Pidoprigora_O_A__Kharitonov_Ye_O_Rimske_prav

Перша рецепція припадає на раннє Середньовіччя, почи­ наючись після утворення варварських королівств на місці під­

кореної ними Західної Римської імперії, сягає свого піку під

час Каролінгського відродження.

Друга починається зі злетом західного християнства, фор­

муванням «нової Європи » , особливо помітною стає у XV-

ХVІ ст.

Третя рецепція римського права цілком пов'язана з Новим

часом, Грунтуючись на підвалинах, закладених філософською революцією, сягаючи свого піІ<У під час кодифікацій ХІХ ст.

у Франції та Німеччині.

Нарешті, новітня рецепція римського права припадає на кінець ХХ ст., коли йде процес вдосконалення національних правових систем і відбувається творення нового права Євро­ пи. Для кожної з них характерне переважання певних форм, того або іншого підГрунтя, кінцевого результату, про які мо­

ва піде далі.

Перед тим як перейти до аналізу згаданих вище рецепцій

римського права, слід звернути увагу на існування двох типів

(різновидів) рецепції римського права у Західній Європі: кон­

тинентального та англосаксонського.

Якщо стосовно можливості та характеру рецепції рим­ ського права у континентальній Європі у фахівців сумнівів не виникало, то щодо Англії поширилася думка, що вона уникла рецепції права і своїм самобутнім шляхом прямує до загаль­

ноєвропейської інтеграції, маючи, разом з тим, специфічну

правову систему.

Звичайно вказують на те, що на перших фазах розвитку

там мала місце рецепція римського права, що відбувалась без

особливих відхилень. Зокрема, у ХІІ ст. в Англії мало місце захоплення римським правом, з континентальної Європи за­

прошували викладачів, вивчали його в університетах тощо. Але потім перемогла опозиція щодо застосування римського

права у судовій практиці, та було надано перевагу англій­ ському звичаєвому (загальному) праву.

Проте слід звернути увагу на те, що є чимало обставин, що свідчать на користь того, що теза про несприйняття Англією римського права є хибною.

Аналіз особливостей формування англійської правової системи засвідчує, що рецепція відбулась і тут, але у менш

звичній (з точки зору традиційних досліджень) формі. Якщо

континентальні правові системи (романська, німецька та ін.)

140

реципували римське право шляхом прямого застосування,

при кодифікаціях, то в Англії обмежились сприйняттям духу (ідей та методології) римського права, низки його засад,

врешті решт, концепції створення норм позитивного права. Слід звернути увагу на те, що КО;lИ компаративісти конти­

нентальної Європи часто зазначають про неможливість сприйняття Англією римського права, то самі англійські до­

слідники серед різновидів права, що переважають в Англії,

вказують поряд із англійським загальним, місцевим, звичає­

вим, статутним правом, правом справедливості, міжнарод­

ним, торговим, канонічним, правом Європейської спільноти

також і римське право, зазнаючи при цьому, що останнє

існує в університетах, тобто забезпечує формування юридич­

ного світогляду.

Тобто англійська (англосаксонська) правова система ха­

рактеризується не відсутністю рецепції римського права вза­

галі, а специфічними формами останньої. Чинником і резуль­

татом цього, зокрема, є й те, що еволюція англійського права

у своїх основних рисах відтворила розвиток римського права (аналогічна форма рецепції римського права характерна і для

США).

§2. Проторецепція

уроманістичній юридичній літературі початок рецеПЦIl

римського права у Західній Європі часто відносять на ХІ­ ХІІ ст. Однак уже романісти ХІХ ст. не піддавали сумніву те, що й з V по Х ст. римське право не припиняло дії у Західній Європі. Дискусії точились лише щодо того, наскільки глибо­

ким та грунтовним було тоді знайомство з першоджерелами,

а також чи піддавались останні грунтовним науковим дослі­

дженням.

Отже, якими були чинники використання {<варварами>} чу­ жого права?

