1.2. Правовий статус вищих судових органів в Україні.

Вищими судовими органами в Україні вважаються – Конституційний суд та Верховний суд.

Конституційний Суд України посідає особливе, відокремлене від інших органів держави, місце [7,c.43-49].

Це обґрунтовується наступним:

- незважаючи на те, що про Конституційний Суд України йдеться у розділі VIII Основного Закону України, він не є складовою, ані загальних, ані спеціалізованих апеляційних судів;

- саме тому його правовий статус визначено в розділі XII Конституції України "Конституційний Суд України";

- система судів загальної юрисдикції і спеціалізованих судів відрізняється від Конституційного Суду України тим, що: останній не має власної системи; порядок призначення суддів загальної і спеціальної юрисдикції докорінним чином відрізняється від порядку формування Конституційного Суду. Вимоги, які пред'являються до суддів Конституційного Суду відрізняються від вимог щодо судців загальної і спеціальної юрисдикції; основні принципи судочинства останніх докорінно відрізняються від засад Конституційного Суду.

На діяльність Конституційного Суду України не поширюються норми процесуальних кодексів України: Конституційний Суд України має власну, притаманну лише йому, процедуру розгляду питань своєї компетенції; специфічні і властиві лише Конституційному Суду України акти, які він приймає. До суддів цього Суду пред'являються підвищені вимоги щодо стажу роботи, вікового цензу та місця проживання в Україні. Акти цього органу не підлягають спеціальному та касаційному оскарженню . На відміну від строків повноважень суддів загальної і спеціальної компетенції, судді Конституційного Суду призначаються на суворо визначений строк , судді Конституційного Суду не входять до складу Вищої ради юстиції.

Конституційно-правовий статус Конституційного Суду визначається розділом XII Конституції. Конституційний Суд України визначається як єдиний орган конституційної юрисдикції.

Призначення цього органу:

- вирішувати питання про відповідність законів та ін­ших правових актів Конституції України;

- давати офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Конституція України визначає склад Конституційного Суду України та порядок його формування.

Згідно з Конституцією Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду. Президент України (ч. 22 ст. 106), Верховна Рада України (ч. 26 ст. 86) та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України (ч. 2 ст. 148 )[8,c.24].

У Конституції України визначаються вимоги до судців Конституційного Суду України.

Відповідно до Конституції України суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вишу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою [1 ,c.148].

При цьому суддя Конституційного Суду призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Із загальної кількості суддів на спеціальному пленарному засіданні обирається Голова Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.

Вище зазначалося, що основні положення норм розділу VIII Конституції України "Правосуддя" на суддів Конституційного Суду не поширюються. Проте є й вийнятки. Так, згідно Конституції України на суддів Конституційного Суду поширюються гарантії незалежності та недоторканності , підстави щодо звільнення з посади, передбачені ст. 126, та вимоги щодо несумісності, визначені в ч. 2 ст. 127 Конституції [10,c.149].

Суддя Конституційного Суду вважається таким, що вступив на посаду, з часу складання ним присяги, а повноважен­ня закінчуються в останній день місяця, в якому строк його перебування на посаді судді закінчується або в якому йому виповнюється шістдесят п'ять років.

Конституційному Суду України надано досить широкі повноваження, які стосуються захисту загальних засад конституційного ладу, основних прав і свобод людини і громадянина, забезпечення верховенства і прямої дії норм Конституції України на всій території країни.

До повноважень Конституційного Суду України належить дві основні групи питань:

1) вирішення про відповідність Конституції України (конституційність):

• законів та інших правових актів Верховної Ради України;

• актів Президента України;

• актів Кабінету Міністрів України;

• правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) офіційне тлумачення Конституції та законів України [11,c.150].

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

Закон також передбачає: вимоги до судді; порядок вступу його на посаду; статус судді.

Окремо визначаються повноваження Голови Конституційного Суду України, двох його заступників, які обираються на три роки.

Визначаються також підстави припинення повноважень суддів, а також дострокового звільнення з посади Голови та заступника Конституційного Суду за їх заявами. Зокрема, повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі: закінчення строку призначення; досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення суддею вимог, передбачених законом; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею зая­ви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Верховний Суд є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції [ 12,c.18-20]. Він очолює загальну судову систему і здійснює вищий судовий контроль і нагляд за судовою діяльністю всіх загальних судів. Верховний Суд має право переглянути будь-яке рішення нижчих судів, уповноважений розглянути і вирішити кримінальні і цивільні питання особливої складності і винятковості. Вироки та інші рішення Верховного Суду є остаточними, їх перегляд можливий тільки в порядку нагляду Пленумом Верховного Суду — найвищою судовою інстанцією держави.

