Висновки з шостого питання

Постанова у справі про порушення митних правил може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, або представником такої особи.

Скарга на постанову митниці регіонального підпорядкування може бути подана до відповідної регіональної митниці або до місцевого суду за місцезнаходженням митниці, яка винесла постанову.

Постанова регіональної митниці, митниці центрального підпорядкування може бути оскаржена до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи або до місцевого суду за місцезнаходженням відповідної регіональної митниці, митниці.

Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил та внесення подання прокурором на постанову визначається КУпАП та іншими законами.

Виконання постанов — це завершальний етап притягнення до адміністративної відповідальності.

Постанова митного органу про накладення стягнення за порушення митних правил підлягає виконанню після закінчення строку оскарження, встановленого ст. 393 Кодексу.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови митного органу про накладення адміністративного стягнення покладено на митний орган, який виніс постанову

7. Боротьба з контрабандою

7.1. Поняття "контрабанда" у законодавстві України

Контрабанда — давно відомий людству злочинний промисел.

Термін "контрабанда" походить від італ. contrabands contra — проти, bando — урядовий указ. Контрабанда як злочин передбачена кримінальним, адміністративним і митним законодавством практично у всіх країнах. Вона завдає збитків економіці держави, встановленому правопорядку в сфері міжнародної торгівлі, порушує державний суверенітет.

Незважаючи на міжнародно-правовий характер контрабанди, дотепер не прийнято багатосторонньої угоди щодо боротьби з цим злочином. Сучасна контрабанда має високий ступінь організованості, технічного забезпечення та міжнародних зв'язків, контрабандисти швидко реагують на зміни структури ринку, митного режиму і постійно вдосконалюють способи й методи приховання контрабанди, а тому боротьба з цим правопорушенням не може бути ефективною без тісної співпраці між країнами.

Соціально-політична і кримінально-правова оцінка контрабанди на ранніх етапах розвитку нашої держави визначалась по-різному. Наприклад, за Кримінальним кодексом УРСР в редакції 1922р. і 1927р. норми про відповідальність за контрабанду були розміщені в главі "Злочини проти порядку управління".

Зазначені норми в останньому Кримінальному кодексі (затвердженому Законом від 28 грудня 1960p.), прийнятому у часи СРСР, були розміщені у главі І Особливої частини і входили до складу так званих "інших злочинів проти держави". Ця сукупність "інших злочинів проти держави" нормативно утворювалася досить безсистемно, складалась з різнорідних кримінально-правових норм. Штучне поєднання різнорідних складів злочину позбавило таким чином можливості встановити єдиний для них родовий об'єкт. Місце контрабанди у системі особливої частини попереднього Кримінального кодексу України обумовлювалось підходом до оцінки її суспільної небезпечності і визначення як об'єкта певного злочину інтересів держави, що полягають у її виключному праві (монополії) на здійснення в особі уповноважених органів зовнішньої торгівлі. Практично таким чином донедавна з невеликими модифікаціями визначався об'єкт контрабанди в усіх наукових джерелах і в судовій практиці.

На сучасному перехідному етапі розвитку економіки України в умовах різноманіття і рівноправності всіх форм власності, демонополізації господарства, впорядкування фінансово-грошової системи, допустимості інвестицій іноземного капіталу в економіку, різноманітності форм господарської діяльності та ін. соціально-політична оцінка контрабанди істотно змінилась. У науці досить чітко сформувалося розуміння контрабанди як економічного, господарського злочину. Контрабандне провезення товарів завдає, насамперед, прямої економічної шкоди державі, оскільки в бюджет. Не надходить встановлене законодавством України мито на ввезені товари. На сьогодні науковці пропонують визнати контрабанду господарським злочином. Його родовим об'єктом справедливо, на нашу думку, пропонується вважати врегульовані державою правовідносини у сфері господарської діяльності, які становлять систему господарювання.

Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. був прийнятий новий Кримінальний кодекс України, згідно з яким в Україні кримінальна відповідальність за контрабанду встановлена ст. 201 та контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів ст. 305 Кримінального кодексу України.

Відповідно до законодавства України КОНТРАБАНДА — це переміщення певних предметів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. Ці норми зазначені в чинному Кримінальному кодексі України (далі — ККУ) у розділі VII "Злочини у сфері господарської діяльності" (ст. 201) та у розділі XIII "Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення" (ст. 305).

"Контрабанда" (ст. 201).

(1) Контрабанда, тобто переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а також контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України, — карається позбавленням волі строком від трьох до семи років з конфіскацією предметів контрабанди.

(2) Ті ж дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, — караються позбавленням волі строком від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

Примітка. Контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їхня вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Кримінально-правова характеристика контрабанди (ст. 201 ККУ). Суспільна небезпека контрабанди полягає в тому, що при протиправному переміщенні через митний кордон України товарів та предметів порушується порядок державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який включає загальний, а щодо окремої групи товарів та предметів — спеціальний порядок переміщення їх через кордон. Таким чином, контрабанда заподіює прямі економічні збитки державі, пов'язані з несплатою мита, інших податків (платежів) як під час перетинання митного кордону України, так і у зв'язку з реалізацією контрабандних товарів на території України чи за її межами. Крім того, контрабанда заподіює шкоду встановленому порядку управління, посягає на національну культурну спадщину українського народу, може заподіяти шкоду відносинам України з іншими державами. Також вона сприяє незаконному обігу в Україні та світі наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, може завдавати шкоду здоров'ю людей, а також відносинам співпраці держав у боротьбі з міжнародним наркобізнесом.

Загальним для всіх злочинів об'єктом є сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, визначена законодавством у ст. 1 ККУ. Родовим об'єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері господарської діяльності, які охороняються від злочинних посягань. Насамперед, це основа господарської могутності держави. Контрабанда підриває господарську діяльність в цілому, а не окремо взятої галузі промисловості.

Безпосереднім об'єктом контрабанди називають встановлений порядок переміщення товарів, а також окремих предметів та речовин, вилучених з вільного обігу, через митний кордон України.

Поняття митного кордону України визначається у ст. 4 МКУ, відповідно до якої митний кордон збігається з державним кордоном.

Контрабанда належить до категорії так званих предметних злочинів. Це означає, що предмет злочину, безпосередньо встановлений в самому законі, є необхідною ознакою складу злочину і впливає на його кваліфікацію.

Саме тому правильне визначення предмета та специфічного взаємозв'язку предмета і об'єктивної сторони злочину має в цілому важливе правове значення для характеристики контрабанди як злочину.

Відповідно до ст. 201 ККУ до предметів контрабанди належать: товари, історичні й культурні цінності; отруйні, сильнодіючі, радіоактивні, вибухові речовини, зброя та боєприпаси; стратегічно важливі сировинні товари.

Предмети контрабанди можна поділити на дві групи:

• будь-які товари, які мають мінову або споживчу вартість та

• особливі категорії предметів, що безпосередньо і вичерпно визначені в диспозиціях ст. 201 ККУ.

До першої групи належать товари, тобто майно, яке більш-менш вільно обертається в Україні. Незаконне переміщення вказаних предметів через митний кордон підпадає під дію ст. 201 ККУ лише у тому разі, якщо контрабанда вчинена у великих розмірах.

Відповідно до ст. 201 ККУ товаром є будь-який продукт праці, що має споживчу вартість, призначений для задоволення потреб людини і при цьому вироблений для відчуження шляхом продажу, обміну та ін. Товаром можуть бути звичайні продовольчі чи непродовольчі товари, лікарські засоби (крім отруйних і сильнодіючих), гладкоствольна мисливська зброя та бойові припаси до неї, сировина тощо.

