Орфоепічні норми сучасної української мови

Правила	Приклади
Голосні звуки
1) Усі наголошені вимовляються чітко Але: початковий наголошений [і] у деяких словах вимовляється з наближенням до [и]:	Але: [іинколи], [іинший]
2) Відсутність «акання». В усіх позиціях [о] не наближається до [а].
3) Ненаголошений [о] вимовляється як [оу] в корені українських слів перед складом з наголошеним [у] та [і]:
4) Ненаголошений [е] завжди вимовляється з наближенням до [и]. Ступінь такого наближення більше перед складом із голосними [і], [и], [у]:
5) Ненаголошений [и] завжди вимовляється з наближенням до [е]. Ступінь такого наближення більше перед складом із голосними [е], [а]:
Приголосні звуки
1) дзвінкі звуки не втрачають дзвінкості в кінці складу й слова: Але: у деяких словах перед глухими [к], [т] дзвінкі оглушуються:	Винятки: [к‛іхті], [н‛іхті], [вохко], [д‛охт‛ю], [лехко];
2) африкати [дж], [дз], [жз́] вимовляються злито
3) характерним для укр.м. є звук [г]
4) [ґ] вживається в деяких запозичених словах і українських, давніх за походженням:
5) [ґ] і [г] – два різні звуки, які впливають на лексичне значення слова
6) звук [ф] вимовляється відповідно до свого зображення і не змішується з звукосполученням [хв:]
7) звук [в] не оглушується і не переходить у [ф]. Цей звук вимовляється як [ў]: а) після голосних у кінці складів перед приголосним; б) у кінці слова:
8) усі приголосні перед [і] вимовляються або м’яко (ті, що можуть бути м’якими), або напівм’яко (шиплячі, губні, задньоязикові). Але: не пом’якшується перед [і] приголосний на межі слів, на межі складових частин слова	Але: син і дочка, педінститут, безідейний
9) шиплячі ([ж], [ч], [ш]) у кінці слова й складу вимовляються твердо, а також перед усіма голосними, крім [і]:	Але: [ш’і́ст´]
10) звук [ц´] вимовляється м’яко в словах, що закінчуються на –ець; звук [ц] вимовляється твердо в кінці іншомовних слів та звуконаслідуваних словах:
11) звук [р] завжди твердий у кінці слова й складу:	Виняток: Горький
12) у закінченнях дієслів унаслідок асиміляції (уподібнення) звукосполучення [ться], [шся] вимовляється як [ц´:а´], [с´:а]
13) уподібнення за дзвінкістю: наступний дзвінкий приголосний одзвінчує попередній глухий приголосний
14) уподібнення за глухістю: наступний глухий приголосний оглушує попередній дзвінкий ,якщо він не в кінці складу. Префікс з- перед глухими [к], [п], [т], [ф], [х] вимовляється як [с], це закріпилося на письмі У префіксах роз-, без- звук [з] допускає подвійну вимову: він може зберігати дзвінкість, а може переходити у від повідний глухий [с].
15) уподібнення за м’якістю:

Теоретичний матеріал із теми

Національна моваяк одна з форм існування національної культури виконує об’єднувальну функцію для народу, носія мови, у часі й просторі; є засобом формування та вираження його менталітету (образу думок, світосприймання, психології). Зберігаючи надбання попередніх поколінь, вона відбиває самобутність, історію, звичаї, традиції, побут, минуле і сучасне народу. Вона є засобом єднання поколінь та національної свідомості. Національна мова – це характер народу, його пам’ять, і духовна могутність.

Мова – не застигла категорія. Як соціальне явище вона розвивається за об’єктивними законами, що не залежать від окремої людини. Проте видатні особистості (письменники, політики, філософи) справляють значний вплив на розвиток мови. І.П.Котляревський – зачинатель нової української літературної мови (1798 рік – опубліковано три перші частини “Енеїди”), а Т.Г.Шевченко – основоположник сучасної української літературної мови (СУЛМ). Саме в його поезіях, створених на народно-розмовному підґрунті, мова постала в усій своїй розмаїтості, набула унормованості. (Назвіть письменників, діячів науки, культури, які, на вашу думку, вплинули на розвиток української літературної мови.)

