

нуле.

З урахуванням цих положень було запропоновано визна­

чення рецепції римського права як відродження, сприйняття його духу, ідей і головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією на певному етапі її розвитку в кон­

тексті загального процесу циклічних ренесансів. Також було сформульовано тезу про необхідність розрізнення форм, ви­ дів і типів рецепції римського права, про що ЙШЛОСЯ на по­

чатку цього розділу.

Принципові положення, викладені вище, обговорювалися на VII, VIII та IV колоквіумах романістів Центральної та Східної Європи у Римі, Владивостоці та Новому Саді. Одним з важливих результатів участі у роботі VII колоквіуму було створення за його рекомендаціями Центру вивчення рим­ ського права та похідних правових систем при Одеській на­

ціональній юридичній академії.

Методологічною основою обрання напрямів сучасних нау­

кових розвідок Школи рецепції римського права (у тому чис­

лі Центру вивчення римського права) були згадані вище ідеї

про позачасову цінність римського права як елементу цивілі­ зації; неодноразовість його рецепцій; іманентну властивість

цього феномену для європейських цивілізацій; необхідність

розрізнювати форми, види і типи рецепції права, зумовлені

особливостями цивілізаційного розвитку в певному місці й часі. Зокрема, на підГрунті висновку про наявність західноєвро-

172

пейського та східноєвропейського типів рецепції римського права почався аналіз впливу РИМСЬКОГО права на західну та

східну традиції приватного права в Європі.

Важливе місце поміж сучасних напрямів досліджень Шко­

ли займають проблеми рецепції римського права і розвитку

традиції приватного права в Україні. При цьому дослідники зосереджують увагу на з'ясуванні впливу (рецепції) римсько­

го права в Україні після набуття незалежності.

Сучасний процес правотворчості в незалежній Україні

робить особливо актуальною проблему «Римське право в

Україні ХХІ ст.» Розглядаючи римське право як одну з під­

валин сучасної європейської цивілізації у контексті загаль­

них процесів, що відбуваються в Європі, представники Шко­ ли оБГрунтовують висновок про те, що українське право по­

чинає достатньо адекватно взаємодіяти з римським (а, отже,

і Європейським) правом.

Дослідження питань рецепції римського права в Україні знайшли в останні роки відображення не лише у низці публі­

кацій, а й у підготовці кількох кандидатських дисертацій,

присвячених окремим аспектам цієї проблеми. Зокрема, зга­

дана вже кандидатська дисертація науковця із Запоріжжя

В. В. Васильченка була присвячена проблемам рецепції рим­

ського спадкового права у спадковому праві України; у ди­

сертаціях О. С. Козлової і Р. Ф. Гонгало було розглянуто

вплив ідей та положень римського приватного права на фор­ мування і розвиток інститутів українського речевого права.

О. М. Калітенко у своїй дисертації досліджує деякі питання впливу ідей римського права на регулювання особистих

та майнових відносин ПОДРУЖЖЯ. Дисертаційні розвідки

С. О. Погрібного та В. М. Зубара об'єднує новий напрям у

методології наукового пошуку: аналізуються не лише поло­

ження римського права та Їх вплив на право України, питан­

ня поставлено ширше - предметом є рецепція римського

права в українському праві (на прикладі окремих інститутів)

узагальному контексті розвитку європейського права.

Школа рецепції прагне не обмежуватися суто теоретич­

ними розвідками обраної проблеми, а надати Їм також нау­

ково-прикладного та практичного звучання. Зокрема, Центр

вивчення римського права та похідних правових систем

контактує з науковцями України, Італії, Польщі, Молдови,

Росії, Югославії та ін., які займаються вивченням проблем

173

Частина 11

ОСНОВИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВОПОРЯДКУ ТА ПУБЛІЧНОГО ПРАВА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

Попередні зауваження

Вибір положень римського публічного права, що мають бу­

ти предметом вивчення сучасними правознавцями, пов'яза­

ний з труднощами, зумовленими тим, що публічні інституції, публічна влада, а відтак і публічне право протягом історії Ри­ му зазнавали значних змін. Разом з тим, в основі різноманіт­ них державно-політичних устроїв Стародавнього Риму бу­

ли певні єдині уявлення про принципи взаємин особи, сус­

пільства і держави, що знаходили своє відображення в поло­ женнях публічного права. Ці положення є свого роду уза­

гальненням римським раціональним розумом античного дос­ віду - тим більш цінним, що державність Стародавнього Ри­

му і принципи римського врядування часто слугували зраз­

ком для наслідування в державному будівництві в пізніші

епохи.

