DF_11 / Сазонець І.Л. та ін. Управління місцевими фінансами

Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів стосовно соціального захисту населення.

Головна мета створення бюджету розвиту – фінансування програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов’язаних із розширеним відтворенням. Поточний бюджет покриває щоденні витрати на надання послуг, у той час як бюджет розвитку фінансує нерутинні витрати на розвиток інфраструктури, громадські споруди, обладнання та викуп земельних ділянок.

Поділ місцевих бюджетів на поточний бюджет і бюджет розвитку визначає порядок фінансування за умов наявності дефіциту бюджету у зв'язку з недовиконанням доходів бюджету. У такому випадку насамперед фінансуються видатки, що включені в поточний бюджет.

Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

-кошти від відчуження майна, що перебуває в комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

-надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є власностю відповідної територіальної громади;

-кошти від повернення позик, що надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності Бюджетним кодексом України, та відсотки, сплачені за користування ними;

-кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

-запозичення, здійснені в порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України;

-субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

-До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

-погашення основної суми боргу щодо Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування;

-капітальні вкладення;

-внески органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.

111

Бюджет Автономної Республіки Крим і міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно в частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень. Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських і селищних бюджетів із дефіцитом не допускається.

Для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради можуть отримувати короткотермінові позички у фінансовокредитних установах на термін до трьох місяців, але в межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання таких позичок визначається Міністерством фінансів України. Надання позичок з одного бюджету іншому - забороняється.

Запозичення до місцевих бюджетів здійснюються на визначену мету і підлягають обов'язковому поверненню. Запозичення до відповідних бюджетів можуть бути здійснені лише до бюджету розвитку. Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями стосовно запозичень до місцевих бюджетів. Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 відсотків видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів щодо його обслуговування, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років.

4.2. Дохідна частина місцевих бюджетів

Однією з найбільш важливих передумов демократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування.

Фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів.

112

Як економічна категорія, доходи місцевих бюджетів відображають відносини з приводу формування і використання фінансових ресурсів на регіональному рівні, призначених для реалізації функцій місцевих органів влади.

Особливості формування доходів місцевих бюджетів полягають у розмежуванні повноважень між центральними і місцевими органами влади. Згідно з чинним законодавством сфери діяльності і завдання органів місцевого самоврядування поділяються на власні і делеговані. З метою виконання власних повноважень органи місцевого самоврядування самостійно визначають мінімальний обсяг фінансових ресурсів.

Між ланками бюджетної системи різних рівнів, доходи розподіляються відповідно до загальнодержавних законів, а всередині ланки – відповідно до рішень місцевих органів влади.

Доходи місцевих бюджетів мають відповідну законодавчу базу – Конституція України, Бюджетний кодекс, Закони України “Про податкову систему України”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та інші нормативні акти.

Доходи бюджету формуються за рахунок податкових надходжень, неподаткових надходжень, доходів від операцій із капіталом та трансфертів.

Податковими надходженнями визначаються, загальнодержавні і місцеві податки, що передбачені податковими законами України, збори та інші обов’язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визначаються:

–доходи від власності та підприємницької діяльності;

–адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

–надходження від штрафів та фінансових санкцій;

–інші неподаткові надходження.

Трансферти – це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Перелік доходів, що закріплюються за місцевими бюджетами, визначено у статтях 64, 66, 68, 69 Бюджетного кодексу України за видами бюджетів та видами податків і зборів, що зараховуються до цих бюджетів.

Згідно з положеннями Бюджетного кодексу, дохідна частина місцевих бюджетів складається з доходів, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, та доходів, що не враховуються. У Бюджетному кодексі вводиться поняття “кошика доходів місцевого самоврядування” для бюджетів територіальних громад (сіл, селищ, міст та їх об’єднань).

113

до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25% від загального обсягу податку на доходи фізичних осіб, що справляється на цій території;

2)державне мито в частині, яке належить відповідним бюджетам;

3)плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

4)плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5)плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати на придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6)надходження адміністративних штрафів, які накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7)єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, що враховуються під час визначення обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1)25% податку на доходи фізичних осіб, що справляється на відповідній території;

2)25% плати за землю, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;

3)плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності й сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1)50% податку на доходи фізичних осіб, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань;

2)15% плати за землю, яка сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

3)плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності й сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

115

4)плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, яка справляється районними державними адміністраціями;

5)надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

У таблиці 4.1 наведено частки зарахування до місцевих бюджетів надходжень від податку на доходи фізичних осіб та плати за землю, які встановлені Бюджетним кодексом на постійній основі.

Таблиця 4.1

Нормативи зарахування прибуткового податку з громадян та плати за землю за видами місцевих бюджетів

Доходами, що не враховуються під час визначення обсягів міжбюджетних трансфертів, вважаються такі, які повністю залишаються в розпорядженні відповідного бюджету та не враховуються в розрахунках обсягів дотації вирівнювання або обсягів вилучення. Ці доходи призначено для забезпечення видатків, які в межах чинного законодавства повністю передані на розгляд місцевих органів влади. Склад доходів так званого “другого кошика” визначено статтею 69 Бюджетного кодексу.

До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються за умови визначення обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1)місцеві податки і збори, які зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

2)100% плати за землю - для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75% плати за землю - для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60% плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

116

3)податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4)надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

5)податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6)надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, які є власністю відповідної територіальної громади;

7)плата за забруднення навколишнього природного середовища в частині, що зараховується до відповідного бюджету;

8)кошти за рахунок відчуження майна, яке знаходиться в комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває в комунальній власності;

9)фіксований сільськогосподарський податок в частині, яка зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

10)плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться в комунальній власності;

11)надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

12)плата за гарантії, надані з дотриманням умов, визначених статтею 17 Бюджетного кодексу;

13)ґранти та дарунки у вартісному обрахунку;

14)власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;

15)податок на прибуток підприємств комунальної власності;

16)платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

17)інші надходження, передбачені законом.

Самостійною статтею доходів місцевих бюджетів є міжбюджетні трансферти - дотації, субвенції та субсидії.

Дотація вирівнювання – це певна сума грошових коштів, яка надається на безповоротній основі з одного бюджету іншому на покриття дефіциту відповідного бюджету.

Субвенція – цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який її надав, передбачає дольову участь у фінансуванні певних заходів та програм кількох бюджетів.

Субсидія – це сума грошових коштів, яка виділяється з одного бюджету іншому, має цільове призначення, підлягає поверненню на випадок порушення цільового призначення. Не пов’язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, що її отримав.

Обсяг міжбюджетних трансфертів затверджується Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет на відповідний рік.

117

4.3. Види місцевих податків і зборів в Україні

Конституція України закріпила право введення податків за Верховною Радою, але в статтею 143 Конституції передбачає, що правом встановлення місцевих податків і зборів згідно з законом наділені територіальні громади села, селища та міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. У розвиток конституційних положень статтею 69 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що органи місцевого самоврядування відповідно до закону можуть встановлювати місцеві податки і збори, що зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Таким чином, органи місцевого самоврядування мають право самостійно приймати рішення про введення місцевих податків, але відповідно до закону.

В Україні безпосередньо це питання регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. “Про місцеві податки і збори” із подальшими змінами і доповненнями, а також Законом України від 18 лютого 1997 р. “Про систему оподаткування”.

Відповідно до чинного законодавства в Україні існують такі місцеві податки і збори:

1)збір за парковку автомобілів;

2)ринковий збір;

3)збір за видачу ордера на квартиру;

4)збір з власників собак;

5)курортний збір;

6)збір за участь у бігах на іподромі;

7)збір за виграш на бігах;

8)збір із осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9)податок з реклами;

10)збір за право використання місцевої символіки;

11)збір за право проведення кіно- і телезйомок;

12)збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей;

13)комунальний податок;

14)збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі;

15)податок з продажу імпортних товарів.

Збір за парковку автотранспорту. Платники – юридичні та фізичні особи, що паркують автомобілі в спеціально відведених або обладнаних місцях. Об’єкт обкладання – одна година парковки автотранспорту. Оплачує водій на місці парковки. Ставка

118

(граничний розмір) – 3% неоподатковуваного мінімуму (у спеціально обладнаних місцях) і 1% (у віддалених місцях). Облік платників визначають органи місцевого самоврядування. Джерело оплати – собівартість продукції (робіт, послуг) або особисті кошти.

Ринковий збір. Платники – юридичні та фізичні особи, що реалізують сільськогосподарську продукцію та промислову продукцію. Об’єкт обкладання – торговельне місце (на ринках, у павільйонах, на майданчиках, із автомашин, повозок). Ставка податку для фізичних осіб – 20% неоподатковуваного мінімуму, для юридичних осіб – 3% неоподатковувані мінімуми. І в першому,

ів другому випадку за наданою схемою нараховуються

обов’язкові відрахування за кожний день торгівлі. Облік платників здійснює адміністрація ринку. Термін сплати – до початку реалізації продукції, а термін перерахування збору до бюджету визначається рішенням місцевого органу самоврядування. Джерело сплати – собівартість продукції або особисті кошти.

Збір за видачу ордера на квартиру. Платник – одержувач ордера. Об’єкт обкладання – послуги, пов’язані з видачею ордера. Ставка – 30% неоподатковуваного мінімуму. Облік платників здійснюється органами обліку і розподілу житла. Збір сплачується до бюджету через установи банків до одержання ордера. Джерело сплати – особисті кошти одержувача ордера.

Збір з власників собак. Платники – громадяни, власники собак, які мешкають у будинках державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах. Об’єкт обкладання – за кожну собаку, окрім службових (щороку). Ставка (граничний розмір) – 10% неоподатковуваного мінімуму на момент нарахування збору. Облік платників визначають місцеві органи самоврядування, що влаштовують відрахування для компенсації витрат з проведення обліку платників. Джерело сплати – особисті кошти платників.

Курортний збір. Платники – громадяни, які перебувають у курортній місцевості. Об’єкт обкладання – проживання у межах курортної місцевості. Ставка – не більше 10% неоподатковуваного мінімуму. Облік платників здійснюють адміністрації готелю, квартирно-посередницькі організації, органи внутрішніх справ, що контролюють додержання паспортного режиму. Утримується під час реєстрації не пізніше 3-добового терміну з дня прибуття чи на момент поселення у приватному житлі громадян. Джерело оплати – особисті кошти платників. Цей вид збирання передбачає широкий перелік пільг.

Збір за участь у бігах на іподромі. Платники – юридичні та фізичні особи, що виставляють своїх коней на іподромі в

119

змаганнях комерційного характеру. Об’єкт обкладання – за кожного коня, виставленого на змаганнях комерційного характеру. Гранична ставка збору – три неоподатковувані мінімуми. Облік платників здійснюється адміністрацією іподромів. Утримується з платників до початку змагань, механізм перерахування до бюджету визначається місцевими органами самоврядування. Сплачується за рахунок доходу (прибутку), що залишається в розпорядженні платників: юридичні особи сплачують збір шляхом перерахування до доходів бюджету відповідного рівня; фізичні особи вносять його в касу іподрому під час оформлення заяви на участь коней у бігах.

Збір за виграш на бігах. Платники – особи, які виграли на тоталізаторі під час гри на іподромі. Об’єкт обкладання – сума виграшу. Гранична ставка – не більше 6% від суми виграшу. Облік платників здійснює адміністрація іподромів, що утримує збір під час видачі виграшів. Терміни перерахування до бюджету визначаються місцевими органами самоврядування. Джерело сплати – особисті кошти громадян.

Збір із осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі. Платники – особи, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі. Об’єкт обкладання – плата за участь у грі на тоталізаторі у формі відсоткової надбавки до плати за участь у грі. Гранична ставка не повинна перевищувати 5% від суми цієї надбавки. Облік платників здійснюється адміністрацією іподромів. Збір утримується під час придбання білетів на участь у грі та відповідно до термінів, затверджених місцевими органами самоврядування, перераховується до бюджету. Виплачується за рахунок особистих коштів громадян.

Податок з реклами. Платники – юридичні та фізичні особи, які рекламують свою продукцію чи діяльність. Об’єкт обкладання – вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Гранична ставка – 0,1% вартості послуг за одноразову рекламу і 0,5% – за розміщення реклами на тривалий термін. Облік платників проводять органи, на які покладено функції розміщення реклами. Виплачується під час оплати послуг. Джерело сплати – за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг) або за рахунок особистих коштів.

Збір за право на використання місцевої символіки. Платники

– юридичні та фізичні особи, що використовують місцеву символіку з комерційною метою. Об’єкт обкладання – вартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг із використанням місцевої символіки. Ставка – 0,1% із юридичних осіб і 5 неоподатковуваних мінімумів із громадян. Облік платників здійснюють органи місцевого самоврядування, що видають дозвіл

120