Metodichki_3_kurs / Фінанси Ден. (ІІІ частина) Фін. 2011

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Перше питання вимагає розгляду основ організації фінансів. Це свідчить, що матеріальною базою фінансів підприємств є виробництво, тобто у процесі виробництва продукції, її продажу формуються відповідні доходи підприємств, фонди грошових коштів. Фінанси підприємств і виробництво взаємопов'язані і впливають один на одного. Що стабільніше економіка підприємств, то стійкіше їх фінансове становище. Іншими словами, стійкість фінансового становища підприємств забезпечується зростанням виробництва і підвищенням його ефективності.

Друге питання необхідно розкрити, починаючи із з’ясування того факту, що фінансові ресурси являються матеріальним змістом фінансів підприємств є фонди грошових коштів, які створюються на підприємствах у процесі розподілу їх доходів і накопичень.

Фінанси підприємств слід відрізняти від грошей, грошових коштів, фінансових ресурсів. Гроші, грошові кошти, фінансові ресурси — це специфічні, самостійні економічні категорії, які можна змінювати кількісно (збільшувати, зменшувати). Фінанси ж підприємств — це грошові відносини, які функціонують на основі грошей, їх не можна змінювати кількісно.

Призначення фінансів підприємств — забезпечувати фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва суб'єктів господарювання, розширювати їх виробничі фонди (основні й оборотні), активно впливати на підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення накопичень і підвищення ефективності виробництва.

До основних принципів організації фінансів належать такі:

–демократичний централізм;

–плановість;

–господарський (комерційний) розрахунок;

–самофінансування.

Демократичний централізм у галузі фінансів виявляється в централізації державою частини доходів підприємств у централізовані фонди (державний бюджет) шляхом стягнення різних податків і платежів, які встановлюються державою, а розраховуються і сплачуються безпосередньо платниками під контролем держави; у проведенні єдиної політики оподаткування, фінансування, кредитування і розрахунків, з одного боку, і в господарській самостійності здійснення підприємствами виробничо-фінансової діяльності, розподілу і використання отримуваних доходів і накопичень — з іншого.

Плановість у галузі фінансів виявляється в розробці на основі виробничих показників фінансових планів з визначенням у них

фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для виконання планів економічного і соціального розвитку підприємств.

Господарський (комерційний) розрахунок — основний метод господарювання підприємств, який базується на порівнянні витрат з результатами діяльності, що передбачає відшкодування витрат за рахунок власних доходів, а також забезпечення рентабельності виробництва.

Господарський (комерційний) розрахунок на підприємствах упроваджується шляхом реалізації його принципів:

–господарсько-оперативної самостійності;

–самоокупності;

–матеріального зацікавлення і матеріальної відповідальності;

–контролю гривнею за результатами діяльності. Найважливішим принципом госпрозрахунку є самоокупність.

Він передбачає покриття витрат підприємства власними доходами і отримання накопичень, необхідних для сплати відповідних податків у бюджет, вирішення соціальних питань і матеріального стимулювання працівників підприємства за результатами їхньої праці. Мінімальний рівень рентабельності, який забезпечує підприємствам отримання накопичень (прибутку), необхідних для їх роботи на принципі самоокупності, за розрахунками економістів, має становити 8-15 % собівартості проданої продукції, наданих послуг. Це означає, що на кожні 100 грн. витрат підприємство має отримати 815 грн. прибутку.

Важливим принципом організації фінансів підприємств є також самофінансування, яке виявляється в забезпеченні розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників і вирішенні соціальних питань підприємств за рахунок власних фінансових ресурсів (прибутку, амортизаційних відрахувань тощо). При самофінансуванні не лише відшкодовуються витрати на виробництво і продаж продукції, вносяться платежі до бюджету, вирішуються питання соціального розвитку підприємства і матеріального стимулювання працівників, як при самоокупності, а й фінансуються капітальні вкладення, приріст власних оборотних активів та інші витрати з розширення виробництва за рахунок власних фінансових ресурсів. Водночас самофінансування не виключає (в разі нестачі власних фінансових ресурсів на фінансування розширення виробництва) залучення довгострокових кредитів банку на основі поворотності й платності. Фінансування ж з бюджету цих підприємств на розширення виробництва не практикується. Для функціонування на умовах самофінансування підприємства, за розрахунками економістів, мають забезпечувати рівень прибутковості, який відповідає рентабельності 30-35 % собівартості реалізованої продукції, наданих послуг. Такий рівень рентабельності - величина відносна і залежить

від віку й ступеня зносу основних фондів підприємства, що

підлягають заміні. Зі збільшенням обсягів заміщуваних основних фондів і їх розширенням підприємствам необхідно збільшувати обсяги накопичень (прибутку) як основного джерела фінансових ресурсів для їх фінансування, що спричинюється, як правило, до підвищення рівня рентабельності, і навпаки.

У навчальній літературі та підручниках з економіки і фінансів при розкритті сутності фінансів підприємств взагалі не наводяться принципи їх організації або розглядаються інші. Наприклад, у навчальному посібнику за редакцією Є. І. Бородіної наводяться такі принципи організації фінансів підприємств:

–самостійність у сфері фінансової діяльності;

–зацікавленість у підсумках фінансово-господарської діяльності;

–відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності;

–контроль за фінансово-господарською діяльністю;

–самофінансування.

На наш погляд, перші чотири принципи - це принципи реалізації госпрозрахунку, а не організації фінансів підприємств. Проте у згаданому посібнику госпрозрахунок не виокремлюється як принцип організації фінансів підприємств, як і принципи демократичного централізму і плановості. Нами виокремлено ці принципи і розкрито їх зміст у сучасних умовах господарювання підприємств.

Для здійснення господарської діяльності, виготовлення продукції, отримання доходів і накопичень підприємства використовують різні види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також кошти. При цьому матеріальні ресурси є основою виробничого процесу. Вони формуються, як правило, за рахунок різних джерел: власних, позичених та залучених.

При цьому власні джерела фінансування підприємства формуються за рахунок власного капіталу, тобто частини капіталу в активах підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань.

Позичені джерела фінансування підприємства формуються в основному за рахунок довгота короткострокових кредитів банку.

Залучені джерела фінансування підприємства формуються за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості.

Усі перелічені джерела беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і у здійсненні його виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку.

Отже, фінансові ресурси підприємств — це їх власний, позичений та залучений грошовий капітал, який вони використовують для формування власних активів і здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку.

Таким чином, фінансові ресурси підприємств — це не грошові кошти підприємств, як це стверджують деякі економісти, а джерела підприємств, спрямовані на формування активів.

При розкритті шостого питання необхідно визначити, що джерела формування активів підприємства відображаються у пасиві балансу, а засоби, у тому числі й грошові кошти, — у активі балансу.

Зв'язок між фінансовими ресурсами і грошовими коштами виявляється у тому, що грошові кошти є матеріальним вираженням фінансових ресурсів.

Сума джерел формування активів підприємства, зафіксована у пасиві балансу, є капіталом підприємства.

Власний, позичений та залучений капітал, з одного боку, формує фінансові ресурси підприємства і бере участь у фінансуванні його активів, з іншого боку, становить зобов'язання перед конкретними власниками — державою, юридичними та фізичними особами.

Зобов'язання — це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок подій, що сталися, і погашення якої, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що визначаються як економічні вигоди.

Зобов'язання бувають довгострокові та поточні. Довгостроковими є зобов'язання, які мають бути погашені підприємством після операційного циклу або через 12 місяців з дня їх виникнення (довгострокові позики банків, відстрочені податкові зобов'язання, довгострокові векселі видані, довгострокові зобов'язання з оренди та ін.).

Поточними називаються зобов'язання, які необхідно погасити протягом операційного циклу підприємств або протягом 12 місяців з дня їх виникнення (короткострокові кредити банків, усі види кредиторської заборгованості та ін.).

Фінансові ресурси формуються у процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності. Це виявляється насамперед у формуванні статутного капіталу при створенні підприємств, а у процесі їх діяльності — у формуванні відповідних джерел грошових коштів.

Джерела формування фінансових ресурсів різноманітні. Вони залежать від форми власності, на основі якої створюється підприємство. Так, при створенні державних підприємств фінансові ресурси формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів вищих органів управління, інших аналогічних підприємств під час їх реорганізації тощо. При створенні колективних підприємств вони формуються за рахунок пайових (часткових) внесків засновників, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб тощо. Усі ці внески

(кошти) є статутним (первинним) капіталом і акумулюються у статутному фонді створеного підприємства.

Таким чином, статутний капітал — це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, яка є внеском власників у капітал підприємства.

Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його коштів формуються основні фонди і оборотні активи підприємства. Отже, власний капітал — це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення терміну повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку.

До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів) крім статутного (пайового) включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін.

Додатковий вкладений капітал відображає суму перевищення вартості реалізації випущених акціонерним товариством акцій над їх номінальною вартістю.

Інший додатковий капітал включає суму дооцінки позаоборотних активів, вартість активів, отриманих підприємством безоплатно від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів.

Нерозподілений прибуток — це сума прибутку, що залишився на підприємстві та реінвестований у його господарську діяльність, а цільове фінансування — це сума цільових надходжень, отриманих з бюджету.

Крім власного капіталу фінансові ресурси підприємства формуються також за рахунок залучених і позикових коштів.