Jus рuЬІісuт призначене виражати сукупні інтереси всієї

громади. Одна з головних рис публічного права як сукуп­

ності норм полягає у тому, що ці норми формуються та

існують ніби незалежно від волі окремого суб'єкта. Аля то­ го, щоб перетворитися у норму публічно-правового рівня,

воля окремої людини має пройти шлях узгодження з волею

і прагненнями інших осіб. Правдиві принципи й інститути

публічного права, що відповідають своєму призначенню -

виражати інтереси співтовариства, - формуються тому не тільки через суто матеріально-нормативні приписи, а є та­ кож нерозривними з певною процедурою «легалізації» цих приписів. Зміст повноважень державних органів і порядок

реалізації ними цих повноважень однаковою мірою визнача­

ються принципами публічного правопорядку і відобража­

ються у ньому.

175

2)право участі у голосуванні на зборах державного зна­

чення відповідно до свого майнового цензу;

3)право оскарження рішень магістратів (посадових осіб)

до народних зборів - або безпосередньо, або через трибу­

нат;

4) право обіймати посади магістратів, виконувати військо­

ві, адміністративні, судові та інші функції відповідно до вимог

закону та традицій, що склалися у галузі забезпечення пуб­

лічного правопорядку.

Пу6лічні 0608' Я3КИ римського громадянина передбачали:

1)обов'язок підлягати майновому цензу, тобто подавати відомості для оБЧИС/1ення майна і прибутків;

2)обов'язок мілітарної служби (крім тих громадян, що бу­

ли звільнені від цього обов'язку);

3)обов'язок сплати мита при вчиненні певних юридичних

дій, а також обов'язок внесення спеціального податку, що

стягувався у разі виникнення надзвичайних державних по­

треб;

4)обов'язок володіння (посідання) землями підкорених на­ родів та раціонального Їх використання;

5)обов'язок реалізовувати право зібрань, додержуючись встановлених публічними нормами правил (проводити Їх у

визначених місцях, тільки у певні дні, протягом світлої части­

ни доби тощо).

Крім того, наявність статусу римського громадянства, що було передумовою публічно-правової правосуб'єктності, вод­

ночас слугувала умовою виникнення та існування сукупності

суб'єктивних прав у галузі приватних відносин: права укла­

дення законного римського шлюбу (jus сопиЬіі), права здій­

снювати батьківську владу в родині (patria potestas), права

бути учасником торгового обігу (jus comercii), право подава­ ти законні позови (legis actiones) відповідно до jus сіуіІе.

Слід взяти до уваги, що обсяг прав та обов'язків, який ви­

пливав з римського громадянства, залежав від релігійного

становища особи, а також від належності до чоловічої або жіночої статі.

у дохристиянському Римі недодержання вимог поганської (язичницької) релігії з необхідністю тягло осуд суспільства

(turpitudo) із загальними для цієї санкції правовими наслід­ ками (обмеження права обіймати почесні посади тощо). Піс­

ля визнання у добу імперії християнства пануючою релігією

при визначенні належності до римського громадянства мало-

178

ся на увазі й обов'язкове сповідання тільки християнського

віровчення, причому в офіційно-канонічному, визнаному дер­

жавною владою тлумаченні. Відповідно язичники, єретики, а

також ті, хто належав до інших конфесій (іудеї тощо) не мог­

ли користуватися правами римського громадянина. Тобто

існували своєрідні «неофіційні» вимоги до того, хто хотів ма­ ти римське громадянство, що мали вже не правовий харак­

тер, а свого роду морально-етичне звучання.

Таке саме обмежувальне тлумачення прав римського гро­

мадянства було пов'язане зі статевою належністю фізичної

особи. Жін:ки формально мали римське громадянство. Проте

зміст публічних правовідносин за Їхньою участю був іншим, набагато вужчим, ніж тих, де суб'єктами були чоловіки. Ад­ же жінки не користувалися виборчими правами, не могли бу­ ти обрані магістратами. Вони, за загальним правилом, взагалі

не виконували ніяких публічних обов'язків. Крім того, вони,

за винятком жриць культу Вести, а пізніше черниць, не підля­

гали відповідальності за публічні правопорушення і злочини,

не могли самі звертатися за судовим захистом. Отже, можна вважати, що жінки-громадянки Риму були скоріше «номі­ нальними суб'єктами» публічного права.

§ 2. Набуття римського громадянства

Статус римського громадянства міг виникати на підставі: 1) приписів природного права, санкціонованих римськими

законами;

2) безпосередніх приписів публічного права.

Якщо у першому випадку норми публічного права тільки

санкціонували виникнення громадянства природним ШЛЯХОМ,

то у другому випадку приписи публічного права були голов­

ною і необхідною передумовою виникнення статусу римсько­ го громадянства. Аля того, щоб з'ясувати особливості вста­ новлення римського громадянства, розглянемо обидва випадки.

На підстаВі приписіВ природною праВа римське громадян­

ство встановлювалося:

1)шляхом народження від батьків, які перебувають у за­ конному римському шлюбі (що був можливий, як згадувало­ ся вище, лише між римськими громадянами);

2)шляхом усиноВлення, здійсненого повноправним рим­

ським громадянином відповідно до вимог норм права і за­ кріпленого спеціальною процедурою;