51. Роль спілкування в психічному розвитку.

Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвинутими людьми, які мають широкі можливості навчання, людина набуває усіх своїх вищих пізнавальних здібностей. Через активне спілкування з такими особистостями вона сама перетворюється на особистість.   Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу.   Психічний розвиток дитини починається зі спілкування.    У спілкуванні спочатку через пряме слідування (вікарне навчання), а потім через словесні інструкції (вербальне навчання) набувається основний життєвий досвід дитини. Люди, з якими вона спілкується, є носіями цього досвіду, і жодним іншим шляхом, крім спілкування з ними, цей досвід не може набуватися. Інтенсивність спілкування, різноманітність його змісту, цілей і засобів - найважливіші чинники, що визначають власний розвиток дітей.

   Особистісне спілкування формує людину як особистість, дає їй можливість набути певних рис характеру, інтересів, навичок, схильностей, засвоїти норми і форми моральної поведінки, визначити цілі життя і обрати засоби їх реалізації.

   Кондиційне спілкування створює стан готовності до навчання, формулює установки, необхідні для оптимізації інших видів спілкування. Тим самим воно побічно сприяє індивідуальному інтелектуальному і особистісному розвитку людини.

Мотиваційне спілкування служить джерелом додаткової енергії для людини, своєрідною її “підзарядкою”. Набуваючи в результаті такого спілкування нових інтересів, мотивів і цілей діяльності, людина збільшує психоенергетичний потенціал, що розвиває її.

Діяльнісне спілкування, що ми визначили як міжособистісний обмін діями, операціями, вміннями і навичками, має для індивіда прямий ефект, який розвиває, тому що удосконалює і збагачує його власну діяльність.

   Біологічне спілкування служить самозбереженню організму як найважливіша умова підтримки і розвитку його життєвих функцій.

Соціальне спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є чинником, що сприяє розвитку форм громадського життя: груп, колективів, організацій, націй, держав, людського світу в цілому.

   Безпосереднє спілкування необхідне людині для того, щоб навчатися і виховуватися в результаті широкого використання на практиці даних їй від народження найпростіших і ефективних засобів та способів навчання: умовнорефлекторного, вікарного і вербального.

Опосередковане спілкування допомагає засвоєнню засобів спілкування й удосконалення на базі здатності до самоосвіти і самовиховання людини, а також до свідомого керування самим спілкуванням.

   Завдяки невербальному спілкуванню людина одержує можливість психічно розвиватися ще до того, як вона засвоїла і навчилася користуватися мовою (близько 2-3 років). Крім того, саме по собі невербальне спілкування сприяє розвитку й удосконаленню комунікативних можливостей людини, внаслідок чого вона стає більш здатною до міжособистісних контактів і відкриває для себе можливості розвитку. Щодо вербального спілкування та його ролі в психічному розвитку індивіда, то їх важко переоцінити. Воно пов'язане із засвоєнням мови; що, як відомо, лежить в основі всього розвитку людини, як інтелектуального, так і власне особистісного.

52.Конфлікт - боротьба за цінності, претензії на певний статус, владу і ресурси, боротьба, в якій цілями супротивників є нейтралізація, нанесення збитку або знищення суперника. Соціальний конфлікт можна також визначити як силове динамічний вплив, здійснюване двома або більшою кількістю індивідів (або соціальних груп), на основі дійсного або помилкового неспівпадіння інтересів, брак ресурсів. Ключові моменти у визначенні: 1) «боротьба, силове динамічний вплив». Конфлікт - це реальне зіткнення, має просторові і часові межі. 2) «претензії на ..., розбіжність інтересів ...» Тут мова йде про джерела конфлікту.

53.Фактори відносин – незадоволеність взаємодією сторін. Часто така незадоволеність породжується не тільки взаємодією, що вже склалася, але і непридатністю для одної із сторін пропозицій щодо подальшого її розвитку:

· внесок сторін у відношення, баланс сил у відносинах;

· важливість відносин для кожної із сторін;

· сумісність сторін у плані цінностей, поведінки, особистісних чи професійних цілей та особистого спілкування;

· різниця в освітньому рівні, класові розбіжності;

· історія відносин, їх тривалість, негативний осадок від минулих конфліктів, рівень довіри та авторитетності;

Привід конфлікту – конкретна дія, що порушує інтереси протилежних сторін.

1. Об’єктивні приводи – певна форма розвитку подій, той чи інший об’єктивний факт, що не залежить від волі та бажання конфліктерів, проте провокує безпосереднє зіткнення сторін.

2. Суб’єктивні приводи – навмисні, свідомі, метою яких є активізація потенційного конфлікту.

Типи конфліктів:

1. «Реальний конфлікт» — це конфлікт, який об'єктивно існує і адекватно сприймається.

2. «Випадковий, або умовний, конфлікт» — залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами.

3. «Зміщений конфлікт» — реальний конфлікт, за яким приховується інший конфлікт, що є справжнім чинником конфліктної ситуації.

4. «Помилково дописаний конфлікт» — конфлікт, що помилково тлумачиться.

5. «Латенний конфлікт» — конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється.

6. «Хибний конфлікт» — у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об'єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації.