58. Розвиток особистості як педагогічна проблема. Умови та фактори розвитку особистості. Соціалізація в системі сучасного виховання.

Розвиток – складне динамічне явище, яке спрямоване на збільшення фізичних та інтелектуальних сил особистості, що дозволяють сформувати творчі здібності школяра, його активну громадську позицію. З розвитком пов’язаний процес формування. Під формуванням особистості розуміють ті якості та властивості, які виникають в результаті розвитку. Взаємозв’язок цих процесів, а отже, і відповідних понять, полягає в тому, що розвиток і формування впливають на виховання особистості і формують ті якості, які необхідно. Розвиток особистості з педагогічної точки зору включає такі аспекти: 1) Навчально – пізнавальна діяльність; 2) Розвиток творчих здібностей (перехід задатків в здібності); 3) Громадська діяльність особистості (дитячі та молодіжні організації); 4) Системне виховання дітей в сім’ї.

Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є різноманітні внутрішні та зовнішні суперечності. Вони виявляються у психічних процесах збудження і гальмування, в емоційній сфері - у відчуттях задоволення і незадоволення, радості і горя. Ці суперечності стосуються також спадкових даних і потреб виховання, рівня розвитку особистості й ідеалу. Стимулюють розвиток суперечності між потребами особистості та моральним обов'язком (щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, її "стримує" моральний обов'язок людини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості). Особистість активно розвивається, відчуваючи суперечності між своїми прагненнями та можливостями (прагнучи досягти певних результатів у навчанні за недостатнього рівня пізнавальних можливостей, дитина починає посилено працювати над собою).

Соціалізація - це процес інтеграції особистості в соціальну систему, входження в соціальне середовище через оволодіння нею соціальними нормами, правилами, відносинами, цінностями. Процеси і результати соціалізації мають внутрішньо суперечливий характер, так як в ідеалі соціалізована людина повинен відповідати соціальним вимогам і в той же час протистояти негативним тенденціям у розвитку суспільства, життєвим обставинам, які гальмують розвиток її індивідуальності. Разом з тим, нерідко зустрічаються люди настільки соціалізовані, фактично розчинені в соціумі, що виявляються не готовими і не здатними до особистісного участі в утвердженні конструктивних життєвих принципів. Значною мірою це залежить від типу виховання.

59. Сутність і структура процесу навчання. Закономірності і принципи навчання. Класифікація закономірностей навчання.

Процес навчання за своєю сутністю є рухом учня шляхом пізнання від незнання до знання, від неповного до повнішого, ширшого і точнішого знання. У процесі навчання формуються пізнавальні, практичні вміння і навички, відбувається розвиток і виховання учнів та студентів. Процес навчання є формою пізнання об'єктивної дійсності, оволодіння досвідом людства, взаємодією викладача й учня чи студента. У процесі навчання відбувається взаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано - через систему завдань. Результативність цього процесу залежить від стилю спілкування учителя з учнем, впливу навколишнього середовища.

Закономірності навчання є об'єктивними, властивими процесу навчання та суб'єктивними, залежними від учителя, його діяльності. До об'єктивних закономірностей процесу навчання належать: а) виховний і розвиваючий характер навчання; б) зумовленість навчання суспільними потребами; в) умови, в яких відбувається навчальний процес; г) вікові та реальні навчальні можливості учнів; ґ) рівень активності учня; д) цілеспрямована взаємодія вчителя, учня і виучуваного об'єкта. Суб'єктивними закономірностями процесу навчання є: а) належна організованість пізнавальної діяльності учнів, що є передумовою засвоєння понять, теорій тощо; б) відтворення операцій і покладених у їх основу дій, що є передумовою формування навичок; в) систематичне пряме й відстрочене повторення змісту навчального матеріалу, включення його в систему засвоєного раніше змісту; г) оволодіння учнями видами і способами діяльності (від простих до складних), здатність учнів визначати ситуації, в яких ці дії можуть бути використаними; ґ) залежність рівня і якості засвоєння знань (пам'ять, здібності) від урахування вчителем ступеня їх значущості для учнів; д) використання вчителем варіативних завдань, що передбачають застосування засвоюваних знань у звичних для учнів ситуаціях.

Сучасна дидактика актуальними вважає такі принципи навчання: 1) принцип науковості; 2) принцип систематичності й послідовності навчання; 3) принцип доступності навчання; 4) принцип зв'язку навчання з життям; 5) принцип свідомості й активності учнів у навчанні; 6) принцип наочності в навчанні; 7) принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок; 8) принцип індивідуального підходу до учнів; 9) принцип емоційності навчання.

Закономірності, що діють у навчальному процесі, поділяють на загальні і конкретні. Загальними закономірностями є: 1) Закономірність цілей навчання; 2) Закономірність мотивації навчання; 3) Закономірність змісту навчання; 4) Закономірність методів навчання; 5) Закономірність управління навчанням; 6) Закономірність результату навчання. Конкретні закономірності навчання. 1) Дидактичні (змістовно-процесуальні) закономірності; 2) Гносеологічні закономірності; 3) Психологічні закономірності; 4) Управлінські закономірності; 5) Соціологічні закономірності; 6) Організаційні закономірності.