3Воротний зв'язок

Рис. 2. 3в'язки між викладачем і учнями

3. Діагностична функція аналізу й оцінки знань, умінь та навичок передбачає виявлення прогалин у знаннях учнів, процес учіння має форму концентричної спіралі. Якщо на нижчих рівнях учіння трапилися прогалини, то буде порушена закономірність спіралеподібної структури учіння. Тому так важливо своєчасно виявити прогалини, усунути їх і лише потім рухатися вперед.

4. Стимулююча функція аналізу й оцінки навчальної діяльності учнів зумовлюється психологічними особливостями людини, що проявляється у бажанні кожної особистості отримати оцінку результатів певної діяльності, зокрема навчальної. Це викликано ще й тим, що у процесі навчання студенти і школярі щоразу пізнають нові явища і процеси. Через недостатній рівень соціального розвитку та самооцінки учням важко об'єктивно оцінити рівень і якість оволодіння знаннями, вміннями та навичками. Учитель своїми діями і має допомогти учням усвідомити якість і результативність навчальної праці, що психологічно стимулюватиме школярів до активної пізнавальної діяльності.

5. Контролююча функція (учитель отримує зворотній зв'язок, визначає, як узагалі засвоюється навчальний матеріал,чи оптимально підібрані форми, методи й прийоми навчання).

6. Розвиваюча — в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, зокрема вміння аналізу і синтезу, порівняння І узагальнення, абстрагування і конкретизації, класифікації та систематизації, розумова діяльність, мовлення, пам’ять, уява.

7. Оцінювальна — об’єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню.

8. Управлінська — на основі контролю визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. В цьому разі вчитель коригує і свою власну діяльність — змінює методику викладання, вдосконалює навчальну діяльність учнів.

Реалізація цих функцій залежить від дотримання основних принципів перевірки навчально-пізнавальної діяльності та оцінки знань, навичок і вмінь учнів. А.М. Алексюк і Ю.К. Бабанський пропонують дотримуватися таких принципів контролю:

• індивідуальності (за стилем і формами ) перевірки й оцінки знань, навичок і вмінь;

• систематичності і регулярності перевірок і оцінювання навчально-пізнавальних дій;

• урізноманітнення видів і форм контролю;

• всеосяжності, що передбачає всебічність, тематичність і повноту контролю та оцінювання;

• об’єктивності перевірок та оцінювання;

• диференційованості контролю та оцінювання;

• єдності вимого до контролю;

• гуманності контролю. [22, с 406]

1.2 Типи, види, форми й методи контролю.

Існує досить велика кількість класифікацій контролю. Наприклад, залежно від суб'єкта контролюючої діяльності виділяють такі типи контролю знань учнів:

• зовнішній контроль учителя за діяльністю учнів;

• взаємоконтроль учнів (здійснюється учнем за діяльністю товариша);

• самоконтроль (здійснюється учнем над власною діяльністю).

З точки зору місця й значення контролю розрізняють такі його види:

• попередній;

• поточний;

• періодичний;

• повторний;

• тематичний;

• підсумковий;

• комплексний.

За формою проведення контролю знань існують такі його методи:

усна перевірка:

• письмова перевірка;

• графічна перевірка;

• практична перевірка;

• тестова перевірка;

• програмована перевірка.

Організаційно розрізняють такі форми контролю:

• індивідуальний;

• фронтальний;

• груповий;

• комбінований.

З формальної точки зору результатом контролю є оцінка.

Об'єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, рівень розвитку інтелектуальних, загально-навчальних і соціальних умінь, досвід творчої діяльності учнів й досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої діяльності.

Контроль й оцінювання має бути:

• систематичним;

• всебічним;

• об’єктивним;

• диференційованим;

• різнобічним;

• наочно відкритим;

• гуманним;

• враховувати психологічні та вікові особливості та ін.

