Pidoprigora_O_A__Kharitonov_Ye_O_Rimske_prav

ського права. При цьому спеціальні кодифікаційні акти мо­ жуть не прийматись, але дух, ідеї реципованої системи права

глибоко проникає у правову систему, яка сприймає.

Підсумовуючи, виокремимо такі форми рецепції римського

права:

-вивчення в навчальних закладах як юридичної загально­

освітньої дисципліни з метою формування світогляду май­

бутніх правників;

-вивчення римського права як надбання культури;

дослідж:ення, аналіз та коментування юридичних дже-

рел;

безпосереднє застосування норм та поло~{ень раніше

чинного права;

-використання норм позитивного права як взірця при

створенні нормативних актів (особливо при реалізації коди­

фікаційних проектів);

-використання методики створення нормативних актів

або Їхнього застосування;

-сприйняття та використання головних засад, ідей та ка­ тегорій, накопичених попередніми системами права.

При цьому слід мати на увазі, що реально рецепція майже

ніколи не відбувається в якійсь одній формі. Найчастіше

має місце сполучення кількох форм з переважанням якоїсь з

них.

§ 3. Види і типи рецепції римського права

Рецепція права може бути різних видів.

По-перше, слід р03Рі.іНяти прямі (пеРВинні) та похідні (Вторинні) рецепції. Це пов'язане з тим, що рецепція не обов'язково є прямим, безпосереднім контактом у часі. Ідеї

римського права, окремі його положення, правничі рішення

досить часто реципуються опосередковано, наприклад, шля­

хом запозичення ідей з правничої системи або законодавства окремої країни, де рецепція вже відбулася раніше «<вторин­ на» або «похідна» рецепція). Типовий приклад - запозичен­

ня багатьма країнами положень Кодексу Наполеона або Ні­

мецького цивільного кодексу (хоч, власне, й вони є результа­ том вторинної рецепції - проміжною ланкою для них були кодифікаційні акти, створені за Юстиніана).

По-друге, рецепція також може бути не лише яВною, а й

латентною (прихованою). Це відбувається, наприклад, у

130

тих випадках, якщо запозичення певних ідей або якихось

засад, принципових рішень тощо зроблено у процесі право­

творення фактично на підгрунті вже відомої раніше системи

права, але з проголошенням (офіційно, напівофіційно тощо)

принципово іншого підходу. З таким видом рецепції зустрі­

чаємось, наприклад, коли йдеться про правотворення у ра­

дянській дер.ж:аві, або в інших країнах, де панувала чи панує

соціалістична концепція цивільного права, що відкидає у ці­ лому чи у визначенні засадних принципів суть та головні

ідеї приватного права взагалі та права римського зокрема. У такому разі запозичення, як правило, все ж таки відбуваєть­

ся, але офіційно проголошується відмова від «застарілих» принципів.

Завершуючи розгляд загальних положень рецепції рим­ ського права, слід також проаналізувати можливі її типи.

З пеВною мірою узагальнення можна ВиО1фемити схіоно­

єВроnеuсЬ1ШU (6і.~антіЙСЬ1(иЙ) та захіоноєВроnеuсЬ1ШU типи

рецепції римського праВа.

Східноєвропейський (візантійський) тип рецепції має такі

риси:

-грунтується на одній, чітко встановленій ідеологічній максимі;

-не має, як правило, глибокої науково-теоретичної бази;

-провадиться «за ініціативою зверху», не обов'язково бу-

дучи зумовленою потребами суспільства або навіть не відпо­

відаючи його потребам;

-обмежується декількома видами форм рецепції, найчас­

тіше - обранням зразків для наслідування. Західноєвропейський тип рецепції:

-грунтується на плюралізмі політичних та правових ду­

мок;

-має надійне методологічне підr'рунтя ( теоретичну базу);

-є компромісом дії різних політичних, економічних, соці-

альних сил;

- відбувається внаслідок «ініціативи знизу» (як реалізація

соціальних, культурних, економічних та інших потреб).

