Методологічні основи ландшафтної екології.

Методологічні основи мають на увазі:

- фылософський базис;

- теоритичне положення;

- обект і предмет дослідження;

- методи дослідження ;

Ландшафтна екологія базуеться на діалектичному матеріалізмі, (Діалекти́чний матеріалі́зм — одна з складових частин філософського вчення Карла Маркса та Фрідріха Енгельса Діалектико-матеріалістична філософія це загальні форми пізнавально-світоглядного ставлення людини до природи, суспільства і свого власного буття.)

доказом цьому є використання таких філософських категорій:

• - частина і ціле;

• - простір і час;

• - зв'язок - взаємозв'язок – взаємодія;

• - розвиток (еволюция) основ на території пізнання;

Теоритичні положення:

• - Ниеф «географічна субстанція немислима поза простором і часом»;

• - Геттнер: хронологічна концепція «Усі явища на землі підкоряються основним загальнопланетарним закономірностям»

• - географічна оболонка має властивості континуальності (неперервність) і дискретності(перервності);

• - про цілісність об'єктів що утворюють геосистему;

Ландшафтна екологія - це міждисциплінна наука що утворилася на стику ландшафтознавства та екології.

Ландшафтна екологія – наука про комплексні взаємовідношення в екосистемах з географічних (ландшафтних) і екологічних точок зору. Вона ставить перед собою 2 групи завдань – 1).Вивчення впливу антропогенного навантаження і умов, створених людиною у результаті її діяльності на зміну ландшафту; 2).Вплив природних і антропогенних компонентів (факторів ландшафту) на стан і розвиток живих організмів (рослин, тварин, людини).

Об'єктом ландшафтознавства(Мальчиков) виступають ландшафтна сфера та її структурні частини. Ландшафтна сфера- це місце згущення життя на Землі.

Умовні кордони:

• - верхня - зона панування мікроклімату;

• - нижня - 2 точки зору:

1. А) зона гіпергенезу( Гіпергене́з — процеси хімічні і фізичні перетворення мінералів і у верх. частинах земної кори і на її поверхні під впливом атмосфери, гідросфери і біосфери.)

2. Б)лінія з'єднання точки з сезоною амплітудою (t = 0 )

Предметом дослідження ландшафтної екології виступає екологічний стан ландшафтних систем різних рангів (ландшафти, урочища, фації), їх екогеохімічні і екогеофізичні особливості.

Основними методами дослідження ландшафтної екології є: польовий експедиційний, статистичний, картографічний, кліматичний, порівняльно-географічний, лабораторні.

Ландшафтна сфера представляє собою зону прямого дотику, контакту і активної взаємодії літосфери, атмосфери і гідросфери. Термін запропонований географом Ю. К. Єфремовим (1950) як сфера, що охоплює природні та антропогенні ландшафти і саме людство в биосоциальном аспекті. С. В. Калесник розглядав ландшафтну сферу як синонім географічної оболонки. Основи вчення про ландшафтної сфері були закладені у вітчизняній географії Ф.Н. Милькова (1959). Структурними елементами ландшафтної сфери є географічні ландшафти.

У масштабі всієї земної кулі вертикальна потужність ландшафтної сфери невелика. Її нижня межа визначається глибиною проникнення в земну кору процесів гіпергенезу. На рівнинах вона лежить в межах декількох десятків метрів від земної поверхні, що збігалося з підошвою горизонту грунтових вод, в горах охоплює товщу гірських порід до глибини перших сотень метрів. Верхня межа оконтуривает приземний шар атмосферного повітря, який відчуває вплив речовинно-енергетичних потоків від ландшафтного покриву Землі: довгохвильового (теплового) випромінювання, турбулентного теплообміну, водяної пари; аерозолів рідких і твердих речовин, включаючи пил, пилок, спори, солі, основної маси аеробіосфери, в т. ч. аеропланктона, продуктів природного та антропогенного забруднення та ін Насичений ними нижній шар тропосфери може досягати по висоті декількох сот метрів. У загальній складності потужність ландшафтна сфера, як правило, не перевищує по вертикалі 500-700 м. Тонкою «живий плівкою» втілюючи Землю, ландшафтна сфера відіграє роль глобального ландшафтного Екотон (перехідна смуга між физиономическим відзначаються окремо спільнотами), її називають геодермой – земний «шкірою ».

