Концепція Природно-господарських територіальних систем. Зародження вчення про пгтс.

Природно-господарські територіальні системи – такий вид геосистем, в яких природна і господарська складові, накладаючись, інтенсивно впливають одна на одну, утворюючи якісно нову геосистему цілісність

Природно-господарські територіальні системи включають у якості підсистем елементи природи, технічні об’єкти і комплекси технологічних процесів, розвиток яких підчиняється двом різним закономірностям – природним і соціально-економічним. Технічна підсистема включає різні об’єкти промисловості, сільського господарства і транспорту, гідротехнічні споруди, житлові споруди та ін.

Природно-господарські територіальні системи не мають властивостей саморегуляції, що робить необхідним здійснення управління ними. Перша стаття з даної теми написана у 1987 році.

У ній Г. І. Швебс дає визначення природно-господарським територіальним системам(ПГТС). «ПГТС – форма существования и развития географической среды (антропосферы) в ее целостности

конкретности, которая представлена специфическим составом, территориальной организацией испособом обмена веществ» також наводить один з можливих прикладів районування ПГТС, що

базується на виявленні центрального господарського ядра з причленуванням відповідної йому території. У 1990 році на VI з’їзді Географічного товариства УРСР Г. І. Швебс разом із співавторами

зробив доповідь де коротко виклав основні змістові частини концепції ПГТС, її обґрунтування, а також запропонував типологію ПГТС за формою простягання. Теоретико-методологічні підходи до природокористування

Розвиток ідей Г. І. Швебса продовжує К. Кілінська. У статті «Дефініції прогнозування природно-господарських територіальних систем» висвітлюються теоретико-методологічні основи прогнозування природно-господарських комплексів, уточнюється термінологічний апарат. О. І. Цуркан у статті «Сумісність господарської підсистеми з природною в межах об’єкта природно-господарської територіальної системи» [6] вказує на основні труднощі, які можуть виникнути при оцінці сумісності природної і господарської складових, а також на те, що кожен клас ПГТС, в залежності від їх спеціалізації, вимагає природної основи різної якості і властивостей.

Екологічна оцінка ландшафту. Поняття «ландшафтно-екологічній потенціал»

Екологічну оцінку території проводять із метою виявлення основних екологічних проблем, притаманних досліджуваної території, й універсального визначення гостроти кожної окремо взятому екологічної проблеми освіти й сукупності. Важливим представляється вибір критеріїв, що використовуються оцінки екологічних проблем.

Будь-яке оцінювання грунтується на співвідношенні між властивостями суб'єкта і об'єкта оцінки. Об'єктом у разі є екологічна ситуація, розглянута як територіальне поєднання різних негативних позитивних з погляду проживання та стану здоров'я природних умов і внутрішніх чинників, створюють певну екологічну обстановку біля різного рівня добробуту або добробуту.

Оскільки будь-яка територія належить певному ландшафту, то становить кінцевому підсумку природний чиприродно-антропогенний ландшафт, оскільки саме з його властивостей і стан залежать важливі чоловіки й одночасно уразливі при антропогенних впливахсредо- іресурсовоспроизводящие функції.

Предметом екологічної оцінки є вплив намічуваної діяльності на навколишнє середовище. Під впливом тут розуміються ті зміни в навколишньому середовищі, що цілком чи частково є результатом намічуваної діяльності. Прогноз і розробка заходів для їхнього пом’якшення є однією з основних складових процесу ЕО. Систематична, комплексна природа екологічної оцінки дозволяє виявляти ті впливи, що можуть неадекватно враховуватися стандартами, встановленими для окремих середовищ і джерел впливу, насамперед, непрямі, і кумулятивні впливи. З іншого боку, для того щоб такий систематичний аналіз був можливий, а результати його могли застосовуватися на практиці, екологічна оцінка повинна бути сконцентрована на найбільш важливих, ключових впливах. Впливи в рамках екологічної оцінки розглядаються не тільки з огляду на їхню фізичну величину, але і з огляду їхньої значимості для суспільства в цілому, окремих соціальних груп і громадян.

Під екологічним потенціалом слід розуміти систему природних умов, явищ та процесів, які є базою життєдіяльності суспільства та людини як біологічної істоти. Екологічний потенціал визначається рівнем екологічної рівноваги ландшафтної сфери та її великих підрозділів.

Характерною особливістю ландшафту є здатність його до самоочищення. Під самоочищенням природних геосистем розуміють природне руйнування забруднювачів в результаті природних фізичних, хімічних та біологічних процесів. Забруднювачі розкладаються до засвоюваних живими організмами та залучаються в біологічний колообіг речовин. Засвоєння та розклад забруднювачів здійснюється, в основному, мікроорганізмами і залежить від їх кількості та фізіологічної активності. Нерозчинні з’єднання видаляються за рахунок фотохімічних реакцій, реакцій взаємодії, абсорбцією.

Біологічне поглинання одних і тих же елементів у різних ландшафтно-географічних умовах різна. Одні й ті ж забруднювачі в різних зонах ведуть себе по-різному. Наприклад: вугільні електростанції краще розташовувати в лісовій зоні, де лужні викиди нейтралізуються кислими ґрунтами, а мазутні ТЕЦ – у степовій зоні для нейтралізації кислих викидів карбонатними ґрунтами.

Самоочищення природних геосистем тісно пов’язане з їх здатністю до розсіювання та акумуляції забруднювачів. Вони розсіюються переважно у позитивних формах, а накопичуються у негативних.

З екологічної точки зору дуже важливо знати потенціал самоочищення природних геосистем – здатність геосистеми без саморуйнування розкладати природні та антропогенні речовини (викиди та відходи) та нейтралізувати їх шкідливий вплив. Потенціал самоочищення залежить від розвитку органічного життя в ґрунтах та водоймах. У відповідності з цим виділяють високий та низький потенціал.