Оскільки особливості кожного з цих типів рецепції істот­

но впливають на її перебіг, надалі вивчення питань ре­

цепції римського права слід узгоджувати з цими катего­ ріями.

Глава 2

РЕЦЕПЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

УСХІДНІЙ ЄВРОПІ

§1. Передумови рецепції римського права

уВїзантійській імперії

Звертаючись до питань значення й ролі римського права у Візантії, насамперед необхідно охарактеризувати економічні,

політичні та духовні процеси, що обумовили необхідність

звернення до надбань римського приватного права. Складовими внутрішньої політики імператора Юстиніана І,

зокрема, були: проведення адміністративних реформ; здійс­ нення економічних заходів, спрямованих на збільшення това­ рообігу та пожвавлення виробництва; обмеження земельної

власності; впровадження єдності віри та віросповідання тощо.

Це знайшло відображення у ліквідації останніх республікан­

ських інституцій, посиленні одноособової влади імператора в

авторитарній державі, що спиралась на величезний, централі­

зований апарат управління. Окремі законодавчі акти імпера­ тора спрямовувалися проти великих землевласників, вплив яких іноді переростав у політичну владу, що суперечило імпе­

раторським уявленням про призначення державної влади. Ра­ зом з тим, обмеження прав великих землевласників супрово­ джувалося заходами із заохочення розвитку дрібного земле­ володіння (шляхом встановлення податкових пільг тощо).

До цього слід додати, що досить активно проводилась по­

літика заохочення до освоєння нових земель, а також до за­

селення земель, що раніше були освоєні, але потім залишені. Ця політика в свою чергу спричиняла соціальну диференціа­

цію та розклад сільської громади у візантійському селі.

Що стосується боротьби Юстиніана за єдність віри та ві­

росповідання, то однозначної оцінки вона не дістала: деякі дослідники вважають, що піклування про справи церковні він взагалі ставив понад усе - його ортодоксальність у цьому

питанні оцінюють вельми критично. Втім, тут головним для Юстиніана було те, що він розглядав релігію як підГрунтя со­

ціальної та етнічної єдності, опору політичної влади, внаслі­

док чого видав значну кількість указів (декретів), спрямова­ них на регулювання відносин у цій сфері.

132

У радянській романістиці широкого поширення набув по­

ГЛЯД, згідно з яким Юстиніан звернувся до кращих зразків

римського права та провів його систематизацію з таких мо­

тивів: намагаючись врятувати рабовласницький спосіб вироб­

ництва шляхом створення сильного й жорсткого законодав­

ства, здатного утримувати підвалини рабовласницької імпе­

рії, тримати в покорі рабів, що часто повставали і розхитува­ ли її; маючи на меті створення дисциплінованого й слухняно­ го чиновництва, наведення порядку в судах й надання всій імперії єдиної та CTPYНJ<OЇ правової основи; пристосування

до умов Візантії положень римського права, ЯІ< найбільш дос­

коналої системи права, що грунтується на приватній власнос­ ті. Крім того, підкреслювалось, що за допомогою системати­

зації Юстиніан мріяв відтворити колишню єдину Римську

імперію.

Більшість «нерадянських» романістів звичайно нехтувала

згадкою про намагання J<ласу рабовласників зберегти існу­ ючий суспільний лад, обмежуючись такими мотивами, як не­

обхідність впорядкування існуючих норм, узгодження поло­

жень нормативних актів, прийнятих у різний час, забезпечен­

ня правової стабільності тощо.

За такого розмаїття думок спробуємо дати відповідь на за­

питання: що ж дійсно було ЧИННИJ<ами систематизаційних ро­

біт під час правління Юстиніана, і чому останній звернувся до римського права як тезаурусу матеріалу цих робіт?