Згідно з приміткою до ст. 201 ККУ, під великим розміром слід розуміти контрабанду, загальна вартість предметів якої на тисячу і більше (1000 і >>>) разів перевищує офіційно встановлений неоподаткований мінімум доходів громадян. Якщо вартість предметів є меншою зазначеного розміру, винна особа підлягає адміністративній відповідальності за МКУ.

При кваліфікації злочину за ст. 201 ККУнеобхідно виходити з неоподаткованого мінімуму доходів громадян, встановленого законодавством на момент учинення злочину. Якщо до розгляду справи в касаційному чи наглядовому порядку буде встановлено більш високий неоподаткований мінімум доходів громадян, ця обставина не може бути підставою для звільнення порушника митного законодавства від кримінальної відповідальності. Судова практика виходить з того, що вартість предметів контрабанди має встановлюватися на момент учинення злочину. Певні труднощі викликає питання про те, з яких цін слід виходити при визначенні вартості предметів контрабанди. Верховний Суд України орієнтує на визначення вартості предметів контрабанди за допомогою вільних ринкових цін, а у разі їх відсутності — на підставі висновків товарознавчої експертизи.

Після встановлення ознак, за наявності яких товари можуть визнаватися предметами контрабанди-злочину, закон називає умови, за яких предметами цього злочину є історичні і культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні, вибухові речовини, зброя і боєприпаси, стратегічно важливі сировинні товари.

Як встановлено Верховним Судом України, "переміщення історичних і культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин, зброї і боєприпасів є злочином незалежно від розміру".

Отже, до другої групи належать предмети, вільний цивільно-правовий обіг яких згідно з чинним законодавством істотно обмежений. Це історичні та культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні, вибухові речовини, зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), стратегічно важливі сировинні товари. Незаконне переміщення таких предметів через митний кордон регулюється ст. 201 ККУ незалежно від їх вартості та наявності групи осіб, які об'єднались для вчинення контрабанди. Крім того, специфіка предмета злочину у таких ситуаціях зумовлює необхідність кваліфікації скоєного за сукупністю (застосуванню підлягають, зокрема, ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами), 265 (незаконне поводження з радіоактивними матеріалами) ККУ. На практиці питання про те, чи належить той чи інший предмет до культурних або історичних цінностей, зброї, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин, стратегічно важливих сировинних товарів вирішують шляхом проведення експертизи (мистецтвознавчої, криміналістичної, фізико-хімічної та ін.). Розглянемо детальніше предмети контрабанди.

Загальне поняття культурних цінностей подано у ст. 1 Конвенції про заходи, спрямовані на заборону й запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та переданню права власності на культурні цінності (ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 10 лютого 1988 p.). Культурними цінностями вважаються цінності релігійного чи світського характеру, які кожна держава розглядає як такі, що мають значення для археології доісторичного періоду, історії, літератури, мистецтва і науки (рідкісні колекції і зразки флори й фауни, предмети, що становлять інтерес для палеології, археології, мінералогії, анатомії; меблі, музичні інструменти та інші старовинні предмети більш ніж 100-літньої давності, етнографічні матеріали, інші художні цінності, рідкісні рукописи, поштові марки тощо).

Водночас культурні цінності не завжди є історичними, але історичні цінності є частиною культурних цінностей народу. Порядок переміщення культурних цінностей через митний кордон України встановлений Законом України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" від 21 вересня 1999 р.

Суспільна небезпека контрабанди історичних та культурних цінностейполягає в тому, що це діяння створює загрозу втрати назавжди унікальних предметів, які становлять культурну спадщину для майбутніх поколінь громадян кожної цивілізованої країни. Згідно з світовою статистикою, вдається знайти тільки 8 % історико-культурної контрабанди. Щорічно, за матеріалами митниці, порушується близько двохсот кримінальних справ за фактом контрабандного вивезення культурних цінностей.

