19.Речі як об єкт цивільних прав. Класифікація речей, їх правове значення.

Найпоширенішими об'єктами цивільних прав є речі. Під річчю розуміють все те, за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини, це предмети матеріального світу в своєму природному стані або предмети, створені в результаті людської діяльності.

Класифікація речей у цивільному праві проводиться за різними підставами і має важливе теоретичне та практичне значення. Юридична класифікація речей досить часто основана на їх природних властивостях чи суспільному значенні і визначає поведінку суб'єктів права щодо речей конкретного виду.

 

Під матеріальними речами цивільне право розуміє всі предмети матеріального світу, що призначені задовольняти визначені потреби і можуть знаходиться у володінні суб'єктів цивільних правовідносин. З урахуванням цільового призначення об'єктів цивільних прав і різниць у правовому режимі матеріальні речі класифікуються по наступним основних групах: 1. Засоби виробництва і предмети споживання; 2. Індивідуально визначені і визначені родовими ознаками. Індивідуально визначені речі незамінні, тому у випадку загибелі чи псування таких речей неможливо вимагати передачі їх у натурі, а можна претендувати лише на відшкодування збитків. Речі, визначені родовими ознаками, замінні; 3. Ділені і неподільні. Діленими визнаються речі, що у результаті їхнього поділу на окремі фізичні частини не утрачають свого призначення і будь-яка частина цієї речі може виконати ту ж функцію, що і річ у цілому. Неподільними визнаються речі, що у результаті їхнього розподілу утрачають своє первісне призначення, або цілком чи частково утрачають свої корисні властивості; 4. Споживані і неспоживані. Споживаними є речі, що при користуванні чи знищуються чи з'являються в іншій якості, а неспоживаними - речі, що у процесі використання служать первісному призначенню; 5. Рухомі і нерухомі речі; 6. Плоди і доходи; 7. Речі, дозволені до обороту, обмежені в обороті і вилучені з обороту.

Підприємство як єдиний майновий комплекс

У ст. 191 ЦК визначаються поняття підприємства та його зміст. Підприємство визнається законом єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. Підприємство являє собою певну сукупність різних видів майна, перерахованих у ч. 2 ст. 191, якщо інше не встановлено договором або законом. До підприємства входять таким чином: рухомі та нерухомі речі, права вимоги та борги; право на торговельну марку або інше позначення; інші права. Оскільки підприємство має використовуватися у підприємницькій діяльності, то зрозуміло, що його власниками чи іншими титульними володільцями можуть бути суб'єкти підприємництва, а саме юридичні та фізичні особи, визнані такими відповідно до ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", ГК України та інших актів законодавства.

На підприємство як єдиний майновий комплекс законодавець поширює правовий режим нерухомості, незважаючи на те, що до нього можуть входити як рухомі, так і нерухомі речі, інше майно. Однак такий режим не повинен поширюватися на окремі складові частини майнового комплексу, крім тих частин майна, до яких входять об'єкти нерухомості.

Відповідно до ч. 4 підприємство або його частина можуть бути об'єктами купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Оскільки підприємство як єдиний майновий комплекс визнано нерухомістю, то і на правочини щодо нього мають також поширюватися відповідні вимоги закону про форму правочинів з нерухомістю. В окремих випадках, наприклад, для договорів купівлі-продажу єдиного майнового комплексу необхідні нотаріальне посвідчення та державна реєстрація (статті 657, 716 ЦК). Це правило має діяти незалежно від того, чи входять до підприємства об'єкти нерухомості, чи ні. Однак вимоги про нотаріальну форму та державну реєстрацію не поширюються на відчуження окремих частин підприємства, за винятком тих випадків, коли до цих частин входять безпосередньо окремі об'єкти нерухомості.

