2. Оцінка вартості основних джерел капіталу:
а) оцінка вартості власного капіталу.
Важливим елементом оцінки вартості підприємства є визначення вартості капіталу, який є в його розпорядженні. Це поняття характеризує ціну залучення підприємством фінансових ресурсів. Інакше кажучи, це винагорода, за яку капіталодавці погоджуються вкладати кошти в дане підприємство.
Особливостями оцінки вартості власного капіталу є:
1) оцінка вартості ново залученого власного капіталу носить умовний характер, так як не базується ні на яких контрактних чи фіксованих зобов´язаннях. Зобов´язання по виплаті відсотків чи дивідендів власникам є тільки розрахунковими плановими величинами, які можуть бути скориговані за фінансовими результатами звітного року;
2) виплата відсотків і дивідендів власникам здійснюється за рахунок чистого прибутку, тоді як виплата відсотків за позиковим капіталом відноситься на витрати підприємств. Внаслідок цього вартість позикового капіталу є меншою на ставку податку на прибуток;
3) залучення власного капіталу пов´язане з певним рівнем ризику для інвесторів, так як у випадку банкрутства підприємства їх вимоги задовольняються в останню чергу;
4) залучення власного капіталу пов´язане тільки зі сплатою відсотків і не передбачає повернення основної суми коштів.
Основними елементами власного капіталу, які підлягають оцінці є :
доданий акціонерний капітал в розрізі прстих і привілейованих акцій;
нерозподілений прибуток.
Вартість капіталу привілейованих акцій(ВК) = (Д/К*(1-Е))*100, де
Д – дивіденди по привілейованим акціям (кількість акцій);
К – сума капіталу, який ми отримаємо від продажу цих акцій (ціна акцій * кількість акцій);
Е – рівень емісійних витрат.
Вартість капіталу простих акцій = Да*ТПВВ/Ца*(1-Е), де
ТПВВ – темп приросту виплат власникам.
Так як нерозподілений прибуток представляє собою ту частину прибутку, яка залишилася невикористаною у звітному році, то ціною його будуть планові на цю суму виплати власникам:
Вартість нерозподіленого прибутку = (ЧП*ТПВВ/ВК)*100, де
ЧП – чистий прибуток, виплачений власникам у звітному періоді;
Серед можливих способів розрахунку очікуваної ставки вартості власного капіталу можна розглядати такі:
1)модель оцінки капітальних активів (САРМ), за якої слід скористатися інформацією щодо значення b-коефіцієнта, безризикової процентної ставки та середньої дохідності на ринку;
2)суб’єктивна оцінка: проценти за довгостроковими облігаціями або депозитними вкладами плюс надбавка за специфічні ризики, характерні для даного підприємства (галузі);
3)використання показника, оберненого до відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну акцію;
4)модель приросту дивідендів (модель Гордона), згідно з якою ціна залучення власного капіталу визначається як відношення прогнозної суми дивідендів на наступний рік (D1) до курсу акцій (КА), скоригованого на величину приросту дивідендів (g):
Квк = D1/KA + g.
У процесі оцінки вартості власного капіталу слід чітко виокремлювати очікувану ціну, за яку інвестори будуть згодні вкладати кошти в підприємство, та очікувану рентабельність власного капіталу. Різниця полягає в тому, що останній показник розраховується з використанням балансової вартості власного капіталу. Натомість ціна залучення власного капіталу визначається на основі ринкових оцінок вартості капіталу підприємства та його доходів.
б) Оцінка вартості позикового капіталу.
При використанні підприємством власного капіталу, воно не зобов’язане регулярно і в попередньо визначених сумах робити виплати.
При використанні позикового капіталу, як короткотермінова так і довготермінова заборгованості повинні бути виплачені незалежно від фінансового стану підприємства і в попередньо обумовлених сумах (проценти та борг) і у визначений час.
Адже, чим більше частка позикових коштів у загальному капіталі підприємства, тим більша сума платежів із фіксованими термінами їх погашення і тим більша ймовірність подій, які ведуть до нездатності підприємства виплатити борги і проценти, коли настане термін оплати.
Позиковий капітал можна поділити на короткострокові та довгострокові банківські позички, комерційні позички, облігаційні позички та ін.
Особливостями оцінки вартості позикового капіталу є:
1) простота формування базового показника оцінки вартості. Таким показником виступає відсоткова ставка за кредит, купонна ставка по облігації, які чітко визначені умовами кредитного договору чи умовами емісії;
2) базовий показник коригується на ставку податку на прибуток та додаткові витрати, пов´язані із залученням конкретного джерела;
3) вартість позикового капіталу залежить від рівня кредитоспроможності підприємства;
4) залучення позикового капіталу передбачає крім сплати відсотків і повернення основної суми боргу.
