Roslinnist_grunti_ta_prirodni_zoni

У субтропічному поясі на заході материка між 32 – 38° пд. ш. (центральна частина середнього Чилі), як і на всіх інших континентах, розташовується зона сухих твердолистяних середземноморських лісів та чагарників, перехід до якої від тропічних напівпустель відбувається через субтропічні напівпустелі (28 – 32° пд. ш.) . Найбільш типово вона представлена на Береговій Кордильєрі, де поширені коричневі ґрунти і зарості, що нагадують маквіс, твердолистяних чагарників. По посушливій Поздовжній долині проникає на південь зона субтропічних степів з черноземоподібними ґрунтами.

На Головній Кордильєрі виражений характерний для середземноморської зони спектр висотних поясів: внизу розташовуються твердолистяні чагарники, в середньому поясі – вічнозелені листяні ліси з домішкою хвойних, у верхньому – гірські степи, на більш вологому півдні з'являються альпійські луки. Так як опади випадають переважно в зимовий час, а літо бездощове, режим річок нерівномірний, паводки бувають взимку і в весняно-літній час, коли тануть сніги і льодовики в горах. У рельєфі, поряд з водно-ерозійними формами, у напрямку на південь все більшу роль відіграють гляціальні. Річкові долини в горах і Поздовжня долина є найважливішими сільськогосподарськими районами Чилі.

Південніше 38° пд. ш. на заході субтропічного поясу Південної Америки виражена зона гемігілей (постійно-вологих вічнозелених лісів), яка поширюється на південь (і в помірний пояс) до 46° пд. ш.. Формування її пов'язане з тим, що саме в цих широтах були убежища тепло- і вологолюбної древньої флори, саме тут дуже швидко зростає кількість опадів (під 40° пд. ш. вже 2700 мм), температури зберігаються досить високими і рівними (середні місячні температури взимку не нижче 8°С), забезпечуючи цілорічну вегетацію. Тут широко представлені гляціальні форми рельєфу і сучасне зледеніння, з'являється безліч льодовикових озер, річки стають повноводними протягом всього року. В океанічному кліматі під покривом постійної густої хмарності температура зовнішньої діяльної поверхні завжди дуже висока. У підсумку створюються своєрідні парникові умови, в яких і розвивається рослинність вологих субтропічних лісів, недарма названих гемігілеями (напівгілеї). У них формуються гірничо-лісові бурі ґрунти. Складаються гемігілеї головним чином з вічнозелених південних буків (види Nothofagus) з канело (магнолієвих – Drimys winteri), чилійських «кедрів» (Podocarpus chilina та P. andina), чилійських «кипарисів» (Libocedrus chilensis) і чилійської араукарії (Araucaria imbricate var. araucana). Збагачується і тваринний світ: особливо багато птахів, зустрічаються дрібні олені, видри, скунси та ін.. Господарсько освоєна лише субтропічна гемігілея (лісорозробки, посіви зернових і молочне тваринництво).

Зона гемігілей поширюється і на східні схили Анд між 38 – 45° пд. ш., на які, у зв'язку з роздробленістю і незначною висотою гір, проникають вологі західні вітри.

На північ від 38° пд. ш. східно-андійські схили і прилегла до них зі сходу область Прекордильєр і Пампінських Сьєрр відносяться вже до зон субтропічних напівпустель і пустель, аналогічно міжгірським плато і басейнам Кордильєр США. Вологе повітря з моря сюди майже не проникає, опадів випадає менше 300 мм. Панує фізичне вивітрювання і епізодичний схиловий змив з накопиченням пролювію в больсонах; стік в океан відсутній. Серед розріджених ксерофітних чагарників на піщаних або щебенистих слаборозвинених сіроземах з солончаками в западинах зеленими плямами виділяються східні, звернені до Атлантики схили хребтів, на яких проростають ксерофітні чагарникові рідколісся, та оазиси на штучному зрошенні.

Далі на схід, у зв'язку зі збільшенням зволоження, спостерігається та ж послідовна зміна меридіональних зон, що і на внутрішніх рівнинах Північної Америки: за пустелями і напівпустелями наступними є сухі степи (центральна Пампа), потім вологі прерії, які називають пампас (одн. пампа), що займають східну Пампу і південну частину рівнин Уругваю, і савани (в Межиріччі та Уругваї).