Спектр висловлювань з цього приводу в романістичній літе­

ратурі вельми широкий. Від того, хто ще тільки знайомиться з

римським правом, не вимагається знання усього розмаїття позицій, однак про головні слід мати уявлення. Завдання по­

легшується тим, що позиції можна певним чином згрупувати. По-перше, це пояснюють прагненням варварів сприйняти,

по можливості, все вище, що залишилось від Римської імпе­

рїі, особливо у галузі культури та політичної організації. Як

141

писав з цього приводу С. О. Муромцев: {<Вища культура по­

роджує у предстаВНИJ<ів нижчої культури нездоланне бажан­ ня до її запозичення та самовдосконалення >}.

По-друге, вказують на те, що застосуванню положень РИМСЬІ<ОГО права сприяла нерозвиненість законодавства у

варварів, у ЯІ<ИХ ще взагалі не було цивільного права. Крім

того, вважають, що {<життя римському праву врятувала така

особливість варварських законодавств, як так званий персо­

нальний принцип підпорядкування праву>}.

Нарешті, називали й ідеологічні чинники. Наприклад, те,

що {<веЛИІ< і землевласники та рабовласники у середовищі са­ мих остготів потребували для юридичного санкціонування

свого володарювання застосування римського права та рим­

ських інституцій, а тому підтримували їх >}.

Підсумовуючи та критично аналізуючи згадані погляди,

можна зробити висновок, що головними чинниками запози­

чення положень римського права варварами у той час були недостатня розвиненість власного законодавства та прагнен­

ня варварів перейняти досягнення більш високої римської

культури. Тому цей процес йшов досить активно.

Разом з тим, у кінцевому підсумку він був приречений на

невдачу через неготовність варварства до сприймання здо­

бутків давньоримської цивілізації, відсутність відповідного

світогляду, філософського та морально-етичного підгрунтя.

Щоб оцінити тенденції законотворчості варварів, її харак­

тер та значення, потрібно хоча б коротко оглянути створені у ранньому Середньовіччі кодифікаційні акти.

Як уже зазначалось вище, характерною рисою варварських законодавств того часу була {<nеjJCоналізація >} (адресованість певній групі населення) права, яка полягала у тому, що у вар­

варських королівствах люди не підлягали дії єдиного закону,

котрий поширювався б на усіх жителів ЇЇ території, але кож­

ну людину судили за правовими звичаями тієї етнічної групи,

до якої вона належала: франка - за франкським (салічним) звичаєм, бургунда - за бургундським тощо. Тому римлянам, що опинились на окупованих варварами територіях, теж бу­

ло надано право судитись за власним правом.

Аоречно звернути увагу й на ту обставину, що поступово­ му проникненню римського права (особливо приватного) у

життя варварських королівств, що виникли на місці знищеної Західної Римської імперії, сприяло не лише усвідомлення йо­

го переваг над варварським законодавством, а й те, що церк-

142

ва та клір завжди й всюди ЖИJlИ за римським правом (Ессlе­ sia УіУі! lege Rоmапо). Завдяки цьому римське право завше

застосовуваJlОСЬ не лише серед римської частини насеJlення

варварських держав, а й серед духовенства, котре тоді було

головним носієм римської культури. У свою чергу духовен­

ство не лише само ЖИЛО за римським правом, а й впроваджу­

вало ЙОГО у життя - опосередковано (через жебраків, вдів, сиріт, мандрівних ченців, хрестоносців тощо) і безпосередньо

(через церковні суди, значення яких обумовлювалось тим, що

поступово на території теперішніх Франції, Німеччини та Іта­

лії було встановлено обов'язкову юрисдикцію церкви у спра­

вах про шлюб та духовні тестаменти).

ОскіJlЬКИ застосування кількох систем законодавства ство­ рювало неба)каний різнобій, нагальною проблемою стала йо­

го систематизація.

Аналізую'1И хара7СІ11ер :шконот60Р'10сті у 6ар6арсы1ихx КО­ ролівст6ах тою 'іасу, можна 6иокремити д6а підходи.

Перший з них, більш ортодоксальний, полягав у спробах

окремого вдосконалення кожної з гілок (<паралельного» за­

конодавства, зберігаючи його поділ за персональною озна­

кою - одне для своїх, інше - для римлян. Наприклад, у 506 р.

КОРОАЬ вестготів Аларих ІІ затвердив збірку законів, призна­ ченням якої була регламентація становища колишніх рим­

ських громадян, що опинились під владою вестготів. Ця збір­

ка називалась Lex Romana Visigothorum, або Вгеvіагіum Аlа­ ricianum. До Бревіарія входили витяги з Інституцій Гая, Ко­

дексу Теодосія, сентенцій Павла, деяких конституцій імпера­

торів Майорина, Севера. Таким самим був підхід до нормо­

творчості У тодішній Бургундії, де приБJlИЗНО у той самий

час, що й Бревіарій (може трохи раніше), було створено збір­

ки Lex Вигguпdіопum та Lex Romana Burgonum (Papianus).

Вихідний матеріал був приблизно той самий, однак у власне

бургундській збірці він зазнав більших змін, був вільніше інтерпретований. Разом з тим, на обидві збірки істотно впли­

нуло пізнє римське вульгарне право.

Слід звернути увагу на те, що після загибелі бургундського

королівства у 534 р. Papianus був витіснений Бревіарієм і, мож:ливо, компіляцією Юстиніана. Доля ж Бревіарія була щасливішою. Спочатку він діяв на території теперішніх Іспа­

нїі, Франції, Італії, Німеччини. З VII ст. - втратив чинність

в Іспанії в зв'язку з прийняттям кодексу Вестготського права

(схожого за типом, але більш «варваризованого»), зате ЙОГО

143

почаJ1И застосовувати серед римської частини насеАення

Франкської та Лангобардської держави, де не БУАО спеціаАЬ­

них кодеІ<сів ДАЯ РИМАЯН.

Отже, у південній частині теперішньої Франції (на півночі

діЯАО франкське звичаєве право) саме Бревіарієм БУАО за­ КАадено ті підваАИНИ «писаного права», що у процесі роботи над «Кодексом НаПОАеона » через багато СТОАіть відіграАИ по­

мітну РОАЬ у формуванні засад та багатьох ПОАожень остан­ нього. До цього САід додати, що на території теперішньої Іта­

Аїі піСАЯ відвоювання її Юстиніаном наБУАИ чинності його Кодекс, Дигести, Інституції, котрі заАишаАИСЬ джереАОМ права ДАЯ РИМАЯН й піСАЯ того, як Візантія знову втраТИАа ці зеМАі.

Інший підхід до удосконаАення законодавства у варвар­

СЬКИХ КОРОАівствах ПОАягав у намаганні створити акти, котрі

б на відміну від «принципу персонаАізацїі» стосуваАИСЬ би

усіх підданих держави. Так, на початку VI ст. у державі

остготів КОРОАЬ Теодорих видав збірку (так званий «Едикт Теодориха »), СКАадену ГОАОВНИМ чином на матеріаАах рим­ ських джереА - імператорських конституцій та сентенцій

ПаВАа. ВиріЗНЯАась ця збірка тим, що її норми стосувались

усіх «націй», римських та <<Неримських», що перебували під владою одного володаря. Для всіх було встановлено єдину

юрисдикцію. Таке рішення дуже нагадувало універсалізм, «відкритість» римського приватного права. Тому Теодориха

ВеАИКОГО іноді називають <<Останнім продовжувачем рим­ ської традиції на Заході».

Загалом два згаданих підходи відображали тенденції регу­

лювання за персональним та за територіальним принципами.

§ 3. Глосатори

Вплив римського права позначався не Аише на законодав­

чій діяльності, а й на характері правових досліджень, форму­

ванні правосвідомості та ін. Зокрема, ознайомлення із загаль­

ними засадами римського права відбувалось вже у загально­

освітніх школах при вивченні курсу риторики. Але, крім еле­

ментарного вивчення римського права, існувало також ви­ вчення його на професійному рівні - в юридичних школах

Рима, Равени, Павїі, Верони, Нонантола, Орлеана.

