kniga_9

Каль ка в и сот

Рис. 149

195

Рис. 150

Цей процес називають зведенням планшетів. При зведенні планів горизонталі і контури місцевості переміщують на кожному із них на половину розходжень, якщо ці розходження не перевищують на плані: 1,0 мм – для основних контурів (залізниці, шосейні і профільовані ґрунтові дороги, вулиці, канали та берегові лінії великих рік); 1,5 мм – для інших контурів. Розходження у висоті не повинне перевищувати подвійної величини допустимих середніх помилок зйомки рельєфу відносно найближчих точок геодезичної основи.

Виявивши недопустимі несуміщення контурів і горизонталей, або розбіжність у висотах на точках зв’язку, які не повинні перевищувати 1/5 перерізу рельєфу, виконавці аналізують їх і на підставі польових журналів, кальок висот і контурів установлюють дійсне положення контурів та горизонталей по рамці. Якщо за польовими матеріалами не можна установити дійсне положення контурів та горизонталей, тоді виконується додатковий польовий контроль.

196

Розділ XI

Польова підготовка аерознімків

§ 124. Загальні відомості про аерофототопографічний метод створення топографічних карт

Процес фотографування земної поверхні з літака називають аерофотозйомкою. Одержані аерознімки місцевості використовують для складання карт і планів.

Якщо аерознімок привести до необхідного масштабу і орієнтувати за сторонами світу, то всі контури місцевості можна одержувати на плані без польових вимірювань, а маючи ряд аерознімків, можна одержати план місцевості.

Такий спосіб складання плану або карти називається фототопографічним. Фотосхемою називається фотографічне зображення місцевості, складене з центральних частин сусідніх аерознімків не приведених до єдиного масштабу.

Фотопланом називається фотографічне зображення місцевості, складене з центральних частин сусідніх аерознімків, виправлених від перспективних спотворень і приведених до масштабу створюваної карти або плану.

Для складання карт і планів за допомогою аерознімків застосовують комбінований або стереотопографічний метод зйомки. При комбінованій зйомці для нанесення на карту контурів місцевості використовують фотозображення, одержане при фотографуванні місцевості з літака, а рельєф місцевості знімається безпосередньо в полі прийомами мензульної зйомки.

При стереотопографічному методі зйомки аерознімки використовують не тільки для нанесення на карту контурів місцевості, як при комбінованій зйомці, але і для рисування рельєфу, при цьому рельєф на аерознімках рисують в камеральних умовах на стереотопографічних приладах. Стереотопографічний метод є основним методом складання карт.

§ 125. Призначення польової підготовки аерознімків

При фотографуванні місцевості з літака внаслідок відхилення осі аерофотоапарата від вертикалі і впливу рельєфу місцевості одержують аєрознімки різних масштабів. Тому для складання карти (фотоплану) з використанням аерознімків їх необхідно трансформувати, тобто привести до одного масштабу.

197

Аерозйомку місцевості виконують за маршрутами, при цьому в поздовжньому положенні кожний аерознімок перекриває один одного не менше ніж на 60%, а в поперечному – 30%.

Для трансформування аерознімків необхідно, щоб на кожному аерознімку було не менше чотирьох планових точок, розташованих на кутах його робочої площі.

Робочою площею аерознімка називається площа, обмежена лініями середини поздовжнього і поперечного перекриття (рис. 151).

Рис. 151

Метод геодезичного визначення планового положення і висот точок місцевості, розпізнаних на аерознімках, називається польовою підготовкою аерознімків, або прив’язкою опознаків, а контурні точки, розпізнані на аерознімках з визначеними координатами з геодезичних робіт, називають плановими розпізнавальними знаками і скорочено позначається ОП. Спосіб планової прив’язки аерознімків, коли кожний аерознімок забезпечується чотирма геодезичними точками (ОП), називається суцільною плановою прив’язкою аерознімків. Суцільна планова прив’язка аерознімків є трудомістким і дорогим процесом, тому для визначення трансформаційних точок застосовують метод фототріангуляції або аналітичний метод згущення трансформаційних точок. Цими методами на весь маршрут з наземних геодезичних робіт визначають декілька опознаків і з їх допомогою камеральним методом кожний аерознімок в маршруті забезпечують чотирма плановими точками. Планова прив’язка аерознімків складається з таких процесів:

1.Складання проекту польової підготовки аерознімків.

198

2.Установлення методики виконання геодезичних робіт.

3.Розпізнавання контурних точок на аерознімках і геодезичних вимірювань на місцевості для визначення координат планових опознаків.

4.Обчислення координат планових опознаків.