До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари (роботи, послуги), а також всі види поточних зобов'язань підприємства за розрахунками:

–суму авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунок подальших поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;

–суму заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюджету, включаючи податки, утримувані з доходів працівників;

–заборгованість за внесками в позабюджетні фонди, фонд соціального страхування, до Пенсійного фонду, зі страхування майна підприємства та індивідуального страхування його працівників;

–заборгованість підприємства з виплати дивідендів його засновникам;

– суму векселів, які видало підприємство постачальникам, підрядникам у рахунок забезпечення поставок продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.

До складу позикових фінансових ресурсів входять довго- і короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінансові зобов'язання, пов'язані із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки, та ін.

Усі види фінансових ресурсів відображаються у відповідних розділах пасиву балансу підприємства.

Склад і обсяги фінансових ресурсів залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва.

При цьому обсяг фінансових ресурсів тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективністю діяльності підприємства. Зі збільшенням обсягу виробництва і підвищенням ефективності діяльності підприємства збільшується обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки.

Достатній обсяг фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають стійкий фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. У цьому зв'язку найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найбільш ефективне їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства загалом.

Питання для обговорення

1.Охарактеризуйте показники фінансового стану підприємства.

2.Особливості формування фінансів приватних підприємств.

3.Особливості формування фінансів акціонерних товариств.

4.Особливості формування фінансів товариств з обмеженою відповідальністю.

Тестові завдання

1. Які з грошових відносин складають зміст фінансів підприємств…

а) грошові відносини з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів підприємств і населення для фінансування державних видатків; б) грошові відносини з приводу розподілу валового внутрішнього

продукту і створення грошових фондів для держави; в) грошові відносини, які виражають формування, розподіл і

використання грошових доходів і фондів суб’єктів господарювання у відтворювальному процесі; г) грошові відносини між суб’єктами господарювання і банківською системою.

2.Що не можна віднести до суб’єктів фінансових відносин…

а) підприємства та організації; б) грошові фонди; в) банківські установи; г) страхові компанії.

3.Як називають витрати підприємства на виробництво продукції, виражені в грошовій формі…

а) ціна виробництва; б) вартість виробництва;

в) виробнича собівартість; г) витратна вартість.

4.Суб’єкти якого добровільного об’єднання підприємств та організацій втрачають юридичну та господарську самостійність…

а) асоціації; б) концерну; в) консорціуму; г) спілки.

5.Який напрям підприємницької діяльності підприємства найбільш важливий….

а) фінансовий; б) виробничий; в) комерційний;

г) важливі всі напрями.

Ключові терміни і поняття

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1.Статутний капітал підприємства.

2.Формування та використання прибутку підприємства.

Бібліографічний список до семінарського заняття

[10, 15, 16, 18, 19; 20, 21, 24, 39, 41]

Семінарське заняття № 4

Тема 14. Фінансовий менеджмент

Мета поглибити, систематизувати та узагальнити знання заняття: студентів про організацію та роль фінансового

менеджменту в управлінні підприємством.

План заняття

1.Сутність фінансового менеджменту.

2.Мета та функції фінансового менеджменту.

3.Система забезпечення фінансового менеджменту.

4.Вартість грошей у часі.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

При розкриті першого питання, необхідно звернути увагу, що основний зміст фінансового менеджменту полягає в управлінні формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів суб'єктів господарювання та оптимізації обороту їх грошових коштів. Матеріальною основою фінансового менеджменту є грошовий оборот підприємства, який спричинює зміну форм вартості і супроводжується потоками платежів і розрахунків.

Ефективно управляти грошовим оборотом означає: передбачати його можливий стан на близьку і далеку перспектива;уміти визначати обсяги та інтенсивність надходження і витрат грошових коштів як в поточному, так і в довгостроковому періодах.

У широкому розумінні фінансовий менеджмент — це стратегія і тактика фінансового забезпечення підприємницької діяльності, що дає змогу ефективно управляти рухом грошових коштів і знаходити оптимальні фінансові рішення.

Поняття «фінансовий менеджмент» можна одночасно розглядати в трьох аспектах: як систему раціонального управління фінансами підприємства;як орган управління фінансами підприємства;як форму підприємницької діяльності.

Друге питання містить зміст політики управління окремими аспектами фінансової діяльності підприємства, що значною мірою залежить від обраних пріоритетних цілей і завдань фінансового менеджменту. Залежно від конкретних умов господарювання, місії та стратегічних цілей діяльності підприємства, стадії його життєвого циклу, кваліфікаційного рівня фінансових менеджерів, прийнятої етики ведення бізнесу, допустимого рівня ризику в процесі управління фінансами можуть вирішуватися такі завдання: виживання в умовах конкурентної боротьби;уникнення банкрутства та фінансових

потрясінь; нарощування капіталу та оптимізація його структури; забезпечення постійних темпів зростання обсягів виробництва і реалізації продукції; лідерство у боротьбі з конкурентами;пошук фінансових ресурсів для галузевої та регіональної диверсифікації господарської діяльності; максимізація чистого прибутку; забезпечення рентабельності діяльності;мінімізація витрат та ризиків і т. ін.

