Зледеніння

Антарктида покрита льодовиковими щитами, що здуються в один, але зберігають відому самостійність форми, живлення і рух. Льодовиковий щит Східної Антарктиди повторює в згладженому вигляді нерівності основи.

Центральна частина самого великого щита Східної Антарктиди розташовується на нагір'ї між станціями Радянська і полюсом Відносної Недоступності. Район Південного полюса знаходиться у великому зниженні. З іншого боку, між Комсомольською та Південним полюсом основа льоду майже горизонтальна і лежить на рівні моря. Льоди Західної Антарктиди утворюють з’єднані один з одним льодовикові щити над хребтами Сентінел та Виконавчого Комітету.

Біля краю антарктичного льодовикового покриву подекуди розташовані невеликі, дуже правильної форми льодовикові купола. Прикладом може служити острів Дрігальського, в 90 км на північ від Мирного. Довжина купола 20 км, ширина – 13 км, потужність льоду – 420 м, з яких близько 120 м знаходяться нижче рівня моря. Острів спочиває на морені, у нього майже правильна овальна форма в плані, а еліптичний профіль поверхні свідчить про вільне розтікання льоду.

Льодовиковий покрив Антарктиди місцями спускається до краю материка рівномірно. Але там, де лід лежить на сильно розчленованому ложі, поверхню прорізають вузькі вивідні льодовики. Ці крижані ріки течуть в крижаних берегах і нагадують гірські льодовики. У багатьох місцях до краю материкового льоду причленовані низькі крижані рівнини – шельфові льодовики. Площа їх величезна. Поверхня шельфових льодовиків піднята над рівнем моря всього на кілька десятків метрів, а потужність досягає 300 – 800 м (шельфовий льодовик Росса). Ці льодовики мають дуже чітку шаруватість фірну, яка добре виражена в обривах. Шельфові льодовики або плавають на воді, або спираються на острови. На поверхні оазисів Антарктиди можна бачити як би великі снігові замети. Насправді – це навіяні льодовики, що утворилися зі снігу біля підвітряних схилів скель.

Льоди Антарктиди підступають до берега Південного океану. За підрахунками В. І. Бардіна і В. І. Шильнікова, крижаний край материка утворений на 46% довжини материковим схилом, на 45% – шельфовими льодовиком, на 9% краями вивідних льодовиків – скелями. Лід майже повсюдно обламується в океан і перетворюється на айсберги. Серед них можна виділити три типи: величезні плоскі шельфові айсберги, відколюються від крайових льодовиків; химерні глетчерні айсберги, утворені вивідними льодовиками. Ті й інші можуть сісти на мілину, покритися снігом, набути куполоподібної форми за рахунок розтікання льоду і перетворитися в куполоподібні айсберги, а в подальшому, можливо, і в льодовикові куполи, на зразок острова Дрігальського. Майже весь лід Антарктиди утворюється з атмосферних опадів і являє собою сніжний (або рекристалізаційний) лід. В краєвій смузі материка лід тане, а вода знову замерзає на льоду між зернами фірну і в крижаних тріщинах, утворюючи льоди просочування (інфільтраційні). Втім обсяг їх має бути абсолютно невеликий в порівнянні з обсягом снігових льодів.

У краєвій частині льодовикового покриву лід рухається в бік океану зі швидкістю 20 - 100 м на рік, вивідні льодовики рухаються зі швидкістю 200 - 700 м в рік.

При русі льоди еродують поверхню скель. В ньому міститься чимало моренного матеріалу. Останній можна бачити в нижніх шарах перекинутих айсбергів.

У приповерхневому шарі, куди, не проникають сезонні коливання, температура льоду мало відрізняється від середньої температури повітря: у станції Восток температура льоду -57°С, на станції Піонерська -39°С і навіть в Мирному -9°С. Лід Антарктиди найхолодніший в світі, що, звичайно, природно, так як і клімат Антарктиди – самий холодний. Навіть лід Гренландії має температуру не нижче -30°С, а вічномерзлі ґрунти Сибіру не холодніше -15°С.

Дослідження, проведені всередині Антарктиди і на льодовикових шельфах Росса і Модгейм, виявили, що поверхня снігу і фірну наростає. Порівняння нинішнього положення краю зледеніння з положенням, зафіксованим норвезькою аерофотозйомкою 25 років тому на Берегах Мак Робертсон і Кемп, показує переважно пересування льодовиків. Виявилося також, що льодовики Кетлітц і Тейлор на Землі Вікторія з часу останніх експедицій Скотта не змінились в розмірах. Ці дані можуть здатися дивними, якщо згадати, що поверхня льодовиків Західної Європи, Норвегії, Ісландії та Шпіцбергену за цей час сильно знизилася, а їх кінці відступили. Але парадокс буде зрозумілий, якщо врахувати, що льодовики Північної півкулі знаходяться нижче снігової межі, а температура льоду цих льодовиків близька до 0°С. Тому навіть невелике потепління, викликане посиленням атмосферної циркуляції, викликало помітний відступ цих льодовиків. В Антарктиді температура льоду льодовиків постійно низька, тому вони слабо реагували на підвищення температури. Зате, підсилений з повітряними течіями приплив вологи покращив умови їх живлення та посилив наростання фірну на їх поверхні.