Разом з тим, збіАЬШУЄТЬСЯ кількість літературних праць, присвячених римському праву, з'являються глоси (коментарі) до текстів ЮРИДИЧНИХ пам'яток. Найбільш відома з них Ту-

144

ринська глоса до Інституцій Юстиніана, створена у проміжку з VI по Х ст. Однак існували глоси не лише до Інституцій, а

також і до Кодексу, Новел, Бревіарія, збірок лангобардсько­

го права.

Крім того, у Х-ХІ ст. з'являються самостійні юридичні твори, з яких найбільший інтерес становлять Exeptiones legum Romanorum - систематичний виклад римського пра­ ва, хоч і дещо модифікованого, і Brachylogus juris civilis -

підручник римського права, написаний на основі законодав­ ства Юстиніана та Бревіарія.

В той же час відбувались дуже характерні процеси в юрис­ пруденцїі, обумовлені тим, що реальне життя створювало су­ міші правових систем. Внаслідок цього для правників усі сис­ теми були однаково чинними. Наприклад, у державі франків одночасно діяло три системи: романізоване лангобардське

право, римське право, франкське, або салічне право.

Такий паралелізм тягнув за собою доповнення однієї сис­

теми права положеннями іншої, якщо цього вимагали потре­

би практики. При цьому найчастіше зверталися до положень римського права, як найкраще й найповніше розробленого.

Отже, можна зробити висновок, що протягом V-XI ст. у Західній Європі мало місце запозичення як позитивного рим­

ського права, так і його ідей, головних засад, втілення Їх у

правосвідомість та юридичну практику. Звернення до ціннос­

тей, вироблених системою римського права, безперечно, було

спробою рецепції у сучасному розумінні цього поняття. Разом з тим, через те, що рецепція відповідала потребам

порівняно невеликих соціальних груп, тоді як правосвідо­

мість широких мас знижувалась, ця спроба на тому відтинку часу не дала помітних результатів. Оскільки законотворчість варварських королів випереджала теоретичні розробки, вона

мала не надто перспективний характер, а модернізація норм римського права часто полягала у примітивізацїі, адаптації

Їхніх положень.

Звертаючись до питань рецепції римського права у nізньо­ му СеjJедньо8іччі, слід звернути увагу на такі обставини.

Переживши реформування ХІ ст., Церква практично одно­

часно змінила й своє ставлення до світської ученості та по­

ганських філософії й культури. Не будучи вже зв'язаною не­ обхідністю змагань з іншими світоглядами, маючи у Західній Європі не лише інтелектуальну, а й духовну, і, навіть, певною

мірою політичну владу, Церква почала сприяти вивченню

інших культур та учень. Це у свою чергу слугувало істотною

рушійною силою розвитку політичної та правової думки.

Отже, слід звернути увагу на те, що рецепція права у цей

період була пов'язана з трансформаціями світогляду, а та­

кож його вивченням та коментуванням. У такому плані її час­ то пов'язують з діяльністю університету у Болоньї, що виник

наприкінці ХІ ст. і незабаром дістав світову славу. Саме з цим

університетом часто пов'язують 8И'НИ1Cl-tе'Н'Ня школи глоса1nоРі8.

Появі цієї течії сприяло те, що вивчення права у Болон­ ському університеті полягало у читанні джерел та коменту­ ванні останніх професорами. При цьому коментування вико­ нувало не стільки допоміжну навчальну функцію, скільки по­ лягало у тлумаченні положень норм позитивного права.

Основним методом аналізу римських джерел була екзеге­

за, яка вчинялась шляхом написання між рядками або на по­

лях оригіналу коротких приміток або пояснень до окремих

слів - глас.

Порівнюючи паралельні місця джерел, глосатори виходили з того, що Корпус Юстиніана є єдиним цілим, де не може бу­

ти протиріч. Це, певна річ, знижувало цінність висновків, от­ риманих таким шляхом. Тому деякі глосатори використову­

ва/1И синтетичний метод, систематизуючи певні частини того

чи іншого джерела за різними ознаками.

Результатами таких досліджень були summae, тобто за­

гальні попередні зауваження, огляди тієї чи іншої частини

Корпусу, або brocardo - збірки окремих догматичних поло­

жень, особливо сумнівних та складних, виведених з джерел,

що супроводжувалися доказами та поясненнями.

