2. Онтогенез мовного дихання.

Розвиток мови відбувається поетапно. Першими звуками дитини є крик, як безумовний рефлекс на дію сильних подразників. Ці крики, які переважно складаються з голосних звуків типу аа, уа, оо згодом служать основою для розвитку звуковимовної мови .До третього місяця в дитини з’являється лепет, який є реакцією на позитивні подразники. Це різні звукові комплекси: агу, убу, екхе і т.д. Ця стадія не залежить від оточуючого мовного середовища. Діти різних народів лепечуть однаково. Лепечуть також і глухі діти від народження діти. Основою лепету служать вроджені рухові коордиції, пов’язані з процесами смоктання та ковтання. Під час лепету в дитини встановлюються зв’язок між мовними та слуховими органами. Склад лепету згодом збагачується , в нього входить багато приголосних .В цей час ведучу роль відіграє слух, коли дитина починає прислухатися до мови оточуючих , та самонасслідування. Ранній лепет , не одержуючи підкріплення з боку слуху, поступово завмирає.

В кінці першого року життя в дитини зявляються осмислені звукосполучення. На основі наслідування і в результаті активного впливу оточення встановлюється зв’язок між предметами зовнішнього світу, оточення визначаючих при вимові слів.

У процесі мови органи дихання, поряд з основною біологічною функцією газообміну, здійснюють також голосоутворювальну функцію.

Дихання у процесі мови, чи так зване мовне дихання, у порівнянні з фізіологічним подихом у спокійному стані, має істотні відмінності, обумовлені особливими вимогами, пропонованими до дихального акта під час мови.

Перед початком мови в нормі робиться швидкий і більш глибокий, чим у спокої, вдих, "Мовний " вдих характеризується наявністю визначеного обсягу повітря, здатного забезпечити підтримка підскладкового тиску. Велике значення для озвучування зв'язного висловлення має раціональний спосіб витрати повітряного струменя. Час видиху подовжується настільки, наскільки необхідне звучання голосу при безупинному проголошенні логічно завершеного відрізка висловлення.

У ході мовного розвитку виробляється специфічний "мовний" механізм дихання і, отже, специфічні "мовні" рухи діафрагми. У процесі усного мовлення діафрагма багаторазово робить тонко диференційовані рухи вдиху і видиху, причому коливальні рухи йдуть на тлі загального видиху, що не припиняється. У цьому складається парадокс мовного подиху, розкритий Н.І. Жинкіним. По представленню Н.І. Жинкіна ці коливальні рухи діафрагми, на кожнім звуці мови що нашаровується на експірацію, є власне мовними, "артикуляційними" рухами діафрагми. Ці зміни тонусу м'язів, що носять хвильовий характер, у процесі усного мовлення виконують дві функції: по-перше, цим регулюється енергія для генерації кожного вимовного звуку і, по-друге, "відпустка енергії" для складового квантування мови.

Таким чином, на кожнім звуці мови діафрагма модулює з визначеною амплітудою і тим самим дублює артикуляцію мовних ефектів (губ, мови, ковтки, гортані). Центральні механізми чітко регулюють і координують руху діафрагми в процесі мовного видиху й інших органів.

Треба звернути увагу на те, що словесна і складова структура мови відбивається в динаміку роботи видихальних м'язів живота і міжреберних м'язів і навіть гладких м'язів бронхів.

Дослідженнями була виявлена залежність організації мовного подиху від змісту висловлення й інтонаційного характеру мови. Вдихи під час мови чи виробляються після закінчення фрази, чи між значеннєвими групами слів. Людина здатна робити мову із сильно розрізняються по силі звучання, з різними темпами, нормальним чи голосом пошепки, здатний чітко виділяти позиції наголосів і т.п. З цього випливає наявність у людини механізмів тонкої регуляції роботи легень, як показано різними дослідниками. В організації керування мовним подихом ведуче значення мають складова і просодична структури мовного потоку.

У роботі Н.Д. Світозарової добре сформульоване те, що "...мовний подих підлеглий змісту, і в добре організованій мові вдих здійснюється тільки в місцях дозволених змістом і ладом висловлення".

Мовне дихання підкоряється різноманітному плину мови, чергуванню мовних ланок (груп слів від паузи до паузи), що у залежності від змісту можуть бути довгими і короткими, повільними і швидкими, напруженими й епічно спокійними, тому моменти вдиху, кількість повітря, що забирається, інтенсивність його витрати не випливає в одноманітній ритмічній послідовності друг за другом. Подих у мові має умовно рефлекторний характер.

Моменти мовних вдихів і видихів погодяться з лінгвістичною конструкцією тексту і збігаються з лінгвістичними (синтагматичними) паузами. Ці паузи є універсальним засобом членування мови на інтонаційно значеннєві одиниці. Вони виникають на границі між пропозиціями і між синтагмами, як у ході усного спонтанного висловлення, так і в процесі читання тексту. Можна думати, що внутрішньомовне планування не обмежується декодуванням на рівні артикуляції, сюди підключається синхронний голосовий механізм реалізації усного висловлення, а отже і мовний подих.