Отруйними або сильнодіючими засоби визнаються відповідно до Закону України "Про лікарські засоби" від 4 квітня 1996 р. Перелік отруйних речовин міститься в додатку № 5 до наказу МОЗ України "Про затвердження нормативних актів — переліків лікарських засобів" від 18 серпня 1995 р. № 153, зареєстрованого Міністерством юстиції України б жовтня 1995 р. Крім того, деякі отруйні речовини зазначені у Переліку лікарських засобів, що підлягають предметно-кількісному обліку в аптечних і лікувально-профілактичних закладах, затвердженому наказом МОЗ України ЗО червня 1994 р. за № 117 і зареєстрованому Міністерством юстиції України 28 липня 1994 р. Перелік сильнодіючих речовин міститься в додатку № 6 до згаданого наказу.

Отруйні речовини— це отрути, токсини (бойові, лікарські та ін.), які, потрапляючи в організм людини через органи дихання, травлення або через шкіру, здатні викликати її смерть або суттєвий розлад діяльності організму. Вони можуть бути мінерального (миш'як, стрихнін, ртуть, сулема, синильна кислота, пестициди тощо), рослинного (отрута, виділена з мухомора, блідої поганки та ін.), тваринного (зміїна отрута та отрута, що виробляється членистоногими тваринами) або змішаного чи штучного походження. До бойових отруйних речовин належать речовини загальноотрутного, нервово-паралітичного, шкіряно-наривного, задушливого, дратуючого, психогенного та нейротропного впливу (фосген, хлорпікрин, іприт, зарин, зоман тощо). Перелік лікарських отруйних речовин визначає Міністерство охорони здоров'я України. До нього входять, зокрема, такі субстанції, як клофелін, прозерин, промедол та ін.

Отруйні речовини (наприклад, військового характеру або такі як миш'як, сулема, зміїна отрута тощо) надзвичайно небезпечні навіть в мікродозах, тому питання про визначення їх розміру звичайно не набуває великого значення.

За ст. 201 ККУ не можуть бути віднесені до отруйних речовин ті, що прямо визначаються законодавством як наркотичні засоби, психотропні речовини або прекурсори, сильнодіючі речовини, а також ті, що хоча фактично й можуть викликати отруєння, але є загальнодоступними речовинами (алкоголь та його сурогати, бензин, керосин, нафталін, нашатирний спирт, оцтова есенція, хлорофос тощо).

Сильнодіючі речовини— це лікарські, побутові, промислові та інші хімічні речовини, здатні своїм впливом на живий організм заподіяти йому шкоди. До них, зокрема, віднесено бісептол, еритроміцин, ефералган, камфора, корвалол, нітрогліцерин, новокаїн, ношпа, панадол, парацетамол, стрептоцид, фурацилін, настоянки женьшеню й прополісу, розчин йоду спиртовий та ін. У зв'язку з тим, що більшість з перерахованих сильнодіючих речовин належать до антибіотиків, хіміотерапевтичних засобів або противірусних препаратів, які, зазвичай, застосовуються для лікування, постає питання про те, чи завжди створює склад злочину незаконне переміщення їх через митний кордон. На нашу думку, кримінальна відповідальність має наступати тільки у випадках, коли кількість зазначених лікарських засобів значно перевищує розміри, необхідні для лікування конкретної особи, що має оцінюватися на підставі конкретних матеріалів справи.

Поняття радіоактивних матеріалів розкривається певною мірою у ст. 265 ККУ — це природного або штучного походження джерела іонізуючого випромінювання, радіоактивних f речовин або ядерні матеріали, що перебувають у будь-якому фізичному стані в установці або у виробі чи в іншому будь-якому вигляді й стосовно яких діють спеціальні правила їх використання. Поняття джерел іонізуючого випромінювання радіоактивних речовин і ядерних матеріалів розкриваються в низці нормативних актів і, зокрема, в Законі України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 р.