Поширення ландшафтної сфери глобальне. В широкому розумінні, по Ф.Н. Милькова, вона розпадається на п’ять варіантів: наземний, земноводний, водно-поверховий, льодовий, донний.

Ландшафтна сфера має геосістемной емерджентним (особливими властивостями, не властивими підсистемні блокам), являє собою якісно нове утворення в порівнянні з контактуючими в її межах геосферами. У ландшафтної сфері протікають процеси морфолітогенеза, педогенеза, біогенезу, утворюються нові специфічні види мінерального, биокосного, органічної речовини. Вищим проявом емерджентним ландшафтної сфери слід вважати формування людського суспільства, в процесі еволюції якого Л. с. перетворилася на сферу його господарської діяльності, матеріальної та духовної культури. У структурі ландшафтної сфери поряд з природними ландшафтами представлені антропогенні ландшафти.

Єтапи розвитку ландшафтних наук. Зародження і розвиток ландшафтно-екологічного напрямку. Думки щодо доцільності інтеграції екологічного та комплексно-географічного підходів у рамках єдиної науки були висловлені майже разом з появою екології та ландшафтознавства. Ще в 1911 р. X. К. Коулс пропонував інтегрувати концепцію В. Девіса про ерозійні цикли та екологію Ф. Клементса в науку «фізіографічна екологія». У цей же час у Європі ландшафтно-екологічні дослідження виконували представники швейцарської геоботанічної школи. В Росії Л. Г. Раменський у 30-ті роки обґрунтував концепцію екотопології, або екології земель, у якій до­сить органічно зближені основні положення екології та ландшаф­тознавства. На жаль, ці його ідеї свого часу лишались маловідо­мими. Натомість більший інтерес викликала стаття німецького географа К. Троля (1939), у якій вперше запропоновано термін «екологія ландшафту», хоч визначення цієї науки та її зміст у тій праці були лише окреслені. Особливо ґрунтовно ландшафтно-екологіч­ні (геоекологічні) дослідження розвивалися в Німеччині (Е. Нееф, Г. Ріхтер, Г. Хаазе, Г. Ноймайстер, К. Троль та ін Більш збалансованими виявились теоретичні засади вчення про геосистеми, розвинутого В. Б. Сочавою. Він розумів цю науку як результат зближення ландшафтознавства та екології на базі си­стемного підходу, ввів у ландшафтознавство ряд важливих кон­цепцій екології (клімаксу, ординації, сукцесії). Віддаючи перевагу терміну «вчення про геосистеми», В. Б. Сочава (1978) визнавав практично повний збіг з нею ландшафтної екології західних географів. Важливого значення для широкого розповсюдження та попу­ляризації ідей ландшафтної екології серед практиків та осіб, що приймають рішення, були праці голландського вченого А. П. А. Він­ка (1968, 1983 та ін.). Він вважав ландшафтну екологію резуль­татом взаємодії географії та екології у вирішенні практичних пи­тань раціональної організації території, регіонального та місце­вого управління. З 80-х років минулого століття ландшафтно-екологічні дослідження значно поши­рилися в Європі, Північній Америці, Японії, Індії, Бразилії та ін­ших країнах. Було організовано багато кафедр ландшафтної еколо­гії, видано університетські підручники (серед найбільш популярних слід назвати підручники З. Наве, А. Лібермана, 1983; Р. Формана, М. Годрона, 1986), проведено численні міжнародні симпо­зіуми та конференції, організовано міжнародні (світову та євро­пейську) асоціації ландшафтних екологів, почали виходити періо­дичні видання, присвячені виключно ландшафтно-екологічній тематиці. У 80-ті роки ХХ століття ідеї ландшафної екології знаходять підтримку у науковців України в окремих наукових публікаціях (П.Г. Шищенко «Ландшафтно-экологические принципы проектирования природно-технических мелиоративных систем», 1985) та збірниках наукових публікацій. У 1993 році у монографічному дослідженні М.Д. Гродзинського⁵⁴ та П.Г. Шищенка «Ландшафтно-екологічний аналіз у меліоративному природокористуванні» Еколого-географічні дослідження в Україні успішно розвиваються в інституті географії НАН України, Львівському, Чернівецькому, Харківському, Таврійському університетах. У 1993 році М.Д. Гродзинським опубліковано один з перших підручників з ландшафтної екології у країнах Східної Європи, в якому викладені загальні положення та концепції ландшафтної екології і її структурних підрозділів: топічної, процесної, хорологічної, факторіальної та динамічної ландшафтної екології. У 1995 році М.Д. Гродзинським опублікована монографія «Стійкість геосистем до антропогенних навантажень»,У 1995 році В.М. Гуцуляк опублікував навчальний посібник «Ландшафтно-геохімічна екологія»,У 2002 р. вийшов навчальний посібник В.М.Гуцуляка «Ландшафтна екологія. Геохімічний аспект». У 2007 р. виходить навчальний посібник «Ландшафтна екологія» (Давиденко В.А., Білявський Г.О., Арсенок С.Ю.).

