Metodichki_3_kurs / Фінанси Ден. (ІІІ частина) Фін. 2011

що у країнах із розвиненою економікою заощадження домогосподарств є важливим ресурсом для здійснення кредитних та інвестиційних операцій у банківській діяльності, в той час як у вітчизняних комерційних банках кошти населення є другорядним джерелом грошових ресурсів після коштів юридичних осіб.

Слід зазначити, що заощадження домогосподарств можуть бути мотивовані і немотивовані. До основних мотивів здійснення заощаджень належать: необхідність придбання дорогих товарів; можливі непередбачувані витрати; передбачувані витрати майбутніх періодів; звичка заощаджувати кошти; заощадження з метою отримання прибутку. Немотивовані заощадження домогосподарств є наслідком перевищення платоспроможності його членів над рівнем потреб. Це можливо у випадках, коли: рівень доходів досить великий і домогосподарство має змогу задовольнити нинішні потреби; рівень пропозиції та якість пропонованих товарів або послуг не може задовольнити попит споживачів; держава реалізує ефективну політику, спрямовану на підвищення рівня заощаджень домогосподарств.

Вивчення другого питання слід починати з визначення того, що на відміну від західних вчених, які в епіцентрі знань про фінанси насамперед вбачають не просто грошові потоки, доходи чи витрати, а й людину як суб’єкта прийняття фінансових рішень та носія індивідуальних і суспільних інтересів, для вітчизняної фінансової науки характерна певна фрагментарність у розумінні ролі окремої особи як важливого суб’єкта фінансових відносин.

Вскладі особистих фінансів доцільно виділяти грошові відносини, пов’язані з виробничою діяльністю як однією з форм підприємництва, і відносини, пов’язані з відтворенням самої людини як суб’єкта соціально-економічних відносин.

Вході реалізації фінансових відносин відбувається перерозподіл власності між фізичними особами, їх взаємодія з іншими суб’єктами фінансових відносин (бюджетом, страховими компаніями, пенсійним фондом тощо), інвестиційна діяльність, а також перерозподіл коштів, спрямованих на особисті потреби.

Питання для самоконтролю

1.Які існують види заощаджень домогосподарств?

2.Які заощадження вважаються організованими?

3.У чому полягає різниця між мотивованими та немотивованими заощадженнями?

4.Якими законодавчими актами регулюється процес заощадження доходів домогосподарств в Україні?

Бібліографічний список до теми

[10, 15, 16, 18; 19, 20, 41]

Тема 13. Фінанси суб’єктів господарювання

Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення, систематизація знань про фінанси суб’єктів господарювання.

План вивчення теми

1.Сфери фінансових відносин суб’єктів господарювання.

2.Фінансові ресурси підприємств.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вивчаючи перше питання, передусім важливо визначити, що при функціонуванні фінансів господарюючих суб'єктів встановлюються відповідні економічні відносини та взаємозв'язки. Фінансові відносини виражають суть фінансів як відносин, що обслуговують рух вартості валового внутрішнього продукту. Характеристика фінансових відносин на підприємстві пов'язана з виділенням їх об'єктів та суб'єктів.

Об'єктом фінансових відносин на підприємстві є вартість виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, які формують виручку, а в процесі розподілу - фонди споживання, відшкодування витрат і прибуток, що є необхідною умовою забезпечення безперервності виробництва. Окрім того, об'єктом фінансових відносин на підприємстві є всі грошові надходження та нагромадження, тобто фінансові ресурси підприємства.

Суб'єктами фінансових відносин підприємства виступають держава, саме підприємство, його робітники та службовці, власники та акціонери (учасники), інвестори, фінансово-кредитні установи, інші підприємства та інші контрагенти. При цьому всі фінансові відносини підприємства можна згрупувати на зовнішні та внутрішні.

