Висновки з питання 1.

Отже, через право Кант пов'язував свою соціально-фі­лософську концепцію з одним із розділів критичної філо­софії. Право він тлумачив як вияв практичного розуму. Надаючи процесові становлення правових відносин прі­оритетного значення як на початкових етапах конститую­вання людських спільностей, так і в наступному їх розвит­ку на етапах цивілізації аж до загального громадянського стану, Кант уважав, що ці відносини є результатом діяльності розуму і що проблему створення держави завжди може розв'язати той, хто володіє хоча б здоровим глуздом. Розум може використати механізм природи як засіб для того, щоби практикою конституювати власну мету — нак­реслення права і цим гарантувати внутрішній та зовнішній мир і постійно забезпечувати його, оскільки тільки це пов­ністю залежить від держави. Хоча Кант називав соціальні імперативи практичного розуму апріорними, все ж чітко простежується їхня емпірична основа, відображення в них потреб людської практики.

Питання II Теоретична концепція права Йогана-Готліба Фіхте

Йоган-Готліб Фіхте (1762—1814) — професор філософії Єнського університету в Німеччині. Основні праці — "Система вчення про моральність", "Основи природного права", "Замкнена торгова держава" та ін.

Основою філософсько-правових поглядів Фіхте була суб'єктивно-ідеалістична теорія діяльності. Головним зав­данням своєї практичної філософії мислитель уважав об­грунтування можливості й способів досягнення людської свободи, встановлення справедливого державного устрою, проте зводив практику до діяльності моральної свідомості. Згідно з теорією Фіхте, в основі теоретично-споглядально­го ставлення до дійсності лежить практично-діяльне став­лення до неї. Пізнання у Фіхте — лише підпорядкований момент єдиної практично-моральної діяльності. Мисли­тель заперечував кантівську "річ у собі" і пояснював усю реальність як витвір діяльності безособового та надособового "Я". Світ речей, за Фіхте, уявляється теоретичній сві­домості як існуючий поза і незалежно від неї світ лише тому, що "Я" творить його несвідомо. Необхідність у пра­вових настановах диктується свідомістю, а право виводить­ся з "чистих форм розуму". Філософія Фіхте спиралася на три основоположення ("Я покладає Я", "Я покладає не-Я", "Я обмежує не-Я"), котрі обумовлюють як структуру, так і внутрішній зміст системи. Цей метод, навіть за його сві­тоглядно-методологічної обмеженості, був, власне, історично першою спробою розробити теорію діалектичного методу.

У філософсько-правових поглядах Фіхте вихідним було питання про свободу. У свободі він убачав не безпричин­ний акт, а дію, основану на пізнанні необхідності, філософ ставив міру людської свободи в залежність не від індивіду­альної мудрості людини, а від рівня історичного розвитку суспільства, від епохи, до якої належить індивід.

У розумінні історії Фіхте продовжував традиції про­світників — історія людства є процес розвитку від стану початкової невинності (несвідомого панування розуму) че­рез загальне падіння й зіпсованість до свідомого царства розуму і свободи.

Кожен індивід повинен реалізовувати особисту свободу в межах загальної свободи, але, щоб його устремління не виходили за межі загальної свободи, необхідна правова спільність людей, в основі якої лежить правовий закон. Фіхте проповідував ідею, що в основі всякого державного устрою є договір, спрямований на забезпечення свободи кожному громадянинові завдяки справедливим законам. Базою права є взаємне визнання індивідами особистої сво­боди кожного з них.

Особливості функціонування держави, суспільного ус­трою, основи правових відносин Фіхте виводив із мораль­ного закону і підкреслював, що тільки на цій основі люди можуть досягти досконалості у своєму стані. За Фіхте, з верховенства морального закону випливає, що держава і право необхідні лише в умовах, за яких цей закон не може реалізуватися, мусить із часом зникнути. Шлях зникнення держави — це перехід із "царства законів" у "царство мо­ралі". Тобто у філософсько-правових поглядах Фіхте чітко простежується вплив розуміння категоричного імперативу І. Канта.

У праці "Замкнена торгова держава" Фіхте запропо­нував утопічний проект держави з повним одержавленням усіх сфер суспільного життя. Цей проект мав деякі реакційні аспекти (визнання німецької національної винят­ковості).

Держава контролює всі сфери життєдіяльності, а саме: виробництво; ціни, що їх вона ж і встановлює; торгівлю; майновий стан і відносини; особисте життя людей. В "ідеальній державі" Фіхте існує замкнена торгова система, грошові одиниці мають право обігу лише на внутрішньому ринку.

Головним завданням держави Фіхте вважав загальний контроль над усіма сферами життя людини. Необхідність цього контролю — всебічно забезпечити стабільність сус­пільства, не допустити його підриву зсередини. Шлях до цього лежить через абсолютне слідування букві й духові законів.

У праці "Про призначення вченого" Фіхте вказував на необхідність знищення відносин панування і підкорення, зазначивши, що той, хто вважав себе володарем інших, сам раб, і що тільки той вільний, хто хоче всіх навкруги зроби­ти вільними. Коли ж метою якоїсь держави стає протилеж­на система вимірів, тобто "рабство всіх і свобода одного", то такий устрій мусить бути замінений відповідно до мети суспільного договору.