00Н. Це пояснюється, в перщу чергу, тим, що світова громадськість дізналася (й була шокована) про масові, безпрецедентні за масштабами вбивства мирного на­селення і військовополонених, вчинені нацистами на території окупованих країн. В той час, правда, людство не знало про ще масштабніші злочини комуністичної системи в СРСР - тоді ця дерева була серед переможців. Поступово зріло розу­міння, що взаємостосунки держави з власними громадянами не може повністю охоплюватися суверенітетом даної держави. Світова спільнота поступово почала формулювати" мінімальні правила (стандарти) поводження держав з своїми грома­дянами - так з'явилося поняття міжнародно-правових стандартів прав людини, обов'язкових для усіх країн.

Положення, про права лю_ДИни відображені вже в Статуті ООН 1945 р., кот­рий, по суті, став першим документом у цій галузі міжнародного права. У грудні І.948 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Загальну декларацію, прав людини^ Цей документ, а також Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародний паїсГпрЬ громадянські" і політичні права, прийняті ООН в ^.-^ £:'_.' Ф^акУ^{льтативни}й протокол до останнього складають нині так званий Міжнародний білль пр^ав люд_ини. ц_я група документів виступає нині основною нормативною базою для міжнародно-правових стандартів людини та їх захисту.

Інша, друга група таких Документів включає міжнародні конвенції про захист прав людини в період збройних конфліктів. Сюди належать окремі положення Га­азьких конвенцій 1899 р. і 1907 р. про закони і звичаї війни, а також чотири Же­невські конвенції 1949 р. про захист жертв війни і Додаткові протоколи до них, прийняті в 1977 р.

Нарешті, третя група міжнародних документів стосується відповідальності за злочинне порушення прав люд_ини як у мирний час, так і період збройних конфлі­ктів. Цю групу складають Нюрнберзький статут і вироки Міжнародних військових трибуналів в Нюрнберзі і Токіо, Конвенція про попередження злочинів геноциду і покарання за них, Конвенція про незаст осування строків давності до військових злочинів і злочинів проти люд_ЯНості, Конвенція про припинення злочинів апартеї­ду і покарання за нього, Статут Міжнародного Кримінального Суду.

В кожному регіоні земної кулі, крім того, діють регіональні міжнародні до­кументи з питань захисту пр_ав людини. Так, у Європі основним документом у цьому ряді виступає Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод, прийнята 4 листопада 1950 р. в Римі членами Ради Європи. Цінністю цієї Конвенції с не лише те, що вона зафіксувала права і свободи, а , в першу чергу, в створенні нею механізму реального їх застосування. На основі цього документу були створені два органи - Європейська комісія з прав людини і Європейський суд ³ЛШО-*^{1 ю}Дпни, які наділися повноваженнями з розгляду скарг як держав, так і окремиГосТа У травні 1994 р. _члени р_ади Європи схвалили протокол №11 до Єв­ропейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, який надав інди­віду, неурядовим організація^ і групам осіб можливість направляти петиції безпо­середньо до Європейського суду з прав людини. Цей протокол вступив у дію у жовтні 1997 р., коли всі держави-учасники підписали і ратифікували його. Згідно протоколу Європейська комісія з прав людини була ліквідована і єдиним органом

38 Загальна теорія держави і права

залишився Суд. Рішення Суду обов'язкові для держав-учасників, і за їх здійснен­ням наглядає Комітет міністрів Ради Європи.

Окремо варто зупинитися на проблемі допустимості втручання міжнародно­го співтовариства, в тому числі військовими засобами, до тих країн, де порушу­ються основні права людини. Ця проблема активно дискутується юристами-міжнародниками. Радянські вчені неодмінно вважали такі кроки недопустимими, кваліфікували їх як "акт збройної агресії". Події останнього десятиліття вивели проблему в практичну площину - застосування збройної сили західними держава­ми в Боснії та Герцеговині, а пізніше в Югославії, крім іншого, довели ефектив­ність цього міжнародного засобу захисту прав людини.

Російський вчений В.А.Карташкін наводить критерії правомірності гумані-- тарної інтервенції: 1) грубі порушення прав людини мають бути неминучими або *? такими, що вже відбуваються; 2) всі можливі мирні засоби повинні бути вичерпа­ними; 3) державі треба пред'явити ультиматум з вимогою припинити грубі пору­шення прав людини; 4) якщо дозволяє час, держава повинна повідомити Раду Без­пеки ООН про намічені цілі, котрі мають бути досягнуті в ході гуманітарної інтер­венції; 5) гуманітарна інтервенція може бути здійснена, якщо Рада Безпеки не діє; 5 6) у тих випадках, коли це можливо, бажано отримати запрошення від держави на введення на її територію військ; 7) мета застосування сили повинна полягати тіль-І ки в припиненні грубих порушень прав й не використовуватися у будь-яких інших ** інтересах держави; 8) застосування сили не повинно бути спрямованим на зміну Політичного або соціально-економічного устрою держави, повалення уряду; 9) в Коді гуманітарної інтервенції має застосовуватися обмежений контингент військ, і іше в масштабах, необхідних для досягнення мети; 10) збройні сили повинні ви-^ІЮристовуватися тільки обмежений час і, як тільки мета гуманітарної інтервенції досягнута, повинні бути терміново виведені з іноземної території.