Відповідь на ці питання слід шукати, оцінюючи «надзав­ дання », яке ставив перед собою Юстиніан, починаючи систе­

матизаційні роботи: через єдине право як один з феноменів

суспільного життя, як елемент культури прокласти шлях до

відновлення Римської імперії. Саме цим пояснюється звер­ нення до багатств римського права, принциповий підхід до організації систематизаційних робіт.

§ 2. Систематизація Юстиніана

Щоб оцінити результати систематизації Юстиніана, звер­ немося до її перебігу та змісту нормативних актів, створених

у кінцевому підсумку.

Першим було створено Кодекс, який являв собою звід імпе­

раторських конституцій. Спочатку малось на меті лише впо­

рядкувати конституції, які накопичились за останні сто років,

але потім Юстиніан змінив підхід, визначивши ширше завдання:

133

не лише опрацювати законодавство за останні століття, а й

переглянути вже наявні кодифіковані акти (кодекси).

7 лютого 528 р. Юстиніан видав едикт, яким оголосив склад комісії, а також визначив завдання останньої. Вона ма­ ла обробити матеріали, що увійшли до Кодексу Теодосія, ви­

ключити з нього те, що застаріло, а також доповнити його

законодавчими актами пізнішого періоду.

Кодекс другого, виправленого видання був опублікований

18 листопада 534 р. і набрав чинності 29 грудня того ж року. Він містив близько 4600 конституцій, починаючи з Адріана. Найбільша кількість з них належить Адріану - 1200, Севе­

рам - 880, Юстиніану - 400. Усі конституції, що увійшли до

його видання, набули сили, ті ж, які з нього були вилучені,

втратили чинність.

Кодекс Юстиніана поділено на 12 книг. Впадає в око знач­

ний обсяг матеріалу, що стосується питань приватного права.

Йому відведено з 2-ї ПО 8-му книги (сім з дванадцяти, тобто

більше половини загальної кількості). 9-та книга присвячена кримінальному праву, 10-12 - адміністративному.

При вивченні результатів систематизації Юстиніана біль­

ший інтерес, з погляду засвоєння положень рецепції рим­

ського права у Візантії, становлять Дигести та Інституції. Це пояснюється тим, що саме в них було збережено дух і засади

римського приватного права.

Концепцію створення дuгесmі6 було визначено у консти­

туції Юстиніана від 15 грудня 530 р. «Оео auctore». Згідно з

нею всім авторитетам у галузі права минулого мала надава­

тись однакова увага - ніхто не визнається кращим або гір­ шим у всіх питаннях, але деякі кращі у тому чи іншому. «1 не

судіть про те, що є кращим і більш справедливим за більшіс­ тю авторитетів: бо думка одного й гіршого може переважити у якомусь питанні думки багатьох і більш високих... » Крім того, у старих працях можна було робити скорочення та за­ міняти застарілі терміни новими: «Якщо ви знайдете у старих законах або конституціях, вміщених древніми в Їхніх книгах,

щось невірно написане, ви повинні виправити й навести поря­

док; що ви виберете і вмістите, те й вважатиметься правдивим і хорошим і начебто написаним з самого початку, і ніхто не

повинен насмілюватись на підставі порівняння із старими то­

мами доводити хибність (вашого) писання... » 16 грудня 533 р. комісія доповіла про завершення роботи

134

(тобто пройшло рівно три роки з дня її створення), а 30 груд­

ня 533 р. Аигести набрали чинності.

За структурою Аигести у загальному вигляді нагадують Кодекс. Приблизно схожі вони й співвідношенням обсягу ма­

теріалу, з тією різницею, що питома вага приватного права

тут ще більша. Чи не найбільша відмінність структури у тому, що Кодекс починався з церковного права, якого не було й не

могло бути у Аигестах.