Радіоактивні речовини— це ядерне паливо, яке може виділяти енергію шляхом самопідтримуваного ланцюгового процесу поза ядерним реактором, радіоактивні продукти та відходи, речовини природного або штучного походження, що містять у своєму складі радіоактивні ізотопи, здатні до первісного випромінювання (руда уранова або торієва, уран-233, плутоній-239 тощо), а також ті, що набули радіоактивності внаслідок впливу інших радіоактивних матеріалів. Обладнання та установки (технічні пристрої) — джерела іонізуючого випромінювання — не є в прямому значенні речовинами, тому незаконне поводження з ними передбачає відповідальність лише за ст. 265, 267 ККУ (порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами).

Поняття вибухових речовин, зброї та боєприпасів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами" від 8 липня 1-Cf94 p. № 6. Зброя поділяється на вогнестрільну та холодну. Так, вогнестрільна зброя — це всі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї (крім гладкоствольної мисливської), для проведення пострілу з якої використовується сила тиску газів, що утворюється при згоранні вибухової речовини (пороху або інших спеціальних горючих сумішей), а до холодної зброї належать знаряддя та пристрої, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, що мають колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблюючий або ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, нунчаки, кастет тощо) і призначені для ураження живої цілі.

Вибухові речовини— це порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню. Засоби ініціювання, тобто зовнішні джерела імпульсу для здійснення вибуху (вогнепроводні та детонуючі шнури, електродетонатори, капсули-детонатори тощо), за Законом не належать до вибухових речовин. За умови, що вони призначені для вчинення вибуху, їх можна віднести до боєприпасів.

Бойові припаси— це патрони, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини ракет і торпед та інші вироби або вибухові пристрої в зібраному вигляді, споряджені вибуховою речовиною і призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи для вчинення вибуху.

Чи є предмет культурною, в тому числі історичною, цінністю, отруйною, сильнодіючою, радіоактивною, вибуховою речовиною, зброєю або боєприпасами, потрібно визначати шляхом проведення мистецтвознавчої, фізико-хімічної, криміналістичної або інших експертиз.

Стратегічно важливими сировинними товарами за ст. 201 ККУ, на нашу думку, є матеріали та енергетичні (зокрема, нафта, газ) продукти нафтогазової переробки, рідкоземельні метали та радіоактивні елементи, коштовне каміння та метали.

Отже, предмети контрабанди досить різноманітні, у тому числі за правовим режимом, і, відповідно, по-різному визначають ступінь суспільної небезпеки цього злочину. Але відповідальність за контрабанду практично недиференційована в межах її складу (ст. 201 ККУ) залежно від особливих ознак предмета.

Безумовно, контрабанда зброї, вибухових речовин, боєприпасів, отруйних, радіоактивних речовин та стратегічно важливих сировинних товарів за певних умов є більш небезпечною, бо додатково посягає на громадську безпеку та здоров'я населення.

З урахуванням суспільної небезпечності порнографічних предметів і творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, їх ввезення в Україну визнається відповідно до ст. 300 (ввезення, виготовлення або розповсюдження товарів, що пропагують культ насильства і жорстокості), 301 (ввезення, виготовлення, збування і розповсюдження порнографічних предметів) ККУ злочином проти громадського порядку.

З нашого погляду, обґрунтованість віднесення контрабанди отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин, зброї та боєприпасів до категорії господарських злочинів викликає сумніви. Основну направленість таких діянь визначає, насамперед, їх здатність завжди ставити під загрозу заподіянням шкоди суспільну безпеку або здоров'я населення.

Як предмети контрабанди — господарського злочину — бажано було, на нашу думку, передбачити ті з них, у зв'язку з незаконним переміщенням яких через митний кордон України завдається або створюється загроза заподіяння шкоди правовідносинам у сфері господарської діяльності шляхом ненадходження до державного бюджету встановлених законодавством України обов'язкових платежів або інша шкода.