Водночас з аналізу чинного законодавства в Україні можна зробити висновок про те, що термін "підприємство" використовується як щодо суб'єктів, так і щодо об'єктів права. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні", який втратив чинність у зв'язку з прийняттям ГК України, підприємство є самостійним господарюючим статутним суб'єктом, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Отже, в даному випадку підприємство було визнане суб'єктом права. За цим же Законом підприємство створювалося за рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу (ст. 5), підприємство діє на основі статуту, що його затверджує власник (власники) майна (ст. 9), власник здійснює свої права з управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи (ст. 14). Ця концепція була запозичена з ЦК УРСР, в якому поняття "підприємство" вживалося переважно у розумінні суб'єкта цивільного права зі статусом юридичної особи.

Водночас у період ринкових реформ формувалося законодавство, в якому підприємство розглядалося як цілісний майновий комплекс з встановленням режиму об'єкта права. Так, згідно зі ст. 28 Закону України "Про власність" (втратив чинність) громадським об'єднанням надавалося право відповідно до цілей, зазначених у їхніх статутах, мати у власності підприємства. У цих випадках йдеться про підприємство як майновий комплекс, що його використовують у підприємницькій діяльності, як про об'єкт права. Підприємство як цілісний майновий комплекс визнається нерухомістю, може в цілому або його частина бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших угод. Так, відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктом оренди є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). При цьому підприємство як єдине ціле виступає лише як предмет оренди, а Його орендодавцем є власник або уповноважений ним орган. Відповідно до п. 1 ст. 4 цього Закону цілісним майновим комплексом вважається господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями та системою енергопостачання.

Поряд із цим слід зазначити, що в орендних правовідносинах підприємство може бути і суб'єктом правовідносин щодо окремо індивідуально визначеного майна, а з дозволу відповідних органів - також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна. При цьому слушною тут є думка, яка висловлена в літературі, що "підприємство не може виступати в цивільному праві як суб'єкт правових відносин. Цю функцію виконує суб'єкт цивільних відносин - юридична особа"1. Таким чином, коли підприємство передає в оренду своє майно, воно виступає як юридична особа як суб'єкт права, а коли воно саме є предметом договору оренди - як майновий комплекс, тобто як об'єкт права.

В ЗУ "Про приватизацію державного майна" підприємство визнається суб'єктом права, а його майновий комплекс - об'єктом права. Законом України "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України" майновий комплекс визнається об'єктом права.

Певну однозначність у розуміння змісту поняття "підприємство" вніс новий ЦК України, у ст. 191 якого записано, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, до складу якого входять усі види майна, призначені для його діяльності, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Таке підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

Таким чином, у новому ЦК однозначно утверджена концепція підприємства як об'єкта цивільних прав. Однак іншу позицію посіли розробники ГК України, у ст. 62 якого підприємство визнається самостійним суб'єктом господарювання, створеним компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб. Крім того, в ГК визначено види підприємств (приватні, колективні, комунальні, державні та ін.), а також їхні організаційно-правові форми. Проте визнання суб'єкта господарювання підприємством не надає йому статусу суб'єкта цивільних правовідносин. Для цього воно має набути статус юридичної особи. Власне, це підтверджується ч. 4 ст. 62 ГК, за якою підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Тому можна зробити висновок, що поняття "підприємство" є обслуговуючим щодо юридичної особи і його вживання не суперечить положенням ЦК, оскільки воно певною мірою індивідуалізує ту чи іншу юридичну особу.

Законом України від 25.12.2008 р. ЦК України доповнено статтею 810і, якою передбачена оренда житла з викупом, сторонами якої є підприємство-орендодавець та фізична особа-орендар. Цілком очевидно, що тут підприємство виступає суб'єктом договору, що не узгоджується з поняттям "підприємства" наведеного в ст. 191 ЦК.

Гроші (грошові кошти). Валютні цінності. Цінні папери. 

Гроші є особливою категорією об'єктів цивільного права, оскільки виконують роль загального еквіваленту і відповідно до цього їм властива ціла низка специфічних особливостей. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є гривня як грошова одиниця України (ст. 192 ЦК).

Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає у тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами. Гроші можуть бути індивідуалізовані шляхом запису номерів окремих грошових знаків.

Поряд із цим у ряді випадків гроші можуть виступати самостійним об'єктом певних договорів, зокрема позики, дарування, банківської позички. Правові засади грошового обігу визначаються законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність" та іншими актами законодавства.