4. Великобританія:

Повоєнна перебудова в Англії та Франції відбувалася переважно в межах плану Маршалла, однак вона мала свої певні особливості.

У рамках заходів цих реформ здійснювалась підтримка повної зайнятості населення через часткову націоналізацію таких базових галузей, як енергетика, транспорт, кам'яновугільна, сталеплавильна промисловість та інфраструктура. У другій половині 40-х років держава перебрала під свій контроль загалом більше 20 % британської промисловості: авіаційні компанії, аеропорти, автомобільні шляхи та Англійський банк.

Стратегічним напрямом економічної політики лейбористів було:

- підтримка повної зайнятості;

- провадиться часткова націоналізація базових галузей - енергетики, транспорту, кам'яновугільної та сталеплавильної промисловості, а також інфраструктури;

- підтримки фунта стерлінгів;

- було проголошено політику економії, під якою передбачалося заморожування заробітної плати та доходів;

- обмеження споживання;

- високі прямі податки.

2. Економічне зростання і кризи 50-80-хрр., як характерні ознаки кінця епохи індустріалізації

Ситуація в економіці США різко загострилася з початком енергетичної кризи., яка потягла за собою кризу світового капіталістичного господарства 1973-1975 рр..

Можна виділити три особливості прояву кризи 1973-1975 рр.:

• по-перше, згортання виробництва супроводжувалося ростом цін та неконтрольованою інфляцією;

• по-друге, ріст безробіття і збільшення резервної армії праці не призвели до падіння рівня заробітної плати;

• по-третє, циклічна криза виробництва переплелася зі структурним, сировинним та валютно-фінансовим дисбалансом.

1. Особливо слід виділити тяжкий характер протікання структурної кризи. Падіння промислового виробництва охопило практично всі галузі промисловості, у тому числі і такі нові, як електронна, аерокосмічна та ін. У 1974-і975 рр. серед банкрутів опинилися не тільки дрібні та середні фірми, але й великі залізничні та торговельні компанії, банківські корпорації.

2. Зростання цін на нафту лише впродовж 1974 р. викликало 10 %-и стрибок цін майже на всі промислові товари.

3. Починаючи з 1970-х рр. для багатьох країн постійними стали зростаючі інфляційні процеси, дефіцит державного бюджету, безробіття.

4. Також криза виявила залежність країни від імпорту та зовнішньоторговельної економічної кон'юнктури в цілому. За роки кризи загострилось суперництво розвинутих капіталістичних країн на світовому ринку, а ФРН та Японія потіснили США на світовому ринку по ряду найважливіших галузей. Зростання світових цін на нафту спричинило утворення величезного дефіциту торгового балансу, його у свою чергу сприяло подальшому послабленню позицій доллара на світових валютних ринках.

5. Криза середини 70-х рр. XX ст. завдала значних втрат не лише американській., а й усій світовій економіці, призвівши до значної її розбалансованості. У зв'язку з цим можна вказати на два фактори.

По-перше, це новий виток наукового прогресу, який в середині XX ст. переріс в науково-технічну, а потім і в технолого-інформаційну революцію. Вона означала перехід до принципово пової техніки та технології на основі досягнень науки й охопила всі галузі виробництва і сфери обслуговування.

6. З середи її и 1970—початку 1980-х рр. темпи економічного зростання вповільнились, почала знову наростати інфляція, яка «перетворилась в чудовисько, що нагадувало багатоголову гідру: замість однієї відрубаної голови кожного разу виростали дві нові». Все це загострило конкурентну боротьбу. Виявилося, що попередня модель державного регулювання економіки, що опиралася на теоретико-методологічні засади кейнсіанства, зовсім не відповідала потребам часу і сформованим господарським відносинам, оскільки будь-яка економічна система має межі для свого екстенсивного росту.

7. Основними завданнями в економіці стали капіталістична раціоналізація виробництва на базі нової техніки та технології, а також посилення експлуатації найманої прані, як результат — підвищення ефективності виробництва. Це також пов'язано зі скороченням соціальних державних програм, зменшенням втручання держави в економік) шляхом здійснення приватизації та роздержавлення.

8. Економіку США у період президентства Р. Рейгана (1981 — 1988) охопила глибока криза, яка тривала від початку 80-х років.

Були започатковані наступні заходи:

• скорочення податків на корпорації та доходи громадян;

• скорочення урядових витрат шляхом зменшення соціальних програм;

• дерегулюваиня підприємницької діяльності;

• проведення жорсткої кредитно-грошової політики, спрямованої на подолання інфляції.

- У межах політики «рейганоміки» було знято обмеження на ведення інвестиційного бізнесу комерційними банками США, які діяли від 1930-х рр. і суттєво обмежували конкуренцію на фінансовому ринку.

- Реальні заходи адміністрації Р. Рейгана, спрямовані на зміну поведінки суб'єктів господарювання, мали переважно частковий успіх, але не змогли вирішити проблем розвитку економіки загалом. Вже наприкінці 80-х років почався економічний спад, дефіцит державного бюджету зріс до 290 млрд. дол., а державний борг — до 4 млрд. дол.