Чітке розуміння структури критеріїв оцінки учнівських досягнень, змісту та вимог навчальних програм, принципів проведення оцінювання дозволяє побудувати чітку систему діагностування досягнень учнів й навчально-виховного процесу в цілому з метою його вдосконалення.[9,с 3-4]

За своїм призначенням і характером усі форми і методи перевірки і дидактичної оцінки рівня засвоєння учнями певної сукупності знань, навичок, вмінь і професійно важливих рис розподіляються на попередні, поточні, контрольні ( періодичні), підсумкові.

Попередній контроль проводиться в основному з діагностичною метою перед вивченням нової теми на початку уроку, чверті для ознайомлення із загальним рівнем підготовленості учнів з предмета і планування подальшої організації навчально-пізнавальної діяльності. Результати цього контролю суттєво впливають на конкретизування, оптимізацію та більш цілеспрямоване визначення змістового компонента дидактичного процесу, основних методів, форм і засобів проведення, обґрунтування послідовності опрацювання певних розділів і частин навчальних предметів тощо.

Поточний контроль здійснюється педагогом у ході повсякденної навчальної діяльності ( в основному під час планових занять ) шляхом систематичних спостережень за навчальною діяльністю учнів на кожному уроці. Мета його – оперативне отримання об’єктивних даних про рівень знань учнів і якість навчальної роботи на уроці, а також вирішення завдань керівництва навчальним процесом.

В.Оконь поточний контроль визначає як виховний і, безперечно має рацію, тому що такий контроль, по-перше, охоплюючи весь дидактичний процес, має постійно вдосконалювати його; по-друге, покликаний стимулювати в учнів прагнення систематично самостійно працювати над навчальним матеріалом,підвищувати свою професійну майстерність і розвивати мотивацію учіння та водночас підштовхнути педагога до підвищення якості дидактичних заходів і вдосконалення своєї педагогічної майстерності; по-третє, має сформувати в учнів навички та вміння самоконтролю і самооцінки.

Періодичний контроль є зазвичай плановим, заздалегідь визначеним ( В. Оконь його визначає як позаплановий ). Він полягає у визначенні рівня обсягу набуття учнями знань,навичок та вмінь за певний період (декілька уроків) з метою виявлення рівня оволодіння ними.[22, с 408]

Різновидом періодичного є тематичний контроль, що полягає у перевірці та оцінюванні знань учнів з кожної теми і спрямований на те, щоб кожен учень належно засвоїв кожну тему. Така система дає змогу усунути елементи випадковості при проведенні підсумкових оцінок, що трапляється, коли вчитель орієнтується лишена поточний контроль.

При тематичному опитуванні перед початком вивчення чергової теми усі учні мають бути ознайомлені з тривалістю вивчення теми (кількість занять); кількістю і тематикою обов’язкових робіт і термінами їх проведення; питаннями, що виносяться на атестацію, якщо атестація проводиться в усно-письмовій формі, або орієнтованим завданням(задачами) тощо; терміном і формою проведення тематичної атестації; умовами оцінювання. Якщо темою передбачено виконання учнями практичних, лабораторних робіт та інших обов’язкових практичних завдань, то їхнє виконання є обов’язковою умовою допуску учнів до тематичної атестації.

Перед учнями, які не засвоїли матеріалу теми чи отримали бали на початковому рівні, ставиться вимога обов’язкового його доопрацювання; їм надається для цього необхідна допомога, визначається термін повторної атестації. Учень має право на переатестацію також для підвищення атестаційного балу.[13, с 190]

Підсумковий контроль - це перевірка рівня засвоєння знань, навичок і вмінь учнями за більш тривалий період навчання: за семестр, рік або курс навчання(заключний контроль). Мета його – встановити систему і структуру знань, навичок і вмінь. Основна форма підсумкового контролю – заліки та іспити.

Підсумковий контроль дає змогу визначити також ефективність функціонування всього дидактичного процесу й окремих його ланок, дієвість впливів відповідних посадових осіб і служб на цей процес.

Отже, в сукупності методично і змістовно обґрунтований контроль та правильне його проведення надають педагогам об’єктивний матеріал, всебічний і глибокий аналіз якого допомагає зрозуміти сильні та слабкі сторони їхньої діяльності, своєчасно виявити певні недоліки та вжити необхідні заходи для їх усунення й підвищення ефективності навчання.

