2.1.Закон України «Про судоустрій і статус суддів» та система вищих спеціалізованих судових органів в Україні

Правовий статус суддів - це сукупність їх прав та обов’язків, закріплених та гарантованих законом. Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді, а в окремих випадках ,передбачених законом, присяжні та народні засідателі. Однак розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють лише професійні судді, які є носіями судової влади в Україні [14,c.320].

Характеризуючи статус суддів слід враховувати встановлене Законом “Про судоустрій та статус суддів” від 07 липня 2010 року положення про єдність статусу для всіх суддів України незалежно від того, в якому суді вони працюють [10].

Єдність статусу суддів забезпечується :

• єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді;

• порядком наділення суддів повноваженнями; сукупністю прав та обов’язків суддів; незалежністю суддів і недопущення втручання у їх діяльність;

• незмінюваністю суддів та їх недоторканністю;

• засобами правового, соціального, матеріального забезпечення суддів;

• недопущенням зайняття інших оплачуваних посад, за винятком випадків, передбачених законом.

Однак законом допускається відмінність в обсягу повноважень суддів залежно від віднесення суду до конкретної судової ланки чи до певної судової інстанції, а також від місця конкретного суду в судовій системі України ( наприклад судді Конституційного Суду України, судді Верховного Суду України та судді вищих спеціалізованих судів) [17,c.406].

Судді мають для здійснення правосуддя повноваження, передбачені законами України, наприклад, вчиняють процесуальні дії з метою ефективного та швидкого розгляду справ тощо.

Окрім цього у своїй професійній діяльності судді зобов’язані :

1) при здійсненні правосуддя дотримуватись Конституції і законів України, забезпечувати повний, всебічний і об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом термінів;

2) дотримуватись політичного нейтралітету, не займати інші оплачувані посади, а також додержуватись службової дисципліни і розпорядку роботи суду [15,c.114].

Згідно ст. 127 Конституції України на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше 3 років, проживає в Україні не менше 10 років і володіє державною мовою. Суддею апеляційного суду, якщо інше не передбачено законом, може бути громадянин України, який досяг на день обрання 30 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше як п’ять років, в тому числі не менш як 3 роки на посаді судді [1]. Суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України, який не молодший 30 років має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше 7 років, в тому числі не менш з них п’ять на посаді судді. Суддею ВСУ може бути громадянин України, який на день обрання досяг 35 років, стаж робот у галузі права не менше як 10 років, в тому числі не менше як п’ять на посаді судді. Окремо передбачені вимоги для кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України [1].

Кандидат на посаду судді військового суду крім того повинен перебувати на військовій службі, входити в штатну чисельність Збройних сил України і мати військове звання офіцерського складу. Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого суду є складання кваліфікаційного екзамену. Ця умова не поширюється на осіб, які мають відповідний стаж роботи на посаді судді, давність якого не перевищує 11 років.

Не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни, визнані судом обмежено дієздатними чи недієздатними; ті, що мають хронічні психічні або інші захворювання, які перешкоджають виконанню обов’язків судді; у відношенні яких провадиться дізнання, досудове слідство, судовий розгляд кримінальної справи або які мають непогашену судимість [10].

Незалежність суддів і підкорення їх тільки закону є найважливішою засадою правосуддя і передумовою їх об’єктивності і неупередженості. При здійсненні правосуддя суддя не залежить від органів законодавчої та виконавчої влади, посадових осіб, органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій; від думки і позиції сторін у цивільних і господарських справах, висновків органів дізнання і досудового слідства та прокурора у кримінальних справах, а також від вищестоящих судів.