§ 126. Вимоги до густоти і розташування опознаків

Плановий опознак повинен розташовуватись посередині поперечного перекриття так, щоб він забезпечував два суміжних маршрути і одночасно розташовуватись в зоні потрійного поздовжнього перекриття. Віддаль від опознака до країв аерознімка повинна бути більше 1 см.

Густота розташування опознаків залежить від масштабу аерознімального зальоту, формату аерознімків, масштабу створюваної карти, якості зальоту, рельєфу місцевості і методу фотограмметричної обробки. Чим більший масштаб створюваної карти і рельєфніша територія, тим більше число планових опознаків визначається на площу, яка опрацьовується.

На рис. 152 зображена типова схема розташування планових та висотних опознаків при складанні карти масштабу 1:10000 з перерізом рельєфу через 1 м.

Рис. 152

За опознак вибирають контурні точки, які виразно і чітко зображені на аерознімках.

199

Вони повинні точно розпізнаватись на місцевості і аерознімках (кути городів близькі до 90 , які мають точковий характер, стик канав, стовпи і т. п.). Забороняється вибирати опознаки на стрімких схилах і в ярах.

В лісових і степових районах, де контурних точок недостатньо, доводиться перед аерофотозйомкою створювати штучні контурні точки. Таку попередню підготовку точок для прив’язки аерознімків називають маркуванням точок польової підготовки аерознімків.

Маркувальні знаки бувають різними (рис. 153) і залежать в кожному окремому випадку від місцевих особливостей.

Наприклад: в лісі вирубують (якщо на вирубку є дозвіл) ділянку квадратної форми (рис. 153, б), в центрі залишають дерево, навколо дерева жердинами і гіллям викладають у вигляді куреня круг діаметром 0,12–0,15 мм в масштабі аерознімка (рис. 153, в), а на дереві встановлюють віху 3–5 м вище навколишнього лісу. Розмір сторони квадрата визначають за формулою:

D = 0,4 мм М + 1,5h,

де М – знаменник масштабу аерознімка; h – середня висота лісу в м.

В рідкому лісі створюють чотирьохпроменеві на темному фоні білого кольору знаки з розмірами 0,125 0,016 мм в масштабі аерознімка (рис. 153, а).

Рис.153

200

У відкритих районах викладають чотирьохпроменеві маркувальні знаки, використовуючи для цього марлю, міткаль каміння, комиш і т.п. залежно від місцевих умов. Проект розташування маркувальних знаків намічають на картах. Після маркування опознаків на місцевості виконують аерофотозйомку.

§ 127. Складання проекту польової підготовки аерознімків

До початку польових робіт повинен бути складений робочий проект розташування планово-висотних опознаків. Проект прив’язки аерознімків складають на репродукції накидного монтажу з використанням аерознімків. При проектуванні опознаків користуються типовими схемами розташування опознаків (рис. 152) для даного району, масштабу знімання і перерізу рельєфу. Користуючись картами, каталогами координат і висот пунктів та реперів нівелювання, за допомогою стереоскопа спочатку на аерознімках розпізнають всі пункти тріангуляції, полігонометрії і репери нівелювання, а потім переносять їх на репродукцію накидного монтажу. Після цього на репродукції накидного монтажу намічають місця (контури) розташування планово-висотних опознаків та передбачають схеми визначення їх координат відносно пунктів державної геодезичної мережі, намічають місця визначення врізів вод в річках та озерах. По вільних межах ділянки, паралельних до аерозйомочних маршрутів зйомки площі, додатково намічають один планово-висотний опознак між рядами точок знімальної основи. Опознаки вибирають за поздовжнім і поперечним перекриттям маршрутів. Вони вибираються на чітких контурах, на характерних точках місцевості, які чітко зображуються на аерознімках і добре розпізнаються на місцевості. Висотні опознаки повинні вибиратись на вершинах або в гирлах лощин. Не рекомендується вибирати планово-висотні опознаки на стрімких схилах.

§ 128. Розпізнавання контурних точок місцевості, оформлення їх на аерознімках та закріплення на місцевості

Польові роботи з планово-висотної підготовки аерознімків починають з рекогностування місцевості, тобто з уточнення проекту геодезичного визначення координат планово-висотних опознаків. Перевіряється наявність видимості з пунктів тріангуляції на запроектовані опознаки або з опознаків на пункти тріангуляції, наявність на місцевості пунктів тріангуляції, полігонометрії,

