Висновки з п’ятого питання

У справі про порушення митних правил процесуальні дії проводяться з метою отримання доказів, необхідних для правильного вирішення цієї справи.

До процесуальних дій належать: 1) складання протоколу про порушення митних правил; 2) витребування документів, необхідних для провадження у справі про порушення митних правил; 3) вилучення товарів, транспортних засобів і документів; 4) митне обстеження; 5) пред'явлення товарів, транспортних засобів та документів для впізнання; 6) призначення експертизи; 7) взяття проб та зразків для проведення дослідження (аналізу, експертизи).

Ст. 375 МКУ встановлює чітко визначений перелік процесуальних дій у справі про ПМП з метою подальшої фіксації цих процесуальних дій і використання певної інформації як доказів у справі про ПМП.

6. Оскарження та виконання постанов у справах про порушення митних правил

6.1. Оскарження постанов у справах про порушення митних правил

Постанова у справі про порушення митних правил може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, або представником такої особи.

Скарга на постанову митниці регіонального підпорядкування може бути подана до відповідної регіональної митниці або до місцевого суду за місцезнаходженням митниці, яка винесла постанову.

Постанова регіональної митниціщодо скарги на постанову підпорядкованої їй митниці може бути оскаржена до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи або до місцевого суду за місцезнаходженням цієї регіональної митниці.

Постанова регіональної митниці, митниці центрального підпорядкуванняможе бути оскаржена до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи або до місцевого суду за місцезнаходженням відповідної регіональної митниці, митниці.

Якщо у випадках, зазначених у частинах другій, третій та четвертій цієї статті, постанова митного органу одночасно оскаржується до митного органу вищого рівня та до суду і суд приймає скаргу до розгляду, розгляд аналогічної скарги митним органом вищого рівня припиняється.

Постанова спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справиу справі про порушення митних правил, а також його постанова щодо скарги на постанову іншого митного органу у такій справі можуть бути оскаржені до місцевого суду за місцезнаходженням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи.

Скарга на постанову митного органу подається протягом десяти днів з дати вручення зацікавленій особі копії постанови у справі або повідомлення про прийняте рішення. У разі якщо цей строк пропущено з поважних причин він за заявою зацікавленої особи може бути поновлений відповідно регіональною митницею, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи або судом.

Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил та внесення подання прокурором на постанову визначається КУпАП та іншими законами.

Право на оскарження постанови в справі про адміністративні правопорушення є однією з найважливіших гарантій захисту прав особистості, що залучається до адміністративної відповідальності (ст. 287 КУпАП) — це форма перевірки законності й обґрунтованості прийнятого у справі рішення, найшвидшого виправлення помилок, виявлення недоліків у роботі органів, які розглядають справи про адміністративні правопорушення.

Конституція України значно розширила можливість судового оскарження. У ст. 55 Основного закону України зазначено, що "...права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дії або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб...".

Положення ст. 125 Конституції України підтверджує, що відповідно до закону "... діють апеляційні і місцеві суди". Ця стаття була докладно роз'яснена в Законі "Про судоустрій України". У ст. 22 цього Закону зазначається, що "...місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає карні і цивільні справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного керування і місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового керування, розгляд яких здійснюють військові суди. Проте слід зазначити, що відповідно до розд. VII Закону "Про судоустрій України",

у "Заключних перехідних положеннях" п. 16: "...до утворення системи адміністративних судів відповідно до дійсного Закону розгляд справ, віднесених до підсудності адміністративних місцевих судів, здійснюють місцеві загальні суди, а, справ, що ставляться до підсудності адміністративних апеляційних судів і Вищого адміністративного суду України, — відповідні загальні апеляційні суди і касаційний суд України, у порядку, установленому процесуальним законом, шляхом введення спеціалізації судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, в тому числі утворення судових колегій у справах зазначеної юрисдикції, до введення в дію процесуального закону регулюючий порядок розгляду справ даної юрисдикції відповідно до дійсного закону. Формування системи адміністративних судів здійснюється протягом трьох років".

Чинним законодавством судам надано право розглядати скарги на дії органів і службових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень.

Законні інтереси особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, потерпілого або неповнолітнього чи особи, яка через свої фізичні або психічні вади не здатна сама здійснювати свої права, у суді можуть представляти батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники, адвокати. Прокурор має право звернутися до суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян.

Об'єктом судового оскарженняє постанови митного органу про накладення будь-якого виду адміністративного стягнення, передбаченого ст. 322 Кодексу.

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9 наголосив, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі у прийнятті позовної заяви чи скарги лише на тій підставі, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Скаргу на постанову про накладення адміністративного стягнення може бути подано протягом десяти днів із дня винесення постанови, а в разі, якщо постанова про цей вид адміністративного стягнення була попередньо оскаржена до вищестоящого органу (вищестоящої службової особи) — протягом десяти днів із дня прийняття останнім рішення щодо скарги. У разі пропуску цього строку з поважних причин він може бути поновлений судом за заявою особи, щодо якої винесено постанову.

(Постанова Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах // Бюл. законодавства і юрид. практики України. — 1999.— №5.— С 71.

Постанова Пленуму Верховного Суду України (1995—1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ // Бюл. законодавства і юрид. практики України.— 1998.— №8.—С 51.)

