Тема 7: податкова політика у системі державного регулювання економіки

Д

Сутність та методи державного регу-лювання економіки

ержавне регулювання економіки(ДРЕ) в умовах ринкового господарювання уявляє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних правомоч-

ними державними установами та громадськими організаціями в цілях стабілізації і пристосування діючої соціально–економічної системи до змінних умов. Особливо важлива роль ДРЕ в Україні – державі, що створює незалежну економіку і розвиває ринкову економіку на базі приватної власності.

Об’єкти ДРЕ – це сфери, галузі, регіони, а також ситуації, явища соціаль-но-економічного життя держави, де виникають труднощі, проблеми, що не вирішуються автоматично або вирішуються в далекому майбутньому, в той час як розв’язання цих проблем необхідно для нормального функціонування економіки і підтримки соціальної стабільності. Суб’єкти (виконавці) ДРЕ – державні органи влади, а також національний банк, які реалізують програму державної економічної політики.

Державне регулювання економіки передбачає використання певних методів, тобто способів впливу держави в особі законодавчих та виконавчих органів на об’єкти ДРЕ для досягнення поставлених цілей. З огляду на те, що теорія державного регулювання економіки вимагає системного підходу до вибору методів впливу на економічні процеси, ми спробуємо сформулювати систему методів ДРЕ за певними класифікаційними ознаками та дати їм стислу характеристику.

В залежності від суб’єктів впливу ці методи поділяються на:

– державні методи – реалізуються органами законодавчої та виконавчої державної влади (Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства, державні комітети, місцеві державні адміністрації);

– громадські, які використовуються громадськими об’єднаннями, асоціа-ціями, політичними партіями, профспілками тощо;

– ринкові – реалізуються через елементи саморегулювання, основними я яких є попит та пропозиція.

Залежно від засобів впливу виділяють:

– правові методи регулювання – передбачають встановлення державою обов’язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб’єктів ринку. Основними формами правового регулювання є Конституція та закони України, укази й розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабміну України, нормативно-правові акти центральних і місцевих органів влади;

– адміністративні методи – є по суті інструментом прямого регулювання суб’єктів ринку з боку держави; основними з яких є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, ціни, державні замовлення тощо;

– економічні методи – дають державі змогу створювати такі фінансові чи матеріальні стимули, які здатні впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання й обумовлювати їхню поведінку. У системі економічних методів виділяють чотири регулятивних блоки: грошово-кредитний, або монетарний, бюджетно-податковий, зовнішньоекономічний, соціальний. До бюджетно-податкового механізму, у свою чергу, відносяться: політика доходів, система оподаткування, політика бюджетних трансфертів та витрат, між бюджетна політика;

– організаційні методи, пов’язані з наданням пріоритетності у забезпеченні матеріально-технічними ресурсами, наданням інформаційних, консалтингових та маркетингових послуг, підготовкою фахівців тощо;

– пропагандистські методи (морально-етичні) методи – полягають у формуванні в осіб, на які спрямований вплив, певних переконань, духовних цінностей, моральних позицій щодо діяльності держави.

За ознакою форми впливу методи регулювання поділяють на:

– прямі, які регулюють функціонування об’єктів ДРЕ безпосередньо за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру та еконо-мічних інструментів прямого впливу (квоти, ліцензії, ліміти тощо);

– непрямі, котрі опосередковано, через вплив на економічні інтереси та створення такого економічного середовища, яке змушує господарюючих суб’єктів діяти в потрібному для держави напрямі.

За характером впливу, тобто як саме держава впливає на суб’єктів впливу, методи регулювання бувають:

• стимулюючі;

• стримувальні (обмежувальні);

• комплексні, які включають перші два підходи.

Залежно від рівня впливу (рівнем, на який поширюються методи регулювання, їх можна поділити на:

– загальнодержавні, які використовуються в межах держави;

– регіональні – діють в межах певного регіону;

– місцеві розповсюджуються на території певної адміністративно-територіальної одиниці чи населеного пункту.

З урахуванням масштабу (сфери) впливу методи поділяють на:

– ті, які можна використовувати у певній галузі – галузеві;

– які можна використовувати у всіх галузях, але для певних операцій (наприклад, для зовнішньоекономічних операцій, розміщення майна тощо) – функціональні;

– методи, що їх можна використовувати, як у всіх галузях, так і для усіх операцій – загальні.

Залежно від того, чим регламентується застосування тих чи інших методів регулювання, їх поділяють на:

– методи, що регламентовані нормами права – нормовані;

– нерегламентовані – ненормовані.

За часом впливу методи поділяють на:

– довготермінові, які здебільшого регламентуються законами;

– короткотермінові (оперативні), що регламентуються указами та іншими нормативно-правовими актами.

Особливе місце в системі методів ДРЕ посідають податки, тому визна-чимо їх місце в цій системі за тими класифікаційними ознаками, які розкриті вище. Отже, податки як інструмент державного регулювання відносять до таких методів:

– за суб’єктами впливу – державні;

– за засобами впливу – одночасно і правові, і економічні;

– за формою впливу – непрямі (опосередковані);

– за характером впливу – комплексні;

– за рівнем впливу – загальнодержавні;

– за масштабами (сферою) впливу – загальні;

– за регламентуванням – нормовані;

– за часом впливу – довготермінові.