Особливу увагу необхідно звернути на предмети контрабанди, які заборонені для ввезення в Україну або вивезення з України. Перелік предметів, заборонених для вивезення з України, міститься в постанові Кабінету Міністрів України № 1049 від 11 вересня 1996 р. зі змінами, внесеними постановою №934 (954-97-п) від 1 вересня 1997 р. Можливо, контрабанда заборонених для вивезення або ввезення предметів має бути кваліфікована як злочин.

Нині певного поширення набуло явище, яке дістало назву "контрабанда людей". У зв'язку з ним постало питання про можливість визнання людини предметом злочину, яке залишається не вирішеним дотепер у теорії кримінального права. Ми поділяємо думку тих авторів, які допускають можливість визнання людини у певних правовідносинах предметом посягання. Але визнавати людину предметом контрабанди господарського злочину немає підстав. Заволодіння людиною, пов'язане з переміщенням через Державний кордон України за певних умов, є складом злочину, передбаченого ст. 146 ККУ "Торгівля людьми — злочин проти особистої свободи людини".

Об'єктивний бік контрабандивизначається тією особливістю, що диспозиції кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за неї (ст. 201 ККУ), є бланкетними, — їх зміст визначається не тільки цими нормами, а й законами і підзаконними актами інших галузей права.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторонибудь-якого складу злочину є суспільно небезпечне діяння людини (у формі дії або бездіяльності), бо діяння породжує суспільно небезпечні наслідки, визначає зв'язок об'єкта і об'єктивної сторони, складає предметний зміст суб'єктивної сторони складу злочину.

Об'єктивна сторона контрабанди (ст. 201 ККУ)полягає в активних діях, спрямованих на незаконне переміщення предметів через митний кордон України.

Як вже зазначалось, поняття митного кордону України визначається МКУ, за ст. 4 якого митний кордон збігається з державним кордоном. "Таким чином, незаконне переміщення товарів та інших предметів через митний (державний) кордон України здійснюється двома альтернативними способами:

1) поза митним контролем;

2) з приховуванням від митного контролю".

Способи незаконного переміщення через митний кордон визначено у ст. 351, 352 МКУ.

Згідно з ними переміщення предметів через митний кордон України поза митним контролем означає їх переміщення через митний кордон України:

а) поза місцем розташування митниці;

б) поза часом здійснення митного оформлення (тобто до відкриття чи після закриття митниці, яка є тимчасовою або не працює цілодобово).

У разі, коли контрабандист незаконно перетинає державний кордон України, його дії необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 201 і 331 ККУ (незаконне перетинання державного кордону). Спосіб контрабанди "поза митним контролем" є характерним для митниць, розташованих, кордоні з такими країнами, як Росія, Білорусь, Молдова. Практика свідчить, що при контрабандному перевезенні вантаж автомобілями нерідко виписуються фіктивні документи, у як, місцем призначення вказуються українські прикордонні населені пункти; у разі затримання контрабандисти заявляють, вони просто заблукали. З 1500 доріг, що поєднують Україну з сусідніми країнами на півночі, сході та південному заході лише менш ніж один відсоток забезпечено належним митним контролем. Таке становище "прозорості кордонів" приваблює злочинців, які інколи перевозять високооподатковані товари цілими автоколонами.

Переміщення предметів через митний кордон України приховуванням від митного контролю означає їх переміщені через указаний кордон:

а) з використанням тайників (спеціально, з метою вчинення контрабанди, обладнаних сховищ у транспортних засобах, устаткуванні, контейнерах, тарі, предметах одягу чи взуття тощо); ,,

б) з використанням інших засобів, що утруднюють виявлення предметів (скажімо, з приховуванням предметів у природних заглибленнях людського тіла чи тварин, у волоссі, у кишені, в порожнинах транспортного засобу, із загортанням предмета у велику кількість шарів паперу та ін.);

в) шляхом надання одним предметам вигляду інших (наприклад, зафарбування олійною фарбою посуду, виготовленого із дорогоцінного металу, поміщення отруйних речовин у пляшки з-під звичайних ліків тощо);

г) із поданням митного органу України як підстави для переміщення предметів підроблених документів, документів, одержаних незаконним шляхом, або документів, що містять неправдиві дані, а також документів, що є підставою для переміщення інших предметів.