Згідно з Законом України "Про звернення громадян", скарга — це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Скарга на постанову в справі про адміністративне правопорушенняпоряд з даними про заявника (особа, до якої застосовано стягнення, потерпілий) повинна містити: найменування органу (службової особи), дії якого оскаржуються; дату винесення постанови; виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої заперечення, та докази, що підтверджують їх.

Також за Законом України "Про звернення громадян" у зверненні повинні бути дотримані такі вимоги:

— має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги;

— звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства;

— письмове звернення повинно бути підписане заявником із зазначенням дати.

Якщо скарга не відповідає необхідним для її правильного вирішення вимогам, то застосовуються правила ст. 139 Цивільно-процесуального кодексу (далі — ЦПК). Суддя може відмовити у прийнятті скарги тільки з підстав, зазначених у ст. 136 ЦПК.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення" від 24.06.1988 р. № 6 пропущення встановленого десятиденного строку оскарження постанови не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги. У зв'язку з тим, що зазначений строк є процесуальним, скарга і документи, подані після його закінчення, відповідно до ст. 85 ЦПК, залишаються без розгляду, якщо суд не знайде підстав для його поновлення.

Особа, яка оскаржила постанову про адміністративне право­порушення, звільняється від сплати державного мита.

Подання у встановлений строк скарги зупиняє виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду скарги, за винятком постанов про застосування таких стягнень, як попередження і адміністративний арешт, а також у разі накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення (ст. 291 КУпАП).

Відповідно до ст. 291 КУпАП ухвала судді про зупинення ви­конання постанови про накладення адміністративного стягнен­ня постановляється суддею при підготовці справи до судового розгляду і направляється органу чи службовій особі негайно.

Заявник повинен надати докази, які підтверджують наяв­ність обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідаль­ність за адміністративне порушення, ступінь провини заявни­ка, його майновий стан тощо. Зокрема, слід додати до справи документи про майновий стан особи, яка притягується до ад­міністративної відповідальності, про склад її сім'ї тощо.

Скарги на дії органів і службових осібу зв'язку з накладен­ням адміністративних стягнень повинні бути розглянуті не пізніше як у десятиденний строк з дня її надходження. У цей строк має бути проведена і підготовка цивільної справи до су­дового розгляду.

Скарга розглядаєтьсясуддею з викликом заявника скарги. Заявниками можуть бути особа, яка притягається до ад­міністративної відповідальності, чи потерпілий — особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фі­зичну або майнову шкоду.

Щодо представника органу чи службової особи, постанови яких оскаржуються, то закон не зобов'язує їх викликати на су­дове засідання у кожній справі. Проте суддя повинен повідом­ляти їх про ту чи іншу справу, яка розглядається.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, на судове засідання не перешкоджає розгляду справи. Однак суд відкладає розгляд справи у разі неявки на судове засідання будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, щодо яких немає відомостей про вру­чення їм повісток. Суд може відкласти розгляд справи і в тому випадку, коли на судове засідання не з'явився будь-хто з учасників процесу, які повідомлені у встановленому порядку про час і місце судового засідання, з причин, визнаних судом по­важними (ст. 172 ЦПК).

Скарги на дії органів і службових осіб у зв'язку з накладен­ням адміністративних стягнень розглядаються у відкритому судовому засіданні суддею одноособово за загальними прави­лами цивільного судочинства.

Рішення щодо скарги повинно відповідати загальним вимо­гам, а за змістом — і ст. 203 ЦПК.

Якщо дії органу чи службової особи щодо застосування ад­міністративного стягнення є законними і обґрунтованими, суд залишає постанову без змін, а скаргу — без задоволення.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про ад­міністративні правопорушення" від 24 червня 1988 р. № 6 за­значено, що при відмові у задоволенні скарги і залишенні без зміни постанови про накладення штрафу суд не виносить рі­шення про стягнення штрафу з заявника, оскільки за ст. 308 КУпАП несплачений протягом 15 днів штраф стягується із за­робітної плати, іншого заробітку, пенсії або стипендії порушни­ка, а за відсутності цих видів доходів чи неможливості стягнути його з інших причин виконання провадиться виконавцем шля­хом накладання чи проведення стягнення з майна порушника на підставі постанови органу (посадової особи), який її виніс.

У разі скасування постанови і закриття провадження у справі на підставах, зазначених у ст. 247 КУпАП, у п. 7 поста­нови Пленуму Верховного Суду України "Про практику роз­гляду судами скарг на постанови у справах про адміністратив­ні правопорушення" від 24 червня 1988 р. № 6, зазначено, що повернення стягнутих сум, оплатно вилучених і конфіскова­них предметів, скасування інших обмежень провадиться на підставі цього ж рішення.

Шкода,заподіяна громадянину незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного аре­шту або виправних робіт чи штрафу, відшкодовується державою відповідно до ст. 443 ЩІК та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду".

Рішення суду щодо скарги на постанову у справі про адміністративне правопорушенняє остаточним і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Його можна опротестувати в порядку нагляду на загальних підставах. Копію рішення у цих справах суд повинен надіслати органу чи службовій особі, постанова яких оскаржувалася.