Сфера зовнішніх фінансових відносин підприємства включає відносини:

–між підприємством і державою - з приводу перерозподілу власних фінансових ресурсів в рамках законодавства про оподаткування, соціального страхування, формування загальнодержавних цільових та позабюджетних фондів; з приводу використання наданих державних фондів грошових коштів, виконання державних інвестиційних програм тощо;

–між підприємством і його акціонерами - з приводу використання отриманого прибутку, нарахування та виплати дивідендів, реінвестування прибутку, напрямків вкладення капіталу тощо;

–між підприємством і його постачальниками та покупцями - з приводу виконання господарських договорів та зобов'язань, реалізації

продукції (робіт, послуг), отримання виручки, здійснення платіжних розрахунків тощо;

–між підприємством і фінансово-кредитними установами - з приводу обслуговування своїх платежів, отримання та повернення кредитів, сплати процентів за користування ними, депозитарної діяльності, страхових платежів та отримання страхових відшкодувань

уразі настання страхового випадку, інвестиційних вкладень і отримання доходів по ним тощо.

Система внутрішніх фінансових відносин підприємства включає наступні відносини:

–між підприємством і його засновниками (власниками)- з приводу формування Статутного капіталу, його використання, отримання частини прибутку на вкладений капітал, напрямків виробничого та іншого вкладення фінансових ресурсів підприємства тощо;

–між підприємством і його структурними підрозділами — з приводу розподілу фінансових ресурсів на фінансування формування необоротних і оборотних активів;

–усередині самого підприємства - з приводу розподілу прибутку, що залишається в його розпорядженні, напрямків його використання;

–між підприємством і його працівниками - з приводу формування фонду оплати праці, матеріального заохочення та стимулювання, використання частини фінансових ресурсів на виплату матеріальної допомоги, фінансування соціально-культурних заходів тощо.

В умовах ринку з'явились принципово нова група фінансових відносин:

–відносини, що пов'язані з банкрутством підприємства та призупиненням його поточних платежів;

–відносини, що виникають при злитті та поглинанні, а також розподілі самого підприємства.

Необхідно підкреслити, що фінансові відносини на підприємстві мають суперечливий характер. А саме, кожний їх суб'єкт прагне отримати якомога більше від розподілу фінансових ресурсів, що можливе тільки за рахунок інших суб'єктів. Для вирішення цього протиріччя необхідно збалансування інтересів суб'єктів фінансових відносин на базі збільшення доходів та оптимізації розподілу фінансових ресурсів, ефективного їх використання.

Вивчення другого питання слід починати з’ясування того факту, що для здійснення господарської діяльності, виготовлення продукції, отримання доходів і накопичень, підприємства використовують різні види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також кошти. При цьому матеріальні ресурси є основою виробничого процесу. Вони

формуються, як правило, за рахунок різних джерел: власних та позичених.

При цьому власні джерела фінансування підприємства формуються за рахунок власного капіталу, тобто частини капіталу в активах підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань.

Позичені джерела фінансування підприємства формуються в основному за рахунок довгота короткострокових кредитів банку та за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості.

Усі перелічені джерела беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і у здійсненні його виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку.

Отже, фінансові ресурси підприємств — це їх власний, позичений та залучений грошовий капітал, який вони використовують для формування власних активів і здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку.

Таким чином, фінансові ресурси підприємств — це не грошові кошти підприємств, як це стверджують деякі економісти, а джерела підприємств, спрямовані на формування активів.

Фінансові ресурси як джерела формування активів підприємства відображаються у пасиві балансу, а засоби, у тому числі й грошові кошти, — у активі балансу.

Зв'язок між фінансовими ресурсами і грошовими коштами виявляється у тому, що грошові кошти є матеріальним вираженням фінансових ресурсів.

Сума джерел формування активів підприємства, зафіксована у пасиві балансу, є капіталом підприємства.

Власний, позичений та залучений капітал, з одного боку, формує фінансові ресурси підприємства і бере участь у фінансуванні його активів, з іншого боку, становить зобов'язання перед конкретними власниками — державою, юридичними та фізичними особами.

Зобов'язання — це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок подій, що сталися, і погашення якої, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що визначаються як економічні вигоди.

Зобов'язання бувають довгострокові та поточні. Довгостроковими є зобов'язання, які мають бути погашені підприємством після операційного циклу або через 12 місяців з дня їх виникнення (довгострокові позики банків, відстрочені податкові зобов'язання, довгострокові векселі видані, довгострокові зобов'язання з оренди та ін.).

Поточними називаються зобов'язання, які необхідно погасити протягом операційного циклу підприємств або протягом 12 місяців з

дня їх виникнення (короткострокові кредити банків, усі види кредиторської заборгованості та ін.).

