Народжуваність в Україні

Рік норадження	Кількість дітей
1990	657 200
1999	389 200
2000	385 100
2001	376 400
2002	392 524
2003	410 764
2004	428 965
2005	428 345
2006	462 732
2007	475 725
2008	510 588

Ще однією тривожною ознакою демографічного розвитку є те, що, поряд зі зростанням народжуваності, в останні роки посилюються негативні тенденції щодо неї.

По-перше щорічно збільшується чисельність позашлюбних народжень. Так, за період незалежності доля позашлюбних народжень зросла майже вдвічі, і зараз складає понад 20 % від усіх новонароджених. Це пояснюється як все більшою розповсюдженістю незареєстрованих («громадянських») шлюбів, так і зростанням вагітностей в наймолодших вікових групах, які, частіше за все, є незапланованими і небажаними. Якщо в 2001 році частка позашлюбних народжень у віковій групі до 18 років складала 29,5 %, то в 2005-2008 роках таких стало 45 %.

Навіть якщо дитина народилася в зареєстрованому шлюбі, немає ніяких гарантій, що вона буде виховуватись в повноцінній сім’ї. У більшості сімейних пар, що розлучаються, є спільні діти і, відповідно, кожен рік збільшується число дітей, що зростають в неповних сім’ях, або в сім’ях не з обома рідними батьками. В 2008 році неповні сім’ї складали 28,5 % від усіх домогосподарств, де виховуються неповнолітні. В умовах, коли рівень доходів населення не відповідає повноцінному матеріальному забезпеченню навіть більшості повних сімей з дітьми, розлучення батьків є додатковим ризиком бідності для дитини.

По друге, починаючи з 2001 року, разом зі зростанням народжуваності, зростає кількість дітей, народжених мертвими, а також залишається стабільно високою кількість немовлят, що померли протягом першого року життя. Більше того, в останні роки відбувалось збільшення коефіцієнта смертності дітей у віці до 1 року (у розрахунку на 1000 народжених). За оцінками Держкомстату, в Україні останній показник перевищує аналогічні європейські в 1,5-2 рази.

Процес зниження народжуваності має глобальний характер і зумовлений цілим рядом причин – економічних, соціальних, психологічних, біологічних. Це насамперед:

• зміни в соціальному статусі жінки, розширення сфери її позасімейних інтересів, підвищення рівня освіти та зайнятості;

• багаторазове зниження дитячої смертності зробило неактуальним народження багатьох дітей як основи родинного благополуччя та гарантії забезпечення батьків у старості;

• задоволення потреби в дітях, у материнстві і батьківстві вступає у суперечність з рядом інших потреб, які є простішими, ніж нижчий рівень життя. Якщо заможні верстви населення співвідносять витрати часу та грошей на забезпечення майбутнім дітям необхідного фізичного, інтелектуального розвитку та професійної підготовки із задоволенням власних потреб у розвитку та дозвіллі, то бідні враховують елементарні потреби в їжі, одязі, житлі. Однак не слід очікувати, що з підвищенням рівня життя зросте і народжуваність. Якби зв`язок був таким простим, не скоротилась б народжуваність в усіх без винятку економічно розвинутих країнах до рівня, який не забезпечує навіть простого відтворення покоління батьків.

Глобальна тенденція зниження народжуваності посилилася в Україні у 1990-х роках у зв`язку з:

- економічною кризою;

- різким зниженням доходів широких верств населення;

- невпевненістю у майбутньому;

- значним розривом між низьким рівнем життя населення та високими європейськими життєвими стандартами;

- руйнуванням системи дошкільного та позашкільного виховання;

- незадовільним станом репродуктивного здоров`я населення і насамперед жінок, значна частина яких працює у шкідливих умовах;

- використанням як засобу планування сім`ї штучного переривання вагітності, наслідком чого є викидні і небажане безпліддя.

До недавнього часу передбачалося, що ситуація виправиться з початком економічної стабілізації і зростанням рівня життя населення. На сьогодні, тим не менш, наявність дітей в сім’ї все ще залишається перепоною для досягнення нею матеріальної стабільності. За даними відділу досліджень рівня життя населення Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України, рівень середньодушових доходів і витрат сімей з дітьми та молодих сімей на 16-20 % нижчий, аніж середній в Україні. У сім’ях з дітьми спостерігаються найвищі показники бідності: він вдвічі вищий, ніж у сім’ях без дітей. Значення показника бідності прямо пропорційне кількості дітей в сім’ї. Поява кожної наступної (як і першої) дитини збільшує для сім’ї ризик потрапити у категорію бідних у середньому в півтора рази. Якщо рівень бідності сімей з однією дитиною становить 25,8 %, то для сімей з чотирма і більше – цей показник збільшується до 87,7 %.

До досягнення дитиною 3-х років сім’я не тільки несе додаткові витрати у зв’язку зі своїм поповненням, але й недоотримує кошти через те, що один із її працездатних членів (найчастіше – мати дитини) вимушений тимчасово припинити трудову діяльність, а щомісячні виплати на дитину до 3-х років навіть не покривають її прожитковий мінімум. Тільки завдяки введенню в 2005 році підвищеної допомоги при народженні дитини вдалося знизити рівень бідності в цій категорії сімей до 35 % (з 41 % в 2004 році), що практично відповідає середньому рівню бідності в усіх сім’ях з дітьми. Не дивно, що при таких обставинах три чверті новостворених сімей (за даними Українського інституту соціальних досліджень) відкладають поповнення сім’ї на невизначений термін. Таким чином криза супроводжується не лише швидким зниженням народжуваності і, як наслідок, надзвичайно низьким її рівнем, а й деформацією структури народжуваності та народжених (за черговістю, їх розподілом за віком матері, її шлюбним станом та іншими ознаками). У зв`язку з цим деформується віковий склад населення, зменшується його демографічний і трудовий потенціал.