Ось як виглядає структура Аигестів Юстиніана: книга 1 -

загальні ПО;10ження про право та державу, книги 2-46 при­ свячені питанням приватного права, матеріал тут розміщено

за схемою преторського едикту, книги 47-48 - кримінальне право та процес, книга 49 - оскарження, фінансове, військо­ ве право, книга 50 - муніципальне право, кінцеві положення.

Книги не мають власних найменувань, але титули, на які

поділяються книги, опоряджені заголовками, що у багатьох випадках відтворюють рубрики «постійного едикту», а також

часто збігаються з назвами відповідних титулів Кодексу Юс­ тиніана. Титули, у свою чергу, поділяються на фрагменти, кожен з яких є витягом з одного із творів одного з правників.

Якоїсь субординації (за авторитетом, часом написання твору, його обсягом тощо) не прослідковується, однак великі фраг­ менти для зручності поділено на параграфи. Специфічною рисою ВИl<ладу матеріалів у Аигестах є те, що кожен фрагмент починається з вказівки, хто є автором витягу і з якого твору.

Що стосується загальної характеристики змісту Аигестів, то тут варто звернути увагу на цікаву деталь: з одного боку,

вони охоплюють ширше коло питань, ніж ті, що стосуються

приватного права. Але з іншого - вони «не перекривають»

повністю відносини приватного права, залишаючи частину з

них Кодексу Юстиніана.

Крім того, особливістю Аигестів є наявність у їхньому тексті інтерполяцій, тобто доповнень, змін або уточнень, зроблених у стародавніх текстах комісією з укладення Аигес­ тів. Такі зміни текстів проводились на підставі вказівки Юс­ тиніана, зробленій у конституції від 15 грудня 530 р., і, як вважають більшість романістів, мали на меті пристосування

архаїчних положень до потреб практики Візантії.

Робота над Інституціями тривала протягом останнього року компіляції Аигестів. Безпосередньо цим займались Три­ боніан, Теофіл та АоротеЙ. В основу Інституцій Юстиніана

було покладено Інституції Гая. Порівняння оригінального

135

тексту та переробки Комісії свідчить, що зміни й доповнення стосувались, головним чином, тих полож:ень, де були застарі­ лі терміни або посилання на законодавчі акти, що втратили чинність. При висвітленні окремих питань використано

Інституції Флорентіна, Марціана та Ульпіана.

Система Інституцій виглядала таким чином - вступ і чоти­

ри книги: І - особи, ІІ - речеві права, у тому числі спадку­ вання за заповітом, ІІІ - спадкування за законом, загальні

положення зобов'язань та контракти, IV - делікти та норми процесуального права, а також деякі положення публічного

права. Книги поділено на титули, титули - на фрагменти.

Інституції вийшли друком навіть трохи раніше Аигестів - 21 листопада 533 р., але набули чинності одночасно з ними.

Пізніше Кодекс, Аигести та Інституції було об'єднано се­

редньовічними юристами у єдину збірку - Corpus juris civili.

Проте варто замислитися над тим, наскільки виправданим

було таке об'єднання.

Слід враховувати, насамперед, що ні сам Юстиніан, ні комі­

сія з питань систематизації римського права не мали на меті

створення якогось єдиного «суперкодексу ».

Очевидно, вірним буде висновок, що під дахом Корпусу

існували три самостійних законодавчих акти, кожен з яких мав не лише особливі джерела, а й своє особливе призначен­ ня: популярний виклад засад та основних положень приват­

ного права (Інституції), зібрання вищих досягнень римської

правової думки - скоріше, ідеальний закон, ніж норми пози­

тивного права (Аигести), збірка законодавчих актів (<повсяк­

денного вжитку, прикладного характеру>} - Кодекс.

Цим можна пояснити і той факт, що, видавши понад півто­

ри сотні конституцій після другої редакції КодеІ<СУ, Юсти­

ніан за тридцять років так і не спромігся на третю редакцію

цього акту. У цьому просто не було практичної потреби: сис­ тематизацію було завершено, підвалини нової правової сис­ теми закладено. Кожна частина Корпусу жила своїм життям: Інституції - навчали, Аигести - чекали свого часу, Ко­ декс - працював, обростаючи й доповнюючись новими нор­

мами, що були реакцією на потреби сьогодення.