Фінансові ресурси формуються у процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарськофінансової діяльності. Це виявляється насамперед у формуванні статутного капіталу при створенні підприємств, а у процесі їх діяльності — у формуванні відповідних джерел грошових коштів.

Джерела формування фінансових ресурсів різноманітні. Вони залежать від форми власності, на основі якої створюється підприємство. Так, при створенні державних підприємств фінансові ресурси формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів вищих органів управління, інших аналогічних підприємств під час їх реорганізації тощо. При створенні колективних підприємств вони формуються за рахунок пайових (часткових) внесків засновників, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб тощо. Усі ці внески (кошти) є статутним (первинним) капіталом і акумулюються у статутному фонді створеного підприємства.

Питання для самоконтролю

1.Що таке фінансовий стан підприємства?

2.Особливості фінансових відносин на підприємствах різних форм власності й господарювання.

3.Особливості організації та функціонування фінансів суб’єктів господарювання різних форм власності та видів діяльності.

Бібліографічний список до теми

[10, 15, 16, 18; 19, 20, 21, 39, 41]

Тема 14. Фінансовий менеджмент

Мета: засвоїти, закріпити, поглибити знання про роль фінансового менеджменту в структурі управління діяльністю підприємства.

План вивчення теми

1.Механізм реалізації фінансового менеджменту.

2.Антикризове фінансове управління підприємством.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вивчаючи перше питання, у першу чергу слід визначити, що фінансовий менеджмент набуває практичного втілення завдяки фінансовій політиці підприємства.

Востанні роки проблемі визначення фінансової політики надається важливе значення, приділяється велика увага з боку держави та підприємств, присвячується значна кількість публікацій. Проте єдиної думки щодо теоретичного аспекту цього питання сьогодні не існує.

Слід відмітити, що в сучасних умовах поняття фінансової політики пов’язується не тільки зі сферою держави, а й з окремими галузями економіки, з підприємницькими структурами, з населенням,

взалежності від рівня задач, які вирішує фінансова політика.

Внайбільш загальному вигляді під фінансовою політикою розуміють спосіб організації і використання фінансових відносин. При цьому, фінансову політику розглядають на наступних рівнях: світовому; макроекономічному;мікроекономічному.

Сам процес реалізації фінансової політики на підприємстві відбувається в три етапи, серед яких: розробка науково обґрунтованих цілей функціонування та розвитку фінансів підприємств;побудова й використання відповідного фінансового механізму;здійснення практичних дій, направлених на досягнення розроблених цілей та поставленої мети.

Розробка науково обґрунтованих цілей функціонування та розвитку фінансів підприємств формується на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення виробництва і стану потреб підприємства і його власників. Перший етап полягає у визначенні мети, цілей та основних задач фінансової політики. Перший етап реалізації фінансової політики на підприємстві залежить від економічного стану держави, мети створення підприємства, організаційної форми та форми власності даного підприємства. Визначення основних напрямків використання фінансів полягає у розробці стратегії і тактики фінансової політики, виходячи з поставленої мети, враховуючи можливості зростання і зменшення фінансових ресурсів, а також зовнішніх і внутрішніх факторів.

Другий етап реалізації фінансової політики полягає у створенні відповідного, адекватного фінансового механізму. Даний етап залежить від використання елементів фінансового механізму, його форм і методів формування, організації фінансів підприємств, ринку цінних паперів, а також від створеного правового поля в державі та від поєднання директивного і регулюючого видів фінансового механізму. Фінансовий механізм – це найбільш динамічна частина фінансової політики, його зміни відбуваються з вирішенням різних тактичних задач, він відразу реагує на всі зміни, які відбуваються у суб’єктів фінансових відносин.

Здійснення практичних дій, які направлені на досягнення поставленої мети, означає побудову відповідної системи управління фінансами. Прямий вплив фінансової політики на економіку

починається саме на третьому етапі її реалізації. Цей етап

визначається змістом і процесами, що відбуваються на перших двох етапах реалізації фінансової політики. Даний етап передбачає спрямовану діяльність господарюючого суб’єкту фінансових відносин, що пов’язана з практичним застосуванням фінансового механізму. Така діяльність здійснюється спеціальними організаційними структурами – фінансово-економічним апаратом підприємства. Управління використовує ряд методів: прогнозування, планування, регулювання, контроль. Всі ці методи забезпечують реалізацію заходів фінансової політики.