Незалежність суддів гарантується і в самому суді при розгляді конкретних справ . Непроцесуальний вплив на думку судді з боку інших судів та керівників суду є неприпустимим. Особливий порядок призначення і обрання суддів полягає у тому, що перше призначення на посаду професійного судді суду загальної юрисдикції строком на п’ять років здійснює Президент України на підставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів і за поданням Вищої Ради юстиції. Інші судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України на підставі рекомендацій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за поданням Голови Верховного Суду . Кримінальна справа щодо судді будь-якого суду може розглядатися по І інстанції апеляційним судом, а підсудність справи визначається Головою Верховного Суду України або його заступником. Незмінюваність судді означає, що він перебуває на посаді і здійснює свої повноваження по розгляду і вирішенню справ до виповнення 65 років ( якщо обраний безстроково) або протягом 5 років (якщо призначений вперше) Для дострокового звільнення є передбачені законом підстави [18,c.78].

Суддя не може бути переведений на іншу роботу або в інший суд без його згоди, а звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його повноважень судді.

Вищими судовими органами в системі спеціалізованих судів є:

• Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ;

• Вищий господарський суд України;

• Вищий адміністративний суд України. 

Вони мають особливу компетенцію, специфіку розгляду і вирішення окремих категорій справ.

Вищий господарський суд України, що здійснює судочинство в господарських справах, віднесених до його підсудності Господарським процесуальним кодексом, у встановленому законом порядку, та Вищий адміністративний суд України, що буде розглядати спори в сфері публічних правовідносин. Закон "Про судоустрій України" (ст. 38) передбачає утворення й інших вищих спеціалізованих судів у порядку, встановленому цим Законом.

Для забезпечення належного функціонування судової влади у загальній структурі державної влади щодо здійснення вищими спеціалізованими судами функції правосуддя необхідною умовою є наявність і чітка визначеність конституційних основ правосуддя, які забезпечують досягнення мети правосуддя, що полягає в захисті прав і свобод людини і громадянина в суспільстві. Основною формою виконання вищим спеціалізованим судом функції правосуддя є розгляд справ відповідної юрисдикції в касаційному порядку та розгляд справ за іншими видами проваджень, які або здійснюються вищим спеціалізованим судом за правилами касаційного провадження, або в іншому порядку, встановленому процесуальним законодавством.

Разом з тим законодавець допускає випадки, коли Вищий спеціалізований суд розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої або апеляційної інстанції у порядку, встановленому процесуальним законом. Такі випадки передбачені нормами КАС України. Статтею 171-1 встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Правила цієї статті поширені на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) актів Вищої Ради юстиції; 3) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої Ради юстиції; 4) рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України . Розгляд зазначених категорій справ здійснюється Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції, рішення якого не підлягають оскарженню. Ще одним повноваженням вищого спеціалізованого суду в аспекті здійснення функції правосудця є можливість перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Такий вид перегляду прямо не визначено ст. 32 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» » від 7 липня 2010 року [10]. Водночас п. 5 цієї статті передбачає здійснення вищим спеціалізованим судом інших повноважень, визначених законом. Зважаючи на те, що зазначена норма не конкретизує яким саме законом ці повноваження можуть передбачатися (матеріальним чи процесуальним), встановлення досліджуваного повноваження у нормах процесуального законодавства вбачається таким, що кореспондується із наведеними приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зважаючи на викладене, необхідно зробити кілька висновків. По-перше, у демократичній державі судова влада виконує винятково притаманну їй функцію — правосуддя, що повною мірою стосується і судової діяльності вищих спеціалізованих судів. По-друге, вищими спеціалізованими судами судова функція здійснюється лише в особливій , встановленій законом процесуальній формі, тобто під час судового процесу з неухильним дотриманням спеціальної визначеної законом процедури. Ці форми і процедури регламентуються відповідними нормами процесуального законодавства. По-третє, здійснення правосуддя — це головна й основна, але не єдина функція, що виконується вищими спеціалізованими судами, оскільки в її межах проводиться судовий контроль, даються рекомендаційні роз’яснення правових норм тощо. Водночас перелічені функції, безумовно, є менш важливими в діяльності вищих спеціалізованих судів.