Найвищість означає, по-перше, що Верховний Суд України очолює судову систему України; по-друге, що він є останньою судовою інстанцією у вітчизняній системі судів загальної юрисдикції, рішення його не підлягають перегляду; по-третє що він має такі повноваження, які не співпадають за змістом та обсягом з повноваженнями вищих спеціалізованих судів, що очолюють підсистеми спеціалізованої юрисдикції. Судові повноваження Верховного Суду України реалізуються шляхом здійснення правосуддя, причому зміст правосудних повноважень цілком визначений місцем Верховного Суду України в судовій системі.

До його повноважень входить :

а) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом;

б) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Повноваження по забезпеченню дії принципу верховенства права у правозастосовній діяльності судів визначені на конституційному рівні[16,c.33]. Конституція надає Верховному Суду України право на звернення до Конституційного Суду України задля вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (ст. 150 Конституції України).

Це повноваження Верховного Суду України випливає з наступного. Конституція проголошує визнання та дію в Україні принципу верховенства права. Зміст цього принципу полягає у визнанні людини найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Перелік прав і свобод людини, який не є вичерпним, закріплений Конституцією, яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. При здійсненні судочинства суди вирішують справи на підставі Конституції України, міжнародних актів і міжнародних договорів, що є частиною національного законодавства, законів. У випадках невизначеності в питаннях відповідності закону, який підлягає застосуванню у конкретній справі, Конституції України суд за клопотаннями учасників судочинства або за своєю ініціативою призупиняє провадження по справі і звертається до Верховного Суду України - єдиної судової установи, яка є суб'єктом права на конституційне подання до Конституційного Суду України з вказаних питань. Рішення про звернення до Верховного Суду України щодо постановки такого питання може приймати суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Вивчивши зміст рішення, Верховний Суд України на пленарному засіданні вирішує питання про необхідність внесення конституційного подання.

Верховний Суд України є також суб'єктом права на конституційне подання щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Одночасно з Верховним Судом України суб'єктами цього права є також громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Однак у Верховного Суду України (як і в обмеженого кола суб'єктів, визначених в Законі "Про Конституційний Суд України") є певні переваги у більш стислих строках розгляду справи у порівнянні з громадянами та юридичними особами: строк провадження по справі не повинен перевищувати трьох місяців, а в разі визнання Конституційним Судом України вирішення питання невідкладним, строк розгляду подання не повинен перевищувати одного місяця. Строк же розгляду конституційних звернень громадян та юридичних осіб не повинен перевищувати шести місяців.

Реалізуючи ці повноваження, Верховний Суд України звертався з конституційними поданнями до Конституційного Суду з таких, наприклад, питань: щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 і ч. 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), з приводу чого Конституційним Судом було прийняте рішення; щодо відповідності Конституції (конституційної) положень деяких пунктів і частин статей 1, 8, 18,25, 30, 31, 32,33, 37, 38, 48 Закону України "Про Вищу раду юстиції", з приводу чого Конституційним Судом України також було прийняте рішення. Рішення про звернення Верховного Суду до Конституційного приймається Пленумом ВСУ.

Третій вид повноважень Верховного Суду України, що має певне політичне забарвлення, сформульовано в Законі таким чином: Верховний Суд України надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я.

Ці повноваження випливають з наступних положень. Президент України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина задля того, щоб він міг реалізовувати своє призначення, його конституційно-правовий статус складається як з норм, що гарантують йому можливість реалізовувати свої конституційні повноваження, так і з норм, що передбачають можливу відповідальність глави держави[13,c.38].

До перших належать, зокрема, норми, закріплені у Конституції України, серед яких є користування правом недоторканності на час виконання своїх повноважень.

До других належать норми, закріплені Конституції, які передбачають можливість дострокового припинення повноважень Президента України у разі неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту.

Реальна влада глави держави залежить не стільки від обсягу належних йому конституційних повноважень, скільки від форми правління, характеру політичного режиму, співвідношення сил у державі в той чи інший проміжок часу, а дуже часто і від особистих властивостей особи, котра обіймає цю посаду. В умовах, коли кожен з носіїв влади - Президент і законодавчий орган - у значній мірі відокремлені один від одного, оскільки мають фіксований мандат всенародного обранця, можуть більш-менш самостійно функціонувати протягом усього строку конституційних повноважень, пошук точок дотику між ними, компромісу, особливо коли вони є представниками різних політичних сил, може бути вельми складним. Не виключена можливість дострокового усунення Президента з посади, до того ж підстави для цього можуть бути як реальними, так і надуманими. Саме тому у ланцюгу послідовних ланок процедури імпічменту чи визнання неможливості виконання повноважень за станом здоров'я центральна ланка належить Верховному Суду України.

Незалежний, неупереджений, неполітизований, а отже, й об'єктивний колегіальний орган, який складається з найдосвідченіших професіоналів, здатний дати висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину, а також чи дійсно неможливе виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я, чи це просто безпідставне використання одного із засобів політичної боротьби.

РОЗДІЛ 2. Розвиток нормативно-правової бази про вищі спеціалізовані судові органи.