Однак чи можна взагалі оцінювати праці Юстиніана як ко­ дифікацію? Адже за сутнісними ознаками лише стlJоjJe'ННЯ Кодексу Юстиніана можна IJlJажати кодифікацією, оскільки

остання припускає зведення актів законодавства в єдину

збірку, нову не лише за формою, а й за змістом. При цьому

136

норми переглядаються з точки зору переоцінки Їх значення на новому етапі розвитку суспільства.

Що ж стосується Аигестів, то про них цього сказати не

можна. Насамперед тому, що не було перегляду чинного за­

конодавства та його переоцінки. Незначні загалом інтерпре­ тації не означали руйнування старої та створення нової сис­ теми норм. Крім того, створення Аигестів не означало скасу­

вання розрізнених нормативних актів хоча б тому, що багато

фрагментів належали правникам, не згаданим у законі «Про

цитування», і, отж:е, не були нормами права. Вони стали та­ кими лише після включення Їх у Аигести.

Тому Аигести можна оціню6ати яl( компіляцію, тобто ви­

знати, що вони є несамостійною науково-прикладною пра­

цею, побудованою на ВИI<ористанні чужих творів, за якою ви­

знано силу закону. Те саме можна сказати і про Інституції Юстиніана.

ЯJ<ЩО з урахуванням цих висновків тепер оцінити всю сис­

тематизацію Юстиніана, то її можна охарактеризувати як су­ купність кодифікації (Кодекс) та спроби рецепції римського

права, що проходила у формі компіляції з римських джерел

(Аигести та Інституції). Саме ця перша спроба рецепції рим­ ського права створила базу для його подальших рецепцій у

різноманітних формах, у різних країнах, різних цивілізаціях.

§3. Рецепції римського права

у<<Післяюстиніанову добу»

Розпочинаючи аналіз характеру рецепції римського права

у Візантії в <<nісляюстиніано6у добу», пригадаємо вже відомі положення про циклічний розвиток цивілізацій. З урахуван­ ням Їх можна припустити, що після рецепції в часи Юстиніа­

на І мав настати спад інтересу до римського права, а потім

новий виток збільшення інтересу до останнього.

Перебіг подальших подій підтверджує правдивість такого

припущення.

Наприкінці ІХ ст. імператор Василь Македонянин почав переробку Корпусу Юстиніана з метою його вдосконалення, уніфікації та модернізації. Роботу було продовжено і завер­ шено вже за правління його сина - Лева VI (Мудрого) на початку Х ст. Результатом Їх було видання «Базилік» - збірки законодавства, що мала підгрунтям компіляцію Юсти­

ніана. Складові частини Корпусу було перероблено, переJ<ла-

137

деН0 грецькою мовою та об'єднано в один кодекс, поділений на 60 книг. За своєю сутністю вони можуть бути оцінені як

парафраз Дигестів, поєднаний з коментарями до Кодексу

Юстиніана.

Знайомство з літературою свідчить, що Базиліки не надто

схвально оцінювала більшість сучасних науковців. Щоправда,

багато хто зазначає, що вони порівняно з попереднім законо­

давством (Еклогою, Прохіроном та ін.) мали більш «римську

сутність », були спробою реставрації римського права, але

тут само Їх І<рИТИКУЮТЬ за непристосованість до реальної юридичної практики, за те, що неможливо точно відповісти,

яка Їхня природа: чи це реальне законодавство, чи енцикло­

педія, чи навчальний посібник з римського права.

Через це слід звернути увагу на некоректність методологіч­

ної основи оцінки «Базилік ». З одного боку, їх, як і поперед­ нє візантійське законодавство, критикують за те, що римське право не збережено у первісному вигляді. З іншого - цим за­

конодавчим актам (точніше - Їхнім авторам) докоряють за погану пристосованість до потреб практики сьогодення.