З огляду на загальноєвропейські тенденції немає підстав очікувати найближчим часом істотного збільшення сумарних коефіцієнтів народжуваності. У зв`язку з тим, що відкрите суспільство сприяє орієнтації на західні високі стандарти рівня життя, більшість сімей відмовлятиметься від народження другої дитини і дітей наступної черговості, тобто репродуктивна діяльність обмежуватиметься.

Загальноєвропейські тенденції народжуваності не дають підстав очікувати істотного збільшення сумарних коефіцієнтів народжуваності впродовж наступних 10-15 років. Втрати ненародженими внаслідок епідемії ВІЛ\СНІДу протягом 2003-2010 рр. можуть становити 100-200 тис. У зв'язку з тим, що негативні тенденції у динаміці народжуваності посилюються, ці втрати матимуть суттєвий вплив на формування молодих поколінь. Тільки після 2015 р. за умов зміни репродуктивних настанов можна розраховувати на підвищення цього показника до 1,35-1,45 у розрахунку на одну жінку. Слід підкреслити, що і такий варіант розвитку не забезпечуватиме навіть просте заміщення поколінь.

Кризовий стан дітородної активності населення даватиметься взнаки протягом життя багатьох поколінь на рівні не лише сім'ї, а й усього суспільства (навіть якщо цей процес і припиниться). Як наслідок, у майбутньому спостерігатиметься хвилеподібна динаміка чисельності населення і його вікових контингентів, що може перетворитися на відчутну перепону в досягненні сталого розвитку країни.

Для відновлення репродуктивного здоров`я населення, яке погіршилося у період кризи, будуть потрібні додаткові витрати порівняно з тими, які здійснювалися на потреби підтримання здоров`я за звичайних умов, що також може впливати на зниження народжуваності.

Рис. 36. Прогноз сумарного коефіцієнта народжуваності

ІІІ. Очікувані тенденції смертності.

Загальна захворюваність населення України значно збільшилась протягом 1990-х років. Якщо між двома (1979 і 1989 років) останніми переписами населення поширеність захворювань зросла на 16,3%, то за період між переписами 1989 і 2001 років – на 40,4%. Швидкими темпами збільшувалося поширення хвороб:

- системи кровообігу (в 2,9%),

- сечостатевої системи (в 1,9%),

- органів травлення (в 1,8%).

Особливо непокоять втрати здоров`я дітей, рівень захворюваності яких збільшився з 1416 випадків у 1989 році до 1845,9 у 2008 році, в тому числі ендокринної системи з 31 до 96,6, органів травлення – з 82,4 до 133,9, сечостатевої системи – з 17,6 до 40,5, і вроджені аномалії – з 11 до 23,3 випадку відповідно. Серед позитивних тенденцій слід відзначити лише зниження рівня інфекційних і паразитарних хвороб.

Підтвердженням цього є показники, які оприлюднило Міністерство оборони України в 2008 році: до армії призиваються юнаки, у третини з яких по два захворювання, у кожного дев`ятого – три, у 5 відсотків – по чотири і більше.

Викликає занепокоєння істотне відставання України від розвинених європейських країн за показником очікуваної тривалості життя. За даними Всесвітньої організації охорони здоров`я (ВООЗ), це відставання становило 5,5 від країн Центральної та Східної Європи і 10,9 – від країн ЄС.

Надлишкова передчасна смертність (до 65 років) зумовлює втрату майже 11 років загальної тривалості життя, що на 3 роки більше, ніж у країнах Центральної та Східної Європи, і на 6 років – ніж у країнах ЄС.

Різниця у тривалості життя чоловіків і жінок в Україні перевищує 11 років, тоді як в економічно розвитих країнах цей показник становить 5-6 років. Ризик смерті для чоловіка у віці 20-24 роки перевищує ризик для жінки у 3,3 рази, а імовірність смерті у працездатному віці для чоловіка досягає 37 відсотків.

Основними складовими незворотних демографічних втрат є високий рівень смертності дітей віком до 1 року та чоловіків працездатного віку (через надмірну смертність від хвороб системи кровообігу та внаслідок дії зовнішніх факторів). Цей показник є одним з найвищих у Європі.

Смертність від інфекційних і паразитарних хвороб та дії зовнішніх факторів, що піддається усуненню засобами сучасної медицини та соціально-гігієнічної профілактики перевищує рівень країн Центральної та Східної Європи і ЄС у 2,3 та 3,6 рази відповідно. Ці причини викликають 11,3 відсотка загальної кількості летальних випадків (у країнах Центральної та Східної Європи – 7,7, країнах ЄС – 7,1 відсотка). Серед першорядних причин смертності від дії зовнішніх факторів найбільшої шкоди завдає травматизм, вчинення вбивств та самогубств (за останні 10 років кількість самогубств збільшилась на 74,1 відсотка).

Основними причинами втрати здоров`я, зростання смертності та зниження очікуваної тривалості життя є:

- низький рівень і несприятливі умови життєдіяльності значної частини населення;

- низька ефективність існуючої системи охорони здоров`я;

- поширеність шкідливих звичок та нехтування здорового способу життя.

Таблиця 27.