Змістом перевірки рівня навчальних досягнень учня має бути не тільки виявлення суми засвоєних знань, умінь та навичок, а й сформованості й компетенції, тобто загальної здатності, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню. Основними групами компетенції, яких потребує сучасне життя, є:

• соціальні - пов'язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активним у прийнятті рішень, у суспільному житті, у врегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні і розвитку демократичних інститутів суспільства;

• полікультурні - стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури тощо;

• комунікативні - передбачають опанування важливими у роботі і суспільному житті усним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома мовами;

• інформаційні - зумовлені зростанням ролі інформації у сучасному суспільстві і передбачають оволодіння інформаційними технологіями, умінням здобувати, критично осмислювати і використовувати різноманітну інформацію;

• саморозвитку та самоосвіти - пов'язані з потребою і готовністю постійно навчатися як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті;

• компетенції, що реалізується у прагненні і здатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності.

Ефективність контролю залежить від його організації: часу проведення контрольних занять, їх частоти й послідовності; характеру й форм самостійної роботи учнів (індивідуальна, групова, фронтальна); використання дидактичних і технічних засобів навчання; поєднання методів контролю і самоконтролю (усна, письмова, графічна, практична, тестова, програмована перевірка); фіксування й оформлення даних контролю процесу навчання. [1, с 2]

Отже, в сукупності методично і змістовно обґрунтований контроль та правильне його проведення надають педагогам об'єктивний матеріал, всебічний і глибокий аналіз якого допомагає зрозуміти сильні та слабкі сторони їхньої діяльності, своєчасно виявити певні недоліки та вжити необхідні заходи для їх усунення й підвищення ефективності навчання.

Всі види контролю успішності передбачають проведення планомірного систематичного спостереження вчителя за навчальною роботою учнів у класі і поза класом. Дані такого спостереження дозволяють встановити відносини учня до своїх навчальним обов'язків, його сильні і слабкі сторони, прогалини в знаннях, здійснити індивідуальний підхід до учнів шляхом застосування різних методів перевірки знань, умінь і навичок.

Існують різні системи контролю: усний і письмове опитування, математичний диктант, підсумкові контрольні роботи, тести, заліки, іспити, повсякденні спостереження за навчальною роботою учнів, перевірка домашньої роботи, нетрадиційні форми контролю.

Усна перевірка. Усна перевірка організовується по-різному, в залежності від її мети та від змісту матеріалу, що перевіряється. Серед цільових установок перевірки можна виділити наступні: перевірити виконання домашнього завдання, виявити підготовленість учнів до вивчення нового матеріалу, перевірити ступінь розуміння і засвоєння нових знань. Сутність цього методу контролю полягає в тому, що вчитель задає учням питання з вивченого матеріалу і, оцінюючи відповіді, визначає ступінь його засвоєння. Іноді усне опитування називають бесідою. Учитель може запропонувати одному учневі викласти всю тему цілком. Цілісна відповідь дозволяє виявити глибину знань і повноту засвоєння їхньої логіки. Однак, будучи ефективним методом контролю знань учнів, використовуваним вчителями майже на кожному уроці, усне опитування має свій недолік. Цей метод вимагає значних витрат часу і дозволяє протягом уроку перевірити знання не більше 3 - 4 школярів.

Відомим варіантом усного опитування є виставлення поурочного бала кільком учням. Поурочний бал виставляється за знання, які окремі учні виявляють протягом всього уроку. Так, учень може доповнювати, уточнювати і поглиблювати відповіді своїх товаришів, які відповідають в ході усного опитування. Потім він може брати участь у відповідях на запитання вчителя при викладенні нового матеріалу, швидко освоювати нову тему. У цих випадках в кінці заняття вчитель може виставити поурочний бал 4 - 8 учням, хоча вони і не відповідали по всій темі. Виставлення поурочного бала дозволяє підтримувати пізнавальну активність і увагу учнів, а також накопичувати оцінки за поточну успішність. Методика усної перевірки містить у собі дві основні частини:

1) складання перевірочних питань;

2)відповідь учнів на поставлені питання.