На сьогодні СУЛМ одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу. До її лексичного складу входить близько мільйона слів, значна частина яких є термінами різних галузей науки і сфер діяльності.

СУЛМ – унормована, відшліфована видатними митцями й науковцями вища форма загальнонародної мови, що обслуговує всі сфери суспільного життя (державну діяльність, науку, освіту, культуру, пресу, художню літературу, театр, побут людей тощо).

Ознаки СУЛМ: унормованість (наявність загальноприйнятих мовних норм), стандартність, наддіалектна форма існування, висока граматична організація, стилістична диференціація (поліфункційність).

Мовні норми – це сукупність загальноприйнятих правил реалізацій мовної системи, що закріплюються в процесі спільної комунікації. Виділяють такі типи норм літературної мови: 1) орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень); 2) акцентуаційні норми); 3) графічні (передача звуків на письмі); 4) орфографічні (написання слів); 5) лексичні (слововживання); 6) словотвірні (утворення слів); 7) морфологічні (уживання форм слів); 8) синтаксичні (керування, узгодження, побудова речень з однорідними членами тощо); 9)пунктуаційні (вживання розділових знаків); 10) стилістичні (вибір мовних елементів відповідно до умов спілкування).

Важливим аспектом національної мови є її соціально-політичне значення. З цим пов’язане поняття державної мови. Державна мова забезпечує єдність території нації, сталість функціонального вияву держави на міжнародній арені, спадкоємність усіх попередніх поколінь. У статті 10  Конституції (Основного Закону) України чітко окреслено, що “державною мовою України є українська мова...”

У СУЛМ історично утворилися дві функційно-стильові сфери – книжне мовлення (писемна форма літературної мови) і розмовне мовлення (усна форма), – за якими визначають систему стилів. У сфері книжного мовлення розрізняють такі функційні стилі: науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній, конфесійний, епістолярний.

У межах розмовного мовлення виділяють розмовно-побутовий стиль.

Проблема класифікації стилів не розв’язана. Наприклад, розмовне мовлення, на думку деяких науковців, має такі стилі: побутовий, світський, ораторський, усної народної творчості.

Окрім того, існує взаємопроникненість стилів: офіційно-діловий = тексти документів (писемне мовлення) + ведення переговорів, телефонна розмова (усне мовлення).

Професійне мовленняє інтеграцією трьох стилів – наукового, офіційно-ділового, розмовного.

Високий рівень володіння мовленням – важливий критерій індивідуальної характеристики людини, умова її успіху, зокрема, в професійній діяльності. Це й обов’язок кожного представника народу, оскільки плекаючи мову, дбаючи про її розвиток, оберігаючи її самобутність, ми зберігаємо національну культуру. У зв’язку з цим сформувалися терміни «культура мови» й «культура мовлення».

Культура мови– галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості з історії УЛМ, лексикології, словотвору, граматики, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, тобто діє між літературною мовою і діалектами, між усною та писемною формами.

Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка досліджує і визначає оптимальність вибору тих чи тих мовних одиниць залежно від мети й ситуації мовлення.

Культура мовлення – дотримання всіх мовних норм (вимови, наголосу, слововживання й побудови висловлювань) і реалізація якісних комунікативних ознак в мовленні. Комунікативними ознаками якісного мовлення є:

1. Змістовність (осмислити тему й основну думку, докладно ознайомитися з різнобічною інформацією з цієї теми, дібрати потрібний достовірний матеріал, упорядкувати його; розкриваючи тему, не говорити й не писати зайвого).