Значеня сучасної ландшафтної науки В останні десятиліття у зв’язку з дослідженням екологічних нас­лідків взаємодії суспільства і природи (особливо після аварії на Чор­нобильській АЕС) має місце екологізація географії і, зокрема, ландшафтознавства. В Україні з’являються праці, присвячені геоекологічному аналізу та оцінці різних територій. Це праці Давидчука В.С., Волошина І.М., Гриневецького В.Т., Гродзинського М.Д., Гуцуляка В.М., Малишевої Л.Л., Маринича О.М., Мельника А.В., Некоса В.Ю., Пащенка В.М., Руденка Л.Г., Черваньова І.Г., Шищенко П.Г. та ін. Розробляються теоретико-методичні основи геоекологічних (ландшафтно-екологічних) досліджень, створюються схеми районування на ландшафтній ос­нові та ін. Сформувалася самостійна наука – ландшафтна екологія (М.Д. Гродзинський, 1994; В.М. Гуцуляк, 2002).Крім екологічного (головного) напрямку досліджень, зберігається зацікавленість питаннями функціонування, динаміки і розвитку ландшафтів, геохімії ландшафтів. Останніми роками також спостерігається повернення інтересу до до­слідження просторової структури ландшафтів – ландшафтного різ­номаніття. Більш широкого застосування набули комп’ютерні технології. Продовжуються дослідження антропогенних ландшафтів України. Серед найближчих перспективних завдань ландшафтознавства можна назвати такі: -подальше розроблення теорії і методики еколого-ландшафтознавчих досліджень (застосування ландшафтознавчої методології для просторо­вого аналізу екологічних ситуацій); -створення середньомасштабної ландшафтної карти України як основи дослідження ландшафтного різноманіття та оцінки екологіч­ного стану території; -розроблення детальної систематики ландшафтів за аналогією із сис­тематикою рослинності і створення кадастру ландшафтів. (Су­часні ландшафти є об’єктами всіх природно-ресурсних кадастрів. Розроблення геоінформаційних кадастрових систем повинно провадитись на основі ландшафтознавчого підходу; власне ланд­шафт є тією територією, де здійснюються земельні відносини, а не просто земля); -подальший розвиток теорії і методології ландшафтознавства. Ландшафтознавство накопичило значний досвід прикладних досліджень у різних напрямах. Традиційні галузі прикладного ландшафтознавства – агропромислове, лісогосподарське, меліоративне – належать ще до початку XX ст. Останнім часом сфера прикладного ландшафтознавства розширилася за рахунок досліджень містобудівного, рекреаційного, інженерного і комплексного територіально-планувального профілю. Є всі передумови для створення наукових основ проектування культурних ландшафтів і для безпосередньої участі ландшафтознавства у самому процесі проектування.