З'являються також tractatus монографічного характеру та quaestiones, тобто збірки рішень казусів, що розглядались на

практичних заняттях у школах.

Вивчаючи це питання, згадаємо імена найвідоміших пред­ ставників школи глосаторів: Ірнерія (засновника цієї течії), Булгара, Вакарія, Босіано Дісовані, Плацентіна (засновник синтетичної течії у школі глосаторів), Роджеріо, Донарі Одофреда, Азо, Акурсія.

Поміж глосаторів, крім уже згаданих екзегетичної та син­

тетичної течій, існувала також диференціація залежно від

ступеня формалізму. Приміром, Булгар і його епігони аж

надто були схильні до формалізму. Їм протистояли так звані

{<гозіанИ» на чолі з Мартином Гозіа, які на чільне місце ста-

146

вили «справедливість» (aequitas), а в деяких випадках навіть не розуміли необхідність того формалізму, що зумовлений

потребами цивільного обігу.

Творчість школи глосаторів завершив Аккурсій, котрий, начебто підводячи риску під тим, що зробили його поперед­ ники, видав вибрані глоси на законодавство Юстиніана - «Glossa ordinaria». Ця збірка була популярною не лише у

теоретиків, а й на практиці. У судах вона застосовувалась чи не нарівні з законом.

Оскільки цей напрям дослідження римського права фак­

тично вичерпав себе, на зміну йому ПРИЙШJ"lа інша школа - nосmzлосаmоjJі8 (або коментаторів). Предметом Їхніх дослі­ джень та коментування були вже не римські джерела, а глоси

попередників.

Засновниками цього напряму були .Жак де Ровіньї та Рай­ мондо Лулій. Безперечною заслугою коментарів була спроба

філософського осмислення права та оцінка юридичних норм

з позицій природного права, використання діалектики та ка­

зуїстики. Це дозволяло Їм пристосувати РИМСЬJ<е право до

потреб сучасного життя. Використовуючи системний метод,

коментатори вишукували в різних римських правових джере­

лах насамперед головне місце (locus), тобто фрагмент, який

Їм здавався головним, а вже потім тлумачили зміст джерела

«від нього».

Найвідомішими коментаторами були Бартоло де Саксо­ феррато, Бальд де Убальдіс, Ясон де МаЙнус. Усього відомо 136 імен представників цієї школи.

На початок XVI ст. вичерпала себе й школа коментаторів, її різко критикували італійські гуманісти епохи Відродження

за схоласти"lНИЙ підхід.

І хоча італійські гуманісти не створили свого, окремого на­

пряму в юриспруденції, Їх заслуга полягає у відновленні ори­ гіналів латинських юридичних пам'яток, котрі "Іасто були ви­ кривлені глосаТОРdМИ.

Крім того, гуманізм створив базу виникнення історико-фі­

лологі"lНОЇ та синтети"lНОЇ шкіл права.

Вuнuкне'Ння icmopuko-філолоzі't'Ноzо способу аналізу пов'я­

зано з іменами французького філолога Гійома Бюде, італій­

ського юриста Андріа Альгато та німецького юриста Ульриха

Цазі, а вищі досягнення цієї школи - з ім'ям видатного

французького правознавця Жака Кюжа - "ІудоВОГО юриста і

філолога. Представники цієї школи прагнули з'ясувати пер-

вісне значення норм Корпусу Юстиніана, спираючись на фі­ АОАогічне ТАумачення джереА, з урахуванням осоБАивостей часу їх створення. Саме представникам цієї ШКОАИ Аені

Годфруа та його синові Якобу (Теодору) наАежать ідеальні для свого часу видання Corpus juris civilis та коментарі до

Codex Theodosianus.

СВоєРідною nротиВаюю історико-філологічному напряму

слугуВала систематична (догматична) школа, найбільш ви­ датним представником якої був Аоно Юг Аонелл, котрий

розробив першу цілісну систему римського права - досить

близьку за своїм характером до інституційної.