Під тайниками мають на увазі спеціально виготовлені, обладнані або пристосовані сховища, а також конструктивні порожнини, ємності транспортних засобів, багажу тощо. Як зазначалось в юридичній літературі, предмети, які знаходяться у місцях, вказаних у митній декларації, наприклад, у багажі або речах громадянина, вважаються прихованими від митного контролю, якщо вони будь-яким чином замасковані. Незамасковані речі, навіть якщо вони не підлягають пропуску через кордон із тих чи інших підстав, не можуть розглядатись як контрабанда. Варто зазначити, що маскування, яке є серцевиною такого способу контрабанди, як приховування від митного контролю, взагалі не має жодного значення щодо притягнення до відповідальності за ст. 201ККУ у тому разі, коли контрабанда скоюється поза місцем розміщення митниці або поза часом здійснення митного оформлення.

Необхідно враховувати, що підставою для переміщення предметів через митний кордон є визначені нормативними актами документи, без яких неможливо одержати дозвіл митниці на пропуск предметів через митний кордон, зокрема, це можуть бути: митна декларація, контракт, коносамент, ліцензія, квота, товарно-супровідні документи, дозвіл відповідних державних органів тощо.

Найпоширенішим способом є примітивне їх приховування в одязі, продуктах харчування, спідній білизні, взутті, багажі, купе вагонів, салонах автобусів. У літературі, призначеній для працівників митниць, зазначається, що при особистому огляді треба звернути увагу на такі елементи одягу, як кишені з подвійним дном, таємні кишені, манжети, корсети, вузли краваток, у військовослужбовців — на кокарди, погони, портупеї. Під час огляду речей слід приділяти особливу увагу дитячим речам, запальничкам, термосам, гральним картам, пачкам з-під цигарок, ґудзикам із пустотами, косметичним наборам, різним пов'язкам, зокрема гіпсовим. Предмети контрабанди можуть приховуватись і на тілі людини — між пальцями ніг, у волоссі, у контейнерах, які кріпляться до зубів, у природних заглибленнях організму.

На відміну від попередніх варіантів приховування при проходженні митного контролю, які так чи інакше пов'язані з фізичними діями правопорушника, маємо певні підстави наступний різновид приховування розглядати як інтелектуальне маскування контрабанди. Тобто подання підроблених документів, документів, що містять неправдиві дані, одержаних незаконним шляхом, документів, що є підставою для переміщення інших предметів. Йдеться про коносаменти, товарно-транспортні накладні, ліцензії, митні декларації, вагонні листи, багажні списки та інші документи, які за формою відповідають встановленим вимогам і нібито дають право особі без перешкод перетнути митний кордон.

Використання підробленого документа за указівкою українського законодавця охоплює поняття "приховування від митного контролю", а тому дії винного не потребують додаткової кваліфікації за ст. 358 ККУ (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збування, використання підроблених документів). З метою вчинення контрабанди фізична особа спочатку може здійснити підробку документів, необхідних для незаконного переміщення предметів через митний кордон, а посадова особа здатна скоїти службове підроблення. Диспозицією ст. 366 ККУ (службове підроблення) охоплюється як матеріальне підроблення, так і фальшування офіційних документів, при якому уповноваженим суб'єктом у документи, оформлені на перший погляд правильно, вносяться відомості, які за своїм змістом повністю або частково не відповідають дійсності (інтелектуальне підроблення). У разі скоєння контрабанди особою, яка раніше вчинила фальшування документа, в її діях убачається реальна сукупність злочинів, а тому застосуванню підлягає не лише ст. 201, а й відповідна частина ст. 358 або ст. 366 ККУ.

Отже, переміщення певних предметів через митний кордон України є контрабандою, якщо воно вчинене одним із указаних способів.