Функціонування будь-якої системи управління фінансами здійснюється в рамках чинних законодавчих актів і нормативної бази.

У вітчизняній теорії та практиці питання стратегічного управління діяльністю підприємством до цього часу недостатньо розроблені. Частково це пояснюється тим, що функція стратегічного управління тривалий час належала державі. Крім того, дається взнаки недосконалість правового, законодавчого, економічного регулювання в державі, а також нестабільність законодавчої бази, відсутність практичного досвіду у фахівців.

Проте, в світовій практиці стратегічний менеджмент як наукова галузь і як напрям практичної діяльності існує та еволюціонує вже більше півсторіччя і в сучасних умовах ґрунтується на класичній схемі розвитку підприємства:

Така загальна модель стратегії підприємства та стратегії фінансового менеджменту актуалізована глобалізацією економіки, інтернаціоналізацією ринків. Стратегічне мислення вимагає не тільки підтримання цілісності підприємства та певної оптимальної структури капіталу, а вимагає ефективного поєднання категорій «продукт – ринок», «капітал – ринок».

Сьогодні ділова стратегія підприємств націлена на досягнення стратегічних конкурентних переваг. А виділення стратегічних напрямків у фінансовому менеджменті ґрунтується на перспективному баченні динаміки та потоків фінансових ресурсів, що забезпечують зростання капіталу та зростання підприємства в цілому. Отже, стратегію можна визначити як узагальнюючий план управління, який орієнтовано на досягнення основних цілей підприємства шляхом виявлення та реалізації довгострокових конкурентних переваг на даному ринку. Стратегічні цілі фінансового менеджменту можна ранжувати наступним чином: запобігання банкрутству та великим фінансовим втратам;зростання обсягів виробництва та реалізації за рахунок залучення нового ―дешевого капіталу‖, пошук нових напрямків його вкладання;підвищення рентабельності капіталу, його здатності до самозростання;максимізація ціни підприємства.

До тактичних задач фінансового менеджменту в сучасних умовах відносять забезпечення необхідними обсягами грошових

коштів, забезпечення рентабельності продаж та можливостей самозростання капіталу тощо.

Таким чином, фінансовий менеджмент реалізується в рамках фінансової політики підприємства, забезпечує його фінансовими ресурсами, здійснює контроль за дотриманням фінансової дисципліни. Умовно фінансову роботу на підприємстві можна згрупувати за такими напрямками: фінансове планування;оперативна фінансова робота;контрольно-аналітична робота.

Опрацьовуючи друге питання, студентам необхідно звернути увагу на умови та показник відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, що визначається чинним законодавством.

Банкрутство – визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як шляхом застосування ліквідаційної процедури.

Ліквідація підприємства у зв’язку з банкрутством представляє особливий інтерес для підприємців, бухгалтерів, аудиторів. Це пов’язано, передусім, з недосконалістю законодавства у цій сфері, що породжує на практиці безліч проблем.

Банкрутство завжди зачіпає інтереси дуже багатьох осіб: підприємств-кредиторів, які повинні встигнути заявити свої вимоги і претензії для того, щоб вони були враховані при погашенні боргів за рахунок майна банкрута;найманих працівників, з якими у першу чергу мають бути здійснені розрахунки, а також яким забезпечені певні гарантії при звільненні;підприємств, що можуть виступити в ролі санаторів і тому зацікавлені у створенні досконалого механізму банкрутства.

Банкрутство – складний процес, який може бути охарактеризований з різних боків: юридичного, управлінського, організаційного, фінансового, обліково-аналітичного тощо. Власне, процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку власних підприємств і найбільш важливих контрагентів та конкурентів.

Нерівномірний розвиток економіки і, тим більше, окремих її частин, зміна обсягів виробництва і збуту, значне падіння виробництва, що характеризується як кризова ситуація, слід розглядати не як збіг незадовільних ситуацій (хоча для окремого підприємства це буде саме так), а як деяку загальну закономірність, властиву ринковій економіці.

Кризові ситуації, що виникають в результаті відсутності відповідних профілактичних заходів, можуть призвести до надмірної розбалансованості економіки підприємства і нездатності продовження фінансового забезпечення виробничого процесу, що кваліфікується як банкрутство підприємства.