Але якщо враховувати, що римське право було практич­

но повністю сформовано вже у 11-111 ст., а Базиліки було створено наприкінці ІХ - на початку Х ст., тобто через 600-700 років потому, закиди у перекрученні римського права здаються необгрунтованими. Хіба що залишається при­ пустити, що Василь та Лев маllИ на меті, як колись Юстиніан, зберегти положення римського права у Їхній первісній чисто­ ті. Втім, для таких припущень немає реальних підстав.

Законодав'-!а діяльність наприкінці першого тисячоліття супроводжувалася активізацією наукових правничих розві­ док. При цьому предметом Їх були не лише положення '-!ин­ ного законодавства, тобто римське право у його візантій­

ський інтерпретації, а й римське право як таке.

Власне, можна виділити три напрями роботи юриспруден­ ції у Візантії того часу.

Перші два безпосередньо пов'язані зі впровадженням у життя положень '-!инного законодавства. Один з них - біблі­ ографі'-!на, методи'-!на та інша обробка Базилік, зокрема, це

Sупорsіs Basilicorum - збірка коротких статей (витягів) з Ба­

зилік, розміщених за алфавітом, а також Tipucitus - вид

предметного покажчика для Базилік, розроблений наприкінці

ХІ ст. візантійським юристом Михайлом Патцесом. Другий полягав у створенні посібників для засвоєння положень '-!инного

138

законодавства, написаних на зразок ЕКАОГИ (наПРИКАад, Ера­ nagoge aucta - юридичний посібник, піДГОТОВАений у Х ст.), скорочених збірок витягів із законодавчих актів - епітом тощо.

Нарешті, третя течія, найбіАЬШ конструктивна з ПОГАЯДУ рецепції римського права, ПОАягаАа у створенні СХОАій, тобто

коментарів, написаних у ВИГАяді приміток на ПОАЯХ книг, ЩО місТИАИ юридичні тексти. Підхід тогочасних СХОАастів дО ТАУ­

мачення та коментування «БаЗИАік» ПОАягав у тому, ЩО ТАУ­

мачення норм позитивного права ПРОВОДИАОСЬ як на основі теорій сучасних юристів, так і на підставі ВИСАОВАювань

юристів доюстиніанової епохи, які тепер вже БУАИ юристами «давніми ». Практично СХОАасти заКАаАИ підваАИНИ порів­

НЯАЬНОГО правознавства щодо КАасичного римського права,

відроджуючи при цьому його ідеї.

Останньою юридичною пам'яткою візантійського права вважають видане БJ1ИЗЬКО 1345 р. візантіЙСЬІ<ИМ правознавцем (номофіАактом) та суддею Костянтином Арменопуло «Шес­

тикнижжя» (Hexabiblos), що місТИАО ВИТЯГИ цивіАЬНИХ та кри­

мінаАьно-правових норм з БаЗИАік, зібрані у шести книгах.

Рецепції /УИМСЬКOZО праВа у nісляВізанmіuськuu період у

Східній Європі відбуваються у різних формах на БаАкансько­

му півострові та суміжних з ним регіонах - у країнах, що ВХОДИАИ до так званої «візантійської співдружності націй ».

Крім того, рецепція римського права за візантійським типом відбувалася у середньовічній Україні та пізніше - у Росій­

ській імперії, про що йтиметься окремо.

Глава З

РЕЦЕПЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

УЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ

§1. Континентальний та англосаксонський

типи рецепції

Торкаючись питань рецепції римського права у Західній

Європі, а точніше за західноєвропейським типом, слід зазна­

чити, що, відповідно до циклів розвитку цієї локаАЬНОЇ цивіАі­

зації, наявності у ній «відроджень », вона відбувалась декілька

разів.

139