2. Правильність (дотримуватися норм літературної мови – орфоепічних, акцентуаційних, графічних, орфографічних, лексичних, фразеологічних, словотворчих, граматичних, пунктуаційних, стилістичних; розвинене чуття мови – наявність природних, вроджених здібностей до мови, уміння відчувати правильність чи неправильність слова, вислову, граматичної форми. ,що досягається шляхом - вдосконалюючи власне мовлення.

3. Логічність (говорити й писати послідовно (вступ, основна частина, висновок) відповідно до теми за складеним заздалегідь планом, забезпечити смислові зв’язки між словами, реченнями, мікротемами в тексті).

Логічні помилкивиявляють увесь спектр мисленнєво-смислових порушень. Так звані алогізми виникають унаслідок:

- поєднання логічно несумісних слів, напр.: жахливо добрий, страшно гарний;

- вживання семантично порожніх (зайвих) слів, тавтологія, напр.: місяць травень, особисто я,

моя особиста справа, звільнити із займаної посади, о 20 год. вечора, захисний імунітет;

- порушення порядку слів у реченні, напр.: Успіх породжує старання;

- зіставлення незіставних понять, напр.: Структура фірми відрізняється від інших фірм;

- порушення хронологічної точності, напр.: У ХУІІ ст. у Львівській області;

- підміна понять, напр.: У всіх кінотеатрах міста демонструють ту саму назву фільму;

Ревматичний діагноз не дає можливості мені ходити;

- розширення чи звуження поняття, напр.: письменники і поети;

- нечітке розмежування конкретного й абстрактного поняття, напр.: Нам розповіли про

видатного письменника і прочитали уривки з його творчості;

• невідповідність причини і наслідку, напр.: Збільшення кількості порушень залежить від того, наскільки активно ведуть з ними боротьбу.

4 Точність (добирати слова так, щоб відтінок їх лексичного значення відповідав смислу висловлюваного; будувати речення з чіткими синтаксично-смислових зв’язками між його членами, що забезпечить адекватне відбиття об’єктивної дійсності; уживати цитати, фразеологізми, крилаті вислови).

5. Чистота (уникати слів-паразитів для заповнення паузи (ну, от, значить, так сказать, типу, розумієш та ін.), діалектизмів, просторічної лексики, канцеляризмів; відсутність суржику).

6. Багатство (збільшувати обсяг активного словника, уживати синонімічні засоби, різноманітні морфологічні форми, синтаксичні конструкцій тощо). Зверніть увагу! Звичайна людина використовує близько 3 тис. слів, добре освічена – 6–9 тис. слів, хоча розуміє в десять разів більше. Порівняймо: словник мови Т. Шевченка – понад 20 тис. слів.

7. Виразність (уникати монотонності, застосовуючи як мовні виражальні засоби – алітерації, асонанси, ритміку, тропи, стилістичні фігури тощо, так і немовні (паралінгвальні) – логічний наголос, видозміни голосу, темп, паузи, жести, міміку; удосконалювати правильну, виразну артикуляцію (дикцію)).

8. Доречність (будувати висловлювання у відповідному стилі, ураховуючи ситуацію спілкування – мету, комунікативні завдання; складу слухачів (читачів), їх стан, настрій, зацікавлення; адресата, обставини, час тощо). По-іншому цю ознаку називають комунікативною доцільністю.

Вимоги до професійного мовлення базуються на бездоганному знанні норм літературної мови і понятті «чуття мови» – здатності людини відчувати належність слова до певного стилю (доречність його вживання), що пов’язані з: 1) ерудицією і світоглядом людини; 2) культурою мислення; 3) ступенем оволодіння технікою мовлення; 4) психологічною й комунікативною культурою мовця.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

- нормативність(дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

- адекватність(точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

- естетичність(використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

- поліфункційність (реалізація мови в різних сферах життєдіяльності).