На схід від Анд поступово не тільки збільшується кількість опадів (від 400 – 500 мм на рік в степах до 1000 – 1200 мм у преріях), але і вирівнюється їх розподіл за сезонами – на сході вони випадають протягом усього року. Відповідно, сіро-коричневі ґрунти в підзоні сухих степів змінюються чорноземоподібними і червоно-чорними ґрунтами в субтропічних саванах і преріях. Це райони інтенсивного землеробства (посіви зернових, кормових трав, льону на насіння та ін.) і скотарства, тому природна рослинність тут майже не збереглася, а ґрунтовий покрив, особливо в Пампі, схильний до найсильнішої ерозії. Незважаючи на рясні опади, в Пампі слабо розвинута річкова мережа і поверхневий стік невеликий (10 – 20 см), що пояснюється високими водоутримуючими властивостями лесового субстрату, виключною площиною рельєфу, наявністю суфозійних блюдець і високою випаровуваністю.

Досить своєрідні в Південній Америці положення і характер східноприокеанічної зони субтропічних змішаних лісів. Вона виражена на високому лавовому плато Парани між 24 – 30° пд. ш., тобто значно північніше, ніж розташовується зазвичай на інших материках зона мусонних змішаних лісів. Пологий нахил Бразильського нагір'я на південь допускає глибокі вторгнення, зимових холодних вітрів з Пампи, що викликають падіння температури до -6°С. Середні температури липня дорівнюють 12°, 13°С (січня 20°, 23°С). Внаслідок обмеженої площі суходолу зимовий континентальний мусон в цій області відсутній і, навпаки, як і в Пампі, взимку йдуть фронтальні дощі. Тому замість мусонних змішаних лісів на сході субтропіків Південної Америки поширені вічнозелені змішані ліси – пінерайа з бразильської араукарії – «сосни Парани» (хвойне – Araucaria brasiliensis) з листяним деревцем парагвайський чай, або йербамате (Ilex paraguaiesis) у другому ярусі. Зональний тип ґрунтів представлений лілуватими червоноземами. Велике значення в пінерайе мають лісові промисли (заготівля деревини араукарії і збір листя парагвайського чаю, що йдуть для приготування місцевого напою).

У помірному поясі лежить дуже звужена окраїна материка, над якою панує західний перенос повітря. Плато Патагонії тому виявляються в дощової тіні Анд і тим самим у зоні напівпустель, характерної для внутрішньоматерикових територій. Напівпустеля Патагонії – єдина напівпустеля помірного пояса, що виходить на сході материка до берега океану. Генетично вона є орографічною напівпустелею. Опадів тут випадає до 200 мм на рік; річки, що беруть початок в Андах, перетинають її транзитно. Енергійно відбувається фізичне вивітрювання і дефляція. Характерні формації розріджених, подушкоподібних вічнозелених чагарників і бурі щебенисті ґрунти. Зона степів (сухих) з каштановими ґрунтами на давньо-озерних і флювіогляціальних відкладеннях з'являється західніше та південніше, в передандійській депресії і в зниженні біля Магелланової протоки, де збільшується кількість опадів. Напівпустелі і степи Патагонії використовуються як пасовища для овець.

Таким чином, на рівнинах сходу Південної Америки в субтропіках і помірному поясі переважають «лісостепові» (савани і прерії), степові та напівпустельні зони. Тварини лісів та саван зон жаркого поясу тут абсолютно відсутні; лише броненосці представлені дрібними видами. Найбільше гризунів (віскача, туко-туко, нутрія) і великі бігаючі птахи (страус Дарвіна, тінаму, паламедея), а також спільні з Андами лами, пампаський олень, магелланова собака і пампаська кішка.

Східні схили Анд в помірному поясі (на південь від 45° пд. ш.) відносять до зони змішаних лісів помірно-континентального клімату, для якої характерні ліси з листопадних південних буків (Nothofagus pumilio та N. antarctica) і хвойних (Libocedrus uvifera та Podocarpus nubigena) та гірничо-лісові бурі ґрунти.

На західних схилах Патагонських Анд також виражена зона змішаних лісів, але значно вологіших – субантарктичних. Клімат цієї області відрізняється дуже рівними, хоча і низькими, температурами (середні температури самого теплого місяця 8 – 14°С, найхолоднішого 3 – 7°С) і дуже рясними опадами (на схилах до 6000 мм в рік). Під впливом тих же причин, що і в субтропічній гемігілеї, в цих субантарктичних вологих змішаних лісах ще багато вічнозелених видів, а самі ліси дуже густі, хоча вже являються низькорослими. Гірничо-лісовим бурим ґрунтам властива опідзоленість. З висоти 1200 – 1300 м починаються вічні сніги і льодовики. На нижніх схилах діють водно-ерозійні процеси, а на верхніх – панують льодовиково-ерозійні. Патагонські Анди майже не освоєні господарською діяльністю і дуже слабко заселені. Вологі змішані ліси є і на заході Вогняної Землі. На сході острова вже з'являються субантарктичні луки (луки використовуються в якості пасовищ).

Таким чином, на крайньому півдні материка змикаються приокеанічні зони і абсолютно зникають внутрішньоматерикові.