201

нівелірних знаків і установлення віх. В проекті прив’язки аерознімків, складеному на репродукціях накидного монтажу, червоними кружками діаметром 5 мм позначають місця (зони) розташування майбутніх планових опознаків. Ці зони у збільшеному розмірі нанесені на контактних відбитках аерознімків. Розпізнавання точок полягає в визначенні на місцевості і на аерознімку контурної точки в межах запроектованої на аерознімку зони і оформлення цієї точки на аерознімку і на місцевості. Розпізнаванню підлягають всі запроектовані опознаки і пункти геодезичної основи. Правильність розпізнавання контурної точки перевіряється за навколишніми контурами. Якщо в запроектованій зоні неможливо вибрати контурну точку, то необхідно в цій частині змінити проект, але при цьому не повинно порушуватись загальне правило розташування опознаків. Контурна точка, яку приймають за опознак, повинна чітко зображатися на аерознімку і на місцевості, щоб помилка в розпізнаванні не перевищувала 0,1 мм в плані. Переконавшись у правильності розпізнавання контурної точки, її наколюють на аерознімку тонкою голкою. Помилка в розпізнаванні і наколюванні не повинна перевищувати 0,2 мм. При наколюванні під аерознімок підкладають пластмасову лінійку або трикутник. Наколена точка з лицьової сторони аерознімка обводиться кружком радіусом 0,5 см червоною тушшю (рис. 154, а), якщо опознак плановий, і чорною тушшю – якщо опознак висотний.

Рис. 154

202

З правої сторони кружка пишуть дробом – в чисельнику номер опознака, який, як правило, збігається з номером аерознімка, а в знаменнику – відмітка над рівнем моря поверхні землі. Пункти тріангуляції і полігонометрії зображуються трикутником червоною тушшю з сторонами 1 см. Репери і марки нівелювання зображують кружком радіусом 0,5 см червоною тушшю, при цьому зліва пишуть назву пункту тріангуляції або нівелірного знака – марка, ґрунтовий репер і їхній номер, а з правої сторони дробом – в чисельнику відмітка знака червоною тушшю, а в знаменнику відмітка землі чорною тушшю. Біля висотних опознаків праворуч від кружка дробом пишуть

– в чисельнику номер опознака чорною тушшю, а в знаменнику – відмітку землі чорною тушшю. Точки на урізах води зображують кружками радіусом 0,5 см зеленою тушшю, з правої сторони пишуть дробом – в чисельнику номер точки, в знаменнику відмітку врізу води, а дальше дата визначення врізу води. Точки висотних ходів з’єднують між собою тонкими чорними лініями. З оберненої сторони аерознімка олівцем наколювання обводять кружком діаметром 3 мм, а збоку пишуть номер або назву розпізнаної точки (рис. 154, б). Для планових опознаків збоку від наколювання олівцем зарисовують абрис відносно найближчих до нього характерних контурів місцевості в таких тонах, як на аерознімку і пишуть короткий опис розташування опознака. Абрис складають у збільшеному масштабі. Він перерисовується з аерознімків і перевіряється на місцевості (рис. 154). Для висотних опознаків абрис не складається, пишуть тільки короткі пояснення, що розпізнано (кущ, стовп, стик доріг і т. п.)

Всі зарисовки і підписи роблять простим чорним олівцем. Всі планові опознаки, на період польових робіт, закріплюють дерев’яними стовпами і окопують їх канавою. Для довготривалого закріплення планових опознаків використовують спеціальні бетонні моноліти, які закопують на глибину 0,7 м, а зверху установлюють стовп з перекладиною знизу і окопують круглою канавою радіусом 1 м.

§ 129. Визначення координат опознаків кутовими засічками

Визначення координат планових опознаків виконують різними способами: кутовими і лінійними засічками, полярним і паралактичним способами, тріангуляційними побудовами та їх сполученням, а також прокладанням теодолітних ходів. При виборі способу визначення координат планових опознаків користуються “Типовими схемами визначення координат планових опознаків”, які вміщуються в інструкціях з топографічних зйомок.

203

С по с іб пр ям о ї за сі чк и Визначення координат планових опознаків прямою засічкою

застосовують у відкритій місцевості і в тих випадках, коли на опознаку неможливо установити інструмент. Пряма засічка виконується не менше ніж з трьох вихідних пунктів.

При визначенні координат опознака прямою засічкою (рис. 155) в трикутниках 12Р і 23Р теодолітом на пунктах тріангуляції, координати яких відомі (X1, Y1; Х2 Y2 і Х3 Y3), вимірюють кути 1, 2, 3, 4.

Рис. 155

Використовуючи виміряні кути і координати пунктів тріангуляції, користуючись формулами котангенсів кутів трикутника (формули Юнга), двічі обчислюють координати опознака:

xp x1ctg 2 x2ctg 1 y2 y1 ; ctg 2 ctg 1

y p y1ctg 2 y2ctg 1 x1 x2 . ctg 2 ctg 1

Розходження координат не повинно перевищувати подвійної граничної точності масштабу створюваної карти. При користуванні формулами Юнга нумерація кутів і пунктів тріангуляції виконується за правилом: якщо стати на сторону між вихідними пунктами

204