Шляхи підвищення особистої культури мовлення передбачають:

– свідомо і відповідально ставитися до слова;

– стежити за своїм мовленням, аналізувати слововживання, у разі потреби перевіряти за відповідним словником. Навчитися чути себе, таким чином виробляти чуття правильного мовлення;

– створити настанову на оволодіння нормами УЛМ, на вдосконалення знань. Для цього звертатися до правопису, посібників, довідників, учитися самостійно, стежити за змінами норм;

– читати художню літературу – джерело збагачення мовлення, записувати цікаві думки майстрів слова, вчити напам’ять афоризми, вірші. Це збагатить лексичний запас, розкриє красу і силу слова, його змістові тонкощі, результатом стане досвід образно-стилістичного слововживання.

– оволодівати жанрами функційних стилів, щоб однаково добре вміти написати вітальну листівку, заяву, науковий реферат чи публічний виступ;

– активно пізнавати світ, культуру, розвивати здібності до наук для підвищення інтелектуального рівня;

– удосконалювати фахове мовлення. Для цього читати фахову літературу (наукові статті, фахові газети і журнали), постійно користуватися спеціальними енциклопедичними і термінологічними словниками, набувати практики публічних виступів із фахової тематики (виступити з рефератом чи з доповіддю на студентській науковій конференції тощо);

– прислухатися до живого слова високих авторитетів на сцені, на трибуні, за кафедрою, у храмі та в інших сферах і наслідувати найкращі зразки.

Праця над своїм мовленням викликає повагу і, без сумніву, дає результати.

Універсальними інформаційними джерелами для розуміння того чи того явища, з’ясування мовних норм є словники.

Словники – це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо). Словники є скарбницею народу, у них зберігаються знання і досвід багатьох поколінь, вони виконують інформативну та нормативну функції.

Усі словники, залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання, поділяють на два типи: енциклопедичні і філологічні. Суттєва відмінність між ними полягає в характері матеріалу, який описують у словниковій статті: об’єктом опису в енциклопедичному словнику є поняття, у філологічному – слово (див. схему «Класифікація лексикографічної продукції», завдання 2).

Особливості роботи з онлайн-словниками.

1. http://slovopedia.org.ua (Онлайн-словники серії „Словопедія”).

„Словопедія” пропонує серію словників української мови:

• Орфографічний словник української мови

• Фразеологічний словник української мови

• Українсько-російський словник

• Словник синонімів

• Словник іншомовних слів

• Словник англіцизмів

• Літературне слововживання

• Стилістичні терміни та ін.

2. http://www.slovnyk.net (СЛОВНИК.net)

Словник.net – найповніший універсальний тлумачний словник української мови в мережі. Він містить понад 220 000 словникових статей та понад 20 000 фразеологізмів. У ньому широко представлено економічні, юридичні, медичні, літературні, будівельні й інші терміни, активна лексика УЛМ, номенклатурні та складноскорочені слова, слова історичного фонду, найбільш відомі у вжитку слова, пов'язані з релігійними та філософськими поняттями, найуживаніші архаїзми, лексичні діалектизми та неологізми і запозичені іншомовні слова, що з'явилися протягом останніх років.

Словник.net містить також словоформи для більше ніж 260 000 слів.

Словник.net може знаходити більшість слів за будь-якою їх словоформою. Але не для всіх слів вони є в базі. Якщо не вдається знайти якесь слово, потрібно спробувати наступне:

1. Іменник увести в називному відмінку однини, крім таких іменників, які взагалі не мають однини, або ж уживаються переважно у множині.

2. Прикметник увести в називному відмінку чоловічого роду в повній формі.

3. Дієслово ввести в теперішньому часі або в неозначеній формі.

4. Займенник увести в називному відмінку.

5. Числівник увести в називному відмінку.

Для пошуку фразеологічного виразу (позначається **) треба вводити його основне слово (змістову серцевину). Напр. Комендантська година знаходиться у статті година.

Натиснувши лівою клавішею миші на слово, ви отримаєте значення (тлумачення) цього слова.

Літери, які знаходяться під наголосом, виділяються червоним кольором.

Для покращення результатів пошуку спочатку потрібно ознайомитися з розділом "Як користуватися пошуком?".