Єдиного погляду на пріоритетність цілей фінансового менеджменту в економічній літературі немає. Враховуючи, що управління фінансами будь-якого суб'єкта господарювання здійснюється в інтересах його власників, основну мету фінансового менеджменту логічно розглядати через призму максимізації фінансового благополуччя власників капіталу підприємства, що забезпечується шляхом постійного підвищення ринкової вартості підприємства і його акцій.

Більш детально сутність фінансового менеджменту розкривається через систему його основних завдань, які передбачають: Забезпечення фінансової стійкості підприємства в процесі його розвитку. Це завдання реалізується шляхом формування ефективної політики фінансування господарської та інвестиційної діяльності підприємства, оптимізації фінансової структури його капіталу.

Оптимізація грошового обігу і підтримка постійної платоспроможності підприємства. Це завдання вирішується шляхом ефективного управління грошовими потоками підприємства в процесі кругообігу його грошових коштів, підтримки ліквідності його обігових коштів на рівні, що забезпечує постійну платоспроможність.

Забезпечення максимізації чистого прибутку шляхом ефективного управління активами підприємства, оптимізації їх розміру і складу, ефективної податкової, амортизаційної та дивідендної політики.

Забезпечення мінімізації фінансових ризиків за рахунок зменшення рівня їх концентрації, використання методів уникнення та нейтралізації негативних наслідків фінансово-господарської діяльності, формування страхових фондів, передачі ризиків страховим компаніям.

Не завжди вдається реалізувати всі перелічені цілі в повному обсязі. Так, максимізація прибутку підприємства будь-якою ціною суперечить таким цілям фінансового менеджменту, як мінімізація ризику та забезпечення фінансової стійкості суб'єкта господарювання.

Основне завдання фінансового менеджера полягає у збалансуванні всієї системи цілей, погодженні пріоритетної на певний момент мети з іншими цілями фінансового менеджменту.

При підготовці другого питання студенти повинні з’ясувати, що реалізація перелічених цілей і завдань управління фінансами здійснюється через відповідний механізм фінансового менеджменту.

Під фінансовими інструментами розуміють будь-яку договірну угоду, згідно з якою відбувається збільшення активів одного суб'єкта господарювання і фінансових зобов'язань іншого контрагента. До таких фінансових інструментів відносять: грошові кошти, кредитні інструменти, способи участі у статутному капіталі тощо.

Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. їхня дія виявляється в утворенні й використанні грошових фондів. У практиці фінансового менеджменту широко застосовуються такі фінансові методи, як планування, прогнозування, кредитування, самофінансування, оподаткування, фондоутворення, оренда, лізинг, факторинг, система розрахунків, інвестування тощо.

Фінансові важелі — це прийом дії фінансового методу. До таких важелів відповідно належать: собівартість, ціна, дохід, прибуток, види кредитів, процентні ставки, фінансові санкції, ставки податків, вклади, пайові внески, відрахування у фонди, орендна плата, лізингові й факторингові платежі, форми розрахунків, інвестиційний дохід, дисконт, рівень дивідендних виплат тощо.

Функції фінансового менеджменту класифікуються залежно від його об'єкта і суб'єкта.

Відтворювальна функція фінансового менеджменту полягає у забезпеченні збалансування матеріальних і фінансових ресурсів на всіх стадіях кругообігу капіталу в процесі простого і розширеного відтворення. На перший план виступає накопичення капіталу для вирішення довгострокових інвестиційних проблем. Тобто реалізація цієї функції фінансового менеджменту дає змогу знайти оптимальну пропорцію між авансованими грошовими коштами, які відшкодовуються протягом одного кругообігу, й інвестиційними грошовими коштами, які надовго вибувають з обігу і повертаються частинами.

Розподільча функція фінансового менеджменту полягає у формуванні й використанні грошових фондів, підтриманні ефективної структури капіталу підприємств. Фінансовий менеджер визначає політику щодо розподілу прибутку, від якої залежить загальний концептуальний підхід до розвитку фінансового менеджменту на підприємстві. Результатом розподільчих процесів є створення фондів грошових коштів (фонду відшкодування, фонду споживання, фонду нагромадження), які забезпечують фінансування прийнятих до реалізації програм, підтримку оптимальної структури капіталу, зведення до мінімуму ризику банкрутства.