Складання перевірочних питань і завдань - важливий елемент усної перевірки. Якість питань визначається їхнім змістом, характером виконуваних учнями при відповіді на питання розумових дій, а також словесним формулюванням. При складанні питань завжди виходять з того, що перевіряти слід ті завдання, які є основними в даному курсі або відносно важко засвоюються учнями, або які необхідні для успішного засвоєння подальших розділів і тем курсу. Усна перевірка вважається ефективною, якщо вона спрямована на виявлення свідомості сприйняття знань і усвідомленості їхнього використання, якщо вона стимулює самостійність і творчу активність учнів. Якість усної перевірки залежить від підбору, послідовності і постановки питань, які пропонуються. По-перше, кожне питання має бути цілеспрямованим і логічно завершеним, а, по-друге, повинно бути гранично стиснутим, лаконічним і точним.

Прийоми усної перевірки використовуються на різних етапах уроку. Вибір тих чи інших прийомів багато в чому зумовлюється метою і логікою уроку. Усне опитування може проводитися у формі бесіди за питаннями, які складаються з основних понять, що входять у конкретну тему.

Опитування біля дошки вчителі зазвичай доповнюють так званим «усним рахунком». Недолік традиційного «усного рахунку» в тому, що в ньому беруть участь не всі учні.

Альтернатива «усного рахунку» - математичний диктант. Звідси - його місце в навчальному процесі: на самому початку того уроку, на якому починається ускладнення нової порції знань, існує і вимога до змісту математичних диктантів: відповіді на питання повинні показувати, засвоєно чи ні основний зміст викладеного матеріалу. Учитель сам або за допомогою звукозапису задає питання, учні записують під номерами короткі відповіді на них.

Проведення диктанту вимагає від вчителя дуже великої уваги: треба читати в оптимальному темпі тексти завдань; стежити за класом; реагувати на практично неминучі збої. Темп читання диктанту повинен бути приблизно таким, як темп читання останніх вістей дикторами радіо, паузи можна визначити за темпом роботи середнього учня: обравши такого учня в класі, вчитель починає читання наступного завдання тоді, коли цей учень впорався з попереднім завданням. Часто буває, достатня пауза, що дорівнює часу читання тексту з повтором. Потрібно пам'ятати, що математичний диктант перевіряє не кмітливість учнів, а їх знання. Якщо учень при відповіді на питання диктанту надовго задумався, то, отже, він просто не знає відповіді і довга пауза йому не допоможе. Важливо правильно організувати перевірку диктантів. Звичайний спосіб перевірки, коли вчитель збирає відповіді учнів і перевіряє на наступний урок, мало ефективний: дитина прагне дізнатися результати своєї роботи безпосередньо після завершення, а на наступний день вони його цікавлять незрівнянно менше. З огляду на це, рекомендується організувати перевірку правильності виконання завдань математичного диктанту безпосередньо після його завершення.

У силу специфіки математичних диктантів (сприйманні на слух питання; лаконічні відповіді) їхні педагогічні можливості обмежені. З їх допомогою, можна перевірити, чи опанували учні обов'язковий мінімум знань, але не можна організувати поглиблену перевірку. Тому помилкою було б протиставляти диктанти іншим формам контролю.

Письмове опитування. Одним з провідних традиційних методів контролю на уроках математики є письмове опитування. Часто його називають самостійною або контрольною роботою. Сутність його полягає в тому, що після вивчення окремих тем або розділів навчальної програми вчитель проводить письмові чи практичні роботи з метою перевірки та оцінки якості засвоєння знань учнями. За результатами цих відповідей вчитель виставляє оцінки в класний журнал. Застосовуючи цей метод, вчитель може одне і теж питання поставити групі учнів або всім учням, і це дає йому можливість з'ясувати і перевірити знання одночасно у великої кількості учнів і встановити, як вони впоралися з тим чи іншим завданням. Крім того, письмові роботи дозволяють вчителю порівнювати знання, вміння і навички учнів і робити відповідні висновки про якість знань, їх розвитку. Письмові роботи вимагають менше часу. Однак вони мають і суттєвий недолік: вчитель не завжди впевнений у тому, що всі учні правильно зрозуміли завдання контрольної роботи, при цьому він не може надати учневі необхідної допомоги. Кожна письмова самостійна робота перевіряється вчителем. При цьому вчителю необхідно врахувати помилки, допущені учнем в кожній роботі. Облік основних прогалин у знаннях і уміннях учнів дає можливість вчителю проводити як спеціальну роботу, так і індивідуальну роботу з дітьми по виправленню помилок, що сприяє попередженню неуспішності.