Запобігання цьому стану потребує застосування спеціальних процедур або припинення діяльності даного підприємства та його ліквідації, що, як свідчить світова практика, також не можна вважати випадковістю. Банкрутство значної частини фірм, особливо нових, зафіксовано в усіх країнах, де ведеться така статистика. Наприклад, англійські дослідники підкреслюють, що близько 70-80 % нових фірм припиняють свою діяльність в кінці другого року існування. З закономірностями ринкової економіки і пов’язаний характер життєвого циклу підприємства, який також характеризує виникнення кризових ситуацій і банкрутств. Для кожного підприємства існує межа зростання обсягів діяльності, причому одні й ті ж процеси можуть виступати і стимуляторами розвитку, і факторами, які стримують розвиток.

На фінансовий стан більшості підприємств негативно впливають наслідки загальноекономічного падіння, інфляція, а також зміни в сфері державного регулювання, що є характерним для нашої країни останнім часом.

Питання для самоконтролю

1.Планування та прогнозування грошових потоків підприємства.

2.Інформаційно-методологічне забезпечення управління прибутком.

3.Управління затратами підприємства.

Бібліографічний список до теми

[5, 9, 11, 16, 18; 19, 20, 21, 41]

Змістовий модуль 6.Фінансовий ринок та страхування

Тема 15. Фінансовий ринок

Мета: засвоїти, закріпити, поглибити та систематизувати знання про механізм функціонування фінансового ринку.

План вивчення теми

1.Класифікація фінансових ринків.

2.Формування інфраструктури фінансового ринку.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При розгляді першого питання перш за все слід показати, що фінансовий ринок такий же багатоликий і різноманітний, як і загальний ринок, але предмет купівлі-продажу, по суті, один — гроші, надані в користування в різних формах. Господарські об’єкти, що мають надлишок коштів, дають їх суб’єктам, які потребують коштів.

Існує кілька способів класифікації фінансових ринків залежно від того, з яких позицій розглядаються фінансові угоди.

За принципом оборотності фінансовий ринок поділяється на ринок боргових зобов’язань і ринок власності (debt and equity markets). На ринку боргових зобов’язань (наприклад, облігацій) гроші даються в борг на певний час. На ринку власності (наприклад, акцій) купують і продають право на одержання доходу від вкладених грошей. Покупець, який одержав право, стає співвласником організації (право сторони, що продала). Але завжди угода оформляється певним документом, який називають цінним папером.

За характером руху цінних паперів фінансовий ринок поділяється на первинний і вторинний. На первинному ринку продаються і купуються папери нових випусків, на вторинному — обертаються раніше випущені цінні папери. На первинному ринку цінні папери продаються, а на вторинному — перепродуються.

Вторинний ринок цінних паперів має особливо важливе значення для економіки. Він забезпечує вільне переливання фінансових коштів між господарськими суб’єктами. В активах кожної фірми, як правило, крім фізичного капіталу присутні цінні папери, раніше випущені іншими господарськими суб’єктами і придбані фірмою (корпорацією, концерном). Ці папери фактично становлять резервний капітал фірми. Якщо фірма потребує фінансових коштів, вона може продати частину своїх цінних паперів на вторинному ринку й одержати необхідні фінансові кошти. Якщо папери були продані за тією самою вартістю, що зазначена в активах, то за інших рівних умов капітал фірми не змінюється. Для збільшення фізичного капіталу фірма може здійснювати новий випуск власних цінних паперів.

У цілому перепродаж цінних паперів на вторинному ринку не змінює загального капіталу господарських об’єктів, тому що папери і фінансові кошти просто переходять від одного власника до іншого. Капітал — позиковий або власний — збільшується, коли фірми здійснюють нові випуски цінних паперів. Первинний ринок сприяє збільшенню капіталу і раціональному розподілу джерел нового інвестування. Вторинний ринок забезпечує гнучкість переміщення фінансових коштів, постійно підтримує раціональну структуру мережі інвесторів, істотно полегшуючи структурну реорганізацію економіки.

Первинний ринок існує в основному у вигляді розгалуженої мережі фінансових брокерів (офіційних посередників) і дилерів (осіб