Недоліком цих шкіл БУАа суто теоретична орієнтація, тому

ціАКОМ природним стало виникнення течій практичної спря­

мованості, представники яких намагаАИСЯ обгрунтувати тезу

про неможливість застосування римського права взагалі

(Франсуа Отман), або, принаймні, без урахування засад міс­ цевого (націонаАЬНОГО) права (Андреас Гайль).

Поряд 3 виВченням та коментуВанням ВідбуВалась рецеп­ ція римською приватною праВа у формі прямою :шсmосу­ Вання. Найбільш повне втілення така форма мала у пізньому

Середньовіччі в Німеччині.

Чинники цього вбачають в дії кіАЬКОХ факторів, насампе­

ред, в незадовільному стані національного німецького права

та юриспруденції, крім того, в особливих властивостях рим­

ського права, в психологічній готовності німців до рецепції

тощо.

Головними шляхами запровадження римського права в юридичну практику було: трансформація судів (малоосвіче­

них шефенів, орієнтованих на звичаєве право, заміняли випу­

скники університетів, де на чіАЬНОМУ місці БУJ1О вивчення римського права), надання університетам фактично права

«офіційних консультацій ».

Безпосередня рецепція римського права у формі запрова­ дження у судову практику маАа місце не лише в Німеччині, а

й в інших західноєвропейських країнах, наприклад, у Нідер­

Аандах.

Аосягши свого піку наприкінці XVI ст. (наприкінці пізньо­

го Середньовіччя), така форма рецепції потім почала зазна­ вати дедаАі більшої критики, щО БУАО результатом не стільки

зміни економічних, скільки політичних та соціальних відно­ син, а також істотних змін у свіТОГАяді, пов'язаних з настан­

ням Нового часу.

148

Розглядаючи особлиВості рецепції римського праВа у Но­ Вий час, слід звернути увагу на такі обставини.

уХУІІ ст. світоглядні засади поглядів на державу та право

уЗахідній Європі сформувались у дві головні течії, що їх

умовно назвемо французькою (англо-французькою) та ні­

мецькою. Такий поділ обумовив подальшу диференціацію на­

прямів рецепції римського права за французькою та німець­

кою схемами. Звичайно, диференціація не мала абсолютного значення, та все ж наслідки були досить помітними.

Французька течія була набагато більш «розкутою», ближ­

чою до англійських та нідерландських зразків. Однак поміт­ нішу роль в обrpунтуванні рецепції римського права судило­ ся відіграти не їй, а німецькій філософії. Тому про останню

слід мати достатньо чітке уявлення.

Спочатку треба скласти уявлення про таке явище, як ні­ мецька «Просвіта», котра, хоч і була досить поміркованим та

державницьким за характером вченням, але не могла не по­

значитись на сприйнятті, трактуванні та відборі для рецепції

положень римського права.

Значний вплив на формування світогляду після Просвіт­

ництва справив насамперед Імануїл Кант, котрий першим у

Німеччині розпочав систематичне обrрунтування лібералізму. Наріжним каменем його соціальних поглядів було положен­

ня про категоричний імператив, суть якого полягає у тому,

що кожна особа визнається самоцінністю і не може бути за­ собом досягнення спільного блага. Людина у своїй поведінці

має додержуватись велінь морального закону, що є апріор­

ним, не піддається впливу жодних зовнішніх обставин, а тому є безперечним.

Кульмінацією руху, розпочатого Кантом, була філософія

Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля, головні положення якої викладені у його праці «Філософія права ».

Варто зазначити, як він оцінював хід історії та місце у

ньому Риму та німців. Відправним моментом тут є те, що істо­

ричний розвиток духу має три головні фази: східну, греко­

римську й німецьку. Сутність їх у тому, що Схід знав і донині знає, що вільний тільки один; греко-римський світ - що віль­ ні деякі, а німецький світ знає, що вільні всі. Але свободу (во­

лю) Гегель невідривно пов'язує із законом. Причому не лише

стверджується, що закон забезпечує волю, а й сама наявність

закону означає наявність волі.

Принципом історичного розвитку є національний дух. За

149