При проведенні самої контрольної роботи для попередження списування та розмов між учнями часто використовується прийом надання завдань за варіантами (різних варіантів одного і того ж завдання) або навіть індивідуальних завдань для кожного учня зокрема.

При виконанні підсумкової роботи за чверть, півріччя, рік учень вже необмежений рамками однієї теми, що вивчалася б безпосередньо на попередніх уроках, а змушений вирішувати найрізноманітніші завдання, що охоплюють широке коло питань. Тому тут на обов'язковому рівні виявляється якість засвоєння - усвідомленість.

При виконанні завдань підсумкової роботи виявляється і така якість умінь, як оперативність, яка передбачає здатність учня застосувати одне і теж вміння під час розв'язування задач різного змісту.

Тест - це специфічний інструмент, що складається із сукупності завдань або питань, що проводяться в стандартних умовах, і що дозволяє виявляти типи поведінки, рівень володіння будь-якими видами діяльності.

Тест, у психолого-педагогічному розумінні цього слова, означає перевірку випробування, але це не просте встановлення факту наявності або відсутності якої-небудь якості чи властивості. Тест не є аналогією екзаменаційних питань, анкет, головоломок. У його основі лежить спеціально підготовлений і випробуваний набір завдань, що дозволяють об'єктивно і надійно оцінити досліджувані якості, властивості на основі використання статистичних методів. За допомогою тестів фіксується тільки результат, але не хід їх виконання, а в учнів є можливість вгадування відповіді. Тому при перевірці знань і умінь учнів не слід обмежуватися лише тестовим контролем, як і будь-яким іншим способом перевірки, а необхідно їх поєднувати з іншим методом. У практиці навчання математики найбільшого поширення набули тести:

• на встановлення істинності (хибності) твердження;

• з вибором правильної відповіді з декількох заданих;

• на заповнення пропусків у істинному твердженні;

• з перехресним вибором, на встановлення відповідності між заданими елементами множин;

• на встановлення правильної послідовності елементів заданої множини.

При організації контролю для підвищення надійності одержуваних результатів їх слід варіювати спільно з іншими видами тестів. Разом з тим, з огляду на проблеми стилів навчання, слід частіше використовувати тести, з якими учні справляються краще. У ряді випадків певні труднощі у вчителів пов'язані з оцінюванням результатів тестування. Перш за все, формування тієї чи іншої шкали оцінки результатів тестування здійснюється, як правило, тільки з урахуванням правильно виконаної роботи.

Існує ще один вид перевірки знань, умінь, навичок - це словниковий диктант.

Словниковий диктант - це вид слухового або зорового диктанту.

На уроці математики словниковий диктант використовується для перевірки знань математичних термінів. Учитель диктує не пропозиції і текст, а окремі слова. За допомогою диктанту вчитель перевіряє правопис математичних термінів, орфограми, які потрібно запам'ятати. Написання математичних диктантів не вимагає великої кількості часу. Їх можна проводити, як і на початку, так і в кінці уроку протягом 5 хвилин.

Словниковий диктант не повинен бути об'ємним за кількістю слів, в межах 10 - 15 слів. Вчителю необхідно кожне слово читати два рази для того, щоб учні спочатку почули слово, а потім його записали.

Для підвищення інтересу учнів можна використовувати різні форми проведення словникових диктантів. Після проведення словникового диктанту потрібно обов'язково організувати перевірку або взаємоперевірку, де учні самостійно оцінять роботу товариша.