Зрозуміло, що реалізація принципу прав людини не повинно заперечувати Інший принцип міжнародного права - принцип невтручання. їх співвідношення Відомий вчений-міжнародник Р. Мюллерсон формулює в такий спосіб: "Цей прин­цип...(принцип невтручання - В.Л.) не є абсолютним. Це означає, що він не Забороняє інтервенцію за будь-яких обставин...З огляду на розвиток міжнародного права, прав людини й, особливо, беручи до уваги той факт, що масові порушення прав і свобод у будь-якій країні не тільки шокують свідомість людства, а й пося­гають на досить практичні інтереси інших, особливо держав-сусідів (проблеми бі­женців, прикордонні питання, необхідність для недемократичної країни мати зов­нішніх ворогів боротьби з незадоволенням в самій країні тощо), гуманітарна ін-ТврвенцГя не суперечить принципові невтручання. Законність конкретної інтерве­нції залежить від різноманітних умов інтервенції...Політичні міркування тісно пов'язані з юридичною оцінкою інтервенції".

4. Національний механізм захисту прав людини

Національний, тобто на рівні окремої держави, механізм захисту прав людини сьогодні має складну структуру й продовжує розвиватися. Глава 5. Держава і особа 39

2. Глава 5. Держава і особа

Інституційний механізм захисту прав людини передбачає функціонування спеціальних органів, установ і організацій, діяльність яких спрямована на сприян­ня забезпеченню і захисту прав людини. У структурі інституціиного механізму можна виділити державні та недержавні органи та установи. Серед недержавних назвемо такі як адвокатура, нотаріат, правозахисні громадські організації, полі­тичні партії тощо.

Державний інституційний механізм складається з судових та позасудових ор­ганів. До судових органів належать, в першу чергу, суди загальної юрисдикції. Суди, особливо якщо вони незалежні й ефективні, - основна інституція сучасної демократичної держави, звернувшись до якої громадяни можуть захистити свої права і законні інтереси, а в разі їх порушення - домогтися відновлення. Особливе місце в системі судової влади займають конституційні суди, котрі виникли лише в XX ст. З їх утворенням громадяни отримали змогу оскаржити не лише дію, котра порушує їх права, а й навіть нормативний акт, в тому числі закон, якщо він своїми положеннями протирічить конституційним нормам про права людини. Поза сум­нівом, це сприяло піднесенню справи захисту прав людини на якісно новий рівень.

До позасудових інституцій у цій сфері належать такі органи як прокуратура (незалежно від наявності в неї загальнонаглядової функції), поліція та інші право­охоронні структури. Сюди ж належать і органи державної влади, які уповноважені здійснювати державну політику з питань захисту прав людини. Наприклад, парла­мент покликаний законодавчо забезпечити діяльність всіх ланок вказаного механі­зму.

Державно-правовий захист прав у сучасних державах також здійснюється че­рез заснування і функціонування омбудсмана - спеціально уповноваженої посадо­вої особи з питань захисту прав людини. В Україні, наприклад, через таку посадо­ву особу (Уповноваженого Верховної Ради з питань прав людини) здійснюється парламентський контроль у цій сфері.

Відзначимо, що на стан захисту прав людини в тій чи іншій країні насамперед впливають загальнодемократичні умови розвитку суспільства, ефективна дія всіх демократичних інститутів.

На думку автора дисертаційного дослідження з проблеми К. Волинки, меха­нізм забезпечення прав і свобод особи виступає комплексом взаємодіючих складо­вих, які створюють належні юридичні і фактичні можливості для повноцінного

здійснення кожним своїх прав і свобод.

40 Загальна теорія держави і права

Його структурними елементами, продовжує вказана дослідниця, є:

юридичні передумови забезпечення прав і свобод (правовий статус осо­би);

нормативно-правові засоби забезпечення прав і свобод (юридичні гаран­тії);

загальносоціальні умови реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи (фактичне соціальне макросередовище, в якому здійснюється забезпечення прав і Свобод). Внутрішні взаємозв'язки цих складових елементів обумовлюють узго­джену роботу механізму забезпечення прав і свобод в цілому.