V. Практичний вихiд.

Знання теми "Клiнiчна анатомiя, фiзiологiя i методи дослiдження слухового аналiзатора" будуть використанi студентами при вивченнi патологiї зовнiшнього, середнього i внутрiшнього вуха, iнтракранiальних отогенних ускладненнях, а також у практичнiй роботi оториноларинголога, отоневролога, невропатолога, нейрохiрурга та офтальмолога.

VI. Коментар до змiсту заняття.

Адекватним подразником слухового аналiзатора є звукова хвиля, тобто коливання часточок того чи iншого середовища. Слуховi вiдчуття, викликанi адекватним подразником, пiдпорядковуються певним закономiрностям:

1) слуховий дiапазон людського вуха;

2) неоднакова чутливiсть до звукiв рiзних частот;

3) властивiсть в деяких межах розрiзняти абсолютну висоту звуку, визначити iнтервали, чутливiсть до консонансу i дисонансу;

4) орiєнтацiя у напрямку джерела звуку - ототопiка.

Слуховий аналiзатор дозволяє людинi вiдрiзняти звуки по висотi, силi та тембру.

Пояснення до теми: КЛIНIЧНА ФIЗIОЛОГIЯ СЛУХОВОГО АНАЛIЗАТОРА

Клiнiчна фiзiологiя вуха складається з понять слухової i вестибулярної рецепцiї.

Функцiї органу слуху

Слухова рецепцiя являє собою складний процес, що включає функцiї звукопроведення i звукосприйняття. Для найбiльш повного висвiтлення функцiї слухового апарату необхiдно знайомство з основними акустичними характеристиками.

Основнi фiзичнi поняття акустики

У фiзичному розумiннi звук являє собою механiчнi коливання твердого, рiдкого i газоподiбного середовища, джерелом яких може бути будь-який процес, що викликає мiсцеву змiну тиску чи механiчну напругу в середовищi. З фiзiологiчної точки зору пiд звуком розумiють такi механiчнi коливання, якi, дiючи на слуховий рецептор, викликають у ньому певний фiзiологiчний процес, що сприймається як вiдчуття звуку. Розповсюдження звукових хвиль у рiзних середовищах залежить вiд швидкостi i щiльностi середовища. Ця властивiсть використовується для позначення акустичного опору або iмпеданса середовища.

Швидкiсть розповсюдження звукових коливань у повiтрi складає 332 м/с, у

водi -1450 м/с.

Коливання тiла, що звучить, можна уявити як маятникоподiбнi. Час, протягом якого здiйснюється одне повне коливання, називається перiодом коливання. При маятникоподiбних коливаннях у повiтряному середовищi утворюються дiлянки згущення (ущiльнення) середовища, що чергуються з дiлянками розрiдження. У результатi поперемiнного утворення дiлянок згущення i розрiдження виникає звукова хвиля. Розрiзняють хвилi поперековi - у твердих тiлах, i повздовжнi - у повiтрi i рiдких середовищах. Однаковi стани звукової хвилi - дiлянки згущення i розрiдження - називаються фазами. Вiдстань мiж однаковими фазами називають довжиною хвилi. Низькi звуки, при яких фази вiдстають далеко одна вiд одної, мають довгу довжину хвилi, високi звуки з близьким розмiщенням фаз - коротку довжину хвилi.

Фаза i довжина хвилi мають важливе значення у фiзiологiї слуху. Так, однiєю з умов оптимального слуху є надходження звукової хвилi до вiкон присiнка та завитки у рiзних фазах (це анатомiчне забезпечується звукопровiдною системою середнього вуха). Високi звуки з малою довжиною хвилi приводять у коливання невеликий (короткий) стовбур лабиринтної рiдини (перилiмфи) у основи завитки, низькi, з бiльшою довжиною хвилi - розповсюджуються до верхiвки завитки. Ця обставина важлива для з'ясування сучасних теорiй слуху.

До фiзичних характеристик звуку вiдносяться також частота i амплiтуда звукових коливань. Одиницею вимiру частоти коливань є герц (Гц) - число коливань за секунду. Амплiтудою називають вiдстань мiж середнiм i крайнiм положеннями тiла, що коливається. Величина амплiтуди визначає iнтенсивнiсть сприйняття звуку.

За характером коливальних рухiв звуки подiляються на 3 групи: чистi тони, складнi тони i шуми. Гармонiйнi (ритмiчнi) синусоїдальнi коливання створюють чистий, простий звуковий тон (т. б. звучить одна частота), наприклад, звук камертону. Негармонiйний звук, що вiдрiзняється вiд простих тональних звукiв складною структурою, називається шумом. Сприйняття шума часто супроводжується неприємними суб'єктивними вiдчуттями. Складнi тони мають впорядковане вiдношення частот до основного тону, а вухо має здатнiсть аналiзувати складний звук. Загалом кожний складний звук розкладається вухом на простi синусоїдальнi складовi (закон Ома), т.б. проходить те, що у фiзицi

позначають термiном теореми Фурьє.

Здатнiсть звукової хвилi огинати перешкоди називається дифракцiєю. Низькi звуки з великою довжиною хвилi мають кращу дифракцiю, нiж високi з короткою довжиною хвилi. Явище вiдбиття звукової хвилi вiд зустрiчних на її шляху перешкод називається ехом. Багаторазове вiдбиття звуку у зачинених примiщеннях вiд рiзних предметiв має назву реверберацiї. При хорошiй звукоiзоляцiї примiщень реверберацiя слабка, наприклад у театрi, кiнозалi, при поганiй - сильна. Явище накладання вiдбитої звукової хвилi на первинну звукову хвилю називається iнтерференцiєю. При цьому явищi може спостерiгатися посилення або послаблення звукових хвиль. При проходженнi звуку через зовнiш-нiй слуховий хiд проходить його iнтерференцiя i звукова хвиля посилюється.

Важливе значення у звукопроведеннi має явище резонансу, коли звукова хвиля одного предмету, що коливається, викликає спiвколивальнi рухи iншого предмету (резонатор). Резонанс може бути гострим, коли власний перiод коливань

резонатора збiгається з перiодом дiючої сили, i тупим - якщо перiоди коливань не збiгаються. При гострому резонансi коливання затухають повiльно, при тупому - швидко. Важливо, що коли коливання структур вуха, що проводять звуки, затухають швидко - це усуває спотворення зовнiшнього звуку, тому людина може швидко i послiдовно сприймати все новi i новi звуковi сигнали. Деякi структури завитки мають гострий резонанс, що сприяє розрiзненню двох близькорозмiще-них частот.