Таким чином, порівнюючи усне і письмове опитування, можна сказати, що на уроках математики часто вчителями використовується тільки письмове опитування. Усне опитування часто відходить на другий план. Тому учні не вміють правильно формувати свою математичну мову. Слід використовувати комплексну перевірку, тобто з'єднати усне і письмове опитування на уроках математики.

Контроль є необхідним структурним компонентом процесу навчання і повинен здійснюватися постійно протягом всього навчального року. Для успішної організації процесу навчання звичайно перевіряється і аналізується декілька фактів. До них відносяться якість засвоєння навчального матеріалу, інтенсивність накопичення дитиною соціального досвіду, освоєння їх навичок взаємодії та рівень індивідуального розвитку учнів.

Для систематичного контролю за досягненням обов'язкових результатів навчання в ході навчального процесу доцільно вибрати таку форму перевірки, як залік.

Залік - це спеціальний етап контролю, метою якого є перевірка досягнення учнями рівня обов'язкової підготовки.

Заліки відрізняються від традиційної роботи і за системою оцінювання, і за характером проведення. Саме ці властивості заліку найбільш точно відповідають особливостям перевірки і оцінки досягнення учнями рівня обов'язкової підготовки.

Основні положення залікової системи, виконання яких робить її застосування найбільш ефективним:

• заліки проводяться по кожній темі курсу. Їх зміст відбирається таким чином, щоб обов'язкові результати навчання були представлені максимально повно;

• кожен учень здає всі передбачені планом заліки;

• залік вважається зданим, якщо учень виконав вірно всі запропоновані йому завдання обов'язкового рівня;

• при проведенні заліків завдання обов'язкового рівня, складові власне зміст заліку, можуть доповнюватися більш складними завданнями.

Для обліку виконання учнями на заліку обов'язкових завдань вчитель веде спеціальну відомість. У ній вказуються номери завдань (або характеристика змісту цих завдань), що виконувалися учнем, і відзначається знаком «+» вірне виконане завдання, знаком «-» - завдання, з яким учень не впорався.

Умови організації заліків дозволяють забезпечити протягом навчального року досить повну перевірку кожного учня на обов'язковому рівні. Можна виділити чотири види заліків:

• відкритий тематичний залік;

• закритий тематичний залік;

• відкритий поточний залік;

• закритий поточний залік.

За допомогою заліків перевіряють оволодіння різними порціями навчального матеріалу. Відповідно до цього їх можна розділити на тематичні та поточні. Тематичні заліки проводяться в кінці вивчення теми і спрямовані на перевірку засвоєння її матеріалу в цілому. Поточні заліки проводяться систематично в ході вивчення теми по невеликих закінченим за змістом порцій навчального матеріалу.

У відкритому тематичному заліку учні попередньо знайомляться зі списком завдань обов'язкового рівня. У другому випадку цей список в явному вигляді учням не пред'являється. Однак це не означає, що учням зовсім невідомо які типи завдань відносяться до обов'язкових. У ході вивчення матеріалу вчитель акцентує увагу учнів на завданнях обов'язкового рівня, підкреслюючи, що подібні завдання необхідно буде вирішувати на заліку.

Графічна перевірка. Спрямована, на виявлення вмінь і навичок учнів у процесі виконання різних видів графічних робіт з різних дисциплін навчального плану. Такий метод набув широкого використання у середніх і особливо у старших класах, оскільки спрямований на узагальнення знань, систематизацію певних процесів, технологій. Все це сприяє підвищенню самостійності учнів у процесі учіння, оволодіння методами навчальної діяльності. Використовується на уроках математики, креслення, образотворчого мистецтва та ін. Вона передбачає створення узагальненої наочної моделі, яка відображає взаємозв'язки в об'єктах і предметах, що вивчаються. Так, графічно можна зобразити умову задачі, механізми, прилади, процеси. Графічна перевірка забезпечує розвиток пізнавального інтересу, економить час, формує вміння узагальнювати, систематизувати, класифікувати вивчений матеріал, сприяє розвитку абстрактного мислення учнів. Основними формами графічної перевірки є складання таблиць, схем, побудова діаграм, графіків, створення малюнків, робота з картами. Вона часто поєднується з усною або письмовою, перевірками. [9, с 16-18]