Основними елементами позикового капіталу, які підлягають оцінці є:
банківський кредит;
фінансовий лізинг;
облігаційна позика;
товарний кредит;
внутрішня кредиторська заборгованість.
ВБК = СК% *(1-Сп.пр.) / 1-Рд.зат., де
ВБК – вартість банківського кредиту;
СК% - ставка за кредит;
Сп.пр. – ставка податку на прибуток;
Рд.зат. – рівень додаткових затрат по залученню кредиту;
ВФЛ = (ЛС%-НА%)*(1-Сп.пр) / 1-Рд.зат., де
ВФЛ – вартість фінансового лізингу;
ЛС% - лізингова ставка;
НА% - норма амортизації активу у відсотках.
Вартість облігаційної позики оцінюється в розрізі двох видів:
1) якщо облігація продається на звичайних умовах, тобто зі сплатою купонного відсотка і погашенням номіналу в кінці строку обігу:
ВОП1 = КС%*(1-Сп.пр) / 1-Ез, де
ВОП – вартість облігаційної позики;
КС – купонна ставка;
Ез – рівень емісійних затрат.
2) якщо облігація продається в дисконт:
ВОП2 = (Д/Н-Д) * (1-Сп.пр/1-Ез) * 100, де
Н – номінал;
Д – дисконт.
Оцінка вартості товарного кредиту здійснюється в розрізі двох його видів:
1) короткостроковий кредит:
ВТКкор. = ЦЗ%*(1-Сп.пр)*Т / ПВ, де
ВТКкор. – вартість товарного короткострокового кредиту;
ЦЗ% - цінова позика;
Т – кількість днів у році;
ПВ – період відстрочки платежу.
2) товарний кредит у формі довгострокової відстрочки платежу з оформленням векселя:
ВТКдовгостр. = ВС%*(1-Сп.пр) / 1-ЦЗ, де
ВС – відсоткова ставка.
Внутрішня кредиторська заборгованість – стійкі пасиви, які завжди є у підприємства на звітну дату, зокрема, це зобов'язання по виплаті заробітної плати, податкових і соціальних платежів, платежів у бюджет, по страхуванню тощо. Сутність цього джерела полягає в тому, що існує часовий лад – розрив між моментом нарахування коштів та моментом фактичного їх перерахування по призначенню. При визначенні ціни капіталу підприємства це джерело приймається за нульовою ставкою.
Очікувана ставка вартості позичкового капіталу визначається на основі аналізу фінансових відносин підприємства з його кредиторами і включає всі витрати, пов’язані із залученням позичкового капіталу, в т. ч. процентні платежі, різного роду збори тощо. Ця ставка може відповідати кредитній ставці, за якою підприємство залучає (чи може залучити) кредити. За наявності відповідних розрахункових даних ставка вартості позичкового капіталу може обчислюватися за методом внутрішньої норми прибутковості.
Розрахункам вартості капіталу і різним прийомам оптимізації цього показника велику увагу приділяють в зарубіжному фінансовому менеджменті. Це обумовлено тим, що зарубіжні підприємства мають можливість залучати через фінансовий ринок капітал в різних формах і на різних умовах.
Тому задача фінансового менеджера – забезпечити зменшення вартості капіталу для фірми, вибираючи вигідні варіанти його залучання. Для більшості українських підприємств, ця задача поки що не дуже актуальна, так, як у них практично не має вибору за рахунок:
1) великого дефіциту інвестиційних ресурсів в країні;
2) недорозвиненості фінансового ринку;
3) обмеженого доступу до кредитів із-за дуже високих процентних ставок.
Але вибираючи між інвестиційним (акціонерним) та кредитним фінансуванням, менеджери повинні враховувати фактори:
1. Термін використання коштів. Кредит допускає використання коштів протягом короткого періоду часу. Інвестиційні ресурси використовують упродовж тривалого часу;
2. Вимоги до доходів. Підприємство повинно оплатити проценти за кредити скоріше, ніж дивіденди. Оплата процентів здійснюється незалежно від результатів господарської діяльності фірми. Інвестори мають право отримувати дивіденди тільки після сплати процентів кредиторам;
3. Вимоги до активів. У разі банкрутства кредитори мають першочергове право на свою частку в активах підприємства. Після повернення боргів усім кредиторам на частину активів, що залишилась, мають право претендувати інвестори;
4. Умови повернення кредитів. Підприємство повинно повернути кредити і виплатити проценти в попередньо узгоджені терміни. Підприємство не зобов'язане компенсувати акціонерам їх капіталовкладення;
5. Вплив на керівництво. Кредитори можуть обмежувати дії керівництва підприємства лише в разі несплати процентів. Акціонери мають право брати участь у голосуванні з приводу діяльності підприємства.