- Певне зростання почалось на початку 1990-х років, за часів президентства Б. Клінтона. Одним із перших заходів нової адміністрації президента було усестороннє стимулювання інвестиційного капіталу з метою оздоровлення економіки. Серед інших напрямків економічної політики можна виділити розв'язання довгострокових завдань, активне застосування фінансових заходів, що перекреслювало попередні монетарні заходи, державне регулювання і підтримка НДДКР, розвиток державної інфраструктури, розширення умов для діяльності малого бізнесу, посилення ролі держави у вирішенні найбільш нагальних економічних проблем.

9. До приватизації цілеспрямовано і системно вперше вдався консервативний уряд М. Тетчер у Великобританії. Згодом вона стала набирати загальносвітових масштабів і на кінець 80-х рр. понад 80 країн світу прийняли програми скорочення державного сектору. Ця політика ввійшла в історію США як «рейганоміка», а у Великобританії як «тетчеризм». Вона не означала поразку держави, а мова йшла лише про перегляд функцій держави, про розподіл сфер між державним та приватним секторами в економіці та про зменшення сфери впливу на економіку.

Досить схожою до «рейганоміки» за основними елементами була політика уряду Великобританії, економіку якої з 70-х років охоплювали циклічні кризи. Ця економічна політика відома під назвою «тетчерпзм».

Стрижнями програми М.Тетчер були:

• денаціоналізація і приватизація;

• перегулювання;

• дебюрократизація, які означали підтримку індивідуальної підприємницької ініціативи.

Уряд зініціював скорочення витрат держбюджету та оподаткування., відмову в субсидіях підприємствам, що стали банкрутами, обмеження авторитету профспілок.

Гаслом програми було: «політика рівних можливостей для всіх». її ідеологічною основою стало повернення до «вікторіанських цінностей»: повага до сім'ї, релігії, закону і порядку, ощадливість, самостійність, акуратність та працьовитість.

- Складовими деталями монетарної політики М.Тетчер було послаблення податкового контролю за функціонуванням ринку, підвищення ролі кредитно-грошових інститутів; радикальна зміна структури бюджетного механізму. Як наслідок, держава відмовилась від прогресивного оподаткування приватних осіб та підприємств.

- Іншим напрямом діяльності уряду М.Тетчер була боротьба з інфляцією. Ключовими засадами антиінфляційної політики було:

- суворий контроль темпів зростання грошової маси в обігу;

- скорочення державних позик, що надавалися приватному сектору;

- відміна контролю над цінами та заробітною платою;

- підвищення ставки відсотка.

10. В другій половині XX ст. провідні індустріальні країни поряд з бурхливим піднесенням економічного розвитку переживали і його періодичні спади. Зокрема у 1974-1975 рр. гостра економічна криза супроводжувалася значним абсолютним падінням виробництва: у США на 3 %, у ФРН - на 7,5, в Японії — на 14 %. Подібний спад мав місце в розвинутих країнах під час хвилеподібних криз у 80-і роки. Різке погіршення кон'юнктури пояснювалося рядом причин, які в сукупності свідчили про початок переходу від індустріальної до постіндустріальної економіки.

11. Особливістю другої половини XX ст. було швидке поширення інтеграційних процесів, яке найбільше охоплювало економічне життя. Перехід до інтеграційного етапу світогосподарських зв'язків здійснювався у кілька стадій міжнародної економічної співпраці, які були зумовлені кількісними та якісними показниками їхнього розвитку.

Загалом розрізняють п'ять послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів:

1) зона вільної торгівлі;

2) митний союз;

3) єдиний, або спільний ринок;

4) економічний союз;

5) економічний та валютний союз, чи повний економічний союз.

В Європі інтеграційні процеси розпочалися у 50-х рр. XX ст. створенням у Парижі Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), що відбулося у 1951 р. Наступним кроком в інтеграційному процесі було підписання Римського договору (1957 р.) про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), до якого ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург. Договір передбачав створення «спільного ринку», ліквідацію митних бар'єрів, проведення єдиної торговельної політики. У 1958 р. були створені Комісія, "Рада Міністрів і Європарламент як найвищі відповідно виконавчий, консультативний і законодавчий органи.

Наступним етапом у розвитку ЄЕС було запровадження з 1 липня 1968 р. єдиного тарифу на ввезення товарів з третіх країн.

З 1 січня 1993 р. функціонує єдиний внутрішній ринок Співтовариства, а також відмінені решта обмежень щодо руху товарів, послуг, капіталів та людей і введені єдині стандарти на більшість видів продукції. П'ятий етап інтеграційних процесів у Європі був реалізований у листопаді 1993 р. коли набрав чинності Маастрихський договір, відповідно до якого ЄЕС поступово трансформувався